V. Підсумок уроку.
Бесіда з учнями.
Як називали Анну Ахматову в російськії поезії? З ким порівнювали?
Який внесок зробила Ахматова у розвиток російської літератури?
Як справжнє прізвище поетеси?
З якою літературною течією пов’язують творчість молодої Ахматової? Чому?
Назвіть найвідоміші поетичні збірки поетеси.
Хто з поетів був для Ахматової «еталоном митця»?
Яка тема поеми «Реквієм»?
VІ. Домашнє завдання. Вивчити напам'ять уривок з поеми "Реквієм". Скласти сенкани про Анну Ахматову.
Конспект уроку
з зарубіжної літератури
(11 клас)
Анна Ахматова.
Поема «Реквієм» - пам’ятка
доби сталінського терору
(урок – семінар)
Тема: Анна Ахматова. Поема «Реквієм» - пам’ятка доби
сталінського терору. Створення в поемі узагальненого
портрету народного страждання, розкриття єдності
материнської трагедії ліричної героїні і країни,
проблема історичної пам’яті у творі.
Мета: повторити основні етапи життя і творчості А.Ахматової, її роль в російській літературі; ознайомити учнів з історією створення поеми «Реквієм», розкрити узагальнений портрет епохи, роль митця в часи народної трагедії; визначити художні особливості поеми, розвивати навички виразного читання, аналізу тексту, самостійного мислення; виховувати свідоме ставлення до світу, його протиріч і розмаїття.
Епіграф уроку: Нет, и нет под чуждым небосводом,
И не под защитой чуждых крыл, -
Я была тогда с моим народом,
Там, где мой народ, к несчастью, был.
А.Ахматова «Реквием»
Тип уроку: урок-семінар, комбінований.
Обладнання: мультимедійна презентація життєвого шляху поетеси; тексти поеми «Реквієм», грамзапис романсу на слова Ахматової «Сжала руки под черной вуалью», віршів та окремих частин поеми «Реквієм», «Реквієм» Моцарта.
Хід уроку
Учитель. В то время я гостила на земле.
Мне дали имя при крещенье – Анна,
Сладчайшее для губ людских и слуха.
Так дивно знала я земную радость,
И праздников считала не двенадцать,
А столько, сколько было дней в году.
Ці прекрасні слова належать Анні Ахматовій, російській поетесі українсько-татарського походження, чию поезію називають «щоденником жіночої душі». І це справді так, тому що вона показала епоху глибоких криз через чутливе сприйняття жінки. Душа ахматівської героїні – це душа, що кохає і ненавидить, мучиться і жертвує собою, переживає драматичний розрив і прагне возз’єднання. Це душа, у якій може все вигоріти від горя, але житиме всупереч смерті. Усе своє життя Анна Ахматова прагнула через чутливі рухи жіночої душі показати загальний стан навколишньої дійсності.
Майже сто років тому, зовсім юною, в 1913 році Анна Ахматова писала: Слишком сладко земное питье,
Слишком плотны любовные сети.
Пусть когда-нибудь имя мое
Прочитают в учебнике дети…»
Слова поетеси виявились пророчими. Її поезію сьогодні знають і вивчають не тільки школярі Росії, ім’я Ахматової відоме в багатьох країнах світу. На минулому уроці ми з вами теж познайомилися з життєвим шляхом та ранніми віршами цієї поетеси.
Сьогодні ми продовжуємо знайомство із творчістю Анни Ахматової. Давайте разом з вами прослухаємо один із романсів на слова поетеси «Сжала руки под черной вуалью» у виконанні Євгена Гузєєва та перегорнемо сторінки її життєвого шляху, використовуючи для цього мультимедійну презентацію, яку ми готували до минулого уроку.
Прослуховування романсу «Сжала руки под черной вуалью» та перегляд слайдів.
Учитель. На долю Анни Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Її вустами заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Юнна Мориц сказала про це так: Быть поэтессой в России –
труднее, чем быть поэтом:
единица женской силы
в русской поэзии – 1 ахмацвет.
Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX століття – дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади, переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою найкращих її традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років.
Она связала эти времена
В туманно-теневое средоточье,
И если Пушкин – солнце, то она
В поэзизи пребудет белой ночью…
И ты, распад всемирный, не убий
Ту связь времен. – она еще поможет.
Ведь просто быть не может двух Россий,
Как быть и двух Ахматовых не может.
Так сказав про роль поетеси Євген Євтушенко у вірші «Пам’яті Ахматової.
Що ж відомо вам про поетесу?
І. Актуалізація опорних знань.
Бесіда з учнями.
Як називали Анну Ахматову у вирі історії XX століття? З ким порівнювали? Чому? (Її називали російською Сапфо).
Як справжнє прізвище Анни Ахматової? (Анна Андріївна Горенко).
Як Анна Ахматова пов’язана з Україною? (Народилася під Одесою; коли батьки розлучилися, жила з матір’ю на півдні, в Євпаторії, потім – в Києві. Там закінчила гімназію і вступила на юридичний факультет вищих жіночих курсів).
Які збірки поетеси ви знаєте? («Вечір», «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Аnno Domini”, «Біг часу»).
Коли написала перший вірш? Перші свої кроки у ліриці Ахматова починала у якому літературному напрямі, якій мистецькій течії? Чому? (У річищі акмеїзму, видатним теоретиком і засновником якого був її перший чоловік Микола Гумільов).
Метод «Мікрофон» Які вірші Анни Ахматової вам запам’яталися найбільше? (діти відповідають по черзі одним-двома реченнями).
ІІ. Вивчення нового матеріалу.
Слово вчителя. Сьогодні ми продовжимо розмову про трагічне, але надзвичайно прекрасне життя російської поетеси А.Ахматової, познайомимося з одним із найвидатніших її творінь – поемою «Реквієм»
(Учні дивляться на екран, записують тему уроку, епіграф)
Оскільки у нас сьогодні урок не звичайний, а урок-семінар, то допомагатимуть нам його проводити юні історики, біографи та літературні критики, які отримали випереджувальні завдання і готували окремі повідомлення до цієї теми та невеличкв презентації.
Діти, скажіть мені, будь ласка, чи залишила Ахматова свій «захланний і грішний край», як вона його називає, Росію після революції 1917 року, як це зробили багато діячів культури, творчої інтелігенції, що відірвались від рідного коріння за кордон, аби врятувати духовну свободу?
