1 Сутність психолого-педагогічної діагностики в роботі соціального педагога

Щоб вчити і виховувати, щоб здійснювати ефективний управ­лінський і педагогічний вплив на людей, необхідно володіти об'єк­тивними науковими знаннями про їх індивідуальні особливості. Такі знання можна отримати, якщо використовувати методи наукової психологічної діагностики. Об'єктивність відомостей про індивідуально-психологічні особ­ливості залежить від того, наскільки об'єктивними, науково обґрун­тованими методами вони отримані. Так, досвідчений педагог у ході повсякденної роботи зможе приблизно визначити окремі особли­вості «на око» в результаті спостереження. Але йому і тим більше початківцю для точної фіксації і виміру цих особливостей сьогодні не обійтись без помічника, яким призваний бути практичний психолог-діагност.

Вирішення завдань педагогічної соціальної практики вимагає від спеціалістів (працівників соціальних служб) творчого підходу, наявності спеціальних знань, професійного і життєвого досвіду, а також озброєння сучасним арсеналом психодіагностичних засобів для вивчення особистості, вирішення комплексних завдань психологічної діагностики, консультації.

Сьогодні більшість дослідників визнають, що психодіагностика як галузь психологічного знання спрямована на розробку методів роз­пізнавання індивідуальних психологічних вла­стивостей людини. При цьому слід пам'ятати, що психодіагностика має справу не тільки з тестами, але й з якіс­ними оцінками особистості. Важливо також враховувати, що психо­діагностика не допоміжна, обслуговуюча дисципліна, а повноправна наука, яка вивчає природу індивідуальних відмінностей. Враховуючи різні трактовки поняття «психодіагностика», пропонується її наступ­не визначення (Л.Бурлачук, 2002):

Психодіагностика — це галузь психологічної науки, що розроб­ляє теорію, принципи і інструменти оцінки і виміру індивідуально-психологічних властивостей особистості.

Слід розрізняти практичне обстеження і наукове диференційно-діагностичне дослідження, які є одними з важливих понять в сучасній тестологічній культурі.

Обстеження - це застосування готового, вже розробленого тесту. Його результат - відомості про психічні властивості конкретної людини (обстежуваного).

Диференційно-діагностичне дослідження — це комплекс теоре­тичних і експериментальних робіт, спрямованих на формування концепції психічної властивості, що вимірюється (скритого фактора, що впливає на ефективність і характер діяльності), на виявлення діагностичних ознак (чи емпіричних індикаторів), за якими можна отримати інформацію про задану властивість; це створення і апро­бація методики реєстрації виявлених ознак.

Таким чином, сучасне поняття «психодіагностика» тісно пов'яза­не з поняттям «психологічне тестування», але не зводиться до нього, оскільки, крім тестових (стандартизованих), існують експертні (що ґрунтуються на якісних оцінках), і які прийнято ще називати «клінічні психодіагностичні методики: спостереження, бесіда, слабо стандарти­зоване інтерв'ю, проективні методи і т.ін.

Центральним і найбільш універсальним поняттям диференційної психології є поняття «психічні властивості». Для розуміння змісту цьо­го поняття пропонується наступне визначення (А.Г.Шмельов, 1996).

Психічні властивості стабільні в часі, є рисами особистості. В тих випадках, коли від рівня розвитку визначеної риси залежить досягнення індивідом нормативно заданого результату, тоді ми го­воримо про здібності особистості. Коли рівень розвитку риси не впливає на досягнення результату, тоді ми говоримо про стильову рису. Риси, які впливають на спрямованість діяльності, називаються мотиваційними. Психічні властивості - явища нестабільні в часі — формують те, що ми називаємо психічними станами. Таким чином, враховуючи певне спрощення, можна сказати, що всі скриті фактори, на які спрямована психодіагностика, є або здібностями, або стильови­ми чи мотиваційними рисами особистості, або психічними станами.

