3. Історія розвитку, основні джерела виникнення психодіагностики

Історія розвитку психодіагностики як наукової дисципліни нерозривно зв'язана зі становленням всієї психології як самостійної науки, що було обумовлено проникненням і дуже швидким поширенням у психології наприкінці 19 ст. - експерименту, що стає провідним методом психологічного дослідження. Невіддільна спочатку від експериментального, природничого напрямку в психології, психодіагностика починає виділятися в самостійну область дослідження з появою інтересу до індивідуальних розходжень у психіці. Оформлення психодіагностики як самостійний напрямок досліджень відбувається в 20-і роки XX в.

Сам термін "психодіагностика" був введений швейцарським психологом і психіатром Германом Роршахом (1884-1922), автором відомого тесту чорнильних плям.

Як уже було сказано, психодіагностика виділилася в самостійну галузь психологічного знання в 20-і роки XX ст., що стало можливим, як указує німецький психолог Витцлак Г., лише після виникнення в психології ряду необхідних передумов.

Він виділяє 4 найбільш важливих, на його думку, джерел становлення психодіагностики:

• експериментальна психологія;

• диференціальна психологія;

• прикладна психологія;

• тестология.

1860 р. – Г.Фехнер вперше обгрунтував психофізиологічний метод дослідження;

1879 р. – В Вундт засновує у Німеччині першу лабораторію експериментальної психології,

1822-1911 р.р. – дослідження Френсіса Гальтона більш складних психічних процесів, таких як мовні асоціації. Відразу ж після публікації Гальтоном результатів своїх досліджень Вундт використав асоціативну методику у своїй лабораторії, хоча й вважав вищі функції не підметами експерименту.

1850-1909 р.р. – Герман Єббінгауз створив перший властиво психологічний експериментальний метод, що вивчав закони пам'яті, використовуючи для цього набори безглуздих складів (штучних сенсомоторных елементів мови, що не мають конкретного значення). Він думав, що отримані їм результати не залежали від свідомості випробуваного, інтроспекції (спостереження індивіда за тим, що відбувається в його психіці) і, отже, більшою мірою задовольняли вимозі об'єктивності. Цим методом Эббінгауз відкрив шлях експериментальному вивченню навичок.

Експериментальна психологія стала першим джерелом виникнення психодіагностики.

1860-1944 р.р. - Американський психолог Джемс Кеттелл досліджував обсяг уваги й навички читання.

Так на рубежі XX в. у психології затвердився об'єктивний експериментальний метод, що почав визначати характер психологічної науки в цілому. Саме в рамках експериментальної психології вперше встає проблема пошуку міри для виміру психічних явищ й їхніх особливостей. Ввівши міру для всіляких психічних процесів, експериментальна психологія прагне виявити стійкі взаємозв'язки, закономірності між характеристиками зовнішніх стимулів і кількісних особливостей реакцій людини.

Психодіагностика запозичила з експериментальної психології різні методи, оснащені різноманітною апаратурою, строгість технології їхнього проведення й можливість кількісного виміру психічних явищ.

Із впровадженням у психологію експерименту й появою завдяки цьому нових критеріїв науковості її подань створилися передумови для зародження знань про індивідуальні розходження між людьми.

Диференціальна психологія (від лат. differentia - розходження), друге по визначенню Віцлака джерело психодіагностики.

Диференціальна психологія - це «назва тієї області психології, що вивчає індивідуальні розходження. Ця приватна область психології не є психологією індивідуальності у власному змісті, а наукою про істотні розходження в психічних функціях і властивостях.

1896 р.- доповідь А. Біне й В. Анрі на тему «Індивідуальна психологія», у якій на противагу думці, що панувала, і відповідно всупереч думці Вундта визнавалося можливим й необхідним експериментальне дослідження вищих психічних функцій, таких, як пам'ять, мислення, сприйняття.

1900 р. - В. Штерн опублікував роботу «Про психологію індивідуальних розходжень», що пізніше привела до широкої розробки диференціальної психології. Вона привернула увагу багатьох психологів до дослідження індивідуальних розходжень між людьми. Зрозуміло, мова йшла не про дослідження індивідів як таких, а про розходження в психічних властивостях, а також індивідуальних формах їхнього прояву. Тому проводилися порівняльні дослідження різних популяцій, у ході яких виявлялися статеві, вікові й т.д. розходження індивідів і соціальних груп і встановлювалися кореляційні зв'язки між ними. Без досягнень диференціальної психології психодіагностика, метою якої є вивчення й характеристика конкретної особистості, не змогла б перетворитися в самостійну дисципліну.

