(1) передумови

Економічні передумови.

Важливим каталізатором появи нової науки про суспільство стали зміни в економічній сфері, зумовлені промисловою революцією. Промислова революція — це перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики. Але технічні зміни були лише частиною значно ширшого спектра соціально-технічних нововведень. Разом з технікою приходив і новий соціально-економічний порядок.

Промислова революція почалася у Великобританії у 1760 р. і за кілька десятиліть (промисловий переворот в Англії завершився в 10—20-х рр. XIX ст.) економічне життя країни було змінено докорінно. Змінилися форми праці (все більше людей працювали в промисловості, і все менше — у сільському господарстві), змінилися доходи (більше людей отримували зарплатню і стали суб'єктами ринкових відносин, а не жили на самозабезпеченні за рахунок власного натурального господарства), стали іншими умови життя (спосіб життя у місті відрізнявся від сільського), релігія, освіта, форми правління. Після Великобританії, до кінця XIX ст., промислова революція відбулася у США, Франції, Німеччині, Японії. У XIX ст. промислова революція поширилася в усій Західній Європі й Америці. Капіталізм утвердився у багатьох країнах світу. Розвиток капіталістичного виробництва став поштовхом до вивчення багатьох соціальних питань. 3 одного боку, капіталістичні підприємці були зацікавлені у тому, щоб дізнатися як раціонально використати робочу силу, як правильно спланувати виробництво, виникла необхідність з'ясування платоспроможного попиту населення тощо. 3 іншого боку, різкі зміни у суспільному житті спричинили багато нових соціальних проблем: злидні, важкі умови праці, відсутність традиційного соціального контролю, самотність. Для вирішення цих проблем необхідно було об'єктивно дослідити суспільне життя.

Політичні передумови.

Унаслідок промислового перевороту загострилися класові суперечки між пролетаріатом і буржуазією, що призвело до ряду буржуазних революцій: нідерландської, англійської та ін. Особливе місце займає Велика французька революція 1789—1798 рр., яка стала символом політичних перетворень епохи. Вперше в історії був повністю зруйнований феодальний суспільний лад і зародився новий — ідеалом якого була загальна свобода і рівність. В історії людства вимога демократичних свобод була цілком новим явищем.Змінилася форма організації суспільства: якщо в феодальному суспільстві організація людей забезпечувалася тиском на них з боку влади, то у новому капіталістичному суспільстві вільним і незалежним людям стали необхідними конкретні знання про суспільство, розуміння своїх інтересів, причин та обставин, які спонукають людей вдаватися до певних вчинків. Саме в умовах становлення громадянського суспільства виникає достатньо масова потреба в знанні, орієнтованому на опис реальних соціальних явищ і процесів. Громадянське суспільство — це змагання, компроміс диференційованих громадян. Відтак виникає необхідність розглядати суспільство не як однорідну масу, а враховувати його диференційованість, розмаїтість, багатоплановість. Соціологія і стала відповіддю на потребу громадянського суспільства, що переживало період свого становлення (така потреба відчувається зараз і в Україні), яка в силу своєї достовірності, доказовості, націленості на практичний результат е якісно новою формою соціального пізнання.

Наукові передумови.

Соціологія народжувалася як наука про суспільство і його перетворення, а відтак важливою передумовою виникнення став розвиток науково-теоретичних знань. У XVII—XVIII ст. видатні вчення філософів Нового часу: Рене Декарт, Венедикт Спіноза, Френсіс Бекон, Томас Гоббс та інші задають нову спрямованість пізнавальній орієнтації епохи: опору на досвід, дослід, логіку і розум.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в країнах Західної Європи бурхливо розвиваються природничі науки. Їх прогрес був обумовлений стрімким розвитком капіталістичного виробництва. Наприклад, відкриття закону збереження і перетворення енергії і виникнення термодинаміки (Ніколя Карно у 1824 р.) було обумовлене технічною необхідністю, практичною зацікавленістю у раціональному використанні сили пари і підвищення коефіцієнта корисної дії парової машини.

До початку XIX ст. природничі науки, передусім, фізика та хімія, виробили ряд вимог і процедур, що забезпечували достовірність знання. Достовірність не вірогідну, а доведену експериментально, на практиці.Не випадково, задовго до виникнення наукової соціології, вчені-природознавці (наприклад, П'єр Лаплас (1749—1827), Антуан Лавуазьє (1743—1794) та інші) почали застосовувати практичні методи досліджень, апробовані у природничих науках, для аналізу соціальних явищ. Навіть побутував термін "соціальна фізика".

