I при шаблях, а другi в синiх каптанах та сiряках, без шабель, тiлько

декоторi держать рушницi да коси на плечах.

- Чого оте?,- пита? Шрам,- попередили ви сонце, щоб зчинити гвалт? Хiба

ще мало буч по Вкра?нi?

От деякi пошапковали його да й кажуть:

- Зiбрались ми, панотче, на божий суд; нехай господь розсудить людську

кривду.

- Яка ж,- пита?,- сталася кривда i од кого? Кажуть:

- Та от, бач, полюбив молодець дiвчину, ну i дiвчина не од того.

Молодець же нашого мiщанського роду - син нашого вiйта, а дiвчина, бач,

роду шляхетського - дочка пана Домонтовича. От i заславсь молодець до

дiвчини; а в сватах пiшли неабиякi люде - бурмистрове та райцi

магiстратськi?. Дак що ж би ти думав, панотче? Як привiтав ?х пан

Домонтович? Розлютовавсь, мов на свою челядь, назвав хамами й личаками.

"Не дiждете,- каже,- i рiд ваш не дiжде, щоб Домонтович оддав дочку за

гевала!"

- От як розвеличалась ледача шляхта! - перехопили тут iншi з

синьокаптанникiв.- Се тi?, що впрохались у батька Хмельницького на

Вкра?ну! А якби не пустив, то попропадали б з голоду в Польщi!

- Цитьте, цитьте, горлатi? ворони! - озвались тут деякi з кармазинiв.-

Дайте й нам що-небудь вимовити. Невже ви хочете, щоб за вашого вiйтенка

отець силовав одним одну дочку?

- Який,- кажуть,- враг просить його силовати? Вона з дорогою душею

пiде!

- Чого ж се так? - одвiтують кармазини.- А може, й гарбуза втелющить!

- Гарбуза? Нi, не гарбузом тут пахне, коли сама дала вiйтенковi

каблучку.

- Годi, годi квакати! - кажуть кармазини.- Побачимо ось, чия вiзьме.

- Розводьте бiйцiв! - кричать iншi.

- Як же ?х розводити, коли не згодились, чи на пiстолях, чи на шаблях?

Нехай розсудить панотець. Скажи нам, будь ласка, панотче,- обернулись до

Шрама,- як лучче дознати суда божого, чи пiстолями, чи шаблями? От брат

ста? за сестру, а жених за себе i за все мiщанство. Коли жених поляже,

нехай потiшаться кармазини; як же поляже кармазин, тодi дочку нам подавай,

хоч лусни! Не схова?шся од нас нi за високими ворiтьми, нi за привiлеями!

- О, щоб вас господь побив праведним громом! - каже тодi Шрам.

- За що се ти нас так проклина?ш? - каже, зумипшись, громада.

- О голови, слiпi? i жорстокi! - глаголе знову Шрам.- Як збира?ться на

небi хуртовина, то й звiрюка забуде свою ярость; а ви перед самою бурею

заводите кривавi чвари!

I помчавсь од них необзир.

У Борзнi за?хав Шрам одпочити до сотника Бiлозерця. Бiлозерець був

старосвiтський сотник, iще-то з тих, що першi озвались потиху до батька

Богдана: "?днай, батьку, Укра?ну, а ми тебе виручимо". Так знав його Шрам

добре, i були вони приятелi.

Тiлько що до?жджа? до ворiт, аж сотник ви?жджа? з двору. Пiзнав Шрама i

сам не знав, що робити од радостi.

-_ Ну, батьку,- каже,- у саму годину завiтав ти до нас у гостi!

- Бачу, я й сам. Бодай лучче нiчого не бачити!

- Куди ж отес?

- Да в Батурин же, до навiсного дiда Васюти.

- Е, уже раду рушили!

- Як?

- А так. Ось за?дьмо лиш до господи. За?хали, ввiйшли до свiтлицi, сiли

кiнець стола. Тодi Бiлозерець i почав розказовати.

- Так i так,- каже.- Навiсноголовий Васюта коверзовав, коверзовав, далi

таке вигадав, що ледвi и сам не пропав. "Присягайте менi,- каже,- на

послушенство гетьманське, а не присягнете, то тут вам i капут!" Наустив

вражий дiд пiхоту да хотiв так придавити у Батуринi старшину, щоб i не

писнула. От як у нас тепер завелось!

- Да чого доброго й ждати од такого, що полизав лядських полумискiв? -

каже Шрам.Уже коли ти був раз Золотаревським, то Золотаренком_ iзнов не

будеш! Ну, що ж старшина?

