112

Тема « Маргінально-міграційні процеси в Україні за роки незалежності ( політологічний аспект)»

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ………………………………………………………9

1.1. Основні концепти і методологія роботи………………………………..……9

1.2. Концепції маргінально – міграційних процесів ……………………………18

1.3. Нормативно – правова база міграційних процесів………………………….27

Розділ 2. ГЕНЕЗА МАРГІНАЛЬНО-МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ …….........36

2.1. Переселення народів у світовій історії…………………………………...….36

2.2. Історичний ракурс міграційних процесів в Україні……...………………....42 2.3. Етапи маргінально – міграційних процесів в Україні ………………….......47

РозділДІЛ 3. УЧАСТЬ МІГРАНТІВ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ

ЖИТТІ ……………………………………………………………………………..55

3.1. Участь національних меншин у суспільно-політичному житті

України ……………………………………………………………………………..55

3.2. Громадсько-політична інтеграція українців у суспільство в державах поселення ………………………...............................................................................67

3.3. Діяльність товариств національних меншин в Південній Україні……….80

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….89

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………..94

ВСТУП

Вплив марго-міграційних процесів на розвиток та стабільність громадянського суспільства в Україні на початку XXІ ст., як і протягом всього часу набуття нею статусу незалежної держави, був і залишається досить значним. Міграція за своєю сутністю – це соціальні відносини, які виникають і розвиваються в результаті налагодження чи порушення різнобічних зв’язків між особистістю, групою, з одного боку, та державою, суспільством, нацією, з іншого боку. Тому можна стверджувати, що міграція набула глобального характеру, перейшовши з субконтинентального на континентальний і загальнопланетарний рівень. Вона торкнулась таких структурних складових континентів як групи країн, окремі держави, регіони держав, адміністративні одиниці. Міграційні процеси впливають на всі сфер життя суспільства. Тому, основним завданням держави є забезпечення на належному рівні контролю марго-міграційних процесів.

Актуальність полягає в системному аналізі маргінально-міграційних процесів, практичному осмисленні, політичному усвідомленні і всебічному врахуванні світоглядно-політологічних аспектів, які пов’язуються з соціокультурною мобільністю населення, динамікою і статикою його переміщень. Необхідність висвітлення в такому ракурсі маргінально-міграційних зрушень пояснюється унеможливленням їхнього безконтрольного і спонтанного еволюціонування, деструктивного впливу на політичне та духовно-культурне життя.

Для України міграційні явища доцільно розглядати під двома кутами зору – соціальним і політичним. Саме соціальні наслідки безконтрольної та спонтанної міграції є надто відчутними для формування ринку праці, що проступають у етнокультурних та світоглядно-політичних суперечностях.

Слід відмітити, що ступінь наукової розробленості проблеми взаємодії маргінальності з міграційними процесами поки що недостатній. До класичних досліджень маргінально-міграційних процесів можна віднести відому роботу «Людська міграція та маргінальна людина» американського вченого Р.Парка. Вчений характеризував маргінальність як стан на межі, і як приналежність одночасно до двох груп чи культур. Р.Парк відзначав, що періоди переходу і кризи в житті більшості людей схожі з тими, що переживає іммігрант, коли залишає батьківщину. Тривалість перебування в стані дезадаптації закріплює риси маргінальності особистості та формує маргінальний тип . У своїй статті Парк не лише пояснює явище маргінальності, а й розглядає його у поєднанні з міграцією.

В.Бронніков у своїй статті « Про становлення концепції маргінальності» проаналізував початкове значення терміна « маргінальність» у різних галузях знань. В статті описано еволюцію даного поняття. І особливо цінним є те, що автор розглянув маргінальність з точки зору політичної науки.

У статті Т.Кузьменко «Соціальна маргінальність як теоретична проблема та реальність українського соціуму» проаналізовано трактування поняття « маргінальність» західними та вітчизняними вченими. В роботі зазначено американську та європейську традиції трактування поняття маргінальності. Автор описує соціальну та культурну маргінальність. Проте, Кузьменко розглядає маргінальність лише з точки зору соціології.