Іншим джерелом розвитку психодіагностики була, безсумнівно, прикладна психологія.

1903 р. – Вільям Штерн засновує журнал «Психологія показань свідків» він сам назвав себе автором цього поняття, і з 1907 р. дане видання виходило за назвою «Журнал прикладної психології». У прикладній психології Штерн проводив розходження між психологічною оцінкою (психодіагностика) і психологічним впливом (психотехніка).

Проводячи розходження між психодіагностикой і психотехнікою як складовими частинами прикладної психології, Штерн підкреслював, з одного боку, специфічність діагностичних проблем в області психології, а з іншого боку - сформулював принцип єдності діагностики й розвитку особистості. Цей принцип пізніше був визнаний у марксистській психології (Л. С. Виготським й ін.) необхідною методологічною основою практики діагностування.

В кінці XIX в. дослідження основ психології досягло такого рівня, коли застосування її знань у суспільній практиці здавалося остаточним доказом права на існування самостійної «науки про душу» й одночасно важливою умовою подальшого розвитку теорії. Бурхливий розвиток продуктивних сил і суспільних відносин висунуло цілий ряд проблем, рішення яких можна було знайти лише за допомогою використання психологічних знань або шляхом психологічного дослідження цих проблем.

Тестологія, четверте джерело психодіагностики, Вітцлак і його послідовники виділяють тестологію в окрему психологічну галузь, тому що вона розробляє методи дослідження, так називаного, статусного положення індивіда в суспільстві, тобто її цікавить не властиво індивідуальність даної людини, якісна своєрідність його поводження й психіки, а їхнє співвідношення із соціальною вибіркою - краще або гірше в нього виражені ті або інші властивості, чим в іншої соціальної вибірки. В американській і нашій вітчизняній психології тестологію частіше розглядають як складову частину психодіагностики, що розробляє стандартизовані тестові методики психодіагностики.

Засновником тестової діагностики одностайно вважається відомий американський психолог Дж. М. Кеттел (1890), оскільки його стаття «Розумові тести й виміри» вплинула на розробку точних методів діагностики. Кеттел, що ввів також і сам термін . «тест» (по іншим джерелам термін «метод тестів» був введений Френсисом Гальтоном), ставив перед собою завдання вивчення цілісної особистості.

З Кеттела почалася традиція дослідження інтелекту вступників у навчальні заклади , що дотепер зберігається в американських університетах.

1905 р. А. Біне вважається творцем тесту розумового розвитку.

1910 р. Г. І. Россолімо розробив «психологічні профілі».

1904 р. Э. Торндайком і його учнями були створені тести досягнень. Згодом з'явилася незліченна кількість різного роду тестів, однак без достатнього теоретичного їх обґрунтування.

Ю. Гутке пропонує наступне визначення тесту: «Тест - це такий метод випробування, коли в стандартизованій ситуації встановлюються ознаки поводження (вибіркове випробування поводження), які повинні служити індикаторами певних властивостей особистості; результат цього випробування дозволяє визначити місце випробуваного в групі порівнюваних осіб» (1972).

Отже, тестологія виконує соціальне замовлення суспільства (різних соціальних сфер - виробництва, охорони здоров'я, освіти й ін.) -потребуючого ранжування людей за рівнем їхнього розвитку, особливостям їхньої особистості, інтелекту, здатностям. Але при цьому вона не вирішує завдань, пов'язаних з визначенням індивідуальних особливостей особистості, з виявленням її специфічної цілісності, що повинно стати центральним аспектом у психологічному діагностуванні.

Психодіагностика запозичила в тестології процедуру розробки й апробації діагностичного інструментарію (визначення його валідності, надійності, об'єктивності).

Розвиток вітчизняної психодіагностичної науки.

Власно психодіагностичні роботи в Росії за малим виключенням почали розвиватися в післяреволюційний період. Особливо багато таких робіт з'явилося в 20-30-і рр. в області педагогіки, медицини, педології. Переважна більшість методик були копіюванням західних психологічних тестів. Незначні відмінності проявлялися у формах проведення тестових випробувань, в обробці й інтерпретації експериментального матеріалу. Певний інтерес із погляду розвитку нових форм тестування представляє "Вимірювальна шкала розуму" А.П. Болтунова (1928), що поклав в основу своєї роботи шкалу Сімона, переведену й адаптовану П.П. Соколовим для випробування розумової обдарованості російських школярів. По суті справи, шкала Болтунова являє собою самостійну розробку нового набору тестів.

