Венчурний бізнес

Капітал, що вкладається в інновації, носить назву венчурного ,а новостворені або вже існуючі фірми для втілення Інноваційних проектів - венчурними фірмами.

Венчурний бізнес вимагає підвищеної підприємницької активності, ентузіазму учасників. Саме вони визначають долю нового проекту, зацікавлені в його успішному завершенні. Основними учасниками інноваційної діяльності здебільшого виступають:

винахідник, або особа, яка прагне впровадити у виробництво чиюсь ідею;

керівник венчурної фірми, який підтвердив своє прагнення

готовністю фінансувати ризикований проект за рахунок

коштів очолюваного ним підприємства;

інвестор, який забезпечує гарантоване фінансування

проекту протягом тривалого періоду.

Для узгодження дій учасників інноваційного процесу використовують різні організаційні моделі венчурного бізнесу.

По-перше, це малий інноваційний бізнес. Заданими статистики, незалежні малі підприємства в 70 - 80-х роках зробили для інноваційного бізнесу більше, ніж за всі попередні століття. Малий бізнес виконує чітко окреслені функції в самому процесі нововведень. До них відносяться експериментування, початкове освоєння комерційних нововведень, виготовлення складної нестандартної продукції тощо. Без створення так званих інноваційно-впроваджу-вальних "команд" і малих фірм, які спеціалізуються на пошуку, розробці і втіленні нововведень, великий бізнес у сучасних умовах не в змозі успішно вирішити завдання прискорення інноваційних процесів. Малі фірми швидше впроваджують науково-дослідні розробки виробничих процесів. За даними обстежень, проведених Національним науковим фондом СІЛА, малий бізнес, з розрахунку на одного зайнятого, генерує в 2,5 рази більше нововведень, ніж великі фірми, а процес впровадження протікає, як правило, на рік швидше. Водночас малі інноваційно-впроваджувальні фірми мають обмежені фінансові можливості для проведення досліджень. Зміни зовнішнього середовища спричинюватимуть ризикованість їх діяльності.

По-друге, великі фірми, які здійснюють крупномасштабні інноваційні проекти. Ці фірми мають більше фінансових можливостей для проведення фундаментальних досліджень, конструкторсько-технологічних розробок. У великих фірмах зменшується ризик у випадку відсутності успішного результату. Він перекривається масштабами звичайної діяльності, можливістю вкладати кошти відразу в декілька інноваційних проектів. Невдача в одних проектах перекривається значним прибутком від впровадження інших.

Водночас великі компанії обтяжені важкою, іноді забюрократизованою управлінською пірамідою. Вони менш жваві і гнучкі в реакції на вимоги ринку. Все це сповільнює інноваційний цикл, веде до втрати конкурентних переваг. Звичайно, це суттєвий недолік інноваційного підприємництва в цих фірмах.

По-третє, в сучасних умовах дістали розвиток форми колективного підприємництва. До них відносяться консорціуми, венчурні компанії, програми науково-виробничого партнерства. Наприклад, у США розгорнулися широкі інтеграційні програми, створено 40 науково-дослідних консорціумів за участю десятків провідних фірм у передових галузях. В Японії, Великобританії, Німеччині і Голландії за минуле десятиліття пройшла "інкубація" нових фірм при університетах, великих дослідних центрах та корпораціях.

У США сьогодні налічується 125 великих та декілька сотень невеликих і дрібних ризикових інноваційних фірм. Деякі з них являють собою відділення фінансових інститутів - інноваційних та інвестиційних фондів. Однак більша частина інноваційних фірм - це товариства, що створюються зазвичай трьома або чотирма партнерами-підприємцями. Члени товариства об'єднуються, аби мобілізувати капітал і вкласти його в нові динамічні компанії - венчурні фірми.

Венчурні компанії поділяються за багатьма ознаками. Передусім існує два види венчурних інвесторів:

залежні компанії - із значною участю капіталу, який може бути їй наданий у формі приватних або державних кредитів;

акціонерні компанії - використовують свій акціонерний капітал для інвестування в акції малих венчурних підприємств.