60) Психологічна структура особистості

Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури (табл. 12).Головні однопорядкові підструктури особистості

Таблиця 12
Під структури особистості	Компоненти підструктур	Співвідношення соціального й біологічного	Рівень аналізу	Види формування
Спрямованість особистості	Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання	Біологічного майже немає	Соціально-психологічний	Виховання
Досвід	Звички, уміння, навички, знання	Значно більше соціального	Психолого-педагогічний	Навчання
Особливості психічних процесів	Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам'ять	Частіше більше соціального	Індивідуально-психологічний	Вправи
Біопсихологічні властивості	Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості	Соціального майже немає	Психофізіологічний Нейропсихологічний	Тренування

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об'єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості. Однак К. К. Платонов вважав, що «типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навичка (на тільки розумова або вольова, але й моторна і сенсорна) і, тим більше, уміння і звичка, вже, безперечно, є властивістю особистості!». Справді, набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями.Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.Розглянуті чотири підструктури охоплюють майже всі відомі якості особистості. Однак слід враховувати, що поряд з ними можна назвати незліченну кількість якостей, котрі мають власну структуру і об'єднують декілька компонентів, що належать до різних однопорядкових підструктур особистості. Наприклад, переконаність віднесена до першої підструктури, а до неї самої входять воля, відповідні знання і особливості процесів мислення.Серед перелічених підструктур та їх компонентів не названі такі важливі прояви особистості, як характер і здібності. Річ у тому, що ці дві підструктури особистості включають ті чи інші компоненти з усіх названих однопорядкових підструктур, і тому їх особливості і структура будуть розглянуті окремо.

№61

Види уваги

Мимовільна увага – це зосередження свідомості людини на об’єкті внаслідок його особливостей, як подразника. Особливості подразників, це  інтенсивність та контрастність подразника, його новизна, посилення або послаблення подразника, просторові зміни руху, раптова поява об’єкта.Довільна увага – це увага, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю.  Така увага виникає тоді, коли людина ставить перед собою цілі, що спрямовані не на задоволення безпосередніх потреб, а відносяться до потреб віддалених. Тому довільна увага пов’язана з силою волі та здатністю долати як небажання так і бажання, що породжуються безпосередніми потребами.Післядовільна увага – це увага, яка виникає за наступною схемою. Спочатку людина включає довільну увагу, оскільки об’єкт діяльності не викликає у неї безпосереднього інтересу. Але потім, коли особистість втягується в процес виконання діяльності, вид уваги змінюється з довільної на мимо    вільну.Усі види уваги зв*язані з усановками людини,з його готовністю, передрозположенністю  до визначених  дій. Установка підвищує чутливість аналізаторів, рівень усіх психічних процесів. Так ми швидше помітимо появу очікуваного об*єкта коли знаємо місце і час його появи.Специфіка увагиПорівняно з іншими психічними явищами та процесами феноменологію уваги відрізняє ряд специфічних особливостей. Перша - відсутність чітких меж області явищ уваги. На перший погляд, увагу ніколи не виступає ізольовано від інших феноменів, але переплітається і зливається з ними. Друга особливість - смутность, нечіткість. Суб'єктивні явища уваги як би йдуть на периферію свідомості, прояви об'єктивні нерідко замасковані елементами цілеспрямованого поведінки, яким воно є. «Увага, подібно травленню, зазвичай знаходиться за межами нашої свідомої обізнаності», - пише Р. Дженнінгс (1986). Про те ж, але більш розгорнуто говорить Дж. Зубін (1975): «У здорової індивіда увагу не усвідомлюється. І тільки тоді, коли завдання пред'являє суб'єкту особливі вимоги, наприклад, при виявленні літаків під час війни; коли йому не вдається приділити увагу чому-то важливого з оточення або коли він що-небудь забув, що-те зайнятий або психічно захворів, тоді увагу стає проблемою. Воно подібно до оточуючого нас повітрю, ми усвідомлюємо його присутність тільки в тих випадках, коли подує вітер або виникне вакуум. Саме тому наукове дослідження уваги настільки довго відкладався». Ще одна особливість феноменології уваги полягає в строкатості і різнорідність вхідних в неї явищ, про що свого часу писав ще Джемс. Змішання різнорідних явищ під загальним визначенням «увагу» Д. Берлайн (1970) назвав найбільш серйозною перешкодою на шляху його вивчення. Він стверджує, що ці явища абсолютно різні, виникають незалежно один від одного і підпорядковані різним закономірностей.Якісні характеристики уваги1.об’єм - число сигналів, що поступають, або протікаючих асоціацій, які можуть зберігатися в центрі ясної свідомості, набуваючи для суб'єкта домінуючого характеру, носить назву об'єму уваги (буває увага при одночасному або послідовному вступі матеріалу).2. стійкість - та тривалість, з якою виділені увагою процеси можуть зберігати свій домінуючий характер. Стійкість уваги може залежати від діяльності роботи нервової системи - коливання уваги - це той циклічний характер процесу, при якому певний зміст свідомої діяльності то набуває домінуючого характеру, то втрачає його. Властивість, протилежна до стійкості, називається отвлекаемостью.3. концентрація (зосередженість) - утримання уваги на одному об'єкті або інших діях при відверненні від усього іншого. Вона залежить від віку і досвіду роботи, від стану нервової системи. Вона відрізняється високою мірою інтенсивності, що робить її необхідною умовою успішності виконання важливих для людини видів діяльності. Показником зосередженості, або концентрації уваги являється його завадостійка, яка визначається силою стороннього подразника, здатного відвернути суб'єкта від предмета діяльності. Протилежністю зосередженості є неуважність - нездатність зосередитися протягом тривалого часу.4. розподіл - навмисне включення в полі ясного бачення декількох предметів уваги і равнонаправленная робота з ними. Це суб'єктивно переживана здатність людини утримувати в центрі уваги певне число різнорідних предметів.5. перемикання уваги - свідоме, навмисне перенесення уваги з одного об'єкту на іншій. Може відбуватися довільно і мимоволі. Мимовільна перемикана уваги може свідчити про його нестійкість. Довільне перемикання уваги означає свідоме, осмислене переміщення уваги з одного об'єкту на іншій під впливом зміни завдань пізнання і зовнішніх умов протікання діяльності.