- А старшина,- говорить Бiлозерець,- почала його усовiщувати: "Побiйся

бога! Чи тобi ж довго жити на свiтi? Нехай би молодшi? гетьмановали. Ей,

пане полковнику! Не удавай Сомка на Москву зрадником! Держись за його; то

ще й сам, i всi ми поживемо з упоко?м". Куди! Розходивсь наш дiдуган:

"Скорiш у мене волосся на долонi виросте, нiж переяславський крамар буде

гетьманом! За мене бояре на Москвi тягнуть, за мене Брюховецький з

запорожцями стоятиме. Ось я послав уже посланцi до Зiнькова".- "Не йми, -

кажуть йому, - вiри запорожцям: вони тебе уочевидьки ошукують. При?жджають

до тебе з Сiчi задля узяття тiлько подарункiв. Ми тебе гетьманом, ми тебе

гетьманом оберемо!" А там сво? на умi. Хiба не зна?ш, яким вони духом на

городову старшину дишуть? Се в ?х обичай давнiй!" Де тобi! I слухати не

хоче. Як ось i гонцi з Зiнькова. "А що?" - "Еге! - кажуть.- Прощайсь, пане

полковнику, з гетьманством. Там запорожцi таке провадять, що аж слухати

сумно".- "А князь же що?" - "А що князь? Князь iз запорожцями запанiбрата,

а тво? подарунки прийняв у смiх, бо в його й свого доволi". Васюта й руки

попустив. Тодi старшина за його, а пiхота й собi потягла за старшину; та

до того прийшлось, що трохи сам Васюта не наложив головою. Як ось од Сомка

лист до Васюти.

- Од Сомка? - пита? Шрам, здивовавшись.

- Од його самого, од Якима Сомка.

- Iз Переяслава?

- Нi, iз Iчнi. Сомко вже в Iчнi.

- Не сподiвавсь я, - каже Шрам,- щоб Сомко так скоро перемiг себе.

- Еге! - одвiту? Бiлозерець.- Крута година наступила. Пише до Васюти:

"Во iм'я боже, ти, пане полковнику нiженський, i всi, пiд його рукою

будучi?, послухайте мого голосу, не погубляйте отчизни. Чи вам,- каже,-

лучче оставатись пiд рукою свинопаса Iванця, чи пiд лицарською рукою

переяславського Сомка? Забудьмо всякi чвари. Не час нам тепер враждовати,

час за козацьку честь постояти. Я,- каже,жду в Iчнi. Хто ?сть вiрний син

сво?? отчизни, збирайтесь до мого боку. Не попустимо гетьмансько? булави в

ледачi руки..." Бачить тодi Васюта, що нiкуди дiтись, давай старшину до

Iчнi прохати, да й рушили всi з Батурина. I я оте?, дещо впорядкувавши,

туди ж iду. Так намовились мiж себе, щоб уже всiма голосами Сомка обрати i

присягу йому виконати, i при йому всiм стояти.

- Так чого ж гаятись? - каже Шрам.- На коней да до Iчнi!

- Господи! - сказав, дивуючись, Бiлозерець.- Чи тебе господь сотворив

iз самого залiза, чи що? Нi рани, нi лiта тебе не одолiваюгь.

А Шрам йому:

- Як треба рятовати Укра?ну, байдуже менi i лiта, й рани. Обновиться

яко орля юность моя. На коня, на коня! Нiчого гаятись!

- Да вгамуйсь, бога ради! Хоть дух переведи, хоiь чарку горiлки випий

да закуси.

Сяк-так осадив Бiлозерець Шрама. Шрам уже й сам тодi почувсь, що треба

дати собi пiльгу

Ви?хали з Борзни. Чи про?хали з десяток верст, чи нi, як назустрiч

гонець до Бiлозерця, щоб простовав уже пiд Нiжень.

- Вiйсько гетьманське пiшло,- каже,- туди ще зранку, а Сомко-гетьман з

Васютою i з iншою с гаршиною тож iз Iчнi рушили. Уся старшина присяiу

виконала Сомковi на послушенство в ринковiй церквi iчанськiй да, почувши,

що вже бояре пiд Нiженем, просто з церкви на конi да й рушили до Нiженя.

- Заворушились нашi! - каже Шрам.- Слава тобi, боже! Ну, не тратьмо ж

часу й ми.

Повернули коней на Нiженську дорогу; ?дуть спiшно. Ви?жджають на