У.Садова та М.Біль у статті « Проблеми нормативно – правового забезпечення регулювання міграційних процесів в Україні» проаналізували нормативно-правові документи , що регулюють міграційні процеси. Автори з

метою оцінки та узагальнення нормативно-правової бази регулювання міграційних процесів в Україні звели їх у групи в залежності від напрямку їх дії та пріоритетності виконання. Проте, в статті проаналізовано лише документи які були прийняті до 2005 року. Також автори звернули увагу лише на вітчизняну нормативно-правову базу, а світова та європейська залишилася поза увагою.

Н.Прохоренко у статті « Міграційні процеси в Україні: особливості міграційної ситуації та політики» визначає особливості міграційної політики в Україні. Автор аналізує Концепцію державної міграційної політики та розглядає етапи створення єдиного органу з регулювання міграційних процесів в Україні. У роботі автор наводить дані статистики міжрегіональних міграцій у 2008-2010 роках.

І.Прибиткова у своїй роботі « Сучасні міграційні процеси в Україні» наводить статистичні дані стосовно: міграційної ситуації в Україні, міграційного потенціалу України, зовнішньої трудової міграції населення, самооцінки рівня матеріального добробуту сім`ї та статусних позицій в соціальній ієрархії, внутрішньої трудової міграції населення. Автор аналізує нагальні проблеми законодавчого забезпечення міграційної політики України.

Девід Хелд у своїй праці « Глобальные трансформации: политика, экономика и культура» у 6 розділі який має назву « Переселение народов » описує історію глобальних та регіональних міграцій. Автор розглядає міграційні процеси починаючи ще з ІІІ століття до н.е.. Д. Хелд зазначив, що великомасштабні переміщення людей і народів мають надзвичайно довгу історію. Цінність роботи полягає в тому, що автор охоплює всі континенти планети та аналізує міграційні процеси на них. У роботі описано міграційні процеси які відбувалися в Східній Азії, Європі, Африці, Південній та Північній Америці. Д. Хелд описав не лише історію міграційних процесів, а й торкнувся міграційних процесів ХІХ та ХХ століть. Особливу увагу в роботі приділено глобальній міграції.

В.Яворська та С.Куделіна у статті « Історичний огляд міграційних процесів в Україні» аналізують рух українських мігрантів у радянський період. У роботі описано міграції населення як в середині колишнього СРСР так і в зарубіжні країни. У статті наводиться велика кількість статистичних даних по міграційних процесах, що є досить важливим. Значну увагу автори приділили міграційним процесам німців, євреїв та росіян на території України. Попри те, що в статті добре описано міграції радянського періоду, авторами не було звернено уваги на причини цих міграцій.

О.Пуригіна та С.Сардак в книзі « Міжнародна міграція» описали історію міграції населення на території України. В роботі описано міграції населення в давні часи. Автори визначають причини які спонукали давніх людей до міграцій. В роботі зазначено, що відповідно до міграційних хвиль було сформовано три культурно-історичні провінції України: Північно-Західна, Південно-Західна та Південно-Східна. О.Пуригіна та С.Сардак розглянули історичні передумови формування сучасних міграційних процесів в Україні. Автори зазначають, що такі історичні віхи, як союз України з Росією, втрата Україною незалежності, відміна кріпацтва, Перша та Друга світові війни, створення та розпад СРСР, здобуття Україною незалежності, стали передумовою формування сучасних міграційних процесів.

Н.Шипка у своїй статті « Угорська національна меншина у виборчих процесах незалежної України» детально описує участь угорської національної меншини у виборах 1994, 1998, 2002 та 2006 років. У статті автор визначає рівень представлення політичних інтересів угорської національної меншини в органах державної влади та місцевому самоврядуванні, а також зазначає , що представлення інтересів здійснюється через прямий вплив на владу шляхом створення національних політичних партій меншини та їх участю у виборах.