№62

Спілкування як обмін інформацієюРозглянемо характеристики різних сторін спілкування. Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб'єктом у процесі спільної діяльності. Важливу роль при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний зміст, однакове розуміння ситуації [5, с. 291]. Це можливо лише за умови, що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним джерелом (відправником) повідомлення передається через канал зв'язку до призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодування. При такій моделі комунікативний процес розглядається як обмін інформацією між людьми, а основна його мета — забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто "спілкуються однією мовою". Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб'єктам спілкування одне на одного, чи уточнювалась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників. Саме в цьому проявляється специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується теорією інформації. Доведено, що на першому рівні обміну вирівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та приймаються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди прагнуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зіставлення поглядів) [15, с. 57-65].У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- та екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система "контакту очима".

№63

Психічні властивості – сталі, стійкі душевні якості суб’єкта, яким притаманні закріпленість і повторюваність в структурі особистості: темперамент, характер, здібності.Темперамент (від лат. temperare – змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм та інтенсивність. Існує основні 4 типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляються в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, а про інших – лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені. Ці й подібні риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру.Сукупність таких стійких рис становить характер особистості. Отже, характер – сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишнього світу та самої себе. Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та діяльність, особливо праця, органічно взаємопов’язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, у праці вони виявляються. Люди, які мали розвинені здібності, в усі часи відіграли провідну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і духовних багатств, суспільному прогресі. Здібності – це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

№64Індивідуальні особливості увагиЗ точки зору когнітивної психології, увагу - це перша стадія когнітивної обізнаності при отриманні інформації від навколишнього світу. У кожної людини своя обізнаність і своє власне ставлення до подразника. Формування психічного процесу - уваги йде у кожного своїм шляхом, а управління та покращення цього процесу залежить від бажання і можливостей самої людини.Особливості уваги як властивості особистості виявляються при повторних спостереженнях їх у різних умовах і в різних видах діяльності. Але для виявлення цих особливостей неодноразово, треба бути досить спостережною.Індивідуальні особливості розподілу і перемикання уваги людини можуть бути виявлені шляхом спостереження за тим:Наскільки легко чи важко вдається йому одночасно робити дві справи і більше.Чи вміє він розподіляти свою увагу.Яка у нього швидкість перемикання під час бесіди з одного питання на інший, з однієї теми на іншу.Чи Часто у нього пропуски окремих дій, необхідних в роботі, і як швидко переходить від одного прийому до подальшого під час виконання складних операцій. Чи достатня у нього легкість сприйняття і запам'ятовування додаткових роз'яснень, втікачів зауважень. Чи вдається йому помітити все, що відбувається на сцені в театрі або на кіноекрані, на телеекрані або його увагу приковується до одного героєві.Вікове розвитку увагиПроцес вікового розвитку уваги ідеям К.С. Виготського представив О.М. Леонтьєв. З віком увагу дитини поліпшується, однак розвиток зовні опосередкованого уваги йде набагато швидше, ніж його розвиток в цілому, тим більше натурального уваги. У шкільному віці настає перелом у розвитку, що характеризується тим, що спочатку зовні опосередковане увагу поступово перетворюється у внутрішньо опосередковане, і з часом ця остання форма уваги займає, ймовірно, основне місце серед всіх його видів.Відмінності в характеристиках довільного і мимовільної уваги зростають, починаючи з дошкільного віку, і досягають максимуму в шкільному віці, а потім знову відкривають тенденцію до зрівнювання. Це пов'язано з тим, що в процесі свого розвитку система дій, які забезпечують довільне увагу, з зовнішньої поступово перетворюється у внутрішню.Малюка з колиски оточують невідомі предмети, що залучають його увагу своєю яскравістю або незвичайним виглядом він також звертає увагу на своїх рідних, радіючи їх появи в полі зору або, починаючи плакати, щоб вони взяли його на руки.Близькі люди, що знаходяться поряд, вимовляють слова, зміст яких дитина поступово осягає, вони керують нею, направляють його мимовільне увагу. Тобто його увагу з раннього віку направляється за допомогою спеціальних слів-стимулів.Опановуючи активної промовою, малюк починає керувати і первинним процесом власного уваги, причому спочатку - у відношенні до інших людей, орієнтуючи власне їх увагу зверненим до них словом в потрібну сторону, а потім - і відносно самого себе. Коли ми спілкуємося з малюком, наші слова спочатку є як би покажчиками, що виділяють для нього якісь ознаки в предметі, ми звертаємо увагу на ці ознаки. При навчанні слово все більш і більш прямує в бік виділення абстрактних відносин і призводить до утворення абстрактних понять.Спочатку процеси довільної уваги, що направляється промовою дорослого, є для малюка процесами його зовнішнього дисципліни, ніж саморегуляції. Поступово, вживаючи те ж саме засіб оволодіння увагою до самого себе, дитина переходить до самоврядування поведінкою, тобто до довільної уваги.

№65