14.6 Оцінка ефективності інвестицій

Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: економічну (комерційну), бюджетну та фінансову.

Економічна ефективність інвестиційного проекту – це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності прямих учасників проекту. Економічна оцінка характеризує ефективність проекту для народного господарства загалом або для галузі, групи підприємств, регіону тощо.

Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків і зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, рівень яких залежить від впровадження конкретного проекту.

Фінансова оцінка передбачає фінансові результати реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Ця оцінка базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб’єктів інвестування.

Залежно від виду оцінки ефективності застосовуються певні методи інвестиційного аналізу. Традиційні методи аналізу мають давню історію і після виникнення часової теорії грошей застосовуються паралельно з методами, що ґрунтуються на використанні концепції дисконтування.

Традиційні методи базуються на обчисленні таких показників, як норма (коефіцієнт) ефективності (дохідності) та період (строк) окупності інвестицій.

Норма ефективності обчислюється як відношення сумарних грошових надходжень в теперішній вартості до суми інвестованих коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту. Якщо норма ефективності менша за одиницю, проект має бути відкинутий як такий, що не принесе додаткових доходів інвестору. В практичних розрахунках використовується річна норма ефективності:

, (14.1)

де НЕ_Р – річна норма ефективності;

ГН_Р – середньорічні грошові надходження;

ΣІК – загальна сума інвестованих коштів.

Період окупності інвестицій обчислюється як зворотний показник:

, (14.2)

де ПО – період окупності інвестицій у роках;

ΣІК – загальна сума інвестицій у проект, передбачена кошторисом;

ГН_Р – середньорічні грошові надходження.

Принцип приведених витрат, який використовується у методиці, ґрунтується на застосуванні нормативних коефіцієнтів економічної ефективності, які мають усереднений характер, не враховують підприємницький ризик й обмежуються або усередненим роком, або строком окупності.

Строк окупності нормується 5-6 роками, а інвестора, природно, цікавить весь строк експлуатації об'єкта.

Крім того, показники порівняльної економічної ефективності не враховують чинник часу при оцінюванні поточних витрат і прибутку за роками реалізації проекту. Встановлені