39 Формування та розвиток колективу

Розвиток колективу відбувається за певними стадіями, основними з яких вважаються:1. Формування нової групи.2. Боротьба (притирання).3. Стадія нормалізації стосунків (зміцнення).4.Стадія повної інтеграції (єдності).На кожній із стадій існують певні проблеми, пов'язані із налагоджуванням стосунків у групі і усвідомленням індивідом свого місця (ролі, статусу) у ній. Для усунення цих проблем керівник групи мусить застосовувати різні стилі управління.

Вихідною стадією розвитку групи є її формування (створення цілісної одиниці із розрізнених частинок – практично чужих одне одному людей). Початком формування формальної групи є відповідне рішення, оформлене належним чином (юридично). Народження неформальної групи зазвичай відбувається після якоїсь події, що викликала емоційний сплеск (протест, страх, бажання захистити себе і своє становище в організації тощо) і штовхнула людей на об'єднання одне з одним і на встановлення між ними певних стосунків, ядром яких можна вважати їх усвідомлену чи неусвідомлену соціальну залежність.

40 Види пам яті та їх особливостіЗа характером психічної активності, що переважає в діяльності, пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну та словеснологічну Рухова (моторна) пам'ять — це запам'ятовування, зберігання та відтворення різних рухів. Вона є підґрунтям для формування різного роду трудових та практичних навичок, у тому числі навичок ходьби, письма тощо. Моторна пам'ять дуже важлива для життя людини, оскільки в разі її відсутності людина щоразу вчилася б здійснювати відповідні рухи.Рухова пам'ять онтогенетично виникає дуже рано: її перші вияви відносяться до перших місяців життя дитини.Емоційна пам'ять — це пам'ять на емоції та почуття. Вона полягає у здатності запам'ятовувати та відтворювати почуття. Як відомо, емоції сигналізують про задоволення потреб та інтересів людини, її стосунків з навколишнім світом. Вторинні (відтворені) почуття можуть значно відрізнятися від початкових. Це може виявлятися у зміні сили почуттів, їх змісту та характеру.Перші вияви емоційної пам'яті у дитини можна спостерігати в кінці першого півріччя життя: дитина радіє або плаче тоді, коли лише бачить те, що раніше викликало у неї радість або страждання. Образна пам'ять — це пам'ять на уявлення, картини природи та життя, а також звуки, запахи, смаки тощо. Сутність її полягає в тому, що сприйняте раніше відтворюється потім у формі уявлень. Цьому виду пам'яті властиві всі особливості, якими характеризуються уявлення: блідість, фрагментарність, нестійкість. Тому відтворення сприйнятого раніше нерідко не повністю відповідає оригіналу, причому з часом ці розбіжності поглиблюються.Образну пам'ять поділяють на зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. Подібний поділ ґрунтується на переважанні того чи іншого типу відтворюваних уявлень.Словесно-логічна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення думок. Людина запам'ятовує думки, які в неї виникають у процесі обмірковування, пам'ятає зміст прочитаної книги, розмови з друзями.Особливість цього виду пам'яті полягає в тому, що думки не існують без мови, тому пам'ять на них називається словесно-логічною. Вона виявляється у двох випадках; по-перше, у випадку, коли необхідно запам'ятати та відтворити тільки смисл даного матеріалу, а точне відтворення всіх виразів не потрібне; по-друге, у випадку буквального заучування думок та висловів. Останній випадок є прикладом не логічного, а механічного запам'ятовування.За характером мети діяльності пам'ять поділяють на мимовільну та довільну.Мимовільна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення матеріалу, яке здійснюється без вольових зусиль, без контролю з боку свідомості, автоматично. При цьому суб'єкт не ставить перед собою спеціальної мнемічної мети запам'ятати чи пригадати матеріал.Довільна пам'ять передбачає свідому постановку мети запам'ятати матеріал та вимагає певних вольових зусиль.За тривалістю закріплення і збереження матеріалуКороткочасна пам'ять - це вид пам'яті, який характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням. У випадку короткочасної пам'яті частіше за все суб'єкт не використовує спеціальних мнемічних прийомів, хоча вона вимагає певних вольових зусиль. Довготривала пам'ять полягає у набуванні, закріпленні та відтворенні знань, умінь та навичок, розрахованих на довготривале їх збереження і наступне використання в діяльності.

