70. Teopiї емоцiй.

Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна. Перші уявлення про мозкові механізми емоцій формувалися під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Проведений ним аналіз показав, що емоції в поведінці ссавців відіграють регуляторну роль. Емоційні виразні рухи тварин (страху, погрози, радості, підкорення) є проявом інстинктивних дій і відіграють роль біологічно значущих сигналів для тварин як свого, так і інших видів. Багато емоційних реакцій є природженими і виявляються з моменту народження. При цьому в регуляції емоцій важливе значення відіграє зворотний зв'язок - посилення емоцій пов'язане з їх вільним зовнішнім виразом, а придушення зовнішніх ознак емоцій послабляє їхню силу.Соматична теорія емоцій Джеймса-Ланге. У цій теорії була здійснена спроба пов'язати емоційні переживання і вегетативні зрушення в організмі людини, що їх супроводжують. Наприклад, дитина плаче, коли вона зазнає болю чи при неприємних почуттях; почервоніння шкіри обличчя в людини часто супроводжує хвилювання. У. Джеймс і К. Ланге запропонували вважати причиною виникнення емоцій саме ці і подібні до них соматичні реакції. Таким чином, згідно з цією теорією, людина сумує, тому що плаче, сердиться, тому що кричить, боїться, тому що тремтить чи тікає (а не навпаки).Природно, що ця теорія неодноразово зазнавала заслуженої критики. Серед основних критичних аргументів можна назвати: наявність великої розбіжності між занадто малою швидкістю протікання зміни вісцеральних процесів у порівнянні зі швидкістю зміни емоцій; занадто неспецифічний характер фізіологічних зрушень, що не дозволяє визначати якісну своєрідність і специфіку емоційних переживань.У психоаналітичній концепції 3. Фрейда в розумінні природи емоцій вирішальна роль приділяється механізму афекту: спочатку відбувається "заряд афекту" (як енергетичний компонент інстинктивного потягу), далі - процес "розрядки" (почуттєві компоненти цього процесу являють собою вираження емоції), і завершальний етап - сприйняття остаточної "розрядки" (саме воно являє собою відчуття чи переживання емоції).У таламічній теорії Кенона-Барда роль центральної ланки емоційних переживань відводиться таламусу. При сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку надходять у таламус. У таламусі відбувається їхній поділ: одна частина надходить у кору великих півкуль, де виникає суб'єктивне переживання емоції, а друга - у гіпоталамус, що відповідає за вегетативні зміни в організмі. Таким чином, у цій теорії суб'єктивне переживання емоцій виділене як самостійна ланка і пов'язане з діяльністю кори великих півкуль головного мозку.Згідно із активаційною теорією Ліндслі, основна роль у забезпеченні емоцій належить активуючій ретикулярній формації, що знаходиться у стовбурі головного мозку. Емоційна реакція на певний стимул виникає в результаті активуючого збудження нейронів стовбура мозку, що надалі посилають імпульси до таламусу, гіпоталамусу і кори. При цьому корковий контроль за лімбічною системою послаблюється. Ці імпульси через активуючий механізм перетворюються в емоційну поведінку. Теорія Ліндслі, знову-таки, тільки частково пояснює фізіологічні механізми забезпечення емоцій.У біологічній теорії П.К. Анохіна, так само, як і в теорії Дарвіна, емоціям відводиться еволюційно-пристосувальна роль регулятора адаптаційної поведінки. Згідно із цією теорією, позитивний емоційний стан (наприклад, задоволення певної потреби) виникає тільки тоді, коли зворотна інформація від результатів зробленої дії точно збігається з очікуваним результатом (акцептором дії). У силу цього емоція задоволення закріплює правильність будь-якого поведінкового акту в тому випадку, якщо його результат досягає мети, є корисним і забезпечує пристосування. У випадку розбіжності одержуваного результату з очікуваннями, виникає занепокоєння і пошук нового шляху до одержання потрібного результату і, як його наслідок, емоції задоволення.Потребово-інформаційна теорія П.В. Симонова ґрунтується на тому, що емоції вищих тварин і людини визначаються, з одного боку, якою-небудь актуальною потребою (з урахуванням її якості і величини), а з іншого, - оцінкою на основі філогенетичного і індивідуального досвіду, можливості її задоволення. Низька імовірність задоволення потреби призводить до негативних емоцій, а висока - до позитивних.Згідно із нейрокультурною теорією емоцій П. Екмана, експресивні прояви шести основних (базисних) емоцій (гніву, страху, суму, подиву, відрази, щастя) є універсальними і практично не чутливими до впливу факторів середовища. Так, усі люди відповідно до генетично детермінованої програми практично однаково використовують м'язи обличчя при переживанні основних емоцій. Але прийняті в суспільстві норми соціального контролю визначають правила прояву емоцій. Тому люди контролюють вираз обличчя відповідно до прийнятих норм і традицій виховання. Наприклад, японці зазвичай маскують свої негативні емоційні переживання, демонструючи більш позитивне ставлення до подій, ніж це є в реальності. В останні десятиліття стало прийнятим посміхатися при спілкуванні з незнайомими і малознайомими людьми й у країнах Західної Європи і США.Існують і інші теорії емоцій. Але загальноприйнятої, єдиної логічно несуперечливої теорії емоцій поки що не існує. Кожна з теорій пояснює лише окремі сторони психофізіологічних механізмів функціонування емоційної сфери людини.Анатомо-фізіологічна теорія емоцій Дж. Грея. Учень Г. Айзенка Дж. Грей виокремлює три мозкові системи, які визначають появу трьох основних груп емоцій: тривожності, радості-щастя й жаху-гніву. Систему мозкових структур, яка генерує тривожність, автор теорії назвав системою поведінкового гальмування. Ця система відповідає на умовні сигнали покарання або скасування позитивного підкріплення, а також на стимули, котрі містять «новизну». Її активність блокується антитривожними речовинами (барбітуратами, алкоголем, бензодіазепінами).Друга система - система боротьби та втечі - пов´язана з емоціями люті й жаху. Вона реагує на безумовні аверсивні подразники. Її активність блокують анальгетики (морфіни), а на антитривожні речовини вона не реагує.Третя система - система передбачуваної поведінки. Адекватними для неї стимулами є умовні сигнали нагороди (їжі, води тощо). Емоції, що виникають при активації BAS, пов´язані із приємним передбаченням, надією, переживанням підйому, щастя.Теорія, диференціальних емоцій К. Ізарда. Об´єктом вивчення в цій теорії є частково емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших як самостійний переживально-мотиваційний процес.К. Ізард виокремлює п´ять основних тез:основну мотиваційну систему людського існування утворюють 10 базових емоцій: радість, сум, гнів, відраза, презирство, страх, сором, зніяковілість, провина, подив, інтерес;кожна базова емоція має унікальні мотиваційні функції та специфічну форму переживання;фундаментальні емоції переживаються по-різному та неоднаково впливають на когнітивну сферу й на поведінку людини;емоційні процеси взаємодіють із драйвами, з гомеостатичними, перцептивними, когнітивними й моторними процесами, впливаючи на них;у свою чергу, драйви, гомеостатичні, перцептивні, когнітивні й моторні процеси впливають на перебіг емоційного процесу.У своїй теорії К. Ізард визначає емоції як складний процес, який охоплює нейрофізіологічні, нервово-м´язові й чутливо-переживальні аспекти, внаслідок чого він розглядає емоцію як систему. Деякі емоції, внаслідок вроджених механізмів, що лежать в їх основі, організовані ієрархічно. Джерелами емоцій є нейронні й нервово-м´язові активатори (гормони й нейромедіатори, наркотичні препарати, зміни температури крові мозку й наступні нейрохімічні процеси), афективні активатори (статевий потяг, утома, інша емоція) і когнітивні активатори (атрибуція, пам´ять, антиципація).Кажучи про базові емоції, К. Ізард виокремлює їх деякі ознаки:базові емоції завжди мають виразні й специфічні нервові субстрати;базова емоція виявляє себе за допомогою виразної та специфічної конфігурації м´язових рухів особи (міміки);базова емоція супроводжується виразним і специфічним переживанням, усвідомлюваним людиною;базові емоції виникли в результаті еволюційно-біологічних процесів;базова емоція робить організуючий і мотивуючий вплив на людину, слугує її адаптації.Інформаційна теорія емоцій П.В. Симонова. Оригінальну гіпотезу про причини появи емоцій висунув П.В. Симонов. Він вважає, що емоції виникають внаслідок нестачі чи надлишку відомостей, необхідних для задоволення потреби. Ступінь емоційної напруги визначається, за П.В. Симоновим, силою потреби й величиною дефіциту прагматичної інформації, необхідної для досягнення мети. Це він подав у вигляді «формули емоцій»:Е = - П (Ін-Іс), де Е - емоція; П - потреба; Ін - інформація, необхідна для задоволення потреби; Іс - інформація, яку має суб´єкт на момент виникнення потреби.Із цієї формули випливає, що емоція виникає лише за наявності потреби. Немає потреби, немає й емоції, тому що добуток Е= 0 (Ін - Іс) теж дорівнюватиме нулю. Не буде емоції і в тому разі, якщо потреба є, а (Ін - Іс) = 0, тобто якщо людина володіє необхідною для задоволення потреби інформацією (Іс = Ін). Важливість різниці (Ін - Іс) П.В. Симонов обґрунтовує тим, що на її підставі будується імовірнісний прогноз задоволення потреби. Ця формула дала Симонову підставу говорити про те, що «завдяки емоціям забезпечується парадоксальна на перший погляд оцінка міри незнання»Пізнавальна теорія емоцій М. Арнольд - P. Лазаруса. У руслі поглядів С. Шехтера перебувають і концепції М. Арнольд та Р. Лазаруса. У М. Арнольд пізнавальною детермінантою емоцій є інтуїтивна оцінка об´єкта. Емоція, як і дія, настає за цією оцінкою. «Спочатку я бачу щось, потім я уявляю, що це «щось» небезпечне, - і як тільки я уявляю це, я налякана і біжу». Отже, на думку Арнольд, ми боїмося тому, що вирішили, начебто нам загрожують. Вона вважає, що як лише людина безпосереднім й інтуїтивним способом дійде висновку, що тим чи іншим предметом варто опанувати, вона відразу відчуває привабливість цього предмета. Як тільки людина інтуїтивно робить висновок про загрозу для себе, вона відразу відчуває, чого їй потрібно уникнути. Виникає тенденція діяти, що виявляється у різних тілесних змінах, і переживається як емоція. Оцінку, на думку Арнольд, характеризує миттєвість, безпосередність й ненавмисність, тобто інтуїтивність. Цю інтуїтивну оцінку автор розуміє як «почуттєве судження», на відміну від абстрактного «рефлексивного судження».У концепції Р. Лазаруса центральною також є ідея про пізнавальну детермінацію емоцій. Він вважає, що когнітивне опосередкування є необхідною умовою для появи емоцій. Однак він критикує М. Арнольд за те, що поняття «оцінка» залишається в неї суб´єктивним і не пов´язується з фактами, які можна безпосередньо спостерігати. Це зумовлює ігнорування питання про умови, які детермінують оцінку. Крім того, Лазарус не згодний з Арнольд із приводу того, що остання визнає оцінку чуттєвою (емоційною) за характером.У концепції Р. Лазаруса є два головні положення:кожна емоційна реакція, незалежно від її змісту, є функцією особливого роду пізнання або оцінки;емоційна відповідь становить собою певний синдром, кожен із компонентів якого відображає який-небудь важливий момент у загальній реакції.Центральним поняттям концепції Лазаруса є «загроза», яку він розуміє як оцінку ситуації на основі передбачення майбутнього зіткнення (конфронтації) зі шкодою, причому передбачення базується на сигналах, оцінюваних за допомогою пізнавальних процесів. Власне кажучи, Лазарус розглядає афективні реакції, а не лише переживання, оскільки для нього емоція, судячи з першої та особливо з останніх праць, є синдромом, що містить три основні групи симптомів - суб´єктивні переживання, фізіологічні порушення й моторні реакції. Як тільки певний стимул оцінюють як загрозливий, відразу урухомлюються процеси, спрямовані на усунення або зменшення шкоди, тобто процеси подолання загрози. Тенденції до дії з приводу наявності загрози та її усунень відображаються в різних симптомах емоційних реакцій.Судинна теорія вираження емоцій І. Уейнбаума і її модифікація. На початку XX століття І. Уейнбаум зазначив тісну взаємодію між м´язами обличчя й мозковим кровообігом, тому висловив припущення, що м´язи обличчя регулюють кровообіг. Впливаючи протилежним чином на вени й артерії, вони підсилюють приплив або відтік крові в мозок. Останнє ж супроводжується зміною суб´єктивних переживань.Р. Зайонц відродив цю теорію, але в модифікованому вигляді. На відміну від І. Уейнбаума, він вважає, що м´язи обличчя регулюють не артеріальний кровообіг, а відтік венозної крові. В одному з експериментів із вдмухуванням у ніздрі теплого й холодного повітря було показано, що перший оцінюють як приємний, а другий - як неприємний. Автори розцінили це як результат зміни температури мозку, зокрема й гіпоталамуса, зумовленої зміною температури крові, що припливає в мозок.Біологічна теорія емоцій П.К. Анохіна. У межах цієї теорії емоції розглядаються як біологічний продукт еволюції, пристосувальний чинник у житті тварин.Виникнення потреб спричиняє, на думку П.К. Анохіна, виникнення негативних емоцій, які відіграють мобілізуючу роль, сприяючи найшвидшому задоволенню потреб оптимальним способом. Коли зворотний зв´язок підтвердить, що досягнуто запрограмованого результату, тобто що потребу задоволено, тоді виникає позитивна емоція. Вона постає як кінцевий підкріплювальний чинник. Закріплюючись у пам´яті, вона в майбутньому бере участь у мотиваційному процесі, впливаючи на прийняття рішення про вибір способу задоволення потреби. Якщо ж отриманий результат не узгоджується із програмою, тоді виникає емоційне занепокоєння, яке зумовлює пошук інших, більш успішних способів досягнення мети.Кількаразове задоволення потреб, забарвлене позитивною емоцією, сприяє навчанню відповідній діяльності, а повторні невдачі в одержанні запрограмованого результату спричиняють гальмування неефективної діяльності й пошуки нових, більш успішних способів досягнення мети.Фрустраційні теорії емоцій. Ця група теорій пояснює виникнення негативних емоцій як наслідок незадоволення потреб і потягів, як наслідок невдачі. У цьому разі йдеться про розумові емоції, тобто емоції, які виникають не як оцінка подразника, що діє під час безумовно-рефлекторних емоційних реакцій, а як оцінка ступеня успішності (а точніше - неуспішності) досягнення мети, задоволення потреби. Це емоції досади, злості, гніву, люті, страху.Розпочав розробку цих теорій Дж. Дьюї. Він вважав, що емоція виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій або довільних форм поведінки натрапляє на перешкоду. У цьому разі, прагнучи адаптуватися до нових умов життя, людина відчуває емоцію. Дьюї писав, що психологічно емоція - це адаптація або напруження звичок й ідеалу, а органічні зміни є виявом цієї боротьби за адаптацію.У наступні роки виникла й була ґрунтовно розроблена теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. Відповідно до цієї теорії, коли між очікуваними й дійсними результатами діяльності є розбіжність (когнітивний дисонанс), виникають негативні емоції, водночас, як збіг очікуваного й результату (когнітивний консонанс) зумовлює появу позитивних емоцій. Емоції, які виникають при дисонансі й консонансі, автор теорії розглядає як основні мотиви відповідної поведінки людини.Незважаючи на багато досліджень, які підтверджують правоту цієї теорії, існують й інші дані, котрі свідчать, що в деяких випадках і дисонанс може викликати позитивні емоції. На думку Дж. Ханта, для виникнення позитивних емоцій необхідним є певний ступінь розбіжності між установками й сигналами, деякий «оптимум розбіжності» (новизни, незвичайності, невідповідності тощо). Якщо сигнал не відрізняється від попередніх, то його оцінюють як нецікавий; якщо ж він відрізняється занадто сильно, здасться небезпечним, неприємним, дражливим тощо.Когнітивістські теорії емоцій. Ці теорії з´явилися як наслідок розвитку когнітивної психології й відображають думку, відповідно до якої основним механізмом появи емоцій є когнітивні процеси.Когнітивно-фізіологічна теорія емоцій С. Шехтера. Цю теорію розробив С. Шехтер із колегами в межах когнітивістських теорій емоцій. Було виявлено, що вісцеральні реакції, які зумовлюють збільшення активації організму, хоча і є необхідною умовою для виникнення емоційного стану, але недостатні, тому що визначають лише інтенсивність емоційного реагування, але не його знак і модальність. Відповідно до цієї теорії, певна подія чи ситуація викликають збудження, і в людини виникає необхідність оцінити його зміст, тобто ситуацію, що спричинила це збудження. На думку Шехтера, на виникнення емоцій, поряд зі стимулами, які сприймаються, й породжуваними ними фізіологічними змінами в організмі, впливають минулий досвід людини й оцінка нею наявної ситуації з погляду наявних у цей момент потреб та інтересів. Отже, вісцеральна реакція викликає емоцію не прямо, а опосередковано.На думку С Шехтера, емоційні стани - це результат взаємодії двох компонентів: активації (arousal) і висновку людини про причини її збудження на основі аналізу ситуації, в якій виникла емоція.

71. Паралінгвістичні засоби спілкування виникають на різних етапах спілкування, доповнюючи вербальне повідом-лення, заміщаючи пропущений вербальний компонент чи комбінуючись із вербальними засобами, часто забезпечуючи повноту розуміння повідомлення. Існують ситуації, в яких мовець надає перевагу саме невербальним компонентам, бо вони є більш компактним, зручним чи єдино можливим засобом передачі інформації. Але сукупність невербальних засобів не утворює системи в тому розумінні, в якому її утворює мова.У процесі живого спілкування ми дуже часто застосовуємо невербальні засоби комунікації. Вони з’являються на різних етапах мовного оформлення висловлення. Наприклад, при переході від внутрішнього до зовнішнього мовлення, шукаючи потрібні слова, звертаються до пошукових чи пошуково-описуючих жестів, мімічних явищ, які несуть певну інформацію співрозмовнику. Різноманітні паралінгвістичні явища можуть виникати на етапі контролю за якістю висловлення. Припустившись помилки, мовець обриває своє мовлення, робить заперечний жест чи інші специфічні жести, шукає більш адекватних мовних засобів для реалізації повідомлення, що викликає появу пробних пошукових ходів, пауз, певних видів жестів.Вживання паралінгвістичних засобів при встановленні контакту між співрозмовниками може розкривати, певним чином, мету спілкування, взаємовідносини співрозмовників, їх соціальні статуси. Вибір таких засобів при привітанні обумовлюється як комунікативною ситуацією, так і індивідуальними характеристиками комунікантів (вік, стать, особливості характеру).Часто паралінгвістичні засоби вживаються цілеспрямовано, для досягнення певного ефекту: приховати свої справжні думки, почуття, емоції, створити відповідний настрій у слухача, вплинути на його поведінку.Поява паралінгвістичних засобів у процесі комунікації не є факультативною, і невербальне повідомлення не можна вважати повністю незалежним чи однобічно залежним від мовного. З іншого боку, паралінгвістичні засоби не являють собою лише своєрідне немовне нашарування мовного потоку. Як слушно зауважує Г.В.Колшанський, до паралінгвістичних засобів слід відносити лише ті функціонально виправдані фізичні стани мовця, які необхідні для заповнення прогалин у вербальній комунікації. В цьому розумінні галузь паралінгвістики – це не та сфера, що доповнює функцію висловлення, не та сфера, в якій відбувається розпізнавання висловлення в зв’язку з фізичними даними мовця. Паралінгвістика не є «залишком», що віднімається від мовної системи, а функціональним компонентом мовної системиЗастосування невербальних засобів часто допомагає забезпечити повне розуміння повідомлення. Крім того,іноді невербальні компоненти є більш компактним, зручним чи навіть єдино можливим засобом передачі інформації.Однак залучення паралінгвістичних засобів до участі в комунікації диктується не ущербністю мовної системи, а лише обставинами зовнішнього порядку, пов’язаними з характером комунікації. До таких обставин можуть належати, наприклад, дотримання певного темпу діалогу, застосування різноманітних мнемонічних прийомів для забезпечення повного розуміння висловлювання.У процесі безпосереднього спілкування частина висловлювання може компенсуватися немовними засобами. Але така «економність» фрази не торкається самого принципу функціонування системи мови, хоча в конкретній комунікації така фраза більш компактна. Тому можна говорити про «економне» будування мовленнєвого акту з використанням паралінгвістичних засобів.Отже, паралінгвістичні засоби з’являються на різних рівнях комунікації, надаючи максимальної насиченості її змістовій та емоційній інформативності, змістової та емоційної завершеності, забезпечуючи при цьому максимальну стислість та лаконічність форми .Хоча мовні та немовні засоби спілкування є компонентами двох різних знакових систем, вони можуть знаходитись у попарному співвідношенні між собою.

72. Підлітковий вік пов’язаний з перебудовою всього організму дитини, зумовленою насамперед статевим дозріванням. Активізація діяльності як статевих, так і інших залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.  Прискорюється ріст організму, досягаючи для хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15 - 17 років. У дівчаток цей процес розпочинається і закінчується на два роки раніше. Зміцнюється м’язово-скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи, яка не дозволяє постачати потрібну кількість крові до різних ділянок тіла, зокрема до мозку.Вага головного мозку наближується до показників дорослої людини. Далі розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі і тім’яні), відбувається внутрішньоклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв’язки між різними ділянками мозку. Досконалішими стають гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Все це знаходить своє вираження в розумовій активності підлітка, зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкірки тощо.Наряду з цим підлітки підвищено збудливі, їх поведінка нестійка, імпульсивна, дії часто нестримні, безконтрольні, неадекватні стимулам.Як уже говорилося, специфічне для кожного вiку спiввiдношення внутрiшнiх процесiв розвитку та його зовнiшнiх умов складає ту соціальну ситуацію, яка і детермінує психічний розвиток дитини. Якою вона є для підлітків?  Ще Л. С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. В наш час це протиріччя, зумовлене випередженням статевим дозріванням двох інших процесів, носить особливо гострий характер. Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід вiд дитинства до дорослості. По всіх напрямках, відображаючи цей процес, відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової діяльності. Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють становленню дорослостi підлітків (акселерацiя фiзичного та статевого дозрiвання, iнтенсивне спiлкування з однолiтками, бiльш рання самостiйнiсть через зайнятiсть батькiв, величезний потiк рiзноманiтної по змiсту інформацiї тощо), та такі, що гальмують цей процес (зайнятiсть лише учiнням при відсутності інших серйозних обов’язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися тощо).

73 Почуття, як і емоції складають емоційну сферу особистості, виникають на підсвідомому рівні і не залежать від волі чи бажання людини Головна властивість почуттів — визначеність динамічного вектора активності суб'єкта щодо предмета почуття. Тобто, у по¬чуттях відображається стійке узагальнене ставлення до предмета, явища, людей, яке спонукає діяти певним чином щодо них. Процес виховання почуттів відбувається в нерозривному зв'язку з розвитком особистості, котра вдосконалюється в процесі діяльності. Здорове, повнокровне у своєму змісті життя людини - основа основ формування її почуттів, що є одним з дуже сильних внутрішніх стимулів-мотивів його вольової діяльності. Актуальність проблеми визначається сучасними концепціями розбудови освіти в Україні в напрямку забезпечення всебічного розвитку особистості, де гостро постає проблема повноцінного виховання підростаючого покоління вцілому і кожної особистості зокрема. У зв’язку з цим неможливо переоцінити значення процесу виховання почуттів, як одне із самих складних виховних завдань. Рівним за значенням є тільки одне завдання - формування переконань. Адже виховуючи моральні почуття ми розвиваємо моральну сферу особистості, виховуючи естетичні почуття – розвиваємо здатність людини сприймати прекрасне. Тому, правильне виховання почуттів сприяє формуванню характеру, нових позитивних властивостей особистості. формуванню її культури та соціальної адаптованості й, водночас, виходу на можливості перетворювальної діяльності набувають особливого значення у зв’язку з формуванням соціально відповідальної та естетично вихованої особистості. Виховна риса ще більше загострюється наявністю суперечностей між процесом самовиховання особистості і системою авторитарних впливів, націлених єдині стандарти; потребами творчого розвитку і зниженням загальної культури молоді; наявністю у неї інтелектуальних потенцій та їх незатребуваністю суспільством; необхідністю створення інноваційної школи, яка має бути осередком розвитку демократії, особистісної свободі і відповідальності, діалогу і співробітництва. Метою статті обґрунтування сучасного стану процесу виховання почуттів людини, визначення кола проблем психологічного явища „почуття”, і, на цій основі, пріоритетних напрямків підвищення ефективності означеного процесу. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема виховання почуттів багатоаспектна і досліджується суміжними науками. У психології досліджувалась Н.О. Ветлугіною, Л. С. Виготським, С. Л. Рубінштейном, О. М. Леонтьєвим, П. Я. Гальперіним, Б. Г. Анапієвим, О. В. Запорожцем, Н. С. Лейтесом, Б. М. Тепловим.,Б. Ельконілим, Л.І.Божович. В. В. Давидовим. А. В. Венгером, Ш. О. Амонашвілі та багатьма іншими. У педагогічній літературі приділено увагу в працях А.Деркача, Г.Костюка, А.С.Макаренка, А.Петренка, О.В.Сухомлинського, К.Д.Ушинського, В.Щербини та ін. Виклад основного матеріалу. Емоції і почуття, як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реального світу. На відміну від пізнавальних процесів, що відбивають навколишню дійсність у відчуттях, образах, представленнях, поняттях, думках, емоції і почуття відбивають об'єктивну реальність у переживаннях. У них виражається суб'єктивне ставлення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності. Одні предмети, явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші - засмучують або викликають відразу, треті - залишають байдужою. Таким чином, відображення в мозку людини її реальних переживань, тобто відношення суб'єкта потреб до значимих для нього об'єктів, прийнято називати емоціями і почуттями [3, с.17]. Взаємо¬відношення між емоціями і почуттями діалектичне. Вони співвідносяться як становлення і стале. Почуття потребують для свого виникнення емоцій, але це не кількісне і не часо¬ве накопичення емоцій. Ми звично, як синоніми, вживаємо слова «емоції радості», «радісні емоції», «почуття радості», не розрізняючи, що з них емоції, а що почуття. І разом з тим, коли ми чітко усвідомлюємо життєве значення об'єктів, пред¬метів, інших людей для нас, то говоримо про почуття кохан¬ня, почуття патріотизму, пов'язані з цілою гамою емоцій, різних за знаком і модальністю.