Недоліком російських дослідників було те, що розвитку психічних процесів не приділялося скільки-небудь серйозної уваги. У цьому відношенні психодіагностичні дослідження в Росії були певним відступом від традицій російської психології, яка завжди прагнула до теоретичного й методологічного дослідження експериментів. Роботи з тестування дітей, власне кажучи, замінили пошук теоретичних установок і перспектив удосконалювання техніки експерименту й математичного аналізу. Замість вивчення змістовної сторони психологічного тестування тестологи лише ретельно відпрацьовували прийоми формалізації й обробки результатів.

Особливе місце у вітчизняних тестологічних дослідженнях займають роботи М.Ю. Сиркіна, що спеціально висвітлюють проблему звязку показників тестів обдарованості й ознак соціального стану (факт, встановлений ще в перших роботах Біне). Зв'язок між особливостями мовного розвитку й результатами тестування на той час був доведений експериментально (уже найперші роботи тестологов фіксували цю залежність). Однак із часом соціальний аспект існування інтелектуальних розходжень між шарами й класами суспільства для тестологиії ставав усе більше гострим і значимим. Щодо цього надзвичайно важливі роботи Сиркіна, оскільки в вітчизняних дослідженнях із психологічного тестування він перший довів, якою суперечливою є тестова діагностика індивідуальних розходжень, яка припускає прямо протилежну інтерпретацію результатів дослідження.

В 20-і рр. нинішнього століття в нашій країні значний розвиток одержала психологія праці й психотехніка (праці И.Н. Шпильрейна, С.Г. Геллерштейна, Н.Д. Левитова, А.А. Толчинского й ін.). У рамках цих галузей психології розвивалася психодіагностика, результати якої знайшли застосування в ряді напрямків народного господарства, насамперед у промисловості, на транспорті, у системі професійного навчання. У багатьох містах країни працювали психотехнічні лабораторії, готувалися кадри психотехників, було створено Всесоюзне суспільство по психотехніці й прикладної психофізіології, видавався журнал "Радянська психотехніка" (1928-1934), проводилися психотехнічні конференції й з'їзди. Як особлива галузь вітчизняної психології психотехніка організаційно оформляється до 1927-1928 р. Нею багато зроблено в області пошуків раціональних методів психотехнічного й професійного навчання, організації трудового процесу, формування професійних навичок й умінь. Разом з тим психотехніка зазнавала критики, особливо за формальне використання деяких теоретично не обґрунтованих тестів. Результатом цього стало згортання робіт із психотехніки до середини 30-х рр. Негативне відношення до психотехніки підсилилося в період критики, що розгорнулася проти педології, з якою в неї було багато загального. Педологія була задумана як комплексна наука, що займається цілісним, синтетичним вивченням дітей. Але науковий синтез даних психології, фізіології, анатомії й педагогіки не був здійснений у рамках педології. Претендуючи на роль єдиної "марксистської науки про дітей", педологія механічно розуміла вплив двох факторів (середовища й спадковості), визначальний процес розвитку психіки, зводила якісні особливості людини, що розвивається, до біологічної характеристики, захоплювалася застосуванням тестів, розглядаючи їх як засіб виміру розумової обдарованості й метод відбору розумово відсталих дітей. У цьому зв'язку на початку 30-х рр. почалася принципова критика багатьох положень педології, що завершилася Постановою ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 р. "ПРО педологічні перекручення у системі наркомпросов". Постановою була накладена заборона на застосування тестів у школі. Власне кажучи, цим були припинені всі психодіагностичні дослідження. Знадобилося біля 40 років, щоб цей напрямок досліджень був повністю відновлений у своїх правах. Лише наприкінці 60-х рр. знову починають з'являтися роботи із психологічної діагностики.

Підбиваючи підсумок розгляду вітчизняних робіт в області психодіагностики, слід зазначити, що, незважаючи на велику кількість вторинних досліджень, копіюючих західні, в історії були й цікаві самостійні роботи, що намагались вирішити науково-методологічні проблеми діагностики.

Завдання та особливості сучасної психодіагностики. Психодіагностика, як практична галузь знань, покликана ство­рювати такі засоби дослідження, які необхідні для вирішення пи­тань соціальної практики. На сучасному етапі соціальну практику цікавить:

1. Відбір та розстановка кадрів. Профорієнтація населення щодо вибору професії. В системі професійної орієнтації населення важливе місце зай­має професійне консультування та професійно-психологічний відбір з подальшою розстановкою кадрів.