41. Творчі здібності та їх розвитокЩо ж таке "творчі здібності", або "креативність" (від лат. "Creatio" - творення)? Американський психолог Фромм запропонував таке визначення поняття: "Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду".Н.Є.Лазарєв дає таке визначення творчих здібностей: "Творчі здібності -це індивідуальні здібності психічної та фізичної сфер, котрі зумовлюють успішне виконання творчих завдань у різних видах діяльності".Творчі можливості можуть проявити себе в різному віці (дитячому, підлітковому, юнацькому і дорослому), в тому числі і вже в дошкільному дитинстві. В останньому випадку вони можуть бути виявлені ще до надходження дитини до школи, що створює передумову для подальшого творчого навчання та творчого розвитку. Таким чином, розвиток творчих здібностей учня має найважливіше значення для подальшої його навчання й життя.Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і сміливість. Швидкістьдумки - кількість ідей, що виникають в одиницю часу. Гнучкість думки - здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу, бачити, що інформацію, отриману в одному контексті, можна використати в іншому. Гнучкість - це добре розвинений навик переносу (транспозиції). Вона забезпечує вміння легко переходити від одного класу досліджуваних явищ до іншого, долати фіксованість методів вирішення, своєчасно відмовлятися від скомпрометованої гіпотези, бути готовим до інтелектуально, ризику і до парадоксів. Оригінальність - здатність до генерації ідей, що відрізняються від загальноприйнятих, парадоксальних, несподіваних рішень. Вона пов'язана з цілісним баченням усіх зв'язків і залежностей, непомітних при послідовному логічному аналізі. Допитливість - здатність дивуватися, цікавість і відкритість до всього нового. Точність - здатність удосконалювати йди надавати закінчений вигляд свого творчого продукту. Сміливість - здатність приймати рішення в ситуації невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом та репутацією.Більшість авторів погоджуються з думкою, що здатність до творчості притаманна усім без винятку людям, але це характерно для дитинства, з часом ж ця здатність частіше всього зникає. «Чим людина молодше, тим вона універсальніше у своїх можливостях. Вона ще нічого не може і може все. Художня (рівнозначно як і творча) обдарованість - двоєдина якість властива всім дітям і одержуюча особливий розвиток у деяких». (А. Мєлік - Пашаєв).Згідно А. Маслоу творча спрямованність притаманна всім, але втрачається більшістю під впливом середовища.Для розвитку творчих здібностей необхідний такий рівень розумового розвитку, який був би дещо вищим за середній. Інакше кажучи, без певної бази знань, без хорошої інтелектуальної основи високий розвиток творчих здібностей неможливий. Після досягнення досить високого інтелектуального рівня подальше його підвищення ніяк не позначається на розвитку творчих здібностей. Навпаки, якщо інтелект дуже високий, створюються перешкоди для розкриття творчих здібностей. Високий рівень інтелекту, як правило, виникає при яскраво вираженій спрямованості на навчання, засвоєння, що не сприяє прояву креативності.Діапазон творчих завдань незвичайно широкий за складністю - від вирішення головоломки до наукових відкриттів - але суть їх одна: при їх вирішенні людина знаходить новий шлях або створюється щось нове, тобто відбувається акт творчості. Саме тут і потрібні особливі якості розуму, такі як спостережливість, уміння зіставляти і аналізувати, комбінувати, знаходити зв'язки і залежності, закономірності і так далі - все те, що в сукупності і складає творчі здібності.Американський психолог Дж. Гілфорд виділив два типи мислення: конвергентне, необхідне для винайдення єдино точного рішення задачі, і дивергентне, завдяки якому виникають оригінальні рішення.Творчим людям властиве дивергентне мислення. Вони схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей використовують певним чином, або формувати зв'язки між елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного.Ще однією творчою здібністю є свіжість погляду і зіркість. Вона не пов'язана із зором або особливостями сітківки, а є якістю мислення.В процесі мислення потрібен постійний перехід від однієї ланки в ланцюзі міркувань до іншої. Іноді через це не вдається уявним поглядом охопити всю картину цілком, всі міркування. Проте творча людина володіє здатністю до згортання довгого ланцюга міркувань і заміні його однією узагальненою операцією.Вельми істотною для творчості є здатність застосувати навичку, набуту при вирішенні однієї задачі, до рішення іншої, тобто уміння відокремити специфічне «зерно» проблеми від того неспецифічного, що може бути перенесено в інші області. Перенесення досвіду - один з самих універсальних прийомів мислення, здатність до перенесення - важлива умова продуктивної творчості.По аналогії з бічним зором, англійський лікар Эдуардо де Боно назвав бічним мисленням здатність знайти шлях до рішення, використовуючи «сторонню» інформацію. Бічне мислення підвищує шанси на вирішення проблеми. Так, кажуть: щоб творити, треба думати поряд.Велику роль в творчому процесі грає готовність пам'яті. Коли людина вирішує проблему, вона може розраховувати лише на ту інформацію, яка в даний момент сприймається і яку зуміє витягнути з пам'яті. Істотне значення при цьому мають форма її запису, класифікація, системи адрес і пошуку. Інтуїтивні миттєві рішення задачі можливі, тому що є велике число асоціативних зв'язків, що забезпечують швидкий доступ до потрібної інформації.Важливою для творчості є також цілісність сприйняття - здатність сприймати діяльність цілком, не дробивши її. На неї вказав І. П. Павлов, виділивши два основних типи вищої кіркової діяльності - художній і мислительний. В процесі творчого мислення потрібна здатність відірватися від логічного розгляду фактів, щоб об'єднати елементи думки в нові системи образів. Без цього неможливо поглянути на проблему свіжим поглядом, побачити нове в давно звичному.Однією з фундаментальних властивостей мозку є також здатність пізнавати образи.Наступний елемент творчої обдарованості - здатність до зближення понять, легкість асоціювання і віддаленість асоційованих понять, «сенс відстані» між ними. Асоціативні зв'язки повинні мати оптимальний діапазон міцності. Відхилення від цього діапазону призводить або до відсталості мислення і його тривіальної стандартності, або до патологічної розірваності, фрагментальності мислення, втраті контролю за ходом і змістом власних думок.Здатність швидко і легко переходити від одного класу явищ до іншого, далекого за змістом називається гнучкістю мислення. Відсутність такої здатності називається інертністю або ригідністю. Здібність до подолання функціональної фіксованості - один з проявів гнучкості мислення. Можна чекати, що люди з вищим показником гнучкості мислення мають більше шансів натрапляти на вірну ідею при вирішенні якої-небудь практичної задачі.Ще одна складова творчої обдарованості - легкість генерування ідей. Чим більше ідей висуває людина, тим більша вірогідність, що серед них будуть вдалі ідеї. Добре, коли ідеї оригінальні, тобто відрізняються від загальноприйнятих, коли рішення неочікуванні, навіть парадоксальні.Можливість створювати що-небудь нове, незвичайне закладається в дитинстві через розвиток вищих психічних функцій, таких як мислення і уява (фантазія). Уява - це властива тільки людині можливість створення нових образів (уявлень) шляхом переробки попереднього досвіду. Розрізняється три види уяви: логічна, критична і творча. Творча уява породжує принципово нові ідеї, уявлення, що не мають прообразів в реальному світі, хоч і що спирається на елементи реальної дійсності.Творче мислення рухоме: для нього не складає труднощів перейти від одного аспекту проблеми до іншого, від одного способу рішення до іншого, не обмежуючись єдиним варіантом. Швидкість думки визначається кількістю ідей, що виникають за одиницю часу. Кількість і цінність ідей визначаються після переведення їх у словесний або який-небудь інший код.Надзвичайно важлива також здібність до оцінки, до вибору однієї з багатьох альтернатив перед її фіксацією в словесних або інших символах і перевіркою.Велику роль в творчому процесі грає мужність - спосіб ухвалювати рішення в ситуації невизначеності, не лякатися власних висновків і йти вибраним шляхом до кінця.