(Ні, вона не залишила рідний край, не стала прислуговувати новій владі, а вибрала найважчий шлях – «внутрішню еміграцію»)
Про це сама поетеса писала в 1917 році у вірші «Мне голос был». Давайте послухаємо цей вірш у виконанні автора, самої Анни Ахматової.
Прослуховування вірша Ахматової «Мне голос был»
Поетеса не залишила країну у найважчі часи для Росії. Що ж це були за роки? Повідомить нам про це група істориків.
Історик. Перша половина XX століття і для Росії, і для інших республік колишнього Радянського Союзу стала стала страшною трагічною епохою. Винищується цвіт нації, її найкращі сини та доньки. Тоталітарна система винищує цілі народи. Голодомори, сталінські репресії, цькування, арешти, тортури, переповнені, залиті кров’ю в’язниці, бараки сибірських таборів, ГУЛАГів. Країна стрімко перетворювалась на жорстоку виправну колонію з постійним хрустом кісток і ріками крові.
Найстрашнішими стали для країни після штучно створеного голодомору 32-33 років роки сталінських репресій, особливо «Єжовщина», 1937-1938 роки. (Демонструються слайди).
Слово вчителя. Як же переживає все це Анна Ахматова? Про це повідомить нам літературний критик.
Літературний критик 1. Анна Ахматова переживає трагедію епохи як свою особисту. Вона вболіває за долю свого народу, мучиться у сумнівах і протиріччях, але її позиція незмінна — вона всім серцем пов'язана зі своєю вітчизною, віддана їй всією душею. Про це пише вона у 1922 році у вірші «Не с теми я, кто бросил землю».
Прослуховування вірша «Не с теми я, кто бросил землю» (виконує Алла Демидова).
Слово вчителя. А що ви можете сказати відносно особистого життя Анни Ахматової і тої епохи? Попросимо наших біографів.
Біограф 1. Поетеса страждала разом зі своїм народом, жила його турботами. Страшне горе торкнулося крилом її особистого життя. У 1921 році було розстріляно як «ворога народу» її першого чоловіка, поета Миколу Гумільова. У 1935 році заарештували її сина Лева Гумільва та чоловіка Пуніна як учасників «антирадянської терористичної групи». Звісно, то було абсурдне звинувачення. А.Ахматова особисто зверталась до Сталіна, просила підтримки у своїх друзів. Врешті, сина та чоловіка вдалося врятувати, проте ненадовго. У 1938 році Л.Гумільова заарештували знову за «терор», йому присудили 5 років концтаборів. (демонструються слайди)
Учитель. Чи пам'ятала тоді А.Ахматова свою рокову «Молитву», яку написала у 1915 р.?
Дай мне годы недуга,
Задыханья, бессоницу, жар.
Отыми и ребенка, и друга,
И таинственный песенный дар -
Так молюсь за твоей литургией
После стольких томительных дней,
Чтобы туча над темной Россией
Стала облаком в славе лучей.
Учитель. Саме в роки арешту сина і чоловіка цю молитву нагадала їй при зустрічі Марина Цвєтасва: «Анна, я розумію, що над усе Ви любите свою батьківщину. Але як Ви могли написати: «Отыми и ребенка, и друга, и таинственный песенный дар...»? Хіба Ви не знаєте, що у віршах все збувається? Але не знала Анна Ахматова, що її «Молитва» стане пророчою у її особистому житті. Тоталітарний режим забирає у неї все: у серпні 1921 року Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М.Гумільва, якого було звинувачено у змові проти радянської влади; у 1935 році заарештовано її сина, другого чоловіка; постраждала Ахматова і як поетеса: більше п’ятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк, це переслідування цензури вона сприймала як катування. Сама Ахматова не вірила, що все це відбувається з нею, веселою і безтурботною «царськосільською насмішницею»…
Прослуховування «Показать бы тебе, насмешнице…»
Власні страждання і переживання, що були виявом страждань всього народу, поетеса увиразнювала у віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний пам’ятник жертвам сталінських злочинів, репресій 30-х років.
Що ж послужило поштовхом до написання цього твору? Знову звернемось до наших літературних критиків.
Літературний критик. Головним джерелом поеми «Реквієм» став досвід, особистий, і досвід багатьох її сучасників, досвід проводів найдорожчих людей до жерла машини репресій, досвід днів і ночей, наповнений крижаним страхом за їхнє життя. А що ж було поштовхом до написання? Про це сама Анна Ахматова розповідає нам замість передмови до своєї поеми.
Отож, давайте послухаємо.
Прослуховування «Вместо предисловия» у виконанні Ахматової. (Перегляд слайдів з зображенням в’язниці).
Слово учителя
Так… Хоч серце її обливалося слізьми за долю свого рідного сина, але мовчати про бачене у тюремних чергах вона не могла.
Ось як поетеса пише в «Посвящении»
Виразне читання «Посвящения» та прослуховування «Вступления»
- А яка ж історія створення поеми? Звернемось до наших біографів.
Біограф 2. Над своєю поемою поетеса працювала з 1935 по 1938 рік. Але цей твір не міг бути надрукований за сталінських часів, його вчили напам'ять близькі й рідні поетеси, тому що навіть рукописи зберігати було небезпечно, і А.Ахматова спалювала їх. Уперше «Реквієм» надрукувало мюнхенське видавництво у 1963 році, тільки 1987 року поема була видана в Росії...
Учитель. Поетеса працювала над «Реквіємом» в розпал сталінського терору. Поема "Реквієм" уперше була записана на папері 1962 року, хоча складена була ще до 1940. Ахматова згадувала, що до цього часу напам'ять знали поему лише одинадцять друзів і жоден не зрадив її. Це ще й тому, що в тих віршах була висока правда про страждання цілого народу під п'ятою тоталітаризму. Ці слова вистраждані, бо Ахматова розділила долю з мільйонами матерів, дружин заарештованих у страшні тридцяті роки. Анна Ахматова трагедію жінки, матері показує як національну трагедію, охоплюючи всю імперію зла, терору. Біль50 років поема чекала свого виходу на батьківщині, але поетеса так і не побачила її надрукованою.
Яка ж композиція поеми?