Ю.Мартинюк у статті « Громадсько-політичне життя українців у США» дослідив участь українців у політичному житті США. У роботі автор описує починаючи з 1885 року організації які створювали українці в Америці. Ю.Мартинюк аналізує роботу цих організацій та їх основні завдання. В статті також проаналізовано ряд політичних організацій які беруть активну участь у житті американського суспільства. В статті добре розкрито участь українців у громадсько-політичному житті США, але автор описав діяльність українців лише у ХІХ-ХХ столітті. Стосовно ХХІ століття автор нічого не зазначив.

У статті О.Сухобокової « Інтеграція української діаспори у політичне життя Канади» розглядається участь українців політичному житті Канади в ХХ-ХХІ столітті. Особливу увагу автор у статті приділяє канадським політикам українського походження. На початку роботи автор аналізує історичні умови формування української діаспори в Канаді. О.Сухобоковою проаналізовано посади які займають українці у вищих органах державної влади Канади.

Н.Нікон у статті « Діяльність та роль діаспори у розвитку болгарської спільноти» розглядає суспільно-культурну участь болгарської діаспори в житті українського суспільства. Автором визначається взаємодія болгар з українським народом в межах Одеської області. Автор зазначає, що значну роль в діяльності болгар відіграють створені ними культурно-просвітні організації. У статті основна увага приділяється дослідженню життєвих цінностей болгар, визначається мовна ситуація, а участь болгар у політичному житті України зовсім упущена.

Різних аспектів маргінальності прямо і опосеред-ковано торкалися багато західних науковців: Г. Гегель, Д. Головенскі, А. Грін, С. Бокнер, Дж. Беррі, М. Беннет, Е. Дюркґейм, Г. Зіммель, К. Маркс, Г. Маркузе, Р. Парк, Е. Стоунквіст, М. Фуко, М. Хайдеггер, Д. Хелд, Т. Шибутані та ін. Серед вітчизняних дослідників даного феномена можна відзначити А. Атояна, Я. Банникову, М. Бахтіна, Т. Вергун, А. Галкіна, З. Голенкову, І. Гордієнко-Митрофанову, Л. Гумільова, Н. Забєліну, В. Зотова, Е. Ігітханян, В. Каганського, І. Казарінову, I. Кального, А. Кузнецов, А. Лантух, Ю. Лотмана, В. Мельникова, І. Попову, І. Прибиткову, Е. Старикова, С. Сусареву, Н. Харченко, В. Чернієнко, В. Шапінського.

Узагальнюючи аналіз розробки теми у науковій літературі, можна сказати, що міграційні процеси досліджуються багатьма науковцями в різних аспектах, але не досить велика увага приділяється маргінально-міграційним процесам саме у політичному ракурсі. Варто зазначити, що серед українських науковців спеціальних досліджень взаємодії маргінальності і міграційних процесів не знайдено. Частково даної проблематико торкалися А. Свящук, А. Кемалова, В. Бронніков.

Мета роботи: дослідити політико-історичний розвиток маргінально-міграційних процесів, з’ясувати особливості участі мігрантів у суспільно-політичному житті країн.

Завдання дослідження:

• дослідити джерела з даної теми;

• з’ясувати сутність маргінально-міграційних процесів;

• визначити стан нормативно-правової бази, що регулює міграційні процеси;

• дослідити історичні умови які сприяли розвитку сучасних міграцій;

• дослідити участь мігрантів у суспільно-політичному житті країн;

• з`ясувати особливості маргінально-міграційних процесів.

Об'єктом дослідження є міграційні процеси в перехідному суспільстві.

Предметом дослідження є особливості маргінально-міграційних процесів в сучасній Україні.

Гіпотеза дослідження: якщо марго-міграційні процеси контролюються державою і міжнародними організаціями то вони сприяють складанню сучасного демократичного мультикультурного політичного простору.

Методи дослідження. Універсальні методи : логічні операції та загально логічні прийоми пізнання . Спеціальні методи : абстрагування, узагальнення, аналіз синтез, історико-генетичний метод, сенергетичний метод. Загальнонаукові методи: системний підхід, порівняльний метод.

Структура роботи обумовлена її метою та завданням і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Перший розділ висвітлює феномен маргінальності та міграції, аналізується нормативно-правова база міграційних процесів. У другому розділі розглянуто історичні особливості міграційних процесів України та світу. Проаналізовано історичні умови, які вплинули на сучасні маргінально-міграційні процеси. Третій розділ присвячений аналізу участі мігрантів у суспільно-політичному житті держав. Досліджено участь національно-культурних товариств у житті українського суспільства.

Новизна роботи полягає в тому, що вперше на рівні студентської роботи було досліджено маргінально-міграційні процеси у соціально-політичному руслі. Визначено етапи міграції в Україні за роки незалежності. В роботі проаналізовано участь мігрантів у політичному, економічному, культурному, соціальному житті.

Практичне значення одержаних результатів полягає у новизні матеріалів роботи, що зумовлює використання її здобутків у подальших дослідженнях проблем маргінально-міграційних процесів. Висновки з роботи можуть застосовуватися спеціалістами в галузі політичного консультування з метою залучення маргінальних груп до участі у політичному житті суспільства, зниженні можливих негативних соціальних наслідків становлення демократичного суспільства. Дана робота може бути використана у викладанні таких дисциплін як: « Політична соціологія», « Етнополітика», « Політика розвитку територій», « Політична регіоналістика».

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1. Основні концепти і методологія роботи

Активне дослідження процесу міграції розпочалося приблизно в другій половині 60-х – середині 70-х рр. ХХ ст. – в цей час сформульовано велику кількість визначень терміну «міграція» та зроблено спроби його класифікації. Міграцію почали називати територіальним, географічним, просторовим та політичним явищем. Якщо не брати до уваги невеликі нюанси, то усі визначення міграції населення можна розділити на 3 основні підходи.

По-перше, під міграцією розуміється просторовий рух населення, незалежно від його характеру та цілей. Сюди відносять переїзди із одних держав до інших, поїздки на роботу або навчання за кордон, переїзд до іншої країни з метою сезонної роботи, відрядження, відпустки тощо.

По-друге, до міграції включається переїзд з однієї держави до іншої з метою зміни місця проживання на певний термін.

По-третє, під міграцією розуміється процес просторового руху населення, який в кінцевому результаті призводить до територіального перерозподілу. У цьому разі переселення регулюється формальною зміною реєстрації, передбачається поєднання місця проживання зі сферою праці та навчання.

Сучасні визначення явища міграції відносяться до останнього десятиліття. Так, наприклад, В.І.Перевєдєнцев дає аналіз еволюції поняття «міграція» [65].

Міграція в перекладі з латинської (migratio) означає переміщення, переселення. Переміщення та переселення – це слова не синоніми, через що і з’являється велика кількість нових термінів. У вузькому сенсі міграція представляє собою завершений вид територіального переміщення, що закінчується зміною постійного місця проживання, тобто у буквальному сенсі слово означає переселення. Переміщення територіальне – більш ширше поняття тлумачення міграції. Міграція у широкому сенсі цього слова охоплює усі чотири види переміщення: постійне, сезонне, маятникове, епізодичне.

Загалом у сучасних міграційних дослідженнях домінують два підходи до розуміння міграції:

1) економічний, що полягає в економічному аналізі міграції під впливом ліберальної ринкової ідеології. У центрі цих досліджень традиційно перебувають питання впливу трудової міграції на розвиток країни, що приймає іммігрантів, з погляду економічних наслідків міграції, її впливу на рівень заробітної плати й безробіття. Стосовно економічних наслідків імміграції в науковій літературі є певний консенсус, оскільки вони є загалом позитивними, трудові мігранти сприяють економічному розвитку країни, у якій працюють, а також стабільності життя населення;

2) політичний і контрольно-управлінський (адміністративний), відповідно до яких, це абстрактний “потік”, який потрібно чи то “блокувати”, чи то “контролювати”, чи то “управляти” ним, він є важливим елементом у визначенні міграційної моделі. Цей підхід обстоюють переважно представники офіційної влади, ним активно користуються політики, з метою збереження та примноження свого електорату.

І.Прибиткова поняття міграції у вузькому значенні розглядає як вид територіального переміщення населення, який завершується зміною постійного місця проживання, тобто – переселенням. Міграції є масовими переміщеннями населення через кордони тих чи інших територій будь-якої тривалості, регулярності та цільової спрямованості зі зміною місця проживання назавжди або на досить тривалий час, іноді – без його зміни [71].

За О. Хомрою поняття «міграція» у найбільш широкому розумінні тотожне поняттю «рухливість»; у широкому – сукупності механічних, професійних і галузевих переміщень населення; у вузькому розумінні міграція – це будь-яке просторове переміщення (до підприємств торгівлі) [93].

Філософський словник соціальних термінів подає міграцію як соціально- економічний та демографічний процес – сукупність переміщень, що здійснюється людьми між країнами, районами, поселеннями [ 90, с. 198].

Економічна енциклопедія трактує міграцію як переміщення людей, етносів, їхніх частин або окремих представників, пов’язане зі зміною постійного місця проживання або з поверненням до нього [16, с. 201].

У Юридичній енциклопедії дано таке визначення: «Міграція – це переміщення населення через кордон тих чи інших територій у межах однієї країни або з однієї країни в іншу зі зміною назавжди чи на тривалий час постійного місця проживання або з регулярним поверненням на нього» [99, с. 321].

В демографічному енциклопедичному словнику це поняття трактується так: „ Міграція населення — переміщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших адміністративно-територіальних одиниць зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час” [13, с. 314].

Ряд дослідників ширше тлумачить поняття міграції. Так, С.Каслс розділяє внутрішню і міжнародну міґрацію. Міґрацією він називає перетин кордону політичної чи адміністративної одиниці, внутрішньою міґрацією — рух з одного ареалу (провінції, округу чи муніципалітету) в інший в межах однієї країни, а міжнародною — перетин кордонів, які відділяють одну з близько 200 існуючих у світі держав від іншої, вважаючи при цьому міґрацією тільки переселення на певний період часу, мінімально на півроку чи рік [33, с. 27 - 28].

А.Романюк говорить про офіційну та нелегальну форми міграції: офіційна – коли людина змінює місце свого постійного проживання, включаючи і переїзд на постійне проживання за кордон, на підставі офіційного дозволу сторони, яка приймає; нелеґальна міґрація – коли такого дозволу немає [77, с. 21 - 22].

М.Пулен розглядає міґрацію у просторовому й часовому вимірах. З точки зору просторового виміру, „міжнародна міґрація — це зміна країни звичного місця проживання”, тобто місце виїзду та в’їзду — дві різні країни, а в ході міґрації перетинається, як мінімум, один кордон. Часовий критерій пов’язаний з визначенням звичного місця проживання індивіда, для чого встановлюється тривалість та причини проживання у відповідному місці [74, с. 14 - 15].

Суттєвим недоліком цього визначення є те, що воно стосується винятково міжнародної міґрації.

Ю.Римаренко міґрацією населення вважає „переміщення людей (міґрантів) через кордони тих або інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий час. Оскільки міґрація населення складається з міґраційних потоків, поняття міґрації застосовують і в множині — міґрації” [54, с. 740].

До цього визначення Т.Драгунова додає чинники, які спонукають людей міґрувати. Суть міґрації вона розуміє як „переміщення людей між населеними пунктами, реґіонами, країнами, зумовлене економічними, політичними, етнічними та релігійними чинниками і пов’язане зі зміною на різні терміни місця проживання” [15, с. 73].

В.Шелюк пропонує дещо ширше визначення міґрації: „Міґрація — це поняття, яке відображає соціально-економічні і демографічні процеси, сукупність переміщень, які здійснюються людьми між країнами, реґіонами однієї країни, різного виду поселеннями та інші види переміщень” [97, с. 46 -47].

