Iще раннiм ранком зазвав козацьку старшину на пораду, I там-то було

послухати, як привiтав Iванець Сомка!

- О, Iванець - собака! - каже, знизивши голос, Гвинтовка.- Як у?сться в

кого, то вже свого докаже. Як же зложили бути радi? По-нашому?

- Авжеж!

- I Сомко згодивсь?

- Згодивсь поневолi. Тiлько бач: Брюховецький, по уговору, пiшо i без

оружжя веде свою сторону, а Сомко на конях, шатно i при оружжю. Хоче,

кажуть, з гармат бити, як не по його рада станеться.

Гвинтовка тiлько засмiявсь.

- Нехай,- каже,- б'? на здоров'?! Роз'?хались. Гляне Петро, аж i коваль

якийсь тут вешта?ться з молотом на плечах.

- Ти запорозька сторона, Остапе? - пита? в його вiвчар з цiпком.

- Щоб вони,- каже,- виздихали тобi всi до одного, тi? запорожцi!

- Як! За що се?

- За що? ? за що!.. Гм! Сказано - не вiр жiнцi, як чужому собацi!

- Йо? Щоб то оце запорожець та почав до жiнок липнути?

- Еге! Ти ще не зна?ш сих пройдисвiтiв! Се, коли хочеш знати, самi

паливоди!

- Йо?

- I не йо! Учора зазвали мене до коша, буцiм i добрi. "Ось там се да те

треба нам перековати, а в нас такого дотепного коваля й зроду не було",-

та й давай мене поштувати. Я ж там п'ю та бенкетую, а вони в мене в

господi лихо коять. Вертаюсь ранком, проспавшись, аж дома вже походжено.

- Та то тобi на похмiлл? так iздалось, брате.

- Iздалось! - аж крикнув коваль.- А це ж як тобi здасться? Питаю в

Iвася: "з ким же ви, синку, без мене вечеряли?" а вона, сука, вже й

перехоплю?: "З богом, скажи, Йвасю, з богом!" А дитина, звiсно, мале,

лукавства не зна?, поглянуло на не? та й пита?: "Хiба ж, мамо, то бог, що

в червонiм жупанi?"

Про?хали й мимо сих. Що ближче к царському намету, то все труднiш було

пробиратись. Коло намету б'ють у бубни, а тут промiж народом ходять

окличники да все кричать: "У раду! У раду! У раду!"_ Хоть народ i без

окличникiв звiдусюди мов плав пливе. А найбiльш преться того мужицтва.

- Ну, вже, брате,- каже iнший,- з порожнiми кишенями до жiнок не

вернемось! А другий, смiючись:

- Заробимо лучче, нiж на косовицi! Бач, у яких пани кармазинах, якi

тиляги пiд золотом та пiд срiблом понадiвали! Аж хрястить! Усе наше буде!

- Та й коло крамних комор руки погрi?мо! Казали запорожцi, що все

порiвну мiж миром подiлять.

Гляне Петро, аж тут мiж мужиками тиснеться й Тарас Сурмач.

- I ти,- каже,- оте? супротив Сомка й панотця? А той:

- Спасибi вельможному пану Сомковi! Спасибi й тво?му панотцевi! Ви

звикли обирати гетьмана тiлько козацькими голосами, а тепер i наш

мiщанський речник чогось на радi сто?ть! - да й потяг далi.

Ось у?жджають нашi у саме колесо вiщове. Узяли козаки од ?х конi. Тут

уже були самi козаки, так зараз i дали Гвинтовцi дорогу, а за Гвинтовкою й

Петро з Череванем пробравсь. Iншi, зустрiвшись, тисли Гвинтовку за руку.

Вiн тiлько, всмiхаючись, кланявсь.

Гляне Петро, аж помiж старшиною козацькою тiлько дене-де видно у комiрi

червону стрiчку: усе повипускали голубi?. Ошибло його страхом: тут щось

недобре скомпоновано!