Літературний критик 2. Композиція. Поема складається з окремих 12 віршів, різних за своєю тематикою, звучанням, віршовою структурою, що створює ефект емоційної напруги, схвильованого монологу ліричної героїні, яка переживає драму в особистому і суспільному житті.
Робота з підручником. (Учні називають вірші).
Літературний критик 1. Усі вірші поеми пов'язані з репресіями 30-х років, але вони поєднуються зі строфами на біблійну тематику. У X частині під назвою «Розп'яття» є образи страждальної матері, у якої заарештували сина; з'являються також і біблійні образи Христа, матері Марії Магдалини,
А.Ахматова вважала, що причини сталінщини слід шукати в духовній нестямі людства, у забутті християнських заповідей.
Слово вчителя. Хоча "Реквієм" і складається з окремих віршів, але сприймається поема як цілісний твір. "Реквієм" - це узагальнений портрет всенародного страждання. Поема, на перший погляд, відображає лише уривчасті картини, епізоди, але вони складаються у велику панораму часу і простору. Не випадково вірші тяжіють до узагальнення: Звезды смерти стоят над нами, И безвинная корчилась Русь Под кровавыми сапогами И под шинами черных марусь. Це був крок громадянської мужності - сказати відверту правду про страшний злочин проти свого народу, який чинила влада. Кожне слово вивірене, кожне поняття до болю знайоме тим, хто пережив ці роки, змучений страхом за себе й близьких людей. Не випадково строфа "Уводили тебя на рассвете" дуже нагадує плач. А образ-порівняння "буду я, как стрелецкие женки, под кремлевскими башнями выть" підкреслює історичний зв'язок подій і ніби приєднує історію до трагічних емоцій свого часу.
Прослуховування «Уводили тебя на рассвете»
Сама Ахматова зазначала, що її поема - це ніби відплата, пам'ятник тим, хто стояв разом із нею "возле тюрем твоих, Ленинград": Для них соткала я широкий покров Из бедных, у них же подслушанных слов. Це крик душі, це море страшних емоцій, зазнати яких не побажав би нікому. Але, на жаль, це трагічна сторінка нашої історії, відтворена рукою майстра слова.
А чому саме таку назву дала Ахматова своїй поемі?
Біограф 1. Якщо ми звернемося до тлумачного словника, то прочитаємо, що реквієм — це католицьке богослужіння по померлому, а також траурний музичний твір. У своїх «Записних книгах» А.Ахматова назвала «Поему без героя» симфонією. З біографії нам відомо, що у 30-40 роки поетеса серйозно займалась вивченням особистості Моцарта та його творчості, особливо «Реквієму». Її поема - це молитва, звернена до страждальної матері, яка не може змиритися з насильством.
(Учні записують визначення у словник)
Звучить «Реквієм» Моцарта.
Слово вчителя. Моцартівський «Реквієм» писався на замовлення невідомої особи і, хоч не був композитором завершений із-за загадкової смерті, став одним із найгеніальніших музичних творів.
Ахматівський «Реквієм», як почули ми з вуст поетеси у «Передмові», теж був написаний ніби на замовлення тих, хто місяцями стояв з нею під тюремними стінами. Ахматівський «Реквієм» - це пісня-плач, це молитва-плач за тисячами загиблих та знівечених сталінським режимом.
- А які ще мотиви звучать у поемі ?
Літературний критик 2. У поемі «Реквієм» біблійні мотиви переплітаються із пушкінськими. На початку поеми ми читаємо:
«Перед этим горем гнутся горы,
Не течет великая река,
Но крепки тюремньїе затворы,
А за ними «каторжные» норы
И смертельная тоска».
Саме ці роздуми нагадують нам відомий вірш О.Пушкіна «Послання в Сибір», присвячене декабристам:
«Любовь и дружество до вас
Дойдут сквозь мрачные затворы.
Как в ваши каторжные норы
Доходит мой свободньїй глас».
Учитель. В епілозі поеми А.Ахматова звертається до теми пушкінського «Пам'ятника». Давайте нагадаємо стрічки пушкінського «Памятнника».
Я памятник себе воздвиг нерукотворний,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столба…
Як бачимо, у Пушкіна пам'ятник — це не лише втілення поетичної спадщини, а й символ духовної свободи та добрих почуттів.
А зараз послухаємо уривок з епілогу поеми Ахматової.
(виразне читання учнем епілогу: «А если когда-нибудь в этой стране воздвигнуть задумают памятник мне…»
Слово вчителя. Де ж хотіла Анна Ахматова, щоб їй спорудили памятник ? (не біля моря, не в Царському селі, а біля тих тюремних стін, де провела вона «Триста часов», де кликала і чекала сина сімнадцять місяців). Росіяни виконали побажання своєї геніальної поетеси. В 1995 році на березі Неви якраз навпроти зловіщої тюрми «Хрести» було споруджено меморіал «Жертвам політичних репресій» у вигляді двох бронзових сфінксів на гранітному постаменті. А в грудні 2006 року поряд з ними постав пам’ятник поетесі Анні Ахматовой. На гранітному п’єдесталі викарбувані слова з «Реквієму»:
И я молюсь не о себе одной, А обо всех, кто там стоял со мною И в лютый холод, и в июльский зной, Под красною, ослепшею стеною.
(демонструються слайди)
Учитель. Хто ще з відомих вам письменників звертається до теми «Пам'ятника», теми «Заповіту»?
Учень. Т.Г. Шевченко. «Заповіт». (Виразне читання)
А кого з письменників ви знаєте, хто подібно Ахматовій яскраво зобразив тоталітарну систему, великий терор, концтабори?
(Солженицин «Архіпелаг ГУЛАГ», Іван Багряний «Тигролови», «Сад Гетсиманський»)
ІІІ. Підсумок уроку.
- Чи ж вдалося Ахматовій трагедію жінки, матері показати як частину національної трагедії?
Слово вчителя. Усім своїм життям А. Ахматова намагалася довести, що трагедія жінки і матері є частиною національної трагедії. Незважаючи на всі свої особисті негаразди, Ахматова була разом зі своїм народом, разом з ним страждала. Ось як про її поезію пише відомий російський поет Л. Озеров:
«Как многозвездно, как дзеркально
Ее душа воплощена.
В строках, звучащих изначально
Желчно, медленно, хрустально.
Но то не строки — письмена».
Поезія Ахматової, її «Реквієм» - це своєрідний «літопис» трагічної епохи. А однією з центральних категорій художньої філософії поетеси стає категорія пам’яті.
Моральна позиція Ахматової – мужній вибір власної долі, її самовідданість країні, яку спіткала страшна історична кара, готовність йти разом зі своїм народом хресним шляхом, стоїчно витримуючи всі випробування та зберігаючи гідність, людяність, пам’ятаючи християнські заповіді.
Повинні пам’ятати про ті страшні часи і ми. Пам’ятати для того, щоб такі страхіття ніколи не повторилися.
Давайте ж ми сьогодні запалимо поминальну свічу і хвилиною мовчання вшануємо тисячі, мільйони тих, хто загинув безневинно від жорстокої тоталітарної системи, всіх жертв сталінських репресій, всіх закатованих, замордованих, жертв усіх тюрем та таборів…
(хвилина мовчання)
І пам’ятаймо про це…Бо про це забути неможливо. Вам творити майбутнє України. Не повторіть гірких уроків історії. Пам’ятайте про них. Пам’ятайте про Божі заповіді і завжди живіть згідно них.
ІV. Оцінювання.
V. Домашнє завдання. Виразне читання поеми.
Конспект уроку
з зарубіжної літератури
(11 клас)
Володимир Маяковський. Життєвий і творчий шлях письменника. Маяковський – лідер російського футуризму.
Трагічна доля поета
(урок – презентація)
Тема. Володимир Маяковський (1893–1930). Життєвий і творчий шлях письменника. Маяковський – лідер російського футуризму, його непересічна поетична обдарованість. Трагічна доля поета. „А ви змогли б?”, “Послухайте!”-рання лірика поета як зразок російського футуризму.
Мета: Розкрити основні віхи творчого шляху поета-новатора, простежити його становлення, зясувати масштабний ліризм віршів Маяковського, осягнути сутність та особливості його футуристичної поезії.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу, урок-презентація життєвого та творчого шляху поета..
Зміст уроку
І. Актуалізація опорних знань.
ІІ. Вивчення нового матеріалу.
Презентація життєвого шляху поета (мультимедійна) з коментарем учителя та повідомленнями окремих учнів.
Слово вчителя. Як уже зазначалося, у російській поезії потужного розвитку набула футуристська течія, серед представників якої особливе місце посідають Володимир Маяковський та Борис Пастернак. Варто наголосити, що навіть на етапі свого «офіційного» перебування у лавах футуристів вони виходили за межі цієї течії, а згодом і зовсім від неї відійшли. Однак досвід засвоєння футуристських ідей та естетичних принципів, безперечно, суттєво вплинув на поетичний почерк кожного з них.
За радянських часів мистецькі долі цих поетів склалися по-різному. Маяковський, зберігаючи вірність ідеям «лівого» мистецтва, поставив свій талант на службу революції. Пастернак, залишившись поетом, зосередженим на вічних питаннях буття, перебував у стані «внутрішньої еміграції». їхні шляхи показовими для загальної картини розвитку авангардистського мистецтва за умов тоталітарної системи: його переродженні в ідеологічне мистецтво, орієнтоване на масову аудиторію і завдання політичної агітації (Маяковський), та його дедалі глибше занурення у внутрішній світ і осмислення універсально-філософської проблематики (Пастернак). А втім, важливо пам'ятати, що і за гучним ушануванням одного поета, і за послідовним цькуванням другого стояла одна й та сама проблема трагічних взаємин митця з тоталітарною владою. Навіть на тлі напрочуд багатої талантами російської поезії початку XX ст. Володимир Маяковський справляє враження велетня. За радянських часів він був канонізований як «трибун революції» та взірцевий майстер соцреалістичної поезії. Лише після того, як розвіялися останні міфи, що живили радянську ідеологію, зникло моторошне дзеркало, в якому спотворювалися і справжній масштаб цього поета-титана, і справжнє значення його новацій, і справжні причини його мистецької трагедії. Тоді читачу відкрився інший Маяковський - «зухвалий і беззахисний, звеличений і облаяний, трагічний і прекрасний» (О. Михайлов), відкрився лірик, який космічним розмахом своєї думки не поступався американському генію XIX ст. - В. Вітмену. Народився Володимир Володимирович Маяковський 7 липня 1893 р. у Багдаді (Грузія) у родині лісника і був останньою третьою дитиною. Мати, Олександра Олексіївна, походила із роду кубанських козаків. Хоча у школі та із друзями хлопчик спілкувався грузинською, вдома всі один до одного звертались лише російською. 1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Ще за дитячих років Володя виявив здібності до віршування та малярства. Його малюнки викликали щире захоплення в однокласників і привертали увагу професійних художників. Деякий час саме з розвитком малярського таланту Маяковський пов'язував реалізацію свого мистецького «я». Після раптової смерті батька у 1906 р. родина переїхала до Москви, де їй довелося боротися з суворими матеріальними нестатками. До цієї боротьби долучився і юний Володимир: використовуючи свої малярські здібності, він допомагав сестрі розписувати шкатулки, коробочки, писанки. Все це, відволікаючи від уроків та домашніх завдань, звісно, заважало успішному навчанню у гімназії. До того ж 14-річний юнак, захопившись політикою, долучився до соціал-демократичного рyxy, через що його тричі заарештовували. Кілька місяців він провів у Бутирській в'язниці, але був достроково звільнений як неповнолітній (на той момент йому виповнилося 17 років). Передбачаючи можливі наслідки своєї політичної активності, Володимир заздалегідь подбав про те, щоб забрати документи з Гімназії, аби уникнути виключення без права вступу до інших навчальних закладів.
1911 р. він продовжив освіту в Училищі живопису. Тут він познайомився з лідером російського футуризму, художником і поетом Д. Бурлюком (разом з яким був виключений з училища у 1914 p.).
Учень (про дружбу з Д.Бурлюком). Давид Бурлюк відразу ж збагнув, що доля звели його з неординарною і художньо обдарованою людиною. А тому - як старший за віком і досвідченіший щодо мистецьких питань - вирішив взяти цього «дикого самородка» під свою опіку. Згодом Маяковський згадував його турботу з великою теплотою. В автобіографії В. Маяковський розповів, як саме Бурлюк відкрив у ньому поета. «Вдень у мене вийшов вірш. Вірніше - шматки. Погані. Ніде не надруковані. Ніч. Стрітенський бульвар. Читаю рядки Бурлюку. Додаю - це один мій знайомий. Давид зупинився. Зміряв мене поглядом. Гаркнув: «Та це ж ви самі написали! Та ви ж геніальний поет!» Вживання щодо мене епітета такого грандіозного і незаслуженого потішило мене. Я весь поринув у вірші. Того вечора несподівано я став поетом».
Слово вчителя. 1913 р. вийшов у світ альманах «Ляпас громадському смакові», в якому був вміщений колективний маніфест футуризму, підписаний Велимиром Хлєбниковим, Д. Бурлюком, О. Кручоних та В. Маяковський. У цій збірці вперше друкувалися поезії Маяковського («Ніч» та «Ранок»). А вже наступного року вийшла друком його дебютна збірка «Я!» і відбулася прем'єра його трагедії «Володимир Маяковський».
Учень (про прем’єру трагедії Маяковського). Ця прем'єра закінчилася повним провалом. Обурені глядачі кидали на сцену тухлі яйця. Одне з них зачепило плече автора, який грав у виставі головну роль. Зовні він здавався незворушним. «Публіка, - розповідає біограф Маяковського, О. Михайлов, -була не готова сприймати п'єсу, в якій дійовими особами, крім самого Поета, виявилися Старий з чорними і сухими кішками (кілька тисяч років), Людина без ока та ноги, Людина з двомі поцілунками, Людина з розтягнутим обличчям. Людина беа голови. Людина без вуха та ін., в якій автор в обличчя глядачам кидав слова недовіри... Актори у білих каптурах тримали перед собою пласкі картонні фігури з відповідною символікою. Текси виголошували, висовуючи голови з-під свого картонного прикриття. Дію супроводжувала дисонансна музика...» «... під час другого акту, коли героєві п'єси принесли три — завбільшки з гарматні ядра - сльози і він, загорнувши у газету; склав їх у валізу, збираючись піти, пролунали вигуки:, "Тримай його! Віддайте гроші, шахраї, дурні, божевільні!" Зі сцени, досить розбірливо, почулося: "Самі ви дурні". Незрозумілість п'єси і вистави спровокувала таке обурення». Слово вчителя. Того ж року Маяковський разом з друзями-футуристами вирушив у тривалу подорож країною з програмою публічних літературних читань. Епатажно-анархістський дух їхніх виступів повсюдно викликав гучні скандали та ажіотажний інтерес публіки.
Учень (про футуристів). Газети наввипередки писали про нечувані витівки чудернацької трійки футуристів - В. Маяковського, Д. Бурлюка та В. Каменського. В одній лише Одесі преса відгукнулася на їхні виступи приблизно 120 публікаціями найрізноманітнішого характеру. А ось як описувалася в одній харківській газеті прогулянка знаменитої трійки напередодні «сеансу» футуристської поезії: «Вчора на Сумській вулиці діялося щось неймовірне: величезна юрба заполонила вулицю. Що трапилося? Пожежа? Ні. Це серед публіки, що прогулювалася, з'явилися знамениті вожді футуризму -Бурлюк, Каменський, Маяковський. Усі троє у циліндрах, з-під пальт виглядають жовті блузи, у петельки встромлені пучки редиски. їх видно здалеку: вони на голову вищі за натовп і розгулюють вельми поважно, серйозно, не зважаючи на веселий настрій оточуючих...»
Слово вчителя. 1915 р. Маяковський познайомився з Лілею Брік. На багато років вона стала головною героїнею життя та творчості поета, його музою і першим слухачем його новонароджених віршів. Сила кохання до неї розкривається, зокрема, у поезіях «Флейта-хребет», «Люблю», «Про це» та багатьох інших. Документальною паралеллю до поетичних одкровень є листи та телеграми, які Маяковський надсилав коханій. До речі, за радянських часів листування Маяковського та Брік у повному обсязі не публікувалося, оскільки могло наштовхнути неупереджених читачів на «крамольну» думку про те, що любов у житті поета відігравала роль принаймні не меншу, ніж революція. (З тієї ж причини автори офіційних радянських біографій Маяковського зазвичай намагалися затушувати фігуру Лілії Брік; те ж саме було зроблено і з деякими фотокартками, ції яких закохані були зняті разом.) Учень (читає уривки з листів Маяковського до Лілії Брік). «Я люблю, люблю, незважаючи ні на що і завдяки всьому, любив, люблю і І буду любити, незалежно від того, якою І ти будеш - грубою чи пестливою, моєю І чи чужою. Все одно люблю. Амінь. І Смішно про це писати, ти сама це знаєш... Чи вичерпується для мене любов'ю усе? Любов це життя, це головне. Від неї розгортаються вірші і справи і все інше. Любов - це серце всього. Якщо воно припинить роботу, все решта відмирає, стає онйвим, непотрібним. Та якщо серце працює, воно не може не виявлятися у цьому всьому. Без тебе... я припиняюсь. Так було завжди, так є і зараз... Чи кохаєш ти мене? (Тут і далі виділено В. Маяковський. - Є.В.). Для тебе це, мабуть, дивне запитання - авжеж, любиш. Та чи любиш ти мене? Чи любиш так, аби я це постійно відчував? Ні... У тебе не любов до мене, у тебе - взагалі до всього любов. Посідаю у ній якесь місце і я (можливо, навіть дуже велике), але якщо я кінчаюсь чи виймаюсь, як камінь із річки, то твоя любов спливає понад усією рештою. Чи погано це? Ні, тобі так добре, я б хотів так кохати...»
Слово вчителя. Від 1917 р. розпочалася нова епоха в житті митця. Жовтневу революцію він сприйняв із захватом - як великий прорив у справі здійснення «будетлянської» утопії. В автобіографії Маяковський так описував свої тодішні почуття: «Приймати чи не приймати? Такого питання для мене (як і для багатьох москвичів-футуристів) не було. Моя революція. Пішов до Смольного. Працював. Все, що доводилося».
А працювати довелося і пером, і пензлем. Як поет і художник, він робив агітаційно-сатиричні плакати для «Вікон РОСТА» (Російського телеграфного агентства). Як діяч нової культури, він виступив організа ром ряду «лівих» літературна об'єднань та угруповань, таких ям «Комфут» («Комуністичний футуризм»), ЛЄФ («Лівий фронт мистецтв»), РЄФ («Революційний фронт мистецтв»). А як митець, він підкорив власну творчість служінню революції та розбудові соціа«І лістичного суспільства. Відтак поет, який розпочав свій творчий! шлях з епатажно-зухвалої презентації власного «Я» (так називалася його перша збірка), заговорив після революції від імені «150 000 000» (а так називалася поема, що] вперше була надрукована взагалі без прізвища автора). Твори радянського періоду - «Містерія-буф», «В.І. Ленін», «Добре!», «На весь голос» - стали своєрідними сторінками урочистого літопису (в його офіційній версії) історичного розвитку СРСР у 20-і роки або, іншими словами, зразками ідеологічного мистецтва. У цей час розквітав і сатиричний талант митця, спрямований, однак, не на ідеї революції та соціалізму, а на вади й недоліки, що заважали їх втіленню. Найвищі досягнення Маяковського-сатирика - п'єси «Клоп» і «Баня» - і до сьогодні не втратили своєї художньої цінності. Досить швидко В. Маяковський став лідером молодої радянської поезії. Тому влада тривалий час охоче випускала цього «лицаря революції» за кордон, використовуючи його як свою пропагандистську рекламу - яскраву, талановиту, здатну впливати на широку аудиторію. Протягом 1922-1929 pp. поет відвідав Латвію, Німеччину, Францію, Мексику, СІНА. Втім, 1930 р. Маяковському було відмовлено у проханні виїхати до Парижа, де жила його нова любов - Тетяна Яковлєва, з якою він пов'язував надії на сімейне життя. Вимушена розлука з коханою стала для поета ще однією ланкою у ланцюзі внутрішніх поразок, пережитих на тлі зовнішніх тріумфів. Адже, попри численні знаки широкого визнання, в останні роки життя поет дедалі глибше відчував невдоволеність і тим, що писав, і тим, що бачив навколо себе (радянська дійсність здавалася далекою від ідеалістичних уявлень «будетлян» про новий світ). Його виснажували постійні конфлікти з літературним світом - з відвертими ворогами, які дошкуляли тим, що він, мовляв, списався, та випадковими приятелями, котрі у власних інтересах використовували його авторитет, дар переконання і натиск енергії. Пригнічувало Маяковського і очевидне посилення ідеологічного тиску у культурному ритті. Все це визначило фатальну розв'язку його життя. 14 квітня 1930 р. Маяковський застрелився. 14 квітня 1930 р. у 10:15 ранку Маяковський вистрелив собі у серце із револьвера. Це сталося у Москві, буд. № 3 по Луб'янському проїзду, кв. № 12. Вочевидь, це було самогубство. Однак проти передсметрної волі самого поета «В том, что умираю, не вините никого, и, пожалуйста, не сплетничайте. Покойник этого ужасно не любил.», і нині проджовжуються спекуляції навколо його смерті. Поховано поета на Новодівичому цвинтарі.
Після смерті Сталіна, поширились чутки, що Маяковський не закінчив життя самогубством, а був вбитий за наказом Сталіна, однак жодних доказів не було встановлено. Продовж 1990 років, коли було знято гриф «Таємно» з багатьох документів КДБ, була надія відшукати будь-які нові факти, що могли б пролити світло.
Самогубство 37-річного поета, який, здавалося, був у зеніті слави і випромінював у своїх творах величезну Життєствердну енергію, стало для суспільства справжнім потрясінням.
1930 року селище Багдади, батьківщина поета, було перейменовано на Маяковський.
Учень (Маяковський та Україна). Маяковський Любив Україну, відвідав Київ, де виступав із літературними концертами у 1913, 1914, 1924. Присвятив місту поезію «Київ» (опублікована 1924 у газеті «Пролетарська правда»).
«Лапы елок,
лапки,
лапушки...
Все в снегу,
а теплые какие!
Будто в гости
к старой,
старой бабушке
я
вчера
приехал в Киев.
Вот стою
на горке
на Владимирской,
Ширь во-всю -
не вымчать и перу!
Так
когда-то,
рассиявшись в выморозки,
Киевскую
Русь
оглядывал Перун»...
Про Маяковського взагалі можна сказати: етнічний українець. Свого часу в розмові зі співробітником газети "Праґер Прессе" він розповідав про себе: "Народився я у 1894 році на Кавказі. Батько був козак, мати – українка. Перша мова – грузинська. Так би мовити, між трьома культурами". Отже, між трьома культурами: російською, українською та грузинською. Підтвердження того, що поет усвідомлював саме таке своє місце, знаходимо і в його поезії (вірш "Нашему юношеству"): Три разных истока во мне речевых. Я не из кацапов-разинь. Я – дедом казак, другим – сечевик, а по рождению грузин. (1927) Українець по матері, Маяковський фактично і батька мав українця, який походив з кубанських козаків. Та його батько був офіційним російським службовцем і послуговувався офіційною російською мовою. Маяковський реалізувався в російській культурі, тільки в ній він уявляв своє існування і усвідомлював себе російським поетом.
У 1926 році Володимир Маяковський написав вірш «Долг Украине».
В Києві іменем Маяковського названо проспект на Троєщині.
Виразне читання вірша «Долг Украине».
ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.
Робота в групах.
І група - виразне читання та аналіз вірша «Послухайте».
ІІ група - виразне читання та аналіз вірша «А ви змогли б».
Прослуховування у грамзапису віршів «Послухайте» та «А ви змогли б» у виконанні автора – поета В.Маяковського.
ІV. Підсумок уроку.
Домашнє завдання. Вивчити напамять вірші Маяковського (індивідуальні завдання); скласти таблицю життєвого та творчого шляху поета».
Конспект уроку
з зарубіжної літератури
(11 клас)
Новаторство поезії
Володимира Маяковського
(урок – семінар)
Тема. Новаторство поезії Маяковського. Пафос самост
вердження поетового "я", масштабність любовних
почуттів ліричного героя("А ви змогли б?";
"Послухайте!"; "Лілічці!").
Мета: розкрити новаторство поезії Маяковського, пафос самоствердження і самовиявлення в ній; поглибити розуміння поняття футуризм та його виражальних засобів, розвивати навики виразного читання та аналізу віршів.
