Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
все ответы.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1.26 Mб
Скачать

36 Динамічні процеси в малих групах

Вивчення тих процесів, які відбуваються в житті групи є головним завданням соціально-психологічного аналізу. Насамперед, це процес утворення малих груп, процеси лідерства та прийняття групових рішень, ефективності групової діяльностіВажливим аспектом проблеми формування малої групи є феномен конформізму (пристосування). Конформна поведінка означає психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи, прийняття або неприйняття ним певного стандарту, думки, міру підпорядкування індивіда груповому тиску.Іншою стороною проблеми формування малої групи є проблема групової згуртованості.Згуртованість групи означає, що сформований її склад є найбільш оптимальним у діяльному значенні, коли всі або переважна більшість членів прагнуть досягти певної групової мети. Згуртованість сприяє ефективному функціонуванню спільності, формуванню в ній сприятливого психологічного клімату, а також забезпечує стійкість групи перед деструктивною дією внутрішніх та зовнішніх умов.Характеризуючи динамічні процеси в малій групі, не можна обійти питань її організації і управління. Проблема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології. Хоча за походженням та соціальним статусом лідер і керівник суттєво відрізняються, все ж вони покликані разом стимулювати групу, спрямовувати її на вирішення певних завдань.Лідерство в сучасному розумінні цієї проблеми є чисто психологічною характеристикою поведінки окремих членів групи; керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою поведінки окремих членів групи; керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все з точки зору розподілу ролей управління та підпорядкування. Лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер не може існувати наодинці, він завжди існує як елемент групової структури, а лідерство є системою відносин у цій структуріТривалий час у вітчизняній соціальній психології в контексті аналізу малої групи провідне місце займала теорія колективу. Колектив трактувався як вищий рівень розвитку і функціонування соціальної групи, недвозначно формулювання твердження, що колектив – це специфічне утворення суспільства. Існували відповідні наукові напрямки, де досліджувались колективи в рамках соціально-позитивної чи суспільно-корисної діяльності.

37 Фізіологічні основи пам'яті

Пам'ять - одна з найважливіших функцій головного мозку.Пам’ять – це психофізіологічний процес, під час якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше закладену інформацію, минулий досвід, дії. У людини процеси пам’яті тісно пов’язані з роботою другої сигнальної системи. Залежно від часу, протягом якого зберігається інформація, розрізняють оперативну, короткочасну та довготривалу пам’ять. Оперативна –це збереження інформації після її запам’ятовування на час, потрібний на виконання певного завдання; здійснюється на рівні рецепторів. Короткочасна – це запам’ятовування і збереження інформації на короткий термін( від кількох секунд до кількох хвилин) після одноразового та дуже нетривалого сприймання. Якщо інформація не повторюється, то вона зникає з пам’яті, не залишаючи відчутних слідів. Довготривала пам’ять забезпечує тривале збереження знань, образів, переживань, які запам’ятовуються після багаторазового повторення і відтворення.Це глибинна пам’ять, що зберігає найважливіше і найпотрібніше.Пам'ять складається з трьох процесів:1) запам 'ятовування, або закріплення, інформації (фіксація);2) збереження, або утримання, інформації (ретенція);3) відтворення інформації (репродукція).Ці процеси тісно пов'язані один з одним, і поділ їх до певної міри умовний. Людська пам'ять тримає в собі два види інформації:1)видо­ву, нагромаджену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоліть, що виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадково;2) набуту в процесі життя кожної людини, що реалізується в умовних рефлексах. Пам'ять людини має морфо-функціональні передумови для засвоєн­ня необмеженого обсягу інформації. Існують такі форми пам’яті:1) генетична – зберігає інформацію, яка передається по спадковості від батьків і представлена безумовними рефлексами та інстинктами;2) рухова, або моторна –це пам’ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні звички;3) емоційна – визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі ситуації, в якій цей емоційний стан виник вперше. Це пам’ять почуттів;4) словесно-логічна, або змістова – це запам’ятовування, збереження і відтворення прочитаних або почутих думок у словесній формі;5) зорова та слухова пам’ять є образною, тому що інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуттів. Природа пам'яті.Серед форм психічного життя людини особливе місце посідає пам'ять як один із важливих аспектів єдиної аналітико-синтетичної роботи мозку.Пам'ять — процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду.Від імені грецької музи пам'яті Мнемозіни ці процеси отримали назву мнемічних.На думку Аристотеля, пам'ять є соціальною спадкоємицею, безцінним багатством і силою людини і людства. Завдяки їй людина через знання опановує надбання попередніх поколінь. Пам'ятаючи минуле, вона краще розуміє сучасність і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в просторі й часі, все сприймає так, ніби вперше бачить. Як зазначав І. Сєченов, не оволодівши пам'яттю, людина постійно перебувала б у стані новонародженого. Як найважливіша характеристика всіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв'язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні й закріпленні тимчасових нервових зв'язків, а забування — на їх гальмуванні.

38 Рівні розвитку здібностей: задатки, обдарованість, талант, геніальність Здібності у процесі свого розвитку проходять декілька етапів, і для того, щоб певна здібність піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона вже була достатньо представлена на попередньому рівні. Але для розвитку здібностей першочергово повинно бути певне підґрунтя, яке складають задатки. Нагадаємо, що під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну основу розвитку здібностей. Наприклад, задатки інтелектуальних здібностей виявляються насамперед у функціональній діяльності мозку — його більшій або меншій збудливості, рухливості нервових процесів, швидкості утворення тимчасових нервових зв'язків тощо, тобто в тому, що І.П. Павлов назвав генотипом - вродженими особливостями нервової системи. Під обдарованістю в літературі розуміють такий стан індивідуальних психологічних ресурсів, який забезпечує можливість творчої діяльності, тобто діяльності, пов'язаній із створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів в розробці проблем, уміння знаходити найбільш перспективні рішення в тій або іншій предметній області, відкритість будь-яким інноваціям. Саме слово "обдарований", викликає досить суперечливе відношення. Уява підказує образ цікавої, яскравої, талановитої людини і на противагу - звичайного, бездарного, із стандартним розвитком і стандартним життям. Слід відзначити, що якщо під загальною обдарованістю розуміють узяту в її єдності сукупність усіх даних людини, від яких залежить продуктивність діяльності, то до неї включають не тільки її інтелект, але й єдність та взаємопроникнення з інтелектом і всіх інших якостей та властивостей людини, таких, наприклад, як емоційна сфера, темперамент, темп діяльності тощо. Наступний рівень розвитку здібностей - талант.Нині під талантом розуміють високий рівень розвитку спеціальних здібностей (музичних, літературних та ін.). Діяльність талановитої людини відрізняється принциповою новизною, оригінальністю підходу.Відзначимо, що талант - це певне поєднання здібностей, їх сукупність. Окремо взята, ізольована здібність не може бути аналогом таланту, навіть якщо вона й досягла дуже високого рівня розвитку та яскраво виражена. Найвищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність кажуть тоді, коли творчі досягнення людини складають цілу епоху в житті суспільства, розвитку культури. Геніальних людей дуже мало. Прийнято вважати, що за всю п'ятитисячну історію цивілізації їх було не більше 400 осіб. Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, неминуче пов'язаний із незвичайністю в різних галузях діяльності. Серед геніїв, які досягли подібного універсалізму, можна назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Г. Лейбніца, М.В.Ломоносова. Наприклад, М.В.Ломоносов досягнув видатних успіхів у різних галузях знань: хімії, астрономії, математиці і водночас був художником, літератором, чудово знав поезію. Але це не означає, що всі індивідуальні якості генія розвинені однаковою мірою. Геніальність, як правило, має свій "профіль", певна сторона в ній домінує, певні здібності виявляються яскравіше.Проблеми діагностики здібностейОднією зі складних проблем є діагностика здібностей, яка повинна проводитися як на початковому етапі професійної освіти, так і на наступних етапах оволодіння людиною професійною діяльністю в зрілому віці. Ця складність пояснюється багаторівневою структурою здібностей. На першому етапі діагностування важливо виявити потенційні можливості розвитку загальних здібностей і спеціальних. Перші є загальними по відношенню до будь-якого, виду діяльності, другий - пов'язані з конкретним видом професійної діяльності. У тому і іншому випадку широке застосування знаходять тести, відрізняються одномоментним виміром тих чи інших властивостей психічної діяльності (пізнавальних функцій і процесів, станів). Тести використовуються при відборі учнів у професійні училища та ліцеї, абітурієнтів до вищих навчальних закладів, до військових училищ і вузів. В даний час психологія має в своєму розпорядженні системою тестів на вимірювання рівня інтелектуального та особистісного розвитку (Айзенк, Векслер, Кеттелла тощо), які спрямовані на виявлення можливостей розвитку загальних здібностей. Що стосується спеціальних та професійних здібностей, то тут застосовуються тести з метою розвитку здібностей у відповідності до вимог конкретного виду діяльності, професії, на яку орієнтований чоловік.