Методика (тест), що застосовується в психодіагностиці, може спрямовуватись на виявлення загальних чи часткових рис індивіду­альності (наприклад, виявлення загального рівня пізнавальної по­треби чи сфери інтересів).

Оскільки підсумком діагностичної роботи є постановка психо­логічного діагнозу, то необхідно розглянути це поняття. Було б не­вірно думати, що це заключення про психічну хворобу.

Предметом психодіагностики є:

1. Методологічні, теоретичні, конкретні методичні принципи по­будови психодіагностичних інструментів та формування психодіаг­ностичного заключення.

2. Методи, конкретні методики діагностування найбільш універ­сальних конструктів особистості, таких як: риси особистості, здіб­ності, мотиви, свідомість та самосвідомість, міжособистісні взаємини.

Сам термін «психодіагностика» почав використовуватися в XX ст. після опублікування роботи Роршаха «Психодіагностика» в 1921 р.

До основних теоретико-методологічних задач психодіагностики відносять:

• проблема співвіднесення одержуваних у процесі діагностування фактів з індивідуально-особистісними особливостями людини. Так як одержані в процесі тестування дані є результатом діяльності або самозвіту обстежуваного про особливості свого поводження й переживань у тих або інших ситуаціях, необхідно теоретично довести, що вони пов'язані з тими або іншими властивостями особистості, визначаються їхньою сукупністю;

• визначення предмета діагностування. Рішення питання - що саме діагностують методики в процесі обстеження, що є властивість особистості, обумовлена за допомогою психодіагностичних методик;

• вичленовування принципів, що лежать в основі діагностування різних властивостей особистості;

• визначення системи вимог до розробки психодіагностичного інструментарію. Як повинні розроблятися методи психодіагностики, щоб дослідник одержував з їхньою допомогою досить надійні й об'єктивні результати.

Практичні завдання психодіагностики пов'язані з розробкою, перевіркою й впровадженням системи психодіагностичних методик і визначенні їх валідності, надійності, об'єктивності.

Діагностична функція - одна з основних в діяльності соціального педагога. Мета соціально-діагностичної технології і процес її досягнення показує, чого може досягти соціальний педагог у даній ситуації. Задача – це те, що необхідно вирішити для її досягнення. Найближча мета – це можлива зона найближчого розвитку. Вона дозволяє підготуватися для досягнення малого, проте реального, та створити умови для цілеспрямованого розвитку подальшої діяльності з розробки способу досягнення прогностичної цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом. Кожна наступна ціль передбачає можливість більш повного вирішення соціально-педагогічних проблем клієнта. Поділ цілей на найближчу і наступну дозволяє більшою мірою індивідуалізувати соціально-педагогічну роботу з конкретною людиною.

Головні завдання:

• одержати необхідної повноти інформацію, необхідну для постановки діагнозу і забезпечити кваліфіковану реалізацію наступних етапів (під етапів);

• уточнити соціально-педагогічні проблеми клієнта;

• підготувати необхідну інформацію для прогностичної діяльності в кожній ситуації.

Діагностика — загальний спосіб отримання вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика — найважливіший компонент соціальної технології (мета — діагноз — прогноз — програма — упровадження — аналіз). Разом з тим в практиці соціальної діяльності сформувалися власне технології діагностики, які включають принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження.

Психолого-педагогічна діагностика – це спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів. За змістом та кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями. Об'єктом такої діагностики для соціального педагога є особистість, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб'єктами цього середовища, котрі впливають на формування даної особистості.

У психолого-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

Вивчення досвіду соціальних діагностів з вибору цільової технології дозволяє виділити в ній основні функціональні етапи. Особливості здійснення соціального діагнозу визначаються багатьма факторами. Серед них:

• рівень професійності спеціаліста;

• специфіка об’єкта і проблеми;

• мотивація діяльності педагога чи працівника, стиль професійної діяльності.

Для соціального педагога на етапі здійснення соціального діагнозу характерно: