2. Технологія трансферу криз в ринковій економіці

Розвинуті країни здійснюють трансфер криз для зміцнення своєї економічної безпеки, закріплення економічних та науково-технічних переваг, нагромадження ресурсів перед "стрибком" у постіндустріальне суспільство. Трансфер різноманітних кризових ситуацій і факторів реалізується через багато які механізми. Серед них можна назвати такі:

- провокування фінансових криз;

- тиск через міжнародні фінансові організації (МФО);

- переміщення екологічно небезпечних виробництв;

- штучне подовження життєвого циклу продукції на ринках інших країн;

- експорт застарілих технологій і консервація відсталості інших країн;

- нерівномірний розподіл прямих іноземних інвестицій;

- недобросовісна поведінка іноземних інвесторів;

- викачування природних ресурсів і напівфабрикатів;

- поглинання незахищених інтелектуальних продуктів;

- диспаритет у торгівлі високотехнологічними товарами і послугами;

- залучення найбільш продуктивних трудових ресурсів;

- дискримінація у зовнішній торгівлі;

- вигоди від перекладення податкового тягаря.

Механізм провокування фінансових криз через спекуляції на фондових ринках реалізується з використанням "віртуальної" економіки. Могутній потік фінансового капіталу, помножений на потенціал сучасних інформаційних технологій, створює додатковий простір для спекуляцій на фондових біржах, що дає можливість умить переміщувати десятки мільярдів доларів у будь-який сегмент світової економічної системи. Механізм кризи 1998 р., яка мала ланцюговий характер і справила негативний вплив на фінанси України, розкритий у попередніх публікаціях [5] .

Міжнародні фінансові організації в процесі кредитування країн з перехідною економікою нав'язують певні умови , що висуваються в інтересах головних акціонерів МФО і можуть викликати проблеми у країн-реципієнтів (наростання боргу, сплата боргів державним майном, виникнення ланцюга боргів, настання дефолту). Нагадаємо лише деякі вимоги, поставлені перед Україною з боку МВФ: скорочення Збройних Сил та оборонно-промислового комплексу; відмова від поставок обладнання в Іран; скасування вільних економічних зон і Указу Президента "Про заходи щодо розвитку базових галузей економіки в Дніпропетровській та Донецькій областях"; втручання у приватизацію Миколаївського : іноземного заводу; реформування енергетичного сектора. Виконання перелічених вимог створило додаткові проблеми. Україна на 1 січня 2004 р. мала зовнішній борг (державний і гарантований державою) у сумі 10,7 млрд. дол., у тому числі перед МФО - 4,5 млрд. дол.

Переміщення екологічно небезпечних виробництв за кордон дозволяє розвинутим країнам вирішити проблему екологізації своєї економіки. Екологічна безпека в розвинутих країнах забезпечується чітким контролем за дотриманням норм, порушення яких приводить до суворих санкцій. Тому ТНК переміщують "брудні" виробництва в країни, для яких є характерним низький рівень правового захисту в цій сфері. Комплексним показником техногенного навантаження може слугувати відношення обсягу продукції профілюючих галузей на душу населення країни до її території. Розрахунки свідчать, що Україна переобтяжена екологічно небезпечним виробництвом порівняно з Росією та Францією: з видобутку залізної руди - майже у 100 і 10 разів, відповідно, вугілля - у 60 і 11, з виплавки сталі-у 50 і 3, виробництва добрив - у 45 і 1,3, сірчаної кислоти - у 21 і 1,1 раза [6] . Вибух реактора на четвертому блоці Чорнобильської АЕС остаточно переконав нас у тому, що продовження техногенного навантаження при ігноруванні гуманітарних проблем становить небезпеку для здоров'я майбутніх поколінь. Тому необхідно формувати нове технологічне мислення і водночас протидіяти переміщенню екологічно небезпечних виробництв в Україну.

Подовження життєвого циклу морально застарілої продукції дозволяє розвинутим країнам вирішити проблеми затоварювання та утилізації. Можливість перенесення кризи надвиробництва до іншої країни зумовлена дефіцитом тих чи інших товарів на її ринку, заниженим рівнем споживчих вимог та низькою купівельною спроможністю населення. Товарна експансія допомагає долати тенденцію зниження норми прибутку і виступає умовою розширеного відтворення капіталу.

