Iскор, тече помiж берегами; почорнiли сади; по темних полях смутно. Небога

Леся то веселиться серцем, то тяжко суму?, як згада?, що мусить

одна-одинока тратити молодi? лiта у гетьманськiй свiтлицi, слухаючи тiлько

вiйськовi? розправи да погриманн? кубкiв за трапезою. Розпiзнала

голубонька, да пiзно, що Сомко козак не до любощiв. Нема в його нi того

нiжного слова, нi того люб'яiного погляду, що веселить дiвоче серце.

Гетьман вiн на всю губу, пишен i красен; да не згляне й не заговорить так

од серця, як той бiдний Петрусь. От же треба коритись сво?й долi; шкода й

казати батьковi або ма?ерi. Нехай i сам Петрусь про те не вiда?!

Став вiн очуняти, стала вона рiдше до його надходити, нiби бо?ться його

й соромиться.

- Чого ти, Лесю, наче хова?шся од мене? - каже вiн ?й раз, пiймавши ??

за руку. '

Вона нiчого йому не сказала, тiлько слiзки заблищали на очах.

- Не ховайсь од мене, серденько,- каже Петро.- Будь менi за рiдну

сестру. Не судив нам бог жить iз тобою, нехай оддають тебе за iншого, а я

довiку не перестану тебе любити, як свою душу.

- Луччс вже зразу розiйтись да й не зустрiчатись! - промовила Леся да й

вирвалась од його i пiшла в садок виплакати сво? горе на волi.

От же не раз i пiсля того прийде було i сяде в його коло лiжка,- сяде,

заспiва? яку смутную пiсню; усе, що на душi ?сть, усе виспiва?. Нiчого

було й не говорять, дивляться тiлько одне на одного, а що на душi

робиться, усе iм розумно.

А Сомко про те не дума? й не гада?; да й Шрам, i Черевань, i сама

Череваниха байдуже. Бо в ту старовину, коли дiвка заручена, то вже й годi,

уже й не кажи, що не сей, а той менi люб, а то на весь свiт пiде слава.

Тим-то усi були й безпечнi, да й самi вони, Петро iз Лесею, мовчки

сумовали.

Тiлько що знявсь Петро на ноги, аж ось надiйшла Сомковi чутка, що_

во?води од царя прибудуть швидко до Переяслава. Годi тодi в Череваня

бенкетовати; рушив зараз Сомко у дорогу, щоб привiтати ?х у себе в

гостинi. А Шрам собi ждав - не дождався генерально? ради, щоб, забравши з

того боку усi козацькi потуги, iйти на Тетерю. Череванисi було на думцi

гетьманське весiлл?, а Черевань рад був гуляти хоть довiку мiж веселим

козацтвом. I так мiж собою урадили, щоб ?хав вiн iз дочкою пiд Нiжень до

свого шуряка Гвинтовки, осаула полковою нiженською, а Шрам з сином мав

?хати у Переяслав до Сомка, гетьмана, i щоб, одбувши во?вод, справити

гетьманське весiлл? на всю Укра?ну, i на весiллi разом усю старшину до

походу на Тетерю приклонити да зразу його мов сiткою й накрити, щоб_ не

було двох гетьманiв на Вкра?нi.

Як ось ви?жджають за Броварський бiр, за пiски, аж iз Переяслава до

Сомка гонець курить. Хто ж той гонець? Сам переяславський сотник, Iван

Юско. Скоро нашi розпiзнали таке диво, зараз наче хто й сказав усякому, що

склалось щось недобре.

- Iз якими вiстьми? - пита? гетьман.

- Бодай i не казати, пане ясновельможний!

- Що? Невже татаре?

- Гiрш од татар! Iз одного Васюти народилось тобi, пане гетьмане,

четверо, коли не лiчити Iванця!

- Да кажи просто, щоб тобi язик усох! - крикне Сомко.

- Лучче, якби всох, пане гетьмане, нiж возвiщати тобi таку вiсть!

Зiньковський, миргородський i полтавський поклонились Iванцевi!

- Як? Мо? полковники перейшли до Iванцевого боку?

- Усi тро?, як чу?ш, пане гетьмане.

- I миргородський, i полтавський, i зiньковський?

- Усi тро?; оставсь при нас по сей бiк Нiженя тiлько лубенський да

гадяцький.

- Чому ж менi не дано звiстки?

- Ще не пройшло й дня, як прийшла вона у Переяслав.

- Що ж? Як? Чи коли? Хоть розкажи толком.

- А от як,- каже сотник Юско.- ?здив наш бурмистер до князя

Ромодановського з грошима у московську казну; аж чу?, що князь у Зiньковi.

Завернув туди, аж там Остап миргородський i Дем'ян полтавський з

старшиною; бенкетують усi у зiньковського Грицька. Ну, се ж iще нiчого. До

князя - аж у князя повно запорожцiв, i все з тих гольтяпак, що,

попропивавши худобу, служили в козакiв по дворах, а далi, не звикши

слухати господаря, повтiкали п'янствовати на Запорожж?. Пiзнали деякi

бурмистра. "Чи не од крамаря,- кричать,- уже вибачай, ясновельможний, у

сiм словi,- чи не од переяславського крамаря до князя? Чорта з два тут

поживитесь! Ось ми вас, городових кабанiв, хутко впора?мо!" Розслуха?ться,

аж тут ось яка вродилась новина - богдай менi не чути i не казати! Князь