4.Семантичні зв*язки слів у мові : семантичні поля,синоніми,антоніми,омоніми.

Семантичне поле — сукупність лексичних одиниць, об'єднаних спільністю змісту, що відбиває понятійну, предметну чи функціональну подібність означуваних явищ; смисловий, змістовий комплекс окремої однозначної чи багатозначної лексеми, слова; семантичне поле лексико-семантичної групи; семантичне поле лексеми, слова. Структура С.п. досліджується методами компонентного аналізу й синтезу.

Лексико-семантичне поле — це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спіль­ністю змісту і відображають поняттєву, предметну або функ­ціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо.

У межах лексико-семантичного поля виділяють лексико-семантичні групи. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють: 1) назви не­точних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера то­що); 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвили­на, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо); 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців (січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.).

У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані семантичні об'єднання (їх назива­ють лексико-семантичними категоріями) — синоні­ми, антоніми, конверсиви, гіпоніми.

Омоніми (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.

Омоніми з'являються внаслідок:

• звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

• смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

• випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

• випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

• повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

• часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

• Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).

• Омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишутся, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (по?тяг — потя?г; за?мок — замо?к; бра?ти — брати?).

• Омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).

• Омоморфеми (омонімічні морфеми) — морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні граматичні значення (чистий став(ок) — став, як вкопаний

Синоніми (від грецького /synonymos/ — однойменний) — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.

Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа

Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням:

• з незначною зміною значеннєвого обсягу й словосполучної комбінаторики (по́ле — рілля́ — ни́ва: зао́ране по́ле, — на ріллі́, ни́ва, але лиш по́ле по́пису, на наро́дній ни́ві);

• з різним емоційним забарвленням (заку́тина — закапе́лок — діра́ — ’глухе́ село́’);

• контекстові С., що тільки в певному контексті є С. (ішов і враз простягну́вся як до́вгий ’упав’) і легко переходять в емоційні С.;

• абсолютні або дублети з тотожним значенням (Гідроге́н — во́день, шофе́р — воді́й, — зокрема у випадках професіоналізмів і термінологізмів), що виникають здебільше в наслідок нашарування різнодіалектних чи різномовних слів (госпо́дар — хазя́їн; риска́ль — за́ступ — горо́дник — лопа́тка), поки мововжиток їх не розділить у 1 групі.

За різними принципами класифікації синоніми поділяють на такі різновиди:

а) абсолютні (повні) — неповні (останніх у мові найбільше);

б) семантичні — стилістичні — семантико-стилістичні;

в) однокореневі — різнокореневі;

г) загальномовні — контекстуальні.

Синоніміку вивчають семантика й лексикологія.

Антоніми — це пари слів із протилежним значенням.

Наприклад: мир — війна, життя — смерть, гострий — тупий, радіти — сумувати, за — проти.

Антоніми в семантичному полі розташовуються на протилежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення стосунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, дружба, приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, ненависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антоніми лю­бов — ненависть.

Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.

Антоніми виражаються тією самою частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мовленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, дороги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.