1.2. Поняття правоохоронної діяльності

та правоохоронних органів. Види правоохоронних органів України

У сучасній юридичній літературі термін «правоохоронна діяльність» зустрічається досить часто. Проте й досі немає єди­ного підходу до визначення цього поняття. Неоднозначне розу­міння вказаної правової категорії обумовлене головним чином відсутністю нормативного визначення.

Так, О. Бандурка вважає, що правоохоронна діяльність -це державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в точній відповідності із законом і при неухильному дотриманні встановленого ним порядку.

О. Чувильов та А. Чувильов розглядають зазначену діяль­ність у широкому розумінні - як діяльність усіх державних ор­ганів, що забезпечують дотримання прав і свобод громадян, їх реалізацію, законність і правопорядок; а у вузькому - як діяль­ність спеціально уповноважених органів з охорони права від правопорушень, що здійснюється у встановленій законом формі, згідно з компетенцією того чи іншого органу.

Дане визначення правоохоронної діяльності має більш за­гальний характер порівняно з попередніми, оскільки передбачає її здійснення не тільки державними органами, а й іншими ком­петентними суб'єктами.

Ознаки правоохоронної діяльності:

1. владний характер цієї діяльності, що полягає у захисті певних суспільних відносин компетентними органами;

2. підзаконність діяльності, котра передбачає здійснення повноважень у чітко регламентованих законом процесуальних (процедурних) межах і формах;

3. правозастосовчий характер рішень: не приймаються нові юридичні норми, а застосовуються вже чинні;

4) використання примусу як запобіжного заходу з метою припинення протиправної діяльності та спроб уникнути відпові­дальності чи перешкодити провадженню встановленої законом процедури розслідування (розгляду справи).

За своїм змістом правоохоронна діяльність не є простою. Вона включає низку функцій або конкретних напрямків, кожне з яких має свої специфічні завдання та реалізується також своїми, притаманними тільки йому методами. До числа таких напрямків (функцій) належать: правосуддя, прокурорський нагляд, досудо-ве слідство, захист у кримінальних справах та надання іншої юридичної допомоги, організаційне забезпечення діяльності су­дів, а також деякі інші.

Правоохоронну діяльність здійснює розгалужена система органів, що отримали назву «правоохоронних». Питання визна­чення поняття «правоохоронні органи» є дискусійним в юриди­чній літературі. Одні науковці вважають, що цим поняттям охо­плюються всі державні органи хоча б у деякій мірі наділені пра­воохоронними функціями. Інші пропонують розглядати це пи­тання у широкому розумінні (всі держаки і органи, які наділені певними повноваженнями в галузі контролю за додержанням законності і правопорядку) і вузькому (державні органи, які спеціально створені для забезпечення законності і правопоряд­ку, боротьби зі злочинністю, здійснюють таку діяльність у вста­новлених законом формах, і яким надано повноваження застосо­вувати передбачені законом заходи примусу).

Неоднозначне розумінні! вказаної .правової категорії обу­мовлене головним чином відсутністю чіткого визначення понят­тя «правоохоронні органи» у законодавстві України. Як показує його аналіз, законодавець надто нечітко, суперечливо і непослі­довно визначав це поняття у різних законах України.

На сьогодні відсутнє конституційне закріплення поняття та системи правоохоронних органів. У чинній Конституції Укра­їни дане поняття вживається лише раз (у ч. З от. 17), де спеці­альне завдання щодо забезпечення державної безпеки і захисту

державного кордону покладається на відповідні військові фор­мування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. У всіх попередніх кон­ституціях термін «правоохоронні органи» навіть не вживався.

Аналіз чинного законодавства показує, що у відповідних законах, де мова йде про статус відповідних органів, прямо на­звані правоохоронними лише три, а саме: СБУ (ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України»), Управління державної охорони України (ст. 11 Закону України «Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб») та Військова служ­ба правопорядку (ст. 1 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»). Що стосується ін­ших органів, у тому числі органів міліції і прокуратури, то вони в законах, які визначають їх статус прямо не називаються пра­воохоронними. Такий висновок випливає із змісту норм, які міс­тяться в інших законах України.

Дещо інший підхід щодо визначення правоохоронних ор­ганів застосовано у Законі України «Про державний захист пра­цівників суду та правоохоронних органів». У ст. 2 цього Закону прямо зазначено, що це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кор­дону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійс­нюють правозастосовні та правоохоронні функції.

Як бачимо, правоохоронними органами слід вважати ті органи, які здійснюють правозастосовні та правоохоронні функ­ції. Така невизначеність не сприяє встановленню параметрів як системи правоохоронних органів України в цілому, так і окре­мого органу зокрема.

У зв'язку з цим, на погляд В. Осадчого, правоохоронними органами слід визнавати ті державні органи та громадські орга­нізації, діяльність яких направлена на охорону суспільних від­носин, врегульованих правом.