(2)соц. Вчення 19-поч 20 ст.

2.1Соціологічний позитивізм о. Конта

Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію як ро­доначальник нової пози­тивної соціальної науки, яка мала звільни­ти наукове знання від умоглядної філософії (метафізики) і теології. Позитивна соціаль­на теорія, на його думку, повинна опирати­ся на наукові методи, які б дозволили ре­зультати одного дослідника перевірити ще раз і підтвердити або спростувати іншик дослідником, як це має місце в природничо-наукових теоріях.

Спочатку цю науку він назвав «соціальною фізи­кою», оскільки така назва, як здавалося вченому, передавала основний задум «позитивного» методу пізнання: відмова від умоглядності та спирання на доказовість із використанням спостережень й експерименту. Пізніше О. Конт замінив термін «соціальна фізика» на термін «соціологія», оскільки перший став використовуватись вченими для характеристики статис­тичних досліджень суспільного життя. Для О. Конта це було неприйнятним через те, що наука про суспільство, на його дум­ку, має бути не описовою, а теоретичною.

За задумом французького вченого нова наука про суспіль­ство повинна, з одного боку, вивчати суспільство з позиції його структури та елементів, а з іншого — з позиції його змін, спира­ючись на «вивчення законів безперервного розвитку» суспіль­ства. Таким чином в соціології з'явились два розділи — соціаль­на статика і соціальна динаміка.

Соціальна статика вивчає основи, умови та закони існуван­ня суспільства, оперуючи поняттями «порядок», «рівновага», «стабільність» і «гармонія». Завданням соціальної статики є розгляд основних соціальних інститутів — держави, релігії, сім'ї з точки зору їх соціальної функції та ролі у встановленні злагоди і солідарності в суспільстві.

Соціальна динаміка фокусує свою увагу на законах суспіль­ного розвитку, використовуючи поняття «прогрес», «техноло­гія», «зміни». Головне завдання соціальної динаміки — вив­чення механізмів і законів постійного розвитку суспільства. У рамках соціальної динаміки О. Конт формулює теорію со­ціального прогресу, що базується на законі трьох стадій.

Відповідно до цього закону вирішальним чинником суспіль­ного прогресу виступає духовний і розумовий розвиток людства, що проходить три стадії — теологічну, метафізичну і позитивну.

* Теологічна стадія (від початку існування суспільства до 1300 р.) характеризується тим, що люди пояснюють явища, які відбуваються навколо них, втручанням надприродних чин­ностей — богів, духів та інших фантастичних істот. Теологічні уявлення про навколишній світ формують і певний соціальний порядок, в якому панівне положення займають люди, чий авто­ритет обумовлений вірою в те, що вони є посланцями бога, — священики та воїни. Соціальний порядок, який виник на тео­логічному етапі розвитку людства, отримав у О. Конта назву військового суспільства.

* Метафізична стадія (1300-1800 рр.). У процесі нагро­мадження знань і вдосконалення форм мислення відбуваєть­ся перехід від теологічного пояснення навколишнього світу до метафізичного (абстрактного). У спостережуваних явищах у цей період вчені шукали прихований зміст, сутність, пізна­ти які можна було тільки за допомогою розуму. Такий підхід при вивченні явищ перетворює будь-яке знання в метафізику. Метафізика — філософське міркування про зміст, сутність і загальні принципи явищ і процесів. Використовуючи мета­фізичний підхід, люди беруть під сумнів існуючий соціальний порядок, відкидають непохитні раніше авторитети. У суспіль­стві розростаються егоїстичні тенденції, все частіше виникають випадки протесту проти монархічної влади і спроби встанови­ти владу народу. Неможливість втілити абстрактні принципи в життя приводить до того, що на метафізичній стадії не утво­рюється ніякого міцного соціального порядку. Ця епоха є пе­рехідною. 

* Позитивна стадія (після 1800 р.). На цьому етапі еволюції розвитку людства наука стає головним інструментом пізнан­ня навколишнього світу. Науковий підхід дозволяє досягти й підтримувати рівновагу, гармонію, злагоду в суспільстві. Бурхливий розвиток науки і техніки у XIX ст. сприяє появі но­вих соціальних груп — учених і промисловців — і формуванню нового соціального порядку, який О. Конт назвав індустріаль­ним суспільством. На третій стадії створюються всі умови для формування «позитивної» науки про суспільство — соціології, а «позитивізм» стає головним принципом соціального пізнан­ня. Критерії позитивного знання - об'єктивність, достовір­ність, точність, корисність теорії. Соціологія, за задумом вче­ного, повинна забезпечити теоретичну і практичну основу новому, більш стійкому соціальному порядку — індустріаль­ному суспільству. Для цієї епохи характерним є науковий світогляд.

Заслугою О. Конта є те, що він створив проект самостійної науки про суспільство, обґрунтував необхідність наукового підходу при вивченні суспільства і можливість пізнання за­конів розвитку суспільства. Він визначив соціологію не лише як об'єктивну науку, засновану на спостереженні, але і як на­уку, покликану практично перетворити все соціальне життя. О. Конт увійшов в історію не тільки як «батько соціології», але і як творець одного з напрямків соціологічної думки, що отримав назву позитивної соціології.

2.2.Ідеї О. Конта одержали подальший розвиток у працях видатного англійського філософа та соціолога Герберта Спенсера (1820-1903).У соціології Г. Спенсера можна виділити основні елементи — еволюціонізм і органіцизм. Еволюція, за Г. Спенсером, — це універсальний процес, що пояснює зміни, як у природі, так і в суспільстві. За переконанням вченого, ево­люція лежить в основі загального розвитку і проходить три фази — неорганічну, органіч­ну та надорганічну. Зміна космічних систем є сутністю неорганічної (фізичної) еволюції. Виникнення рослинного і тваринного світу — органічна (біологічна) еволюція. Виникнення суспільства — надорганічна (соціальна) ево­люція. У цілому еволюція трактується як без­перервний розвиток від нижчих форм до вищих.

Соціальна еволюція, на думку Г. Спенсера, характеризуєть­ся переходом від простого суспільства до складного, а по суті, від військового суспільства до індустріального. Особливістю військового суспільства є примусова інтеграція на основі сили. Для індустріального суспільства характерна добровільна інтег­рація на основі взаємозалежності індивідів, що виконують різ­ні функції і тому зацікавлені у співробітництві. Кожному ета­пу соціальної еволюції відповідає певний рівень поділу праці, соціальної структури, соціальних груп, соціальних інститутів і спосіб об'єднання частин у ціле. Соціальна еволюція, з точки зору вченого, виражає єдність і боротьбу двох взаємозалежних процесів — соціальної диференціації та соціальної інтегра­ції. Чим більша диференціація суспільства, тобто чим більше розмаїтості між його елементами, тим сильнішими є процеси соціальної інтеграції, тобто прагнення частин до об'єднання. Тому Г. Спенсер розглядав соціальну революцію як неприпус­тиму хворобу суспільства, яка порушує органічну єдність со­ціальної системи та еволюційний прогрес, що ґрунтується на виживанні найбільш пристосованих індивідів.

Суспільство в розумінні Г. Спенсера—це соціальний організм, що поєднує в собі «елементи, що почувають» — індивідів. Не маючи у своєму розпорядженні необхідних даних про функ­ціонування суспільства як складної соціальної системи, вче­ний намагався провести аналогію між біологічним організмом  і суспільством як соціальним організмом. Він не ототожнював ці дві сутності, а лише порівнював, вказуючи на їх подібність І відмінності. Як живий організм складається з органів, так су­спільство складається із соціальних груп та інститутів. Кожна частина «соціального тіла» виконує ту або іншу функцію, за­довольняючи потреби всього соціального організму. Будь-яке розвинене суспільство має три групи органів, які відповідають трьом головним функціям — регулятивній, продуктивній, роз­подільній. Серед відмінностей між суспільством і організмом вчений виділяв те, що в біологічному організмі частини існу­ють для цілого, а в соціальному організмі ціле існує для своїх елементів (індивідів).

Наявність двох ідей у соціології Г. Спенсера (опис структу­ри суспільства за аналогією з організмом та ідея еволюціоніз­му) визначило його роль як основоположника двох напрямків у соціології — органіцизму й еволюціонізму. Крім того, Г. Спен­сер є попередником структурного функціоналізму та систем­ного аналізу, оскільки першим застосував поняття соціальної структури й соціальної функції, соціальної системи, соціальної диференціації та інтеграції.