У свою чергу, М.Окольскі твердить, що термін „міґрація” використовується тоді, коли увага звертається на мотив остаточного переселення. Такий підхід дещо застарів; автор пропонує розглядати міґрацію в контексті ширшого поняття „рух”, що включає розмаїтість типів і форм людської мобільності, які взаємопереплітаються й трансформуються одні в інші [59, с. 51].

Отже, тут не береться до уваги тимчасова (або, як її ще називають, сезонна, маятникова або човникова) міґрація, унаслідок чого суттєво звужується саме розуміння міґрації як різнопланового явища; тому доводиться втискати її в рамки ширшого поняття – „руху”.

Цікавим є визначення А.Сові: „Стосовно населення термін „міґрація” відповідає будь-якому переміщенню досить великої кількості людей, за винятком пересування військових частин” [83, с. 339].

На підставі цих визначень можна констатувати, що під міграціями населення слід розуміти переміщення осіб через кордон тих чи інших територій, у межах однієї країни або з однієї країни в іншу зі зміною назавжди чи на тривалий час постійного місця проживання, або з регулярним поверненням на нього. Актуальним є політичний підхід до розуміння міграції. Адже міграція це дійсно таке явище яке необхідно регулювати та контролювати, оскільки неконтрольовані такі процеси можуть призвести до непередбачуваних результатів.

З поняттям міграція нерозривно пов’язано і поняття маргінальність. Як відомо, спочатку термін «маргінальний» (як певний «корисний» простір) почав вживатися з часів виникнення друкарства і використовувався для позначення записів, нотаток на полях, що межували з друкованим текстом.

Ще одна цікава інформація про походження терміна «маргінальність» пов'язана з географічною назвою. Маргіналами ще в стародавні часи називали мешканців Маргінали (грецка Margiane, ст. перс. Маргуш). Це назва стародавньої області в Середній Азії, яка була розташована по руслу р. Мургаб (нині південний схід Туркменістану і північ Афганістану) ще в 1-му тисячолітті до н. е. Найперші згадки про Маргіану були в «Авесті» і у відомому Бахустанскому написі. Маргіана межувала з невеликими азіатськими країнами: Пафією на заході, на північному сході - з Согдом, на сході - з Бактерією, на півдні - з Арією. Маргіана послідовно переходила із рук в руки і входила до складу більш могутніх держав: Ахеменідів у VI ст. до н. е. (пізніше захоплені Дарієм - 1), Олександра Македонського - у IV ст. до н. е., а пізніше - до держави Селевкидів і навіть до Парфянського царства [5].

Загальна і політична культура Маргіани складалася на основі місцевих азіатських політичних традицій, а також еллінізму. Релігійні звичаї формувалися завдяки язичництву, зороастризму, буддизму. Така релігійна різноплановість сприяла виникненню адаптивної політичної моделі територіально- маргінальної держави. Тобто це було державне утворення, яке не мало стабільності, акцентованої незалежності і чіткої суверенної території, а мало лише тимчасове, нетривале самостійне існування. Як це нагадує історію України! Тільки тут інші дійові особи та виконавці: татаро-монгольська навала, літовсько-польська агресія, військова політика Турції, Росії, Австро-Угорщини, Німеччини, сучасної РФ .

Особливо це стосується політичних знань. У кожній галузі знань тема маргінальності набувала особливого забарвлення. Історично першою спробою застосування цього терміна можна вважати сферу економічних знань. Маржиналізм виникає у Франції та Німеччині в другій половині 19 століття. Завданням цього економічного напряму є пояснення економічних процесів та явищ, виходячи з граничних величин або станів. У якості самостійної соціологічної концепції вчення про маргінальну особистість розробляється в 30-ті рр. Зокрема, Е.Стоунквіст розглядає маргінальність із суто культурологічних позицій. Акцент він робив на проблемах соціальної мобільності в багатоетнічному суспільстві США. Пізніше цю концепцію розвивали А.Антоновські, Р.Хінрікс та ін. Але, на відміну від своїх попередників, вони зосередили увагу на психосоціальному впливі на особистість подвійності соціального статусу і ролі, що виникають при конфлікті культур. Основоположниками статусно-рольової концепції маргінальності серед американських дослідників виступили Х.Дікі-Кларк, Дж.Б.Манчіні, Р.Мертон, Е.Х'юз, Т.Шибутані. Підсумком американського підходу до вивчення маргінесу стало дослідження особливостей соціального транзиту в неоднорідному суспільстві [5].

