3. Предмет філософії, її структура як наукової дисципліни

Філософія з'являється, як спроба вирішити світоглядні проблеми за допомогою розуму, тобто мислення, що спирається на поняття й судження, що зв'язуються один з одним за певними логічними законами.

Філософія успадкувала від міфології й релігії світоглядний характер, тобто всю сукупність питань про походження світу, його побудову, про походження людини та її місце у світі. Але філософія - це теоретичний рівень світогляду, отже, світогляд у філософії виступає у формі знання й носить систематизований характер.

Філософія з'явилася приблизно в 7-6 ст. до н.е. у Давній Греції, Індії й Китаї. Спочатку філософія охоплювала всю сферу наукового знання. Поступово з неї виділилися конкретні науки, а філософія уточнила свій предмет, метод і функції.

Предмет філософії розкривається через її структуру. У структурі філософії як науки виділяються наступні розділи.

Онтологія (від гр. ontos – суще, буття й logos – вчення) – вчення про загальні закони буття.

Гносеологія (від гр. gnosis – пізнання й logos – вчення) – теорія пізнання. Теорія пізнання – розділ філософії, що вивчає можливості пізнання світу людиною, критерії істинності знань.

Філософська антропологія (від гр. anthropos – людина) – система знань про сутність і існування людини.

Проблеми філософської антропології – життя, смерть, безсмертя, сенс і мета людського життя.

Соціальна філософія (від лат. societas – суспільство) – галузь філософських досліджень, основні проблеми якої характер, зміст і спрямованість історичного процесу, соціальні цінності й соціалізація особистості, роль особистості в історії тощо.

4. Функції філософії

Функції філософії:

1. Методологічна – філософія дає зразки форм та засобів мислення, за допомогою яких можна вирішити питання, наукові або особисті, що постають перед окремою людиною або суспільством у цілому.

2. Пізнавальна – розвиток філософії забезпечує появу нових знань.

3. Світоглядна – філософія шукає можливість теоретичного рішення проблеми сенсу людського життя, місця й призначення людини у світі.

4. Аксіологічна (гр. axios – цінність) – філософія допомагає особистості осмислити природу й значення власних життєвих цінностей.

Тема 2. Філософія античного світу

1. Проблема періодизації історії філософії

Філософська думка не рухається прямолінійно, нерідко «кружляє», звертаючись до тих самих питань; нові й старі ідеї перегукуються й доповнюють одні одних. Тому здається, що простежити періоди розвитку філософії неможливо. Але це поверхове враження є помилковим. По-перше, рух філософської думки, безперечно, відмічається виникненням нових ідей. По-друге, звертання до ідей давніх не є безсистемним і безплідним повторенням уже пройденого. У такому поверненні до старого є своя логіка – щоб зрозуміти це, досить задатися питанням, чому з минулого «викликані» ті, а не інші ідеї. Нарешті, існують т.зв. «вічні» філософські питання (приміром, питання про сенс життя), на які свою відповідь шукає кожне покоління.

Як поява нових філософських ідей, так і звертання до старого віддзеркалює еволюцію суспільства в цілому – ті проблеми, можливості, надії й страхи, що встають перед ним на черговому етапі історії. Звичайно, філософування – інтелектуальні пошуки окремих філософів – є, як і всяка творчість, діяльністю сугубо індивідуальною; його не можна прямо вивести із соціальних умов тієї або іншої епохи. Однак і в «вакуумі», у відриві від навколишнього світу, філософська думка виникнути й розвитися не може. Отже, етапи розвитку філософської думки специфічно відбивають той шлях, що у своїй еволюції проходить суспільство в цілому. Але філософія справляла й справляє на суспільство зворотний вплив: на стику з наукою, релігією, політикою, мистецтвом вона узагальнює накопичений досвід, формулює нові проблеми, бере участь у створенні системи особистих і суспільних цінностей.