8.1. Поняття адвокатури, принципи та організаційні форми діяльності

Адвокатура в Україні, як один з основних механізмів за­хисту прав і свобод людини, посідає провідне місце в правоза-хисній системі. Тому вона по праву зайняла своє місце у розділі 11 Конституції України «Права, свобода та обов'язки людини і громадянина». Згідно¹ зі ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно. Кожен є вільним у виборі за­хисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обви­нувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Ці функції адвокатура здійснює на основі чинного Закону «Про адвокатуру», КПК та інших законодавчих актів.

Конституція передбачає, що надання правової допомоги не є виключною компетенцією адвокатури. Тому в державі пра­вова допомога надається не тільки адвокатурою, яка є основним органом, що надає юридичну допомогу, а й юрисконсультами підприємств, юридичних, відділів, радниками з правових питань. Представниками сторін у цивільному процесі, обвинуваченого і потерпілого в кримінальному процел можуть бути близькі ро­дичі, а також особи, які мають учені ступені і звання у галузі правознавства, що не перебувають б органах адвокатури. Відпо­відно до чинного законодавства, особа, яка має юридичну осві­ту, може, не складаючи кваліфікаційного іспиту, займатися юридичною практикою на засадах підприємництва, не набуваю­чи статусу адвоката.

КСУ у 2000 p. було дано тлумачення ст. 59 Конституції щодо вільного вибору захисника. Суд дає роз'яснення, що підо­зрюваний, обвинувачений, підсудний, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, можуть обирати захисни­ком особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на подання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­дичної особи.

Своїм Рішенням від 16 листопада 2000 р. у справі № 13-рп/2000 за конституційним зверненням громадянина Г.І. Соддатова КСУ визнав неконституційними положення ч. 1 ст! 44 КПК, згідно з яким захисником могла бути особа, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також положення, що до захисту допускаються за згодою під­судного лише близькі родичі, опікуни, піклувальники, чим об­межується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваче­ним і підсудним як захисника своїх прав іншої особи.

Разом з тим, спеціального закону щодо фахівців у галузі права на сьогодні не існує. Тому КСУ у відповіді на звернення з'їзду Спілки адвокатів України з нього приводу пояснив, що закріпивши в Конституції право кожного на одержання правової допомоги і вільний вибір захисника, держава відповідним чином гарантує при цьому належну кваліфікацію юристів, які можуть надавати правову допомогу.

Критерії, які свідчать про відповідний рівень професійної кваліфікації особи, яка може бути допущена до такого захисту, повинні бути визначені Верховною Радою України, бо вона є єдиним законодавчим органом.

Незважаючи на можливість інших фахівців у галузі права, надавати юридичну допомогу, основне навантаження із захисту прав і інтересів суб'єктів правових відносин покладається саме на адвокатів.

Адвокатура України є добровільним професійним гро­мадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією сприяти захисту прав, свобод людини та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без грома­дянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Конституційне визначені завдання адвокатури значною мірою відповідають основним напрямам, у яких ведеться адво­катська діяльність, а саме: здійснення повноважень захисника у кримінальному процесі, представництва фізичних і юридичних осіб, надання правової допомоги громадянам України, особам без громадянства, іноземним громадянам та юридичним особам, тобто тим, хто її потребує.

Виходячи з завдань адвокатури можна зробити висновок, що вона є одним з інститутів правової системи держави.

Основою всієї організації і діяльності адвокатури є прин­ципи адвокатської діяльності, що законодавчо передбачені ст. 4 Закону «Про адвокатуру». Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, де­мократизму, гуманізму і конфіденційності.

Законом «Про адвокатуру» передбачені організаційні фо­рми здійснення адвокатської діяльності. Діяльність будь-якої з організаційних форм ґрунтується на законі та статуті адвокатсь­кого об'єднання.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю ін­дивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та ін­ші адвокатські об'єднання.

Зайняття адвокатською діяльністю можливо як зі створен­ням юридичної особи, так і без створення.

Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Мініс­терстві юстиції України. Адвокатські об'єднання письмово по­відомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адво­кати - про одержання свідоцтва про право займатися адвокатсь­кою діяльністю.

Адвокат, який індивідуально займається адвокатською ді­яльністю без створення юридичної особи, повідомляє про одер­жання свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю місцеві органи влади. Потім відбувається реєстрація у податко­вих органах, постановка на облік у Пенсійному фонді, відкриття поточних та депозитних рахунків в банках на території України (а у випадках, передбачених законодавством, в іноземних бан­ках). Адвокат має печатку і штамп.

Організаційною формою діяльності адвокатури зі ство­ренням юридичної особи, за якої адвокат діє один, є адвокатське бюро. На відміну від попередньої форми, адвокат має право на­ймати технічних та інших працівників, крім адвокатів. Він та­кож користується усіма правами та несе обов'язки, що прита­манні юридичній особі.

Ці об'єднання діють відповідно до Закону «Про адвокату­ру», статутів адвокатських об'єднань і на основі принципів доб­ровільності, самоврядування, колегіальності і гласності.

Відповідно до ст. 19 Закону «Про адвокатуру» адвокати й адвокатські об'єднання можуть створювати регіональні, за­гальнодержавні і міжнародні спілки та асоціації, які представ­ляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об'єднаннях, захищають їх соціальні та професійні права, здій­снюють методичну і видавничу діяльність, сприяють підви­щенню професійного рівня адвокатів, а також створюють спе­ціальні фонди.