42. Управління соціальними групами. Психологічні основи ефективного лідерстваУ теорії управління прийнято ділити групи на формальні і неформальні.Суттєва відмінність формальної соціальні групи полягає в тому, що вона завжди створюється з ініціативи адміністрації і входить підрозділом в організаційну структуру і штатний розклад підприємства. Існують різні типи формальних груп:група керівника;функціональна група;виробнича група;комітет.Групи можна охарактеризувати за критерієм працездатності:1.Група «Х» – не здатна і не бажає працювати.2.Група «У» – частково здатна і частково бажає працювати.Група «Z» – повністю може і бажає працювати.Неформальні соціальні групи – це вільно утворені малі соціальні групи людей, які вступають у систематичну взаємодію за інтересами для досягнення певних цілей. Така група дає людині почуття захищеності, від групи вона чекає підтримки, допомоги у вирішенні своїх задач.При обранні стилю керівники повинні користуватися наступними критеріями:наявність достатньої інформації та досвіду у підлеглих; рівень вимог, які пред'являються до рішення; чіткість і структурованість проблеми; ступінь приналежності підлеглих до справ організації та необхідність узгоджувати з ними рішення; вірогідність того, що одноособове рішення здобуде підтримку виконавців; зацікавленість виконавців в досягненні цілей; ступінь вірогідності виникнення конфліктів між підлеглими в результаті прийняття рішення.На стиль керівництва істотно впливає ситуація, своєрідність вирішуємих задач, кваліфікація і згуртованість членів колективу та інше.Основними характерними рисами лідера є наступні.Діловитість, яка проявляється у плановості, чіткий регламентації діяльності, високій організованості та практичності, конкретності та оперативності в роботі, умінні правильно маневрувати і швидко перебудовуватися, здатності оцінювати ситуацію.Професійне здійснення розпорядчої діяльності, що передбачає наукову обґрунтованість приймаємих рішень, високий демократизм управлінського процесу, здатність приймати одноособові рішення.Уміння користуватися різноманітними методами і прийомами стимулювання за високопродуктивну і якісну роботу, накладання стягнень на підлеглих не принижуючи їх.Ефективна поведінка, яка включає навички і засвоєння певних правил поведінки у суспільстві і побуті, перевірених багаторічною практикою. Лідер своєю поведінкою повинен постійно демонструвати чесність, певну мужність, говорити правду підлеглим, колегам по роботі і вищестоячому керівництву, визнавати помилки, робити критичний самоаналіз своєї діяльності.Уміння управляти своєю психікою та емоціями, яка проявляється у застосуванні таких психологічних методів, як ауторінг, медитація, рефлексія, уроки релаксації, вміння знімати емоційне, психічне, інтелектуальне, біологічне та інші види навантажень.Урівноваженість і впевненість, що означає неприпустимість заклопотаного вигляду, здатність передавати працюючим мажорність настрою, заряд бодрості і впевненості. Керівник повинен вірити у свою правоту, бути сміливим, цілеспрямованим, рішучим і вміти ці якості демонструвати підлеглим.Високий рівень особистої культури, що означає знання керівником норм міжособистого спілкування і дотримання правил службової етики. Лідер повинен шанобливо відноситися до людей та їх потреб, прагнень і запитів, вміти радитися з підлеглими і довіряти їм, критично оцінювати власні досягнення.Особиста привабливість лідера, складовими якої є високі моральні якості і характеристики, психологічні знання і уміння, вміння себе показати.