Тип уроку: урок-семінар.
Зміст роботи.
Слово вчителя. Володимир Маяковський - постать неоднозначна у світовій літературі. Свій шлях поет починав із бунту проти старого світу.
Перший твір “Ніч” (1912) було надруковано в збірці “Зневага громадських смаків” - поетичному маніфесті російських футуристів, які проголосили себе творцями мистецтва майбутнього і заперечили все, що було створено в минулому. Нова культура за маніфестами “будетлян” (так вони себе називали), виникла на руїнах старої культури, старої моралі, старого суспільства. Бунт проти всього прийнятого відповідав характеру молодого В.Маяковського, могутня натура шукала нових ідей і незвичайних художніх форм. Футуристичну філософію заперечень і боротьби поет сприйняв як програму власного життя і творчості. Одягнутий у жовту кофту або піджак апельсинового кольору, він читав свої вірші. У віршах періоду 1912-1916 рр. (“Нате!”, “Вам”, “Послухайте!”, поемах “Хмарина в штанах”, “Війна і світ”) лунав виклик старому світові, поет звинувачував натовп у бездуховності, пасивності, байдужності, закликав до боротьби. Під впливом революційних ідей безлика юрба як символ міщанського старого життя набула рис класового ворога - експлуататора трудящих мас, а скорочено - буржуа. Напередодні жовтневих подій 1917 р. Маяковський написав рядки, які стали народною частівкою: Їж ананаси, рябчиків жуй, День твій останній надходить, буржуй!
Маяковський розглядав свою творчість як естетичну революцію - аналогію революції соціальній. Свої вірші він нерідко називав “сходинками у майбутнє”.Поет віддавався руйнівній революційній стихії із захопленням. За часів громадянської війни працював у “Вікнах сатири РОСТА (“Російське телеграфне агентство”), малюючи ночами плакати і пишучи короткі вірші до них, щоб вранці у вікнах магазинів люди прочитали: Культура - Комуна! Будівники - ми! Твори перших років рев. (поема “15 000 000”), п'єса “Містерія - Буфф”, вірші “Лівий марш”) пройняті вірою в перемогу ідей нового суспільства, побудованого за законами братерства і справедливості.
Робота в групах.
І група. "А ви змогли б? "(1913 р.)
1. Визначте головну тему ранньої творчості Маяковського.
2. У яких рядках цієї поезії вона виражена?
3. Як у віршах поета розгортається протиставлення поетичної чутливості та естетичної глухоти?
4. Виразне читання вірша напам’ять.
Слово вчителя. У цьому вірші вирізняється лексика двох видів: 1) слова, що змальовують світ буденності, позбавлений будь-якої мети (фарба, склянка, жерстяна риба, будень); 2) слова, які символізують існування іншого світу - прекрасного й духовного (ноктюрн, флейта, океан, поклики). Тому у творі основним є конфлікт двох світів - бездуховного і духовного, що його перенесено в психологічну сферу. Ліричний герой переживає недосконалість дійсності як свою особисту драму і як поштовх до дії. Він незадоволений міщанською буденністю, тому прагне все змінити силою своєї волі, творчості, фантазії. “Я вмить закреслив карту буднів...” Головний мотив вірша - прагнення до перетворення світу, пошуки духовного ідеалу в житті. Але героєві не досить того, що він сам бунтує проти застарілого й недосконалого, йому треба, щоб усе людство розпочало боротьбу з бездуховністю, міщанством, вульгарністю. Питання, що його поет виносить у назву і фінал твору (“Ноктюрн зіграти ви зуміли б на флейті водогінних труб?”)не потребує відповіді - воно риторичне, але вимагає дії. Це питання поділяє людей на ситих, байдужих і тих, хто здатний зробити буденне життя новим, яскравим, несподіваним. Основні тропи - метафори та епітети (змазав карту будня, вилиці океану, поклики нових губ). Часто вживаються займенники “я” та “ви”, що пов'язані між собою за принципом контрасту і символізують антитезу “поет - юрба”, традиційну для ранньої поезії В.Маяковського.
ІІ група. "Послухайте!" (1914 р.)
1. Якими художніми засобами виражена жага прекрасного?
2. Чому, на вашу думку, поет відмовився в цьому вірші від рими, хоча він їй майже завжди надавав великого значення?
3. Яким чином відбувається зміна настроїв ліричного героя поезії, його емоційних станів - тривоги, радості, задоволення, заспокоєння тощо?
4. Виразне читання вірша напам’ять.
Слово вчителя. В.Маяковський звертається до теми призначення людини, сенсу її земного та зоряного існування і стверджує, що особистість не проживе без краси, яку створюють диваки-поети. Послухайте! Коли вже зорі запалив хтось - Отже, в цьому потреба велика? Отже - хтось бажає, щоб зорі світили? Отже - хтось-таки називає ці плювочки перлинками? Ліричний герой вірша - саме такий поет, для якого немає часових і просторових меж, він вривається до Бога, він причетний до засвічування зірок. Водночас відчуваються його самотність, беззахисність “беззоряна мука” непорозуміння, гостра потреба у мрії, красі, зірках. Експерименти В.Маяковського щодо віршування сприяли створенню притаманної лише йому оригінальної системи. Це новий графічний запис віршів - “драбинкою”, яка створювала увагу на окремих словах, незвичайні рими. Поет не визнавав повних рим, коли збігаються слова, частини мови, не використовував традиційних рим. Він римував різні частини мови, утворював рими в середині рядка, фонетичні рими (коли збігаються не всі звуки). У його віршах могли римуватися початок і кінець рядків і навіть слова, що належать до різних строф. Вірш його будувався не на постійному чергуванні наголошених і ненаголошених складів, а на кількості наголосів. Таке віршування має назву тонічного і використовується в усній народній творчості, але Маяковський удосконалив його. Кількість наголосів у рядках була неоднаковою. У поета-новатора відсутній традиційний поділ віршів на строфи по 4 або 6 рядків, його строфи мають будь-яку кількість рядків.
ІІІ група. "Лілічко! Замість листа " (1916 р.)
1. Чому в назві поет уточнює: "Замість листа"? Це вимога жанру, виправдовування поета за оприлюднення особистих почуттів чи щось інше?