Аналіз їхніх праць дозволяє зазначити, що американські науковці приділяли більше уваги дослідженню особливостей соціального переходу особистості в етнічному і расово неоднорідному суспільстві, тоді як європейські – проблемам впливу на маргіналізацію населення, нерівномірності соціально-економічного розвитку та боротьби за політичний плюралізм. Науковці визначили «нижню» і «верхню» межі маргіналізації. Нижня – соціальне дно суспільства, куди потрапляли економічно збіднілі верстви населення. До «верхньої» межі відносили політичних радикалів-вільнодумців, революціонерів, які виступали проти несправедливої системи розподілу суспільних цінностей. По суті, і «верхні», і «нижні» групи маргінесу характеризувалися випаданням, виключенням із суспільної системи розподілу праці та духовного життя суспільства [12, с. 69-73].

Західноєвропейська соціологія запропонувала також концепцію структурної маргінальності. Її змістом є взаємозалежність маргінальності та соціальної структури конкретного типу суспільства. Серед прихильників даної концепції - К.Маркс, К.Рабан, А.Фарж. Сучасний українській дослідник А.Свящук також вбачає витоки маргіналізації в кардинальних змінах соціальної структури. На його думку, різноманітні погляди щодо розуміння маргінальності слід систематизувати в такий спосіб: 1) концепції маргінальності індустріального періоду розвитку суспільства; 2) концепції маргінальності в структурах постіндустріального суспільства [82, с. 14-15].

Філософське осмислення феномена маргінальності в другій половині ХХ століття було представлено в роботах постструктуралістів - Ж.Делеза, Ф.Гваттарі, Ж.Дерріда (вони розкривали поняття маргінальності через порівняння з поняттями «номадності», «децентрації»).

У сучасному суспільствознавстві, в основному, аналізуються три загальні парадигми маргінальності. Це концепції етнокультурної маргінальності, структурної маргінальності, маргінальності соціальної ролі [5].

Труднощі у визначенні маргінальності характеризує російська вчена соціолог І.Попова. По-перше, сам термін широко використовується у різних науках (соціологія, соціальна психологія, політологія, філософія, економіка тощо), що сприяє міждисциплінарному, загальному характеру. По-друге, в процесі застосування поняття з'явилося кілька його трактувань, що пов' язувалися з різними типами маргінальності. По-третє, нечіткість у визначенні ускладнила процес вимірювання явища, його емпіричної інтерпретації [68, с.62–71 ].

Культурна маргінальність - такий стан, який виникає в умовах життєдіяльності окремих особистостей чи груп, ціннісні пріоритети та моделі поведінки яких одночасно орієнтуються на різні культурні системи та їх вимоги, але у жодну з них не інтегровані. Носіями культурної маргінальності можуть бути різні "мігранти": селяни, що мешкають у місті, змішані шлюбні пари, старі люди з "молодою душею", жінки-матері, які мріють про кар´єру, бісексуали тощо. Певну специфіку мають маргінальні субкультури (наприклад, національні меншини). Об´єктивними причинами, які породжують культурну маргінальність, можуть бути процеси суспільної трансформації, модернізації, "перебудови", міграційні процеси, а суб´єктивними — індивідуальне пес прийняття або соціально схвалених цілей (політичне "інакомислення"), або і цілей, і засобів їх досягнення (бродяги, наркомани), або культурна "роздвоєність" людей, які без визначення власних життєвих орієнтирів запозичують елементи різних культур.