43. Теорії пам’яті. Механізми запам’ятовуванняДля кращого розуміння сутності пам´яті розглянемо деякі її теорії.    Асоціативний напрям психології. Перші спроби науково пояснити феномен пам´яті на психологічному рівні здійснив асоціативний напрям психології. Центральним поняттям асоціативної психології є поняття зв´язку, з´єднування - асоціації.Асоціація - обов´язковий принцип усіх психічних утворень. Суть механізму асоціації - у встановленні зв´язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості.Залежно від умов, необхідних для їхнього утворення, АСОЦІАЦІЇ поділяють на три типи:- асоціації за суміжністю; - асоціації за схожістю; - асоціації за контрастом. Асоціація за суміжністю - це відображення у психіці людини зв´язків між предметами та явищами, які йдуть одні за одними у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають під час згадування подій, свідком яких була людина, у разі заучування навчального матеріалу тощо.Асоціація за схожістю наявна тоді, коли у психіці відображено зв´язки між предметами, схожими між собою в певному аспекті (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої). Асоціація за контрастом утворюється під час відображення у психіці людини предметів і явищ об´єктивної дійсності, пов´язаних між собою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний, веселий - сумний тощо). Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їхню схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.Причинно-наслідкові асоціації є базовими щодо міркувань і логічних побудов.Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.    Гештальттеорія. Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальтпсихології. Головним поняттям нової теорії було поняття «гештальт» - образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її окремих частин.Тому утворення зв´язків ґрунтується на організації матеріалу, що й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.Фізіологічна теорія. Згідно з ученням Павлова, матеріальною основою пам´яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв´язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв´язків є фізіологічним механізмом пам´яті. Запам´ятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові зв´язки, що утворилися у відповідь на дію подразника.Фізіологічна основа пам´яті тісно пов´язана із закономірностями вищої нервової діяльності. Учення про утворення тимчасових нервових зв´язків - це теорія запам´ятовування на фізіологічному рівні.Умовний рефлекс - акт утворення зв´язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить основу акту запам´ятовування.Для розуміння причинної зумовленості пам´яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення - це досягнення безпосередньої мети дії індивіда або стимул, що мотивує дію, це збіг новоутвореного зв´язку з досягненням мети дії, а «якщо зв´язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився» (І.П. Павлов).Фізіологічне розуміння підкріплення співвідноситься з психологічним поняттям мети дії. Це - пункт злиття фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам´яті. Запам´ятовування того, «що було», не мало б сенсу, якби його не можна було використати для того, «що буде».У поясненні механізмів пам´яті є ще так звані фізична і біохімічна теорії пам´яті. Фізична теорія. Згідно з фізичною теорією пам´яті, проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що зумовлює механічні та електронні зміни у синапсах (місце сполучення нервових клітин). У разі зорового сприймання предмета його ніби обстежують оком за контуром, який супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які нібито моделюють сприйнятий об´єкт у вигляді просторово-часової нервової структури.    Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес створення та активізації нейронних моделей є базовим щодо процесів запам´ятовування, відтворення та збереження.Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, з´єднуються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам´яті.Біохімічна теорія пам´яті. Біохімічну теорію пам´яті виражено в гіпотезі про двощаблевий характер процесу запам´ятовування. Суть його в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині.Друга стадія виникає на ґрунті першої - це власне біохімічна реакція, пов´язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам´яті. Другу стадію, для якої характерна незворотність хімічних змін у клітинах, вважають механізмом довготривалої пам´яті.    Прихильники хімічної теорії пам´яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.Головна особливість навмисного запам'ятовування - це прояв вольових зусиль у вигляді постановки завдання на запам'ятовування. Багаторазове повторення дозволяє надійно і міцно запам'ятати матеріал, у багато разів перевищує обсяг індивідуальної короткочасної пам'яті.Механічне запам'ятовування - це запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами сприйманого матеріалу. Основою механічного запам'ятовування є асоціації по суміжності. На відміну від цього осмислене запам'ятовування грунтується на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між окремими частинами матеріалу.Дуже близький до методу розподіленого заучування метод відтворення під час заучування. Його суть полягає у спробах відтворити матеріал, який ще повністю не вивчений. Наприклад, вивчити матеріал можна двома способами: а) обмежитися тільки читанням і читати до тих пір, поки не виникне впевненість, що він вивчений, б) прочитати матеріал одне-два рази, потім спробувати його вимовити, після чого знову прочитати його кілька разів і знов спробувати відтворити.Осмислене запам'ятовування набагато продуктивніше. При механічному запам'ятовуванні в пам'яті через одну годину залишається тільки 40% матеріалу, а ще через кілька годин - всього 20%, а в разі осмисленого запам'ятовування 40% матеріалу зберігається в пам'яті навіть через 30 днів.Найважливішим методом осмисленого запам'ятовування матеріалу і досягнення високої міцності його збереження є метод повторення. Дуже важливо правильно розподілити повторення в часі. У психології відомі два способи повторення: концентроване і розподілене. При першому способі матеріал заучується в один прийом, повторення слід одне за іншим без перерви. При розподіленому повторенні кожне читання відокремлене від іншого деяким проміжком. Розподілений повторення раціональніше концентрованого.