Зростання платоспроможного попиту, більш раціональна митна політика, певні податкові пільги в межах вільних економічних зон зумовили збільшення виробництва легкових автомобілів в Україні (у 2003 р. їх випуск досяг 101,3 тис). Проте за техніко-економічним рівнем наше автомобілебудування відстає на 15-20 років від розвинутих країн, і це відставання дозволяє іноземним авто-гігантам збувати на українському ринку морально застарілу продукцію.

Українські споживачі мають можливість купувати телевізори Philips, Sony, Panasonic, Samsung за цінами, що ненабагато перевищують ціни вітчизняних "Електронів" та "Фотонів". Тому вітчизняне виробництво зменшилося з 3774 тис. шт. у 1990 р. до 49,6 тис. шт. у 1997 р. і тільки останнім часом збільшується (242,2 тис. шт. у 2003 р.). Апаратура відомих у світі фірм стала доступною також завдяки розвиткові ринку "секонд-хенд". Значна частина покупців віддає перевагу імпортним моделям побутової електронної техніки (навіть 2-5-річної давнини) перед новими вітчизняними виробами.

Фактором панування іноземних виробників на ринку України є нечесна конкуренція, яка стає можливою внаслідок заниження вартості імпортного товару під час митного оформлення. Надання розвинутими країнами гуманітарної та технічної допомоги також має своїм наслідком захаращення українського ринку низькопробними товарами, перенесення в Україну витрат на їх утилізацію, пригнічення вітчизняного виробництва, а фірми-постачальники ще й отримують додаткову вигоду завдяки податковим пільгам.

Експорт застарілих технологій дає розвинутим країнам змогу утримувати лідерство в науково-інноваційній сфері, перекачувати до себе фінансові ресурси підприємств-ліцензіатів. Наприклад, США звужують сферу патентно-ліцензійного обміну (переважно в експорті) шляхом засекречування результатів наукових досліджень і розробок. У результаті зовнішньоекономічні відносини США принципово відрізняються від внутрішньоекономічних монополією на науково-технічну інформацію. Часто ліцензійні угоди поєднуються з давальницькими схемами і переважна кількість продукції вивозиться з країни, де розміщене її виробництво. Так, у легкій промисловості України іноземні інвестори модернізують підприємства, завозять заготовки, тканини, лекала і вивозять 90% виробленої продукції [7] .

Наші підприємці часто не визнають факти придбання неефективних зарубіжних технологій. Є кілька причин для цього: покупець не бажає "втрачати обличчя", навіть якщо показав свою некомпетентність; вибір продиктований браком коштів, імпортер поставлений перед дилемою "брати що дають або не брати зовсім"; він побоюється погіршити налагоджені стосунки, сподіваючися на перспективи подальшої спільної роботи.

Розвинуті країни обмінюються між собою високими технологіями (наприклад, в експорті високотехнологічної продукції США сукупна частка Японії та ЄС становить 26,6%). До 90% новітніх технологій спрямовуються внутрішніми каналами для підвищення прибутку і збереження технологічного лідерства ТНК.

Країни з перехідною економікою змушені задовольнятися застарілими технологіями. Майже всі придбані за кордоном технології мають 10-15-річний "вік", наприклад, технології у галузях виробництва тютюнових виробів, кексу, поліетилену [8] . При цьому через високу вартість закордонних об'єктів промислової власності українські підприємства віддають перевагу вітчизняним.

Не слід перебільшувати суб'єктивний характер трансферів криз - відбуваються вони через дію об'єктивних законів. Корисніше зосередитися на механізмах трансферу криз. Уникнути кризи, що іманентна ринку, дають змогу такі напрями:

- монополізація економіки шляхом посиленого втручання держави в економічні процеси, виникнення "державного капіталізму" або "державного соціалізму";

- подолання технологічного розриву через випереджаючий інноваційний розвиток, зростання видобутку корисних копалин, відкриття нових ринків;

- опосередкований економічний вплив держави на ринкову економіку (насамперед, бюджетно-податкова і грошово-кредитна політика);

- експорт кризи зовнішньоекономічними або воєнними методами. Він використовується, коли вичерпано інші напрями або паралельно з іншими напрямами.