Процес політичної маргінальності природно передбачає механізми демаргіналізації, тобто шляхи подолання неприйнятного статусу суб’єктом.

При дослідженні феноменів міграція та маргінальність за основу були взяті загальнонаукові методи: аналіз, синтез, узагальнення та група історичних методів. Метод аналізу дав можливість розкласти маргінально-міграційні процеси на окремі складові, та більш детально проаналізувати кожну з них.

За допомогою синтезу вдалося дослідити як розглядається маргінальність та міграція в таких науках як філософія, соціологія, економіка, географія. Саме завдяки синтезу всих цих наук вдалося звести різні тлумачення маргінальності та міграції до єдиного комплексного визначення. Міграція населення - це переміщення осіб через кордон тих чи інших територій, у межах однієї країни або з однієї країни в іншу зі зміною назавжди чи на тривалий час постійного місця проживання, або з регулярним поверненням на нього. Політична маргінальність – це стан невизначеності, дезадаптованості політичних агентів та інституцій до нових умов, норм, правил функціонування політичного поля, викликаний зовнішньо- чи внутрішньодетермінованими чинниками, який характеризується втратою існуючого статусу, політичних зв’язків та оточення через часткове або повне позбавлення політичного капіталу; або (характеризуючий) тривалим утриманням в одній політичній позиції суб’єктів при відсутності у них інтеріоризованих політичних диспозицій, що складали б базис їх політичної поведінки.

Історичний метод дав змогу дослідити виникнення, формування та розвиток маргінально-міграційних процесів у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків історичних процесів міграції та їх вплив на сучасні міграційні процеси. Вдалося виокремити політичні передумови міграційних процесів, та їх подальший вплив на маргіналізацію суспільства.

За допомогою методу узагальнення було досліджено підходи до визначення понять маргінальності та міграції у працях зарубіжних та вітчизняних вчених. Знайдено спільні та відмінні ознаки у цих визначеннях.

Системний аналіз допоміг проаналізувати участь українських мігрантів та національних меншин України у суспільно-політичному житті. Дослідити участь наших мігрантів в політичному, економічному, культурному, соціальному житті США, країн Європи та Росії.

Застосування методу порівняння дало можливість порівняти участь різних національних меншин : росіян, євреїв, угорців, болгар та інших у суспільно-політичному житті України. Даний метод допоміг проаналізувати різні підходи та концепції до визначення понять маргінальність та міграція.

Оскільки маргінальність в сучасних умовах – це переважно нестійке, динамічне явище із своїми особливостями у різних країнах, основні методологеми доповнені автором допоміжними, які дають можливість досліджувати феномен маргінальності в сучасній Україні. Так, крім історичного методу та методів аналізу та синтезу, було використано розробки синергетичної методології.

Терміни, поняття та категорії, пов’язані з міждержавною міграцією осіб носять міждисциплінарний характер. Міграція населення тісно пов’язана з процесом глобалізації, а тому має неоднозначний вплив на зовнішню політику держави та на міжнародне життя в цілому. Усі визначення поняття міграція населення можна поділити на три основні групи. З’ясовано, що існує два основні підходи по тлумачення міграції – це економічний та політичний.Ми спробували проаналізувати початкове застосування терміна «маргінальність» у різних галузях знань - економіці, соціології, політичних науках. І в західному і в вітчизняному вченні не існує однозначного тлумачення поняття маргінальності. Розглянуті концептуальні підходи щодо розуміння феномена маргінальніст, дали можливість краще зрозуміти дану проблему. Труднощі теоретичного аналізу маргінальності полягають, насамперед, у абстрактній сутності самого поняття. Звернення дослідницької уваги до етимології та феноменології цієї філософської категорії частково пролило світло на її основні емпіричні формовияви. Міграція являється підґрунтям для маргіналізації політичної культури. Вважаємо, що досить доречним буде розглянути концепції маргінально-міграційних процесів. Міграція являється підґрунтям для маргіналізації політичної культури.