74

Спілкування — це весь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості й групи. Це широке розуміння спілкування, а вузький його контекст — міжособистісне спілкування — вказує на процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються й реалізуються їхні міжособистісні стосунки (взаємовплив, сприйняття один одного тощо) та проявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.  Взаємодія — це той елемент спілкування, що фіксує як обмін інформацією, так і організацію спільних дій, тобто комунікація організується в ході спільної діяльності, «з приводу» її. Отож, якщо зв'язок спілкування (чи будь-якого аспекту) з діяльністю розривається, наслідком є миттєвий відрив розгляду всіх цих процесів від широкого соціального тла, на якому вони відбуваються, тобто відмова від вивчення змістової сторони спілкування. Вчений підкреслює, шо єдиною умовою, за якою цей змістовий момент може бути сприйнятим, є розгляд взаємодії як форми організації певної конкретної діяльності людей. Звісно, для пізнання механізму взаємодії важливо з'ясувати, як наміри, установки, мотиви одного індивіда «накладаються» на уявлення про партнера і як те й інше проявляється в ухваленні спільного рішення. Йдеться про те, що комунікація і взаємодія як дві сторони спілкування мають спиратися на розгляд питання про формування образу партнера зі спілкування, що можливе за умови розгляду перцептивного його аспекту. 

75. Вибір професії – важливе стратегічне рішення у житті учня, складна комплексна проблема, акт самовизначення – свідомого вибору суб’єктом життєвої позиції, яка стає вирішальним чинником у виборі способів розв’язання життєвих проблем.За методами вирішення та за змістом робота по професійному самовизначенню молоді – це соціально-економічна, медико-фізіологічна та психолого-педагогічна проблема, а за сферою впливу – соціальна, результати якої відображаються  на економічному рівні держави і громадянина. Якщо раніше процес професійного самовизначення завершувався досягненням стабільного становища (кар’єри), то в умовах сьогодення (високої конкуренції) відносно стабільне становище може підтримувати лише соціально – компетентна креативна особистість. Проте, значна кількість випускників ще не досягають належного рівня конкурентоспроможності на європейському ринку праці. Причинами цього є:Невміння особистості постійно адаптуватися в мінливих економічних умовах, пристосуватися до потреб ринку праці.

1. Низький рівень соціальної та громадської активності особистості.

2. Низький рівень процесів самопізнання, самооцінки, саморозвитку та самовдосконалення.

3. Несформованність уміння приймати обґрунтоване рішення про майбутню професійну діяльність (кар’єру) та коригувати його відповідно до соціальних та економічних обставин.

Вирішити зазначені проблеми можливо шляхом модернізації системи професійної орієнтації. Професійна орієнтація молоді – проблема не нова. Теорія і практика професійної орієнтації вже має столітню історію, якщо вести відлік з часів створення першого кабінету профорієнтації в Страсбурзі в 1903 р. та спеціалізованого бюро в Бостоні в 1908 р. За цей період напрацьовано цінний досвід та безліч ефективних методик.Як свідчить практика, без врахування соціально-економічних тенденцій визначення оптимальних напрямків модернізації профорієнтаційної роботи неможливе.Основними тенденціями на ринку праці стали:динамічність змін “трудових ніш”;глобалізація;розмивання кордонів галузей;домінування впливу людського ресурсу;всезростаюча роль ефективного менеджменту на будь-якій стадії роботи.Це означає, що на ринку праці переваги постійно змінюються і виграє той, хто психологічно готовий до цього, здатний до альтернативного використання своїх знань, функціонально спроможний одну і ту ж потребу задовольняти різними способами. Сьогодні ефективність працевлаштування вимірюється здатністю мобілізувати психологічну готовність до змін та адекватністю оцінки свого фізичного та знаннєвого ресурсу.

76 Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називаютьемоціями, почуттями.Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу..Емоціям властива полярність.почуття виявляються протилежно "радість - горе "Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання,емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.Характерною особливістю емоцій є те, щовони захоплюють особистість загалом. Охоплюючи всі різновиди переживань людини - від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, - емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.Форми емоційних станій : настрій. афекти. стрес. фрустрація.пристрасть.

77 Очевидне і надзвичайно важливе значення для вибору поведінки в соціальній взаємодії мають психологічні установки її учасників (неусвідомлена готовність до дії відповідно до ситуації спілкування; ця готовність спирається на минулий досвід поведінки в подібних ситуаціях).Е.Л. Доценко всі види взаємодії пропонує розмістити на осі, один із полюсів якої - це ставлення до іншого як до засобу"об'єктивний" , а другий - ставлення до іншого як до цінності. "суб'єктивний" Між цими полюсами - "інший як засіб" та "інший як цінність" - розміщуються п'ять установок на взаємодію: співдружність, партнерство, суперництво, маніпуляція, домінування. Отже, аналіз взаємодії складається з двох аспектів, кожен з яких побудований за певною схемою зв'язків людини з людиною. Перша схема має суб'єктно-об'єктний тип стосунків, інша - суб'єктно-суб'єктну структуру. В першій схемі провідному партнеру або суб'єкту відводиться роль маніпулятора іншою людиною як об'єктом чи засобом для досягнення мети. Друга (суб'єктно-суб'єктна) схема характеризується вищим ступенем орієнтації на особистість іншої людини, стверджує право кожного партнера на свою думку, своє бачення ситуації спілкування, самостійність і відповідальність у прийнятті рішення тощо. Рівні спілкування: Примітивний рівень. Маніпулятивний рівень. Стандартизований рівень. Ігровий рівень. Діловий рівень. Духовний рівень.

78 Вік підлітка особливий – відбувається перехід від дитинства до дорослості. За віковою періодизацією – це вік від 11-12 до 14-15 років.

У підлітковому віці розвиток йде у швидкому темпі і по всьому фронту. За короткий час діти дорослішають фізично, морально, розумово, соціально.Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім’ї, в суспільствіБіологічні фактори – початок статевого дозрівання, а також пов’язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і систем організму ми визначаємо як умови, що є необхідними, але недостатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.Соціальні фактори.- Особливості прояву і протікання підліткового віку визначаються конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих.

Характеристика учбової діяльності підлітка.- Структура мотивів учіння у підлітків ускладнюється, у них поєднуються широкі соціальні мотиви(усвідомлення обов’язку, прагнення зберегти почесне місце у сім’ї, класі, усвідомлення ролі знань у підготовці до майбутньої трудової діяльності) із власне пізнавальними особистими мотивами (прагнення пізнати щось невідоме, уникнути покарання за невиконання домашніх завдань).Розвиток пам’яті.- Підлітки успішно вдаються до комбінованих прийомів запам’ятовування, свідомо чергуючи розуміння і запам’ятовування. Вони також використовують такий прийом запам’ятовування і відтворення як складання плану, користування яким є показником вищого рівня функціонування пам’яті. Помітно зростає роль змістовних зв’язків при заучуванні матеріалу.Розвиток мислення.- Мислення в підлітковому віці пронизує процеси уваги, сприймання, пам’яті, підвищується його роль у мовних актах, уяві, емоційному житті учнів.

У підлітковому віці поступово формуються такі якості мислення, як:- послідовність; - гнучкість; - точність; - самостійність; - критичність.

79 Стрес  Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички в стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка заторкує її особистісно - її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, - спричиняє стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.Невроз - стан, викликаний неможливістю вирішити проблему позитивно й раціонально, який супроводжується виникненням болісних і обтяжливих невдач, незадоволених потреб, неможливістю досягнення життєвих цілей, втратою сенсу життя.

80 Темпера́мент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини

властивості темпераменту- У кожного темпераменту можна знайти як позитивні, так і негативні властивості. Гарне виховання, контроль і самоконтроль дає можливість проявитися: меланхоліку, як людині вразливій з глибокими переживаннями і емоціями; флегматик, як витриманий, без поспішних рішень людині; сангвінік, як високо чуйну для будь-якої роботи людині; холерики, як жагучій, шаленій та активній в роботі людині.Негативні властивості темпераменту можуть проявитися: у меланхоліка - замкнутість і соромливість; у флегматика - байдужість до людей, сухість; у сангвініка - поверховість, розкиданість, мінливість; у холерика - поспішність рішень.Розрізняють такі основні властивості темпераменту,як:СензитивністьРеактивністьПластичністьРигідністьРезистентністьЕкстравертованістьІнтровертованістьВплив темпераментуВід темпераменту людини залежать:Швидкість виникнення психічних процесів (наприклад, швидкість сприйняття, швидкість мислення, тривалість зосередження уваги і т.п.);Пластичність та стійкість психічних явищ, легкість їх зміни і переключення;Темп і ритм діяльності;Інтенсивність психічних процесів (наприклад, сила емоцій, активність волі);Спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти (екстраверсія або інтроверсія).

Характер - динамічна. упорядкована сукупність стійких,індивідуально-психологічних особливостей котрі формуються в процесі життедіяльності людини і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу. до інших людей, до праці навколишньої дійсності та самої себе.структура характеру (компоненти)- спрямованність, переконання, розумові риси, емоції, воля, темперамент, повнота характеру, цілісність, визначенність,сила.Характер формується в процесі пізнання навколишнього світу і практичної діяльності. Від кола вражень і різноманітності діяльності залежать повнота і сила характеру. Основа, головний стрижень характеру складається поступово, зміцнюється в процесі життя і стає типовою для даної людини, а конкретні прояви характеру можуть видозмінюватися залежно від ситуації, в якій знаходиться людина під впливом людей, з якими він спілкується. Залишаючись самим собою, людина може проявляти то більшу, то меншу відвертість або замкнутість, рішучість або нерішучість, твердість або м'якість. Деякі зрушення в характері спостерігаються при старінні організму, тривалої хвороби або інші зміни в психіці.Здібності.- це те ,що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснюеє їх швидке набуття, закріплення й ефективнне використання на праці.Здібності - це сукупність таких психічних особливостей людини, які дозволяють йому успішно опановувати і займатися одним або декількома видами діяльності і постійно удосконалюватися в них. Здібності проявляються, функціонують і розвиваються лише в діяльності.Види- загальні здібності,теоретичні, практичні, вчені, творчі, спеціальні, здібності до спілкування, предметно-пізнавальні здібності.Класифікація здібностейВсі спосо6ності людини можна класифікувати, виходячи з їх внутрішньої структури. Перша група здібностей має біологічну основу, де розрізняються: елементарні здібності, пов'язані з особливостями протікання первинних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять); складні здібності, пов'язані з особливостями таких форм психічного відображення як мислення, уявлення, уява, наприклад, здатність критично мислити, швидко аналізувати обстановку і приймати оптимальні рішення і т.п. ; "Демонічні", пов'язані з фізіологічними особливостями організму людини.

Друга група базується на соціальній основі і поділяється на здатності загальні, якими в тій чи іншій мірі наділені всі люди. Це здібності до загальнолюдських видів діяльності, спілкуванню один з одним. Мова йде про сприятливому поєднанні багатьох особливостей і якостей особистості, які з роботи; спеціальні (професійні), що дають можливість досягти високих результатів у певній діяльності, обраної професії; приватні - це здібності людини в неосновної для нього виді діяльності.

80. Психологічні властивості людиниДо основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність, належать пам’ять, емоції, сенсомоторні реакції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності тощо.Пам’ять (memory) – це комплекс процесів, які відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та пригадування або актуалізацію того, що збереглося.Пам’ять – це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації. Виокремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.Короткочасна пам’ять зберігає інформацію під час обмеженого, як правило, невеликого проміжку часу.Довгочасна пам’ять розрахована на довгий, заздалегідь не окреслений термін збереження інформації.Оперативна пам’ять займає проміжний стан. Вона розрахована на збереження матеріалу під час раніше заданого терміну.Розрізняють також зорову, рухову, емоційну пам’ять, тактильну, нюхову, смакову та ін.Середній об’єм короткочасної пам’яті обмежений: це 2–7 одиниць інтегрованої інформації. Особливістю цієї пам’яті є зміщення, коли при перенасиченості пам’яті людини інформація, що надходить, частково витісняє ту, що там зберігається. Завдяки короткочасній пам’яті людина може опрацювати значний обсяг інформації, знищити непотрібну та забезпечити запам’ятовування у довгочасній пам’яті необхідного матеріалу. У довгочасну пам’ять інформація надходить через короткочасну, виступає ніби у ролі фільтра, який здійснює суворий відбір важливого (з точки зору людини) матеріалу. Властивістю короткочасної пам’яті є можливість за певних умов розширити її часові межі (зосередження волі, розумова активність, безперервне повторювання слів, цифр).Довгочасна пам’ять має змістовну організацію. Вона має практично безмежний обсяг, але обмежені можливості довільного згадування повідомлень, які у ній зберігаються.У операторській діяльності процеси короткочасної та довгочасної пам’яті практично йдуть паралельно та взаємопов’язано.Пригадування здійснюється у вигляді відтворення і впізнавання. Відтворення відбувається за відсутності запам’ятовуваного матеріалу, а впізнавання – при його повторному пред’явленні в нових умовах.Пам’ять залежить від певних відділів великих півкуль головного мозку. Відділи мозку, що відповідають за певний вид пам’яті, пов’язані між собою замкнутими ланцюжками нейронів. Лобові та скроневі ділянки кори головного мозку, уражені травмою, погіршують пам’ять загалом, хворий неспроможний запам’ятовувати, зберігати та відтворювати інформацію.Кількаразове повторення відкладає інформацію в пам’яті. Залежно від того, що людина запам’ятовує, виділяють різні види пам’яті: рухову, образну, емоційну, словесну, слухову, зорову.Рухова пам’ять лежить в основі навчання рухами, вироблення побутових, спортивних і трудових навичок, навичок письма.Образна пам’ять допомагає запам’ятати і відтворити в уяві обличчя людей, картини природи, запахи, звуки та мелодії.Емоційна пам’ять зберігає пережиті людиною почуття, це співчуття іншій людині. Запам’ятовуванню сприяють біологічно активні речовини, які виділяються під час емоційного збудження.Словесна пам’ять полягає у запам’ятовуванні, збереженні і відтворенні прочитаного, почутого або сказаного.Слухова пам’ять дає змогу контролювати роботу механізмів і машин, сприймати аварійні звукові сигнали.Зорова пам’ять забезпечує запам’ятовування технологічних операцій, які потребують особливої уваги. Пам’ять буває довготривала і короткотривала.Довготривала пам’ять використовується для запам’ятовування на довгий час відомостей, пов’язаних з професією і необхідних в побуті.Короткочасна пам’ять служить для запам’ятовування на короткий час (запис лекцій).Довільна (логічна) пам’ять характеризується наявністю спеціального завдання: запам’ятати для того, щоб потім відтворити. Запам’ятовування являє собою спеціальну дію, спрямовану на збереження людиною певної інформації в певному вигляді і на певний час.Усі види пам’яті взаємопов’язані.Обсяг пам’яті – це кількість інформації, яка може бути відтворена безпосередньо після одноразового пред’явлення.Точність відтворення – це ступінь відповідності сприйнятого матеріалу відтвореному.Забування – закономірний процес, який оберігає пам’ять від надлишкової, непотрібної інформації, звільняє місце для сприйняття нової, необхідної; забування – це не втрата знання, а втрата здатності пригадати. Основний засіб проти забування – повторення.На розвиток і якість пам’яті впливають фізичний і психічний стан людини, її тренованість, професія, вік. Пам’ять погіршується з віком.До 20–25 років пам’ять поліпшується і до 30–40 років залишається на одному рівні, потім здатність запам’ятовувати і згадувати поступово спадає. Краще повторювати частіше і потроху, ніж рідше і багато. Найкраще відтворюється матеріал наступного дня. Повторювати слід через 2–3 дні, а не відразу. Краще повторювати двічі уважно, ніж десять разів неуважно. Важливо чергувати складний матеріал з більш доступним, цікавий з менш цікавим.Новий матеріал слід записувати, повторювати подумки, краще уголос.Найефективнішим є запам’ятовування перед сном, бо сон закріплює результати запам’ятовування. Успішність запам’ятовування залежить від мотивів, зацікавлення, емоційності внутрішнього світу. Вважають, що погана пам’ять – це погано організована пам’ять.На продуктивність пам’яті впливають як суб’єктивні, так і об’єктивні причини.Суб’єктивні причини: природна здатність сприймати та запам’ятовувати інформацію, метод запам’ятовування, попередній досвід, установка, зацікавлення, емоції, стан організму.Об’єктивні причини: характер матеріалу (логічність, зв’язність, зрозумілість, наочність, римованість) та кількість матеріалу і зовнішні умови.На запам’ятовування та згадування інформації значно впливають емоції.Існують ефективні методи тренування пам’яті. Одні з цих методів ґрунтуються на регуляції уваги, другі передбачають удосконалення сприйняття матеріалу, треті базуються на керуванні уявою, четверті – на розвитку у людини здібностей осмислювати та структурувати запам’ятовування матеріалу, п’яті – на активному використанні у процесах запам’ятовування та пригадування спеціальних прийомів та дій.Мислення (thought) – це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Здатність мислити – властивість людини.Мислення – процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними.Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій; це здатність людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення.Мислительні дії та операції. Мислення (розумові операції) складається з таких процесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, узагальнення, які взаємозв’язані та існують як система операцій, у якій дія кожної з них є зворотною операцією.Порівняння визначає подібні і відмінні ознаки, властивості певних об’єктів. Все в світі пізнається не інакше, як через порівняння.Аналіз – мислене розчленування об’єктів свідомості, виділення окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей.Синтез – мислене об’єднання окремих частин, ознак і властивостей об’єктів у єдине ціле. Аналіз і синтез є протилежними і водночас нерозривно пов’язаними між собою процесами.Аналіз і синтез – протилежні і водночас нерозривно пов’язані між собою, постійно чергуються і переплітаються. Це основні операції мислення.Абстрагування – мислене відокремлення одних ознак і властивостей від інших і від предметів, яким вони притаманні. Абстрактним є наукове мислення, тому що абстракція відіграє провідну роль в утворенні тих понять, у яких воно виявляється і якими оперує; абстракція готує основу для широких і ґрунтовних узагальнень.Пізнання являє собою рух думки від конкретного до абстрактного і знову до конкретного.Конкретизація – це перехід від абстрактного до конкретного.Узагальнення – розкриття загальних властивостей і відношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагальнень залежить і коло передбачень, які може зробити людина.Форми мислення. Розрізняють три форми мислення: судження, умовиводи, поняття.Судження – це рух нашого мислення, ототожнення і розрізнення його об’єктів, переходи від поодинокого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки, від причини до наслідку, від частини до цілого.Судження – форма мисленого відображення об’єктивної дійсності. В судженні ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність у певному об’єкті якихось ознак, властивостей, зв’язків з іншими об’єктами,Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв’язки та взаємовідносини, що існують в об’єктивній дійсності, і яка перевіряється практично.Міркування являє собою низку пов’язаних між собою суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність будь-якої думки, довести її або заперечити, відстояти її в суперечці.Умовиводом називають таку розумову дію або форму мислення, в якій з одного або декількох певним чином пов’язаних суджень, що відображають пов’язані відношення предметів чи явищ об’єктивної дійсності, виводиться нове судження. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні та аналогічні.Індуктивний умовивід – умовивід, в якому ми йдемо від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень.Дедуктивний умовивід – умовивід, в якому ми йдемо від загальних суджень до часткових і поодиноких.Індукція і дедукція нерозривно пов’язані між собою в людському мисленні. За допомогою індукції робляться загальні висновки. Шляхом дедукції застосовуємо їх до нових ситуацій.Аналогія – умовивід, що ґрунтується на подібності деяких ознак об’єктів.Мислення є логічним, якщо хід думок правильно відображає зв’язок предметів, явищ об’єктивної дійсності.Поняття формуються у процесі мислення, в судженнях і умовиводах про предмети і явища об’єктивної дійсності.Кожне поняття характеризується певним обсягом і змістом.Обсяг поняття – це відображене в ньому коло об’єктів, а зміст – відображена в ньому сукупність їх істотних ознак.Загальні поняття – поняття, в котрих відображаються істотні властивості класів предметів.Конкретні поняття – поняття, в котрих відображаються певні предмети, явища чи їх класи з їх істотними ознаками, зв’язками і відношеннями.Абстрактні поняття відображають ті чи інші властивості об’єктів відокремлено від них самих (хоробрість, добро, вартісність), які є завжди загальними.Різновиди мислення. Мислення відбувається за загальними ознаками, спільними для всіх людей, водночас набуває відмінних особливостей залежно від змісту задач. Відповідно до цього мислення буває технічним, науковим, художнім тощо.Технічне мислення спрямоване на розв’язання різних технічних задач.Наукове мислення спрямоване на розв’язання теоретичних, наукових задач.Художнє мислення виявляється у виконанні завдань художнього зображення особливостей дійсності, зокрема людей, їх життя, суспільних і виробничих відносин.Індивідуальні відмінності в мисленні людей. Мислення за тих чи інших умов характеризується глибиною, послідовністю, самостійністю, критичністю, гнучкістю, швидкістю.Глибина мислення характеризується вмінням людини проникнути в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно з’ясовувати їх зв’язки з іншими явищами об’єктивної реальності, передбачати хід подій.Поверховість мислення протилежна глибині мислення. Це вдоволення частковим з’ясуванням зв’язків тих чи інших явищ, недостатня диференціація зрозумілого і незрозумілого, доведеного і недоведеного.Самостійність мислення – вміння людини ставити нові проблеми, знаходити нові підходи до їх розв’язання, виявляти ініціативу в розв’язанні тих завдань, які постають у повсякденному житті. Це необхідна передумова новаторства в науці і техніці.Критичність мислення полягає у здатності переглядати погляди, теорії, що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у суперечність з новими даними науки і практики.Гнучкість мислення – вміння змінювати спосіб розв’язання проблеми, знаходити нові шляхи її розв’язання, бути вільним від шаблону в з’ясуванні питань, беручи при цьому до уваги конкретні обставини, за яких відбуваються ті чи інші явища, події.Інертність мислення вимірюється часом, протягом якого різні люди впорюються з одними і тими ж пізнавальними завданнями, правильно і обґрунтовано їх розв’язуючи.Розрізняють три види мислення: наочне, діюче, пов’язане з практичною діяльністю; образне, при якому предмети безпосередньо не сприймаються, а уявляються в пам’яті (уявлення деяких технологічних операцій); абстрактне, коли вивчаються загальні поняття і закономірності.Особливий тип мислення, характерний оператору – оперативне мислення, яке здійснюється в ході практичної діяльності та спрямоване на розв’язання практичних задач і характеризується швидкістю.Властивості мислення, такі як швидкість, винахідливість, кмітливість, точність дії при раптовій зміні ситуації потребують спеціального тренування як в реальних умовах, так і шляхом моделювання складних ситуацій чи окремих їх елементів за допомогою тренажерів і спецметодів.УвагаУвага (attention) – це психологічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій ділянці (дії, предметі, праці, явищі), який стає усвідомленим та концентрує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом певного відліку часу.Увага – це концентрація свідомості на певному об’єкті чи діяльності з одночасним відвертанням від всього іншого; фізіологічною основою уваги є осередок оптимального збудження певної ділянки кори великих півкуль головного мозку.Людська свідомість постійно спрямована на якісь об’єкти, думки чи діяльність. Увага пов’язана з волею. Залежно від волі увага буває активною і пасивною.Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доти, поки вони діють (сильний звук, світло тощо). Це низька форма уваги, яка виникає за законом орієнтовного рефлексу і є спільною для людини і тварини.Активна увага – свідома увага, яка потребує вольового зусилля і завжди спрямована на сприйняття об’єктів і явищ з наперед поставленою метою (праця оператора).Пасивна і активна увага взаємодіють і доповнюють одна одну.Активна увага, потребуючи вольового зусилля і нервового напруження, швидше втомлює людину.Розрізняють зовнішньоспрямовану (табло приладів) і внутрішньоспрямовану (думки, переживання) увагу.Обсяг уваги – кількість об’єктів, які можуть бути сприйняті одночасно і досить чітко.Звичайно людина охоплює поглядом 6-8 об’єктів, при виконанні певної роботи – 2-3 об’єкти. Обсяг уваги пов’язаний з розподілом уваги.Розподіл уваги – це здатність людини зосередити увагу на декількох об’єктах чи одночасно виконувати дві і більше дій.Швидкість переключення уваги – здатність швидко змінювати об’єкти, на які спрямована увага, швидкість переходу від одного виду діяльності до іншого, що вдосконалюється в процесі профдіяльності і підвищує надійність робітників в критичній ситуації. Для безпеки праці велике значення має обачність, тобто здатність бачити те, що необхідно у дану мить.Основа обачності – розподіл і переключення уваги, що забезпечує своєчасне визначення можливості ускладнення ситуації і правильну послідовність дій, що запобігають аварійним ситуаціям.Інтенсивність і стійкість уваги – важливі якості людини.Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об’єкта: із збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає повнішим і чіткішим.Стійкість уваги – утримання необхідної інтенсивності уваги протягом тривалого часу, що залежить від ступеня тренованості людини.Неуважність – протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на три ступеня:– неуважність через слабкість та нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;– надмірна інтенсивність і важкість переключення уваги як результат зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах під впливом надмірних особистих переживань;– слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобливому стані чи після вживання алкоголю, що характеризується слабкою концентрацією і ще більш слабким переключенням.Найчастіше увага знижується при перевтомі.Правила тренування уваги:– уважно виконувати роботу завжди і в будь-якій ситуації;– зосереджувати увагу в будь-який момент на певному предметі чи діяльності;– ставитись із зацікавленням до предмета чи роботи, що підвищує увагу;– чітка організація праці і здоровий психологічний клімат в колективі;– дисциплінованість, рішучість і наполегливість;– постійні вольові зусилля.Сенсомоторні реакціїСенсомоторні реакції (sensomotorni of reaction) – зворотні дії людини на усякі відчуття, які сприймаються органами чуттів. Дані реакції бувають прості і складні.Прості сенсомоторні реакції – це швидка відповідь наперед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сигнал лампочки).Складні сенсомоторні реакції – це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2–3 різнокольорових лампочок, які гасять, натискаючи на відповідні кнопки). В кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період.ПотребиЗа Е. Маслоу (США) існує 5 основних рівнів потреб людини: фізіологічні; потреба безпеки; потреба спілкування; потреба прихильності, любові та поваги; потреба самовираження, тобто реалізації здібностей.Потреби поділяються на біологічні, соціальні, ідеальні.Біологічні потреби покликані забезпечити індивідуальне та видове існування людини (плюс потреби економії сил, які спонукають людину шукати простий, легкий шлях реалізації і досягнення своєї мети).Соціальні потреби – бажання належати до певної соціальної групи і посідати в ній певне становище, користуватися прихильністю оточуючих, бути об’єктом їх уваги та любові. Це потреба відстоювати свої права, виконувати свої обов’язки відносно інших членів суспільства.Ідеальні потреби – потреби пізнання навколишнього світу і його окремих частин та своєї місії в ньому; пізнання сенсу і призначення свого існування на Землі.Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди діяльності: виробничу, (матеріальну), духовну, соціально-політичну.Здібності (capabilities) – це істотні психічні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.Здібності характеризують людину як особистість. Людина тому і є особистістю, оскільки відрізняється від інших людей своїми здібностями.Здібності людини – “сплав” природних особливостей нервової діяльності і прогресивних змін її, зумовлених обставинами життя і виховання.Розрізняють загальні та спеціальні здібності.Загальні здібності притаманні багатьом людям і, завдячуючи їм, одна і та ж людина може успішно оволодіти різними видами діяльності.Спеціальні здібності – це такі властивості особистості, які дають змогу досягти вершин у певній вузькій діяльності (спорт, мистецтво, наука тощо). Різновиди діяльності мають свої спеціальні вимоги. У тому, як людина задовольняє ці вимоги, виявляються особливості її спеціальних здібностей. Спеціальні здібності тісно пов’язані із загальними, а останні виявляються у тих чи інших спеціальних здібностях.Талант – видатні здібності в одній або декількох галузях діяльності, що проявляється у творчому розв’язанні завдань.Геніальність – найвищий ступінь розвитку здібностей. Генії залишають глибокий слід в житті суспільства, відкривають нові етапи розвитку науки, техніки, мистецтва.Задатки – природні можливості розвитку здібностей кожної людини. Задатки є потенцією розвитку здібностей і мають багатозначний характер. Здібності – це реалізовані задатки людини.Обдарованість визначається індивідуальною своєрідністю задатків кожної людини, тобто здатністю людини до розвитку її здібностей.Організаторські здібності сприяють розвитку різних галузей суспільної діяльності і визначаються швидкою орієнтацією в ситуації, спостережливістю, творчою уявою та ініціативністю, сміливістю, твердістю, здатністю ризикувати.Структура здібностей. Основні компоненти здібностей:– знання – показник розумового та загального духовного розвитку особистості;– уміння – знання людини в дії;– спостережливість – здатність людини швидко сприймати і помічати істотне;– пам’ять – внутрішня умова розвитку здібностей;– уява, або фантазія;– мислення – вирішальний структурний компонент здібностей при навчанні;– мовлення – засіб спілкування людей і їх розумової та практичної діяльності;– мотивація;– наполегливість, сила волі.Видатні люди відрізняються від інших тим, що у них ці властивості особливо розвинені і їх поєднання виявляється дуже сприятливим для успіху творчої діяльності.Характер і темпераментХарактер (character) – сукупність найбільш стійких психічних рис особистості людини, які виявляються у її вчинках та діях.Це “сплав” вроджених і набутих форм поведінки, вирішальну роль в якому відіграє виховання і навчання (І. Сєченов). Характер в першу чергу залежить від виховання і меншою мірою – від індивідуальності. Стійкі психічні властивості людини, чи риси її характеру, дають нам змогу певним чином передбачити поведінку людини у різних життєвих ситуаціях.Існує чотири групи рис характеру людей:– перша група – мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм (ставлення людей до суспільних явищ і подій);– друга група – ставлення людини до людей: товариськість чи замкнутість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість;– третя група виражає ставлення людини до праці: лінощі чи працездатність, недбальство чи акуратність, безвідповідальність чи сумлінність;– четверта група визначає ставлення людини до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванство, самокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.Характер людини різнобічний, але він є сумою окремих психічних рис, які перебувають у складному взаємозв’язку.Темперамент – індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється через силу, швидкість, напруженість та урівноваженість перебігу психічних процесів індивіда, яскравість та стійкість його емоцій та настроїв.Існує кілька типів особистості: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.Флегматичний темперамент є найбільш поміркованим. Почуття оволодівають людиною повільно і повільно розвиваються. Флегматик холоднокровний, не поспішає швидко розв’язувати проблеми. Повільний, солідний, терплячий і наполегливий; не дратується, не скаржиться, але і байдужий до інших; надійний; неохоче втручається в суть проблеми.Непомірковані темпераменти – холеричний, сангвінічний і меланхолійний.Холерик сильний, енергійний та наполегливий під впливом пристрасті, яка швидко спалахує. У нього безмежне честолюбство, ревнощі, мстивість, гординя під гнітючим впливом пристрасті. Мало міркує і швидко діє; завжди вважає себе правим; важко визнає свої помилки. Пристрасть захоплює його і може призвести до загибелі власної, або до загибелі інших.Сангвінік прагне насолоди, почуття легко збуджуються, але вони нетривалі. Захоплюється всім приємним, симпатизує іншим, товариський; проте непостійний, на нього не можна розраховувати у відповідальну хвилину. Легко сердиться і легко кається. Щедрий на обіцянки і легко забуває про обіцяне. Довірливий і легковірний. Любить створювати проекти, про які відразу ж забуває. Поблажливий до себе та інших. Легко заспокоюється. Ласкавий, доброзичливий, товариський, нездатний до егоїстичних розрахунків.Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік. Частіше переважають неприємні почуття. Задоволення виявляється рідко, страждання іншого завойовують його симпатії. Він боязкий, нерішучий, недовірливий. Впадає у відчай через перешкоди в житті, позбавляється енергії і стає нездатним подолати труднощі.Але ці чотири типи не вичерпують усього розмаїття особистостей, існують їх різноманітні поєднання і переплетення. Це особливості вищої нервової діяльності за І. Павловим. Вони залежать від сили процесів збудження і гальмування, які визначаються у свою чергу працездатністю нервових клітин, урівноваженістю і рухомістю нервових процесів. Тому І. Павлов характеризує чотири основні типи нервової системи наступним чином:– сильний не урівноважений;– сильний урівноважений рухомий;– сильний урівноважений інертний;– слабкий.В основу типізації особистостей покладено критерій типу мислення: теоретичне, інтуїтивне, наочно-образне і практичне співвідношення мислено-розумових і емоційних компонентів.Психологічна характеристика цих типів є синтезом кількох типологій. Використані типи темпераменту за Гіппократом (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік), типологія характерів за К. Юнгом (екстраверт і інтроверт) і типи вищої нервової діяльності за І. П. Павловим (сильний неврівноважений, сильний урівноважений рухомий, сильний урівноважений інертний і слабкий). Згідно з цією типізацією розрізняють такі типи: мислительно-інтуїтивний, інтуїтивно-мислительний, емоційно-інтуїтивний, інтуїтивно-емоційний, мислительно-розумовий, розумово-мислительний, емоційно-розумовий, розумово-емоційний.Емоції (emotions) – це переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить. Тобто, до речей і явищ навколишнього світу, до людей, до їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.Емоційний процес розвивається в такій послідовності: підсвідоме прицінювання – зіставлення – фізіологічне настроювання і переживання. Моменти прицінювання, фізіологічного настроювання і переживання фактично складаються з мікромоментів і наведена вище схема відображає лише послідовність короткочасних моментів.Емоції – спонукальний рефлекторний апарат для задоволення потреб людини, бо вони обслуговують потреби, спонукаючи до необхідних для їх задоволення дій.При зміні умов життя чи діяльності потреби задовольняються – виникають позитивні емоції, при незадоволенні потреб – негативні.Емоції бувають нижчі і вищі; позитивні і негативні; стенічні і астенічні, емоційні реакції та емоційні стани.Нижчі і вищі емоції. Нижчі почуття пов’язані із задоволенням чи незадоволенням тих чи інших фізіологічних потреб. Вищі емоції виникають на базі задоволення духовних потреб. Вони мають яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до явищ суспільного життя – моральних, інтелектуальних, естетичних.Чіткого поділу на вищі та нижчі почуття немає.Позитивні і негативні емоції. Позитивні емоції – позитивна оцінка об’єкта, явища (радість, любов, захоплення тощо); негативні емоції – негативна оцінка (гнів, страх, огида, жах тощо). Негативні емоції виникають при дефіциті інформації, нестачі відомостей чи вмінь. Виникненню їх сприяють висока відповідальність за людей, хворобливий стан і втома.Стенічні емоції – емоції, які підвищують життєдіяльність (радість).Астенічні емоції – почуття прагнення, які гальмують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта (журба).Емоційні реакції (процеси) – короткочасні реакції на певний об’єкт, подію, ситуацію.Емоційні стани – більш статичні, довготривалі. Це ефект від дії сильної емоційної реакції. Емоційний стан, який виникає внаслідок дії певної емоційної реакції, може стати ставленням людини до різноманітних явищ дійсності. Вони різні за силою та інтенсивністю впливу на людину. Емоції – це власне емоційні реакції середньої сили, які добре контролюються свідомістю.Емоційна реакція, яка має особливо інтенсивний характер і змушує людину частково втрачати контроль над собою, кричати або робити незапрограмовані чи непродумані вчинки, називається афектом.Стан афекту найчастіший у людей з нестійкою психікою. При цьому не всі особисті компоненти включаються в регуляцію поведінки. Поведінка людини нерегульована, свідомість звужена. Загальмувати стан афекту дуже важко. Потрібно переключати людську увагу (рахувати до 20 чи стискати і розтискати кисті рук 20–30 разів)Існує велика група емоційних станів, де на першому місці перебуває специфічний компонент попереднього переживання (незадоволення, тривога, переляк, радість, розчулення, гнів, журба). Коли при цьому компонент збудження слабкий і довготривалий, то такий стан називається настроєм.Стрес (напруга) – сукупність захисних фізіологічних реакцій, які віддзеркалюють дію зовнішніх факторів (стресів). Причини стресів різноманітні: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу, хтось підганяє, не дає зосередитись; внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлікти, незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття поваги до себе ні вдома, ні на роботі.Прикмети стресового напруження: неможливість зосередитися, часті помилки в роботі, постійне почуття втоми; дуже швидка мова, біль голови, спини, шлунку; підвищена збудливість, щезає апетит, втрата почуття гумору; постійне відчуття недоїдання.Емоційні переживання супроводжуються певними змінами фізіологічного стану організму. При переляку кров відходить від обличчя, а соромлячись, людина червоніє, настає застигла поза (“від страху кинуло в піт”, “волосся стає дибки”, “щемить серце”). Рухи стають виражальними, змінюється хода, поза, міміка, інтонація. Бо рухи – це мова емоцій. Змінюється пульс, дихання. Увага звужується, переключення загальмоване, рухи стають різкими, неточними, погано скоординованими, порушується пам’ять; неправильно оцінюється ситуація, допускаються технологічні помилки, змінюється поведінка людини. Емоції зумовлюють перебудову життєво важливих фізіологічних функцій, мобілізують резервні можливості організму, загострюють зір, слух, настає загальна зібраність, підвищується пильність і обережність.Воля (will) – це здатність людини управляти своїми діями і вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху.Щоб виховати волю, слід завжди виконувати прийняте рішення навіть у дрібницях, бути послідовним і вимогливим до себе, критично оцінювати свої дії і вчинки, не чинити імпульсивних дій, переборювати такі недоліки, як невпевненість, запальність, недисциплінованість, нерішучість, легковажність, недбалість, боягузтво.Мотив – це відповідь на запитання, чому людина хоче досягти поставленої мети. Мета досягається через боротьбу мотивів, яка завершується рішенням, а потім відповідною дією.Вольовими якостями є дисциплінованість, самовладання, рішучість, наполегливість тощо.Дисциплінованість – підкорення своїх дій вимогам громадського обов’язку, сумлінне виконання своїх обов’язків. Це якість, що забезпечує моральну спрямованість поведінки, що виявляється в здатності виконувати всі вимоги моралі і правил співжиття, це готовність докласти всіх зусиль та енергії для своєчасного, точного, бездоганного виконання поставленого завдання; це завершення розпочатих справ, виховання навичок належної поведінки; уміння спланувати свої дії, організовано діяти за прийнятим планом.Самовладання – вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями і вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в критичній ситуації.Рішучість – здатність швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення і без вагань виконувати їх.Наполегливість – здатність довго і цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.Терпіння – активне і цілеспрямоване подолання труднощів. Від наполегливості слід відрізняти впертість.Впертість – це необґрунтована настирливість, коли при виконанні вольової дії людина не зважає на думку інших людей, на нові обставини, які потребують нових рішень.Волю можна розвивати і виховувати.