Основне призначення профконсультацій - надання інформації про світ існуючих професій та виявлення можливостей людини що­до опанування тією чи іншою спеціальністю. В основному психодіагност зустрічається з двома типами діагностичних ситуацій: перший тип ситуацій реалізує підхід від людини до професії, другий - від професії до людини. В першій ситуації задача психолога - вияви­ти особливості психічного складу особистості та можливості щодо реалізації себе у конкретній сфері суспільної практики. В другій ситуації від психолога вимагається встановлення відповідності про­фесії можливостям людини щодо її опанування з точки зору ефек­тивності, безпечності, продуктивності праці тощо.

2. Консультування (в різних сферах соціальної практики). Консультування, як вид психологічної допомоги, широко вико­ристовується в різних життєвих ситуаціях. Основними цілями кон­сультування є забезпечення людині продуктивного існування в кон­кретних обставинах життя. Продуктивність існування пов'язують зі здатністю людини знаходити більше варіантів поведінки, суджень, понять, думок тощо.

3. Оптимізація навчання і виховання. Прогнозування соціаль­ної поведінки. Психодіагностика, як вид психологічної допомоги, впевнено знаходить своє місце в освітніх закладах. Відповідно до основних функцій школи (виховної і освітньої) психолог-діагност забезпечує розв'язання таких важливих завдань, як діагностика готовності до школи, оцінка особистісних якостей учнів та розробка рекомендацій щодо педагогічного впливу, аналіз і корекція причин емоційно-особистісної дезадаптації, діагностика міжособистісних відношень, діаг­ностика відхилень поведінки, діагностика розладів розвитку тощо. Діагностика основних властивостей школярів дає можливість здійс­нення прогнозу щодо особливостей соціальної поведінки, успішності навчання, нахилів, інтересів, особливостей спрямованості і т.ін. Про­гностична цінність, якою володіють виявлені психічні властивості особистості, дають можливість здійснення як короткострокових, так і довгострокових прогнозів поведінки індивідів в умовах соціального середовища.

4. Судова психолого-психіатрична експертиза. Судова психолого-психіатрична експертиза досить новий напрям у сфері надання послуг. Останнім часом вона стає достатньо популяр­ною, оскільки дає можливість здійснити психологічний аналіз можли­вої моральної шкоди, якої завдають людині внаслідок образ, накле­пів, судових позовів тощо. Психологічна експертиза спричиненого морального збитку спрямована на захист громадян в першу чергу в тих ситуаціях, коли позивачі вимагають відшкодувати моральний збиток у грошовій формі, який досить часто складає десятки і сотні тисяч, що є безумовно сильним перебільшенням. Тому основним завданням судової психолого-психіатричної експертизи є захист громадянських прав особистості і встановлення справжньої величи­ни моральної шкоди.

5. Проблема особистості та міжособистісних взаємин. Проблема особистості є ключовою в психології. Підтвердженням цього може бути наявність в психології великої кількості різнома­нітних поглядів на структуру особистості, її включення і взаємодію із суспільством. Гармонійний розвиток особистості, її самореалізація в різних сферах життєдіяльності, досягнення індивідуалізації, конгруентності - ось далеко не весь перелік тих проблем, з якими має справу психодіагност. Безумовно, виявлення потенціалу особи­стості, її можливостей за своєю суттю носить гуманістичний харак­тер, оскільки дає можливість продуктивного існування людини

6. Спортивні досягнення. Сучасний спорт важко собі уявити без високих фізичних наван­тажень, можливостей адаптації організму до специфічної діяльності тощо. Наукове обґрунтування проведення тренувань значною мірою залежить від виявлення властивостей нервової системи спортсмена, функціональних можливостей організму, стану емоційної сфери т. ін.

7. Виробництво. Досягнення техніки і технології, вдосконалення системи управ­ління відкривають потужні резерви росту продуктивності праці і підвищення ефективності виробництва, але вони можуть бути по-справжньому реалізовані тільки за умов розвитку творчої актив­ності людини. Суттєвим моментом вдосконалення трудової діяльності людини є її психологічний аналіз, зокрема виявлення основних складових діяльності, взаємовідношень між ними, динаміки діяльності і меха­нізмів її регуляції.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке «психодіагностика»? Мета психодіагностики, як науки.

2. Основні завдання психологічної діагностики.

3. Назвіть області практичного застосування результатів психодіагностики.

4. Розкрийте сутність поняття «психологічний діагноз».

5. З якими науками пов’язана психодіагностика?

6. Чим відрізняється психологічна діагностика від медичної, технічної та інших?

7. В чому відмінності між «дослідженням» і «обстеженням»?

8. Розкрийте сутність психолого-педагогічної діагностики в роботі соціального педагога.

9. Надайте визначення та розкрийте зміст поняття «соціальний діагноз». Значення соціально-педагогічного прогнозування в роботі соціального педагога.