2. Якими художніми засобами передає поет страждання, силу любові свого ліричного героя?
3. Як поглиблює Маяковський у цьому вірші традиційне для ліричної поезії поняття "щирість"?
Прослуховування вірша поета, покладеного на музику, у виконанні групи «Сплін». Слово вчителя. Вірш присвячений Лілі Брік, яку В.Маяковський дуже любив і до якої повертався у різні періоди свого життя. Але твір виходить за межі біографії поета, набуваючи узагальнюючого значення, оскільки в ньому порушується вічна тема - кохання. Ліричний герой вірша - сильна особистість. Автор порівнює його з биком, слоном, але цей сильний “дикий звір” підкоряється одному-єдиному погляду і дотику руки коханої. Він схиляється перед нею, тому що окрім її любові для нього “немає сонця” і “немає моря”, і лише один звук дає йому радість - “дзвін любимого імені”. “Не впаду від чаду...” Без коханої світ перетворюється для нього на пекло, життя втрачає сенс. Але почуття ліричного героя відзначаються особливою шляхетністю. Усвідомлюючи невідворотність “розлуки, не знаючи “де вона і з ким”, він залишається вірним своєму коханню назавжди. “Завтра забудеш, як тебе коронував...” Вірш написаний у традиційній для раннього періоду В.Маяковського творчій манері. Тонічна система допомагає створити схвильованих монолог ліричного героя, показати найменші рухи його душі. Відчуття великого щастя кохання і драматизм розлуки передають численні епітети, метафор. Основним лейтмотивом твору є фраза “Окрім любові твоєї...”, яка повторюється кілька разів і підкреслює силу великого почуття поета. У вірші дуже багато звертань: “Лілічко!”, “дорога”, “хороша”. Однак твір - це звертання не тільки до коханої, а й до самого себе. Вірш має підзаголовок: “Замість листа”. Він розумів, що не може повернути кохану, але не відмовляється від свого почуття, яке сильніше за відчай.
Підсумок уроку. Доля Маяковського склалася трагічно. Незважаючи на свій статус пролетарського поета, членство в ЛЕФІ (Лівий Фронт Мистецтв), а потім і в найбільш радикальному літературному угрупованні РАПП (Російська асоціація пролетарських поетів), Маяковський поступово потрапляє в літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Драматизм становища Маяковського спричинив глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство. Його смерть сколихнула країну і викликала значний суспільний резонанс, але впродовж п'яти наступних років ім'я поета було практично викреслено з літератури. І лише в 1935 р., після відомої резолюції Сталіна "Маяковський був і залишається кращим, найтачановитішим поетом нашої радянської епохи...", поет був реабілітований, а надалі й канонізований як найвизначніший із радянських поетів. Велика заслуга Маяковського як поета полягає в тому, що він виступив як справжній реформатор поетичної мови і форм ритмічної організації російського вірша. Значимість цих новаторських перетворень може бути зіставлена з тими реформами, які свого часу здійснили в російській поезії В. Тредіаковський і М. Ломоносов у XVIII ст. та Некрасов у XIX ст. Основні принципи нової поетичної мови, що втілювались у його віршах, Маяковський обгрунтував і теоретично - у своїх численних статтях. Загальна настанова на прозаїзацію поетичного мовлення спричинила реформування форм її ритмічної організації. Маяковський продовжив слідом за символістами та акмеїстами впровадження в російську поезію принципів тонічного віршування, в якому ритмічною одиницею повторності виступає не стопа (як у силабо-тоніці), а специфічна фразова одиниця. Якщо ритміка силабо-тонічного вірша надає мові мелодійності і наспівності, то тонічний ритм, який сприяє інтонаційній виділеності слів у потоці мовлення, навпаки, зближує мову вірша з прозою. Для того, щоб ще більше посилити інтонаційну виділеність окремого слова Маяковський будує свої вірші у формі сходинок, виносячи слова і їх групи в окремі рядки, що посилює їх смислову вагу та забезпечує розподіленість та точність смислових вражень. Маяковський запровадив у поезію нові види римування (римуючи початки поетичних рядків, кінець попереднього і початок наступного, кінцеві слова рядків з словами з середини рядків і т. д.), а також обґрунтував смислову функцію рими як такої позиції вірша, на яку повинне виноситись найбільш важливе в смисловому відношенні слово рядка. Твори В.Маяковського непідвладні часові. За гуркотом і вибухами ритмів можна побачити і його епоху, і душу поета. Володимир Маяковський прожив, відгорів тридцять сім років. Поет, художник, революціонер, футурист, а ще, як виявилося, неабиякий романтик. Сьогодні в Україні багато поетів перекладають найкращі, раніше не відомі твори Маяковського - бунтаря. Ці переклади і цікаві, і корисні, дозволять молодому читачеві (та й немолодому теж) познайомитися з новим, не відомим Маяковським, таким, в якого не можна не закохатися.
Домашнє завдання. Підготувати повідомлення про етапи творчого шляху Б.Пастернака
Зміст
1 |
Використання інноваційних комп’ютерних технологій на уроках зарубіжної літератури. |
3 |
2 |
«Срібне століття» російської поезії. Розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії на межі XIX—XX століть. Урок-презентація, урок засвоєння нових знань. |
5 |
3 |
Творчість Олександра Блока – вершина російського символізму Урок-презентація, урок засвоєння нових знань. |
19 |
4 |
Провідні мотиви та символи блоківської лірики. «Незнайомка», «Про доблесть, про подвиг, про славу…», «Весна, весна, без меж і краю…» Урок аналізу поетичних творів. |
27 |
5 |
Анна Ахматова (Анна Горенко). Основні етапи творчого шляху. Урок – усний журнал, урок – презентація. |
33 |
6 |
Анна Ахматова. Поема «Рекієм» - пам’ятка доби сталінського терору. Урок-семінар. |
42 |
7 |
Володимир Маяковський. Життєвий і творчий шлях письменника. Маяковський – лідер російського футуризму. Трагічна доля поета. Урок вивчення нового матеріалу, урок-презентація. |
54 |
8 |
Новаторство поезії Маяковського. Пафос самоствердження поетового "я", масштабність любовних почуттів ліричного героя("А ви змогли б?"; "Послухайте!"; "Лілічці!"). Урок-семінар |
65 |
9 |
Зміст |
72 |