81. Особистiсть i конфлiкт. Психотехнологil управлiння конфлiктамиВсю поведінку людини можна представити як ряд елементарних актів, кожний з яких починається з порушенням рівноваги в зв'язку появою потреби і значущої для індивіда мети, а закінчується відновленням рівноваги і досягненням мети. Будь-яке втручання (або обставина), що створює перешкоду, перерву в дії, називається блокадою. У разі появи блокади від індивіда або соціальної групи потрібна переоцінка ситуації, прийняття рішення в умовах невизначеності, постановка нових цілей і прийняття нового плану дій. У такій ситуації кожна людина намагається уникнути блокади, шукає обхідні шляхи, нові ефективні дії, а також причини блокади. Зустріч з непереборним ускладненням в задоволенні потреби може бути віднесена до фрустрації, яка звичайно пов'язана з напруженням, незадоволенням, перехідним в роздратування і злість. Реакція на фрустрацію може розвиватися у двох напрямах - це може бути або відступ, або агресія. Відступ - це уникнення фрустрації шляхом короткочасної або довготривалої відмови від задоволення певної потреби. Відступ може бути двох видів: 1) заборона - стан, при якому індивід відмовляється від задоволення якої-небудь потреби з страху; 2) придушення - відхід від реалізації цілей під впливом зовнішнього примушення, коли фрустрація заганяється углиб і може в будь-який момент вийти назовні в формі агресії. Агресія може бути направлена на іншу людину або групу людей, якщо вони є причиною фрустрації. Агресія при цьому носить соціальний характер і супроводиться станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають агресивну реакцію у відповідь і з цього моменту починається соціальний конфлікт. Таким чином, для виникнення соціального конфлікту необхідно: по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей; по-друге, щоб на агресивну соціальну дію виникла реакцію у відповідь.Вирішення конфліктів Конфліктологія виробила ряд рекомендацій, проходження якими прискорює процес вирішення конфлікту: під час переговорів пріоритет повинен віддаватися обговоренню змістовних питань; сторони повинні прагнути до зняття психологічної і соціальної напруженості; сторони повинні демонструвати взаємну повагу один до одного; учасники переговорів повинні прагнути перетворити значну і приховану частину конфліктної ситуації у відкриту, гласно і доказово розкриваючи позиції один одного і свідомо створюючи атмосферу публічного рівноправного обміну думками; всі учасники переговорів повинні виявляти схильність до компромісу. Компроміс являє собою такий спосіб вирішення конфлікту, коли конфліктуючі сторони реалізовують свої інтереси і цілі шляхом або взаємних поступок, або поступок більш слабій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обґрунтованість своїх вимог тому, хто добровільно відмовився від частини своїх домагань.

82. Становлення психологічної науки можна умовно розділити на 4 етапи:1 етап – психологія як наука про душу. Таке визначення психології було дане більш 2-х тисяч років назад. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини.2 етап – психологія як наука про свідомість. Виникає в 17 столітті у зв'язку з розвитком природних наук. Здатність думати, відчувати, бажати назвали свідомістю.3 етап – психологія як наука про поведінку. Виникає в кінці 19 – початку 20 століть. Завдання психології – ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна побачити – поведінка, вчинки, реакції людини.4 етап – психологія як наука, що вивчає закономірності, прояви і механізми психіки

83. Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях об’єктів, закономірності явищ та процесів.Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображається у свідомості у процесі пізнання.Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

84. Природа емоцій Емо́ції (від фр. emotion — «хвилювання», «збудження») — складний стан організму, що припускає тілесні зміни розпоширеного характеру — в диханні, пульсі, залозо-виділеннях тощо — і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттям, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки. Якщо емоція — інтенсивна, то тоді виступає порушення інтелектуальних функцій, ступінь роздвоєння особистості, і тенденція щодо дії неврівноваженого чи протопатичного характеру. Емоції виявляються як зовнішню поведінку і як перебудова внутрішнього середовища організму, що має своєю метою адаптацію організму до середовища проживання. Наприклад емоція страху готує організм до «поведінки уникнення»: активізується орієнтовний рефлекс, що активує система мозку, посилюється робота органів чуття, в кров виділяється адреналін, посилюється робота серцевого м'яза, дихальної системи, напружуються м'язи, сповільнюється робота органів травлення тощо. Те, що безліч фізіологічних змін, пов'язаних з емоціями, проявляються в активації вегетативної нервової системи має важливе прикладне значення: у клінічній та науково-дослідницькій практиці широко використовуються такі її параметри, як артеріальний тиск, пульс, дихання, реакція зіниць, стан шкірних покривів (в тому числі, елевація волосся шкіри), активність залоз зовнішньої секреції, рівень глюкози в крові.До того, як емоції проявляться у свідомості (на рівні кори головного мозку), інформація від зовнішніх рецепторів обробляється на рівні підкірки, гіпоталамуса, гіпокампу, досягаючи поясної звивини. Система гіпоталамуса і мигдалини забезпечують реакцію організму на рівні найпростіших, базових форм поведінки.На відміну від почуттів, емоції не мають об'єктної прив'язки: вони виникають не щодо кого чи чого-небудь, а по відношенню до ситуації в цілому. «Мені страшно» — це емоція, а «Я боюся цієї людини» — це почуття. У зв'язку з цим емоції, на відміну від почуттів, не можуть бути амбівалентними: як тільки ставлення до чогось стає одночасно і поганим і хорошим, це щось можна назвати об'єктом, а емоційні процеси по відношенню до нього — почуттями.На відміну від афектів, емоції можуть практично не мати зовнішніх проявів, значно триваліше за часом і слабше за силою. Крім того, афекти сприймаються суб'єктом як стан його «я», а емоції — як стан, що відбуваються «в ньому». Це особливо помітно, коли емоції є реакцією на афект, наприклад коли людина відчуває страх за своє майбутнє, як реакцію на щойно відчутий спалах гніву (афект).На відміну від настроїв, емоції можуть мінятися досить швидко і протікати досить інтенсивно.Під переживаннями ж зазвичай розуміють виключно суб'єктивно-психічну сторону емоційних процесів, не включаючи фізіологічні складові

85. Основні напрямки в психології XX століттяНа початку XX ст. в психології виникає кризова ситуація: не давпомітних результатів метод інтроспекції; не вдалося уточнитиспецифіку психічної реальності, вирішити проблему зв’язку психічнихявищ з фізіологічними, виявився значний розрив між психологічною теорією і даними експериментальної роботи. Спроби подолання цієїкризи призвели до формування декількох впливових шкіл (напрямів) впсихологічній науці.БіхевіоризмОсновоположником даного напряму є американський вченийД. Уотсон (1878-1958). Психологія як наука повинна займатися несвідомістю, душевними явищами, які недоступні науковомуспостереженню, а поведінкою. Уотсон вважає, що основне завданнябіхевіоризму (з англ. bеhаviour – поведінка) полягає в накопиченніспостережень за поведінкою таким чином, щоб можна було сказатинаперед, яка буде реакція людини на відповідну ситуацію (стимул). Поведінка є або результатом навчання – індивідуально надбаногошляхом сліпих проб і помилок, або завченого репертуару навичок. Е. Толмен, К. Халл і Б. Скіннер, послідовники Уотсона, дійшливисновку, що все-таки зв’язки між стимулами і реакціями не єпрямими. Вони опосередковані “проміжними змінними” – знаннями, контролюючим механізмом тощо. Однак трактуються ці механізмианалогічно з рахунково-вирішальним пристроєм ЕОМ, тобтонепсихологічно. Проте ідеї біхевіоризму сприятливо вплинули налінгвістику, антропологію, соціологію, стали одним з джерел зробили, зробили внесок у розробку проблеми навчання.ГештальтпсихологіяВиникла в Німеччині завдяки зусиллям Т. Вертгеймера, В. Келераі К. Левіна, які висунули програму вивчення психіки з точки зору ці-лісних структур (гештальтів). Гештальтпсихологія виступила протиасоціативної психології В. Вундта і Е. Тітченера, яка трактуваласкладні психічні феномени як вибудовані з простих за законамиасоціації. Поняття про гештальт (з нім. – форма) зародилося прививченні сен-сорних утворень, коли виявилася “первинність” їхструктури по відношенню до вхідних в ці утворення компонентів(відчуття). Наприклад, хоч мелодія при її виконанні в різнійтональності і викликає різні відчуття, вона впізнається як одна і та ж. Аналогічно трактується і мислення: воно складається з усвідомленняструктурних вимог елементів проблемної ситуації і з дій, яківідповідають цим вимогам (В. Келер). Побудова складного психічногообразу відбувається в інсайті – особливому психічному акті миттєвогосхоплювання відносин (структури) в полі, що сприймається. Своїположення гештальтпсихологія протиставила також біхевіоризму, який пояснював поведінку організму в проблемній ситуації перебором“сліпих” рухових проб, що лише випадково приводять до успіху. Заслуги гештальтпсихології полягають у розробці поняттяпсихологічного образу, в затвердженні системного підходу допсихічних явищ.Глибинна психологіяУ 1896 р. виник напрям в психологічній теорії і практиці, якийпоклав початок тому, що зараз називають глибинною психологією. Біля її витоків стояв австрійський психіатр і психолог З. Фрейд (1856-1939). Почавши свої дослідження як фізіолог і лікар-невропатолог, Фрейд дійшов висновку, що фізіологічний підхід до психікинедостатній, і запропонував свою систему аналізу душевного життялюдини, названу ним психоаналізом. З топічної (структурної) точкизору психіка містить, за Фрейдом, три утворення: “Его” – “Я”, “Супер-Его” – “Зверх-Я” і “Ід” – “Воно”. Дві останні системи локалізовані вшарі первинного психічного процесу – в несвідомому. “Воно” – цемісце зосередження двох груп потягів: а) потяг до життя, або Ероса, куди входять сексуальні потяги і потяг до самозбереження “Я”; б) 17 потяг до смерті, до руйнування – Танатоса. “Воно” складає рушійнусилу поведінки, джерело психічної енергії, могутній мотиваційнийпочаток. “Я” – це вторинний поверхневий шар душевного апарату, щоназивається звичайно свідомістю. “Я” сприймає інформацію пронавколишній світ і стан організму. Його основна функція – порівнювати вищеназвані потяги з вимогами ворожої індивідуумусоціальної сфери в інтересах його самозбереження. Систему вимог “Я” до “Воно” складає “Зверх-Я” – внутрішній “наглядач”, “критик”, джерело етичного самообмеження особистості. Даний шар психікиформується переважно несвідомо у процесі виховання (передусім всім’ї) і виявляється у вигляді совісті.Когнітивна психологіяЇї представники У. Найссер, А. Пайвіо та інші відводять уповедінці суб’єкта вирішальну роль знанням (з лат. cognito – знання). Для них центральним стає питання про організацію знання в пам’ятісуб’єкта, про співвідношення вербальних (словесних) і образнихкомпонентів у процесах запам’ятовування і мислення. Ця психологіявиникла під певним впливом теоретико-інформаційного підходу. Основне поняття когнітивної психології – “схема”. Вона – те, що є вголові людини: план збору і програма переробки інформації прооб’єкти і події. Сприйняття, пам’ять, мислення й інші пізнавальніпроцеси визначаються схемами так само, як побудова організмугенотипом. У результаті когнітивною психологією були виявленінайважливіші властивості, притаманні пізнавальній діяльності: вибірковість, визначеність середовищем, неповнота пізнавальних схем тощо.Гуманістична (екзистенціальна) психологія.Її найвизначніші представники Г. Оллпорт, Г.А. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс, А. Маслоу предметом психологічнихдосліджень вважають здорову творчу особистість людини. Метоютакої особистості є не потреба в гомеостазі, як вважає психоаналіз, асамоздійснення, самоактуалізація, зростання конструктивного початкулюдського “Я”. Людина відкрита світу, наділена потенціями добезперервного розвитку і самореалізації. Любов, творчість, зростання, вищі цінності, значення – саме ці і близькі до них поняттяхарактеризують базисні потреби людини. Як зазначає В. Франкл, автор19 концепції логотерапії, при відсутності або втраті інтересу до життя, людина відчуває нудьгу, її вражають важкі невдачі. Відповідно до цихуявлень гуманістична психологія розробляє рецепти психічногоблагополуччя особистості.

86. Психічні процеси. Загальна характеристика

Психічні процеси — складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.У сучасній психології прийнято вважати, що психічні процеси тісно взаємозалежні й, суворо кажучи, зливаються в один цілісний процес, властивість за назвою "психіка". Поділ свідомості на психічні процеси умовно, воно не має теоретичного обґрунтування. У науці розробляються інтегративні підходи до психіки, і класифікація психічних процесів має скорішепедагогічну і пропедевтичну цінність, що сходить у міру розвитку науки.Взаємозв'язок психічних процесів виражається, наприклад, у тім, що сприйняття неможливо без пам'яті, запам'ятовування неможливо без сприйняття, а увага неможлива без мислення.[ред.]Види психічних процесів{{3| Пізнавальні:Відчуття Сприйняття Мислення Свідомість Мова Увага Пам'ять Уява Уявлення| Емоційно-мотиваційні:Емоції і Почуття Психічний стан Мотивація Воля [[Проактивність]

87. Психологiчнi типи xapактерів

Слово “характеристика” для опису індивідуальних особливостей людини вперше вжив грецький філософ Теофест (IV-ІІІ ст.. до н.е.). Він першим не тільки поставив дану проблему, а й написав свою книгу “Характер”. Його описи характеру, в основному стосуються морального обличчя людини Пізніше мислителі висували здогадки, що характер – це індивідуальні особливості інтелекту або волі, почуттів (Бен, Рібо, Лесгофт, 19 ст.). У 20 ст. під характером стали розуміти не особливості окремих властивостей психіки, а особливості цілісної особистості.Більшість учених розглядали характер як набуті якості, однак, існує і протилежний підхід. Так французький вчений Рібо вважав, що характер зумовлений природними чинниками. Інші вчені стверджували його повну залежність від умов життя. Боротьба цих поглядів продовжується і зараз.В історії психології постійно ставиться проблема типології особистостей і типології характерів. Так А.Кречмер вважав, що певний тип тіла пов’язаний з розвитком певних рис характеру. Він виділив три основні типи:1. Пікнічному типові з характерною перевагою поперечних розмірів тіла властиві товариськість, колективізм, екстраверсія.2. Астеніку-шизотиміку з перевагою вертикальних розмірів тіла властиві такі риси як самозадоволеність і недостатній реалізм, утруднений контакт з людьми і предметним світом.3. Атлетичному типові з характерною міцною коренастою структурою тіла притаманний спокійний характер, але це не означає, що такі особи не здатні вибухати.Подібного погляду дотримувався Б.Шелдон. Він вважав, що в залежності від того, як розвинуті частини тіла (екзодерми – органи травлення, мезодерма - кістки, м’язи, легені; ектодерма – шкіра, волосся, ніс та мозок) були виділені такі типи:1. Екзоморфний, якому характерний великий живіт, сильно розвинуті внутрішні органи, слабкі та короткі ноги і руки. Такі люди прагнуть постійного задоволення потреб.2. Мезоморфному типові, що володіє широким могутнім тілом, притаманний неспокійний і агресивний характер.3. Ентоморфному типові, що відзначається худорлявістю, розвиненою нервовою системою, властивий інтровертований характер.Психоаналітики виділяли типи характерів у залежності від того, на якій стадії зафіксувався розвиток дитини.Однією із сучасних типологій характеру є типологія, запропонована Ле Сенсом і розвинута та завершена французькою школою психологів, де характер розглядається як сукупність (в різних вираженнях) таких властивостей як-от:а) емоційність (виразна емоційність (Е+), дуже слабка емоційність (Е));б) активність (+А), пасивність (-А);в) первинність (П) як безпосередність у переживаннях, швидка відповідь-реакція на зовнішні і внутрішні стимули, імпульсивність і вторинність (В), навпаки, повільна відповідь-реакція на стимули-подразники, рефлексивність, здатність до глибокого самоаналізу.Виділено 8 основних типів:1.  нервовий (Е+, А-, П);2.  сентиментальний (Е+, А-, В);3.  активний,бурхливий (Е+, А+, П);4.  пристрасний (Е+, А+, В);5.  сангвінічний (Е-,А+,В);6.  флегматичний (Е-, А+, В);7.  аморфний або безпечний (Е-, А-; П);8.  апатичний (Е-; А-; В).Наведемо якісну характеристику цих типів.Нервовий (Е+, А-, П). Для таких осіб характерна розвинута сильна і неконтрольована емоційність. Це нервова людина, раб теперішнього. Вона непостійна, схильна до жорстокості та підозрілості, але легко змиряється. У неї живий, але методичний розум, характерна імпульсивна, нерівна і непостійна активність. Нервова людина чуйна, але її бажання співпадають з необхідністю, тільки періодично. Вона завжди проявляє силу, є збудженою, постійно знаходиться в пошуках нового та привабливого. Їй незручно перебувати довго в сімейному колі і тому вона потребує багато чисельних і різноманітних друзів поза домом. Така особистість мало рахується з минулим, говорить і робить те, що їй вигідно в даний момент. Вона часто може говорити неправду, недовірлива, легко допускає те, що інші поступають так само, як вона. Задоволена собою і любить, коли інші це підтверджують. ЇЇ вплив на групу незначний. ЇЇ необхідно стримувати, вказувати як і що робити і не боятися йти на зіткнення, так як вона легко йде на примирення.Сентиментальна (Е+, А-, В) людина наділена великою чутливістю, важко відволікається від своїх вражень, радощів, довго їх переживає, пам’ятає про них і постійно до них повертається у спогадах. Це глибока, мрійлива і постійна натура. Вона любить одинокість і має одного чи двох приятелів. Особистість з таким типом характеру достатньо працьовита, але рішення приймає з труднощами. “Вторинність” сентиментального зумовлює глибоке переживання всього, що з ним діється, всього, що йому говорять. Тому зміни в настрої повільні, але глибокі. Така людина не є рабом подій і пробує їх тверезо оцінювати, рідко живе теперішнім, добре пам’ятає минуле і думає про майбутнє. Вона дотримується своїх стійких звичок і не любить змін. Сильна емоційність сентиментальної людини вимагає поводитися з нею з великою обережністю. Грубе звертання – спосіб змусити її бути ще більш замкненою. Нерішуча й непрактична, чуйна, вона потребує до себе м’якого і доброзичливого ставлення. У розмові з нею необхідно бути тактовним, постійно показувати, що з нею рахуються. Не можна йти наперекір її звичкам.

Активний, бурхливий тип (Е+, А+, П). Завдяки своїй первинності цей характер відрізняється великою силою, відважністю, потребою у свободі. Його ефективність і активність інколи набувають невгамовного характеру. Це імпульсивна, приваблива людина, яка часто не відрізняє незалежність від анархії. Така особистість із співпереживанням ставиться до інших і не приховує своїх симпатій. Вона відкрита, але мінлива, життєрадісна і завжди перебуває у доброму настрої. Це душа компанії і фантазер, але може бути і грубою. ЇЇ не лякають перешкоди, які вміло вона обходить завдяки своїй винахідливості. Дуже часто це хвалько, що любить все прикрасити, але одночасно і довірлива, не капризна і не злопам’ятна людина. Вона з бажанням бере участь у загальній справі та виконує все, що від неї вимагають. Їй необхідно відчувати симпатію навіть у докорах. Не слід публічно вичитувати, принижувати її не тому, що вона буде довго переживати, а тому що це швидко викликає сильне обурення. Вона здатна енергійно взятися за роботу, але потрібно постійно підтримувати її зацікавленість до неї.Пристрасний (Е+, А+, В). Це люди однієї ідеї, які з великим бажанням віддані своїй роботі, люблять порядок. Їх дії рішучі, але не вибухові. Вони вибухають лише у тих випадках, коли їх пориви досить довго та часто стримуються. Тоді вони справедливо падають у гнів. Їх розум швидкий і надійний. Успіх переживають тихо і скромно. Вони не люблять змінювати своїх переконань. Тому при призначенні на керівну посаду, людині, яка має такий характер, слід переконатися, що її погляди не розходяться з позицією вищого керівництва. Не слід також доручати одну й ту ж справу двом таким людям, які згодом не зможуть прийти до спільного рішення.Сангвінічний тип (Е-,А+,В). Це практичний тип людей. Він легко і швидко адаптується, покладистий і оптимістичний. Це ділова людина. Вона мало збудлива і “первинна”, а тому неспокійна і смілива. Її розум широкий, здатний до узагальнення, любить точність, об’єктивність. Її думки ясні та відкриті до будь-яких проблем. До доручень ставиться з великою відповідальністю.Флегматичний (Е-, А+, В). Найбільш виразною рисою цього характеру є його холоднокровність та виключний спокій. Флегматик належить до тих людей, які завжди повільні, холодні, без будь-яких емоцій. Він не любить приятелювати з великим загалом, а любить одинокість. Не балакучий, у розмові зводить усе до головного. Вірний собі, сказати неправду може лише у крайньому випадку. У роботі любить порядок і виконує її спокійно та методично. Любить чистоту, любов до неї може стати манією і перетворитися у педантизм. Не боїться працювати з повною віддачею. Розум його працює досить повільно, але надійно. Повільність пояснюється бажанням знати причини того, що твориться. Флегматика можна переконати тільки доводами і конкретними аргументами. Треба допомагати йому позбавлятися одинокості. Його краще всього використовувати на стадії проектування роботи і в підготовчий період. Там дуже корисними стають його організаторські здібності, спокійність і стриманість.Аморфний або безпечний (Е-, А-; П). Це дуже інертний тип. Він ніколи не робить більше того, що йому сказано. Розум його також не активний. Людина з таким типом характеру готова відкладати все, що можна легко зробити сьогодні. Її вчинки не мають елементарної пунктуальності.Апатичний (Е-; А-; В). Цей тип, як і попередній, також байдужий до того, що робить. Він здатний задовільно виконувати повсякденну роботу, яка потребує необхідного порядку. Він отримує певне задоволення від одинокості. Але його одинокість бідна. Люди, наділені такими рисами характеру, найменш послужливі і найбільш байдужі до інших.Це, звичайно, «чисті» типи, які рідко зустрічаються в дійсності. Але орієнтуючись на них нам краще буде визначити «змішані типи», з якими ми частіше зустрічаємось у повсякденному житті.

