Лекція 2

Тема: Види психолого-педагогічної діагностики. Типи даних, етапи комплексної психолого-педагогічної діагностики

План:

1. Діагностичні ситуації, види діагностичних завдань

2. Види психолого-педагогічної діагностики

3. Зміст соціально-педагогічної діагностики

4. Структура процесу соціально-педагогічної діагностики

5. Принципи та вимоги до проведення психолого-педагогічної діагностики

Література:

1. Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по психологической диагностике. -СПб.: Питер, 2000. - 589 с.

2. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. - К.: Здоровье, 1980. - 165 с.

3. Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика (психодиагностический инструментарий и его применение в условиях социальных служб). -К: А.Л.Д., 1995. - 100 с.

4. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. - СПб.: Питер, 2002. - 352 с.

5. Немов Р.С. Психология. Кн. 3. Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика. - М.: Просвещение, 1995. - 508 с.

6. Общая психодиагностика / Под ред. Бодалева А.А., Столина В.В. - М.:Речь, 2001.

7. Основы психодиагностики: Учеб. пособие для студентов вузов / Под общ. ред. А.Г.Шмелева. - Ростов-на-Дону, 1996. - 544 с.

8. Овчарова Л.В. «Справочная книга школьного психолога». М. 2003 г.

9. Столяренко Л.Д. «Основы психологии практикум». Ростов-на-Дону. Феникс. 2005 г.

10. Психодиагностика: Учеб. пособие / Под ред. Гуревича К.М., Борисовой Е.М. - М.: МСПИ, 2001. - 368 с.

1. Діагностичні ситуації, види діагностичних завдань

Загальна психодіагностика певною мірою відволікається від особливостей діагностичної ситуації й специфічних діагностичних завдань, що виникають у різних приватних областях психодіагностики. Однак психодіагност повинен чітко уявляти собі діагностичні ситуації і діагностичні завдання, оскільки вони істотно визначають обмеження у використанні діагностичного інструментарію.

Виділяють два типи діагностичних ситуацій: ситуація клієнта й ситуація експертизи. У першій ситуації людина звертається по допомогу до психолога, він охоче йде на співробітництво, намагається виконати інструкції, як можна більш точно, не має свідомих намірів прикрасити себе або фальсифікувати результати.

У другій ситуації людина знає, що піддається експертизі, намагається витримати «іспит», а для цього цілком усвідомлено контролює своє поводження й свої відповіді так, щоб виглядати в максимально виграшному світлі (або домогтися своєї мети навіть ціною симуляції відхилень і розладів). У ситуації клієнта до діагностичного інструмента можна пред'являти набагато менш тверді вимоги щодо його захищеності від фальсифікації внаслідок свідомої стратегії, чим у ситуації експертизи. Психодіагностичні завдання розрізняють із погляду того, хто і як буде використовувати діагностичні дані і яка відповідальність психодіагноста у виборі способів втручання в ситуацію обстежуваного.

Виділяються 4 види психодіагностичних завдань, які також визначають і діагностичну ситуацію.

1. Дані, використаються фахівцем-суміжником для постановки непсихологічного діагнозу або формулювання адміністративного рішення. Ця ситуація типова для використання психодіагностичних даних у медицині. Психолог виносить судження про специфічні особливості мислення, пам'яті, особистості хворого, а лікар ставить медичний діагноз. Психолог не несе відповідальності ні за діагноз, ні за те, яке саме лікування буде проведено хворому лікарем. По тій же схемі відбувається використання психодіагностичних даних при психодіагностиці по запиту суду, комплексній психолого-психіатричній експертизі, психодіагностиці професійної компетентності працівника або профпригодності по запиту адміністрації.

2. Дані використаються самим психодіагностом для постановки психологічного діагнозу, хоча втручання в ситуацію обстежуваного здійснюється фахівцем іншого профілю. Така, наприклад, ситуація психодіагностики стосовно до пошуку причин шкільної неуспішності: діагноз має психологічний (або психолого-педагогічний) характер, а роботу з його реалізації в життя проводять вчителі, батьки, інші вихователі.

3. Дані використовуються самим психодіагностом для постановки психологічного діагнозу, а останній служить йому підставою (або підставою для дій його колеги-психолога) для розробки шляхів психологічного впливу. Така ситуація психодіагностики в умовах психологічної консультації.

4. Діагностичні дані використовуються самим обстежуваним з метою саморозвитку, корекції поводження й т.п. У цій ситуації психолог відповідає за коректність даних, за етичні, деонтологічні аспекти «діагнозу» і лише частково - за те, як цей діагноз буде використаний клієнтом.

L-, Q-, Т-данные про особистість по Кеттеллу.

По Кеттеллу, інформація про особистість може бути отримана із трьох принципово різних джерел. Дані, отримані із цих джерел, позначаються як "L"-,"Q"- і "Т"-дані.

L - дані (Life record data)	інформація про особистість може бути отримана шляхом реєстрації реального поводження людини в повсякденному житті: спостереження, самозвіт, експертна оцінка (узагальнення незалежних результатів). Одержати інформацію щодо окремих періодів або сторін життя випробуваного, наприклад скільки разів учень правильно відповідало на питання, скільки разів порушував дисципліну, звертався до лікаря й т.п. - можемо шляхом формалізації оцінок експертів, що спостерігають поводження випробуваного в певних ситуаціях і протягом деякого періоду часу.
Q - дані (questionnaire data)	інформація про особистість може бути отримана за допомогою опитувальників й ін. методів самооцінок ; завдяки простоті інструментальних конструкцій і легкості одержання інформації «Q-дані (опросники, самозвіти, шкали самооцінок і т.п.) займають центральне місце в особистісних дослідженнях. Число методик для одержання «Q-даних величезно. З них найбільше широко використовуються Мінесотський многопрофільний особистісний перелік (ММР1), шестнадцатифакторний особистісний опросник (16PF), тест Айзенка для дослідження темпераменту й ін.
T - дані (Tests data)	Інформація про особистість може бути отримана за допомогою об'єктивних тестів. Дані об'єктивних тестів з контрольованою експериментальною ситуацією скорочено називаються «Т»-даними. Вони являють собою радикально новий підхід до дослідження особистості. Їх одержують у результаті об'єктивного виміру поводження (вербального, невербального, соціального й індивідуального) без звертання до самооцінок або оцінок експертів. При всьому різноманітті об'єктивних тестів у всіх випадках створюються спеціальні мікроситуації, що сприяють прояву основних властивостей особистості. Об'єктивність досягається дотриманням наступних двох вимог: 1) накладені обмеження на можливості перекручування тестових оцінок; 2) є об'єктивний спосіб одержання оцінок по реакції випробуваного. Виконання першої вимоги досягається таким конструюванням тестів, щоб випробуваним було неясно, які сторони їхнього поводження будуть вивчатися. Із цією метою використовуються наступні тактичні прийоми: 1. Маскування щирої мети дослідження. 2. Несподівана постановка завдання. 3. Невизначеність, нечіткість цілей тестування. 4. Відволікання уваги. 5. Створення емоційної ситуації при тестуванні. 6. Емоційний зміст тестів. 7. Автоматизовані реакції. Почерк, манери, експресивні рухи важко контролювати й змінити навіть при великому бажанні, тому вони часто використовуються в особистісних тестах. 8. «Мимовільні» індикатори. Найбільше часто в якості «мимовільних» індикаторів особистості використаються электрофізиологічні, біохімічні й вегетативні зміни, що супроводжують психічні процеси. 9. «Фонові» індикатори. У якості «фонових індикаторів використовуються показники фізіологічного й фізичного статусів: росту, ваги, кістково-м'язової маси й інших показників розміру й пропорцій тіла.