88. Психiка як продукт дiяльностi мозку

Психіка й особливості будівлі мозку

Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль мозку. Ця діяльність називається вищої нервової діяльністю. Відкриті І.М.Сеченовим і І.П. Павловим та його послідовниками принципи і закони вищої нервової діяльності є природничо-науковому основою сучасної психології.Слід зазначити, що зв'язок психіки і мозку розумілася який завжди правильно. Одне хибне уявлення цей зв'язок одержало назву психофізичного паралелізму, якого від часу Рене Декарта дотримувалися майже всі представники так званої емпіричну психології. Відповідно до цього неправильного погляду фізіологічні і психологічні процеси у мозку протікають паралельно одна одній, але незалежно одне одного; у своїй психіка часто сприймається якепифеномен, тобто другорядне, побічне явище, паралельне фізіологічним, мозковим явищам.Інше помилкове розуміння зв'язку психіки і мозку пов'язані з ототожненням психічного і фізіологічного. Зокрема, представники німецького вульгарного матеріалізму (>Фохт,Бюхнер іМолешотт), наприклад, вважали думку настільки ж виділенням мозку, як жовч - печінки. Від такої помилки застерігав ще Ф. Енгельс, на якому наголошував, що ми, безсумнівно, «зведемо» коли-небудь експериментальним шляхом мислення домолекулярним і хімічним рухам у мозку, та хіба цим вичерпується сутність мислення?Психіка складна й різноманітна за своїми проявам. У складної психічної діяльності, різні процеси пов'язані Шекспір і складають єдиний потік свідомості, який би адекватне відбиток дійсності і здійснення різних видів діяльності. Психічні процеси протікають з різноманітною швидкістю і інтенсивністю залежно від особливостей зовнішніх впливів і станів особистості.Індивідуальність особи в що свідчить визначається специфікою взаємодії окремих півкуль мозку. Вперше ці стосунки експериментально вивчені у роки нашого бека професором психології Каліфорнійського технологічного інститутуРоджером Сперрі (в 1981 року за дослідження, у цій галузі йому було присуджено Нобелівську премію).Виявилося, що з правшів ліву півкулю відає як промовою, а й листом, рахунком, вербальної пам'яттю, логічними міркуваннями. Права ж півкуля має музичним слухом, легко сприймає просторові відносини, розбираючись у форми і структурах значно краща лівого, вміє впізнати ціле у справі. Отже, те ж саме завдання обидва півкулі вирішують за різних точок зору, а на виході з ладу однієї з них порушується й третя функція, яку воно відповідає.

Людина не народжується з функціональної асиметрією півкуль. Роджер Сперрі виявив, що з хворих на «розщепленим мозком», особливо в молодих, мовні функції у зародковій формі, згодом вдосконалюються. «>Неграмотное» праве півкуля може навчитися читати і писати кілька місяців так, як його вже вміло усе це, але забув.Центри промови у лівій півкулі розвиваються переважно немає від говоріння, як від писання: вправу у листі активізує, тренує ліву півкулю.Невипадково фізіологи, котрі встановили пряме сполучення між ступенем асиметрії і розумовими здібностями, несхвально ставляться тепер до що існувала здавна практиці переучування шульг: стовідсоткових правшів їх однаково теж не виходить, а спеціалізація півкуль може ослабнути. Адже вона – стовпова дорога еволюції мозку, й у першу чергу людського мозку: недарма в людини вона виражена найсильніше. Трудові навички, мова, мислення, пам'ять, увагу, уяву – усе це стало розвиватися так бурхливо й дуже продуктивно в людини завдяки пластичності її мозку і уродженою схильності півкуль до поділу обов'язків. Багато років було винесено думати, що біологічний еволюція завершено. Тепер, у світі нових даних про функціональної асиметрії півкуль, фізіологи схиляється до того, що вона якщо і «тільки розпочинається», то вже у всякому разі триває, і кінця їй доки видно.Саме спеціалізація півкуль і дозволяє людині розглядати світ із двох різних точок зору, пізнавати його об'єкти, користуючись яксловесно-грамматической логікою, а й інтуїцією з їїпространственно-образним підходом явищ і моментальним охопленням цілого. Спеціалізація півкуль хіба що породжує у мозку двох співрозмовників і це створює фізіологічну основу до творення.Коли інтелектуальному рівні вимикання правого півкулі не вельми відбивається, той емоційний стан різко змінюється. Людини охоплює ейфорія: він збуджено і балакучий, його реакціїманиакальни. Але головне – балакучість. Весь пасивний словник людини стає активним, за кожен питання дається найдокладніший відповідь, викладений найвищою мірою літературно, складними граматичними конструкціями. Разом з нею позбавляється і творчої жилки.Повна протилежність – відключення лівого півкулі. Творчі здібності, які пов'язані з вербалізацією(словесними описами) форм, залишаються. Композитор продовжує складати музику, скульптор ліпить, фізик розмірковує про своє фізиці. Але з гарного настрою іншого і. У погляді туга й сум, світ здається тільки у чорному кольорі.Отже, придушення правого півкулі супроводжується ейфорією, а придушення лівого - глибокої депресією. Сутність лівого, в такий спосіб, – безоглядний оптимізм, сутність правого – «дух заперечення, дух сумніви».Ліва півкуля володіє величезним запасом енергії і життєлюбства. Це щасливий дар, але сам собою він непродуктивний. Тривожні побоювання правого, очевидно, діють протверезливо, повертаючи мозку як здібності, а й можливість нормально працювати, а чи не витати в емпіреях.Кожне півкуля вносить свій внесок: праве ліпить образ, а ліве підшукує йому словесне вираз, що втрачається за цьому І що купується, як відбувається взаємодія півкуль при обробці «правди природи» в «правду мистецтва».Щойно починаєш зіставляти специфіку півкуль з психологією творчості, як і очі впадають разючі збіги. Одне – той дещо похмурий тон, куди забарвлене світовідчуття правого півкулі – і якщо віритиСтендалю і чим його побратимам за пером, те, що саме у правій півкулі, де, судячи з усього, і горезвісна творча жилка, гніздяться ті складні потреби самовираження, які за сприятливого збігу обставин знаходять задоволення у створенні нових цінностей, а при несприятливому – у руйнуванні старих.У клітин кори мозку є особливість, дуже важлива для психічної роботи і що відрізняє їхнього капіталу від від інших клітин організму. Всі інші клітини організму людини у життя розмножуються і відмирають.Отчетливее за все це помітно в поверхневому шарі шкіри, клітини якого живуть самі за кілька днів; клітини крові живе близько місяці. Клітини ж кори мозку в ранньому дитячому віці перестають розмножуватися і лише у похилому віці починають відмирати. На місці поранення мозку нові клітини не відновлюються. Зате жодним клітинам організму людини властива така взаємозамінність, як клітинам кори мозку.

89. Соцiально-психологiчнi механiзми соцiалзацi'i.

Соціалізація (лат. socialis — суспільний) — процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.Дослідження соціалізації передбачає розгляд її механізмів. Одним із перших психологічні механізми соціалізації аналізував З. Фрейд, який розрізняв: механізми підтвердження - виключення, імітації, заборони, заміщення (підстановки), ідентифікації.Дж. Мід механізми соціалізації розкривав через сприйняття ролей. Прийняття ролі - це процес присвоєння ролі в іншій, незвичній ситуації взаємодії, авиконання ролі - фактичні дії або акти рольової поведінки. Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси прийняття й виконання ролі. В соціалізації ці процеси доповнюютьсянавчання ролямЗа напрямком впливів факторів, що соціалізують:- інтериоризація - засвоєння, долучення до загальнолюдського досвіду, внаслідок чого цей досвід стає надбанням особистості, здійснює вплив на становлення особистості. Формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє "Я" особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.- екстериоризація - об'єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності та спілкуванні.За мірою цілеспрямованості:- стихійні впливи на особистість соціального середовища, що мають іноді різноспрямований характер;- цілеспрямовані впливи в умовах соціальних інститутів освіти та виховання в інтересах особистості й суспільства.За позитивністю механізми соціалізації поділяються на (Н. Смелзер на основі підходу З. Фрейда):- позитивні - ті, що формують бажані якості особистості: імітація (усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати певну модель поведінки; ідентифікація (спосіб засвоєння дітьми поведінки батьків та інших значущих дорослих, соціальних установок, цінностей і норм як своїх власних);- негативні - ті, що перешкоджають появі у дитини соціально небажаних форм поведінки: почуття сорому (зазвичай, асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили), й почуття провини, (коли мова йде про покарання самого себе, пов'язується з внутрішніми переживаннями і муками совісті, незалежно від інших людей).

90. Ознаки та прояви творчоi iндивiдуальностi.

Розуміння поняття творчої, обдаровної, креативної особистості в психологічних концепціях витікає з визначення категорії творчості.Згідно з уявленням В.В.Клименко, творчі люди наділені фізичним та душевним здоров’ям, оскільки для роботи механізму творчості мають бути повноцінно задіяні такі компоненти як енергопотенціал, психомоторика та критичність, а це можливо для людей здорових та гармонійних.Водночас, починаючи, з Ч. Ломброзо, ряд науковців дотримуються протилежної точки зору, згідно якої, творчі люди мають проблеми з психічним здоров’ям. Російський дослідник в області функціональної асиметрії головного мозку М.М.Ніколаєнко приводить данні, що свідчать про високу кореляцію між талановитістю та схильністю до депресій, психічних захворювань. В.М.Дружинін визнає, що численні дослідження виявили взаємозв’язок креативності з нейротизмом. Він пояснює це таким чином, що творчий процес у геніальної особистості в більшій мірі протікає на активності несвідомого, в зв’язку з чим, виходить з під раціонального контроля, що може проявлятись у вигляді перепадів настрою. Вчений також стверджує, що креативні особистості мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої активності, оскільки творча мотивація працює за принципом позитивного зворотнього зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану ослаблений.Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчих людей, буде актуальним звернутись до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні протікання психологічних процесів креативним людям, притаманні :1. цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття, здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні особливості, пов’язані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;2. певні особливості пам’яті, що проявляються в швидкому засвоєнні головного і в легкому забуванні другорядного, в здатності пригадати малосуттєву дрібницю; пам’ять на рідкісні в повсякденному житті слова, образи, факти;3. здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні підтексти;4. швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення, вміння узагальнювати явища, не пов’язані між собою видимим чином.Відносно соціально-психологічних особливостей творчої особистості, її взаємодії з соціумом, слід послатися на дослідження Я. А. Пономарьова згідно якому в стосунках з групою, в дитячому та юнацькому віці, такі люди частіше відіграють ролі лідерів або ж відторгнутих.Дослідження також свідчать, що при досить легкому установленні контактів з людьми творчі люди часто шукають усамітнення (М. М. Ніколаєнко). Їх потреба в спілкуванні нижча в порівнянні з контрольною вибіркою. А.Маслоу описував, що на фоні покращення стосунків з оточуючими, для людей, що самоактуалізуються зростає потреба в усамітненні. Цікавим поясненям цього феномену є думки Р. Мея відносно конструктивної самотності: «.. ми не зможемо пережити осяєння, що надходить від несвідомого, якщо не погодимося на рідкі хвилини самотності» 

Серед важливих ознак, що стосуються творчої особистості психологи виділяють:

1. незалежне мислення;

2. свіжість та цілісність сприйняття;

3. інтуїція;

в особистісному аспекті виділяють:

1. оригінальність;

2. ініціативність;

3. безпосередність;

4. чесність;

5. працездатність;

6. ентузіазм;

7. висока самооцінка.

Отже, творчою можна розглядати особистість, здатну до постановки та оригінального вирішення задач з високим рівнем мотивації до реалізації своїх ідей.

Етапи творчої діяльності

Творчість - це складний діалектичний процес, що має відповідні етапи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусвідомленого, мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тобто логічного акта; це - єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розвиватися і, більш того, реалізуватися.

Незважаючи на відсутність алгоритму і оригінальність шляхів, способів одержання результату, в творчості, як складному процесі, можна виділити основні процеси і відповідну структуру творчого процесу. Структура творчої діяльності багатогранна, знаходить своє вираження в наявності різних стадій, фаз як специфічних елементів творчості. Однозначного вирішення питання немає.

Один з найпоширеніших варіантів, відповідно з яким творчість у своєму розвитку проходить чотири етапи:

1. виникнення (постановка) і усвідомлення творчої проблеми;

2. пошук шляхів, принципу вирішення проблеми;

3. наукове відкриття, «народження» наукової ідеї, створення ідеальної моделі відкритого вченими явища, розробка задуму;

4. верифікація, тобто практична перевірка гіпотези і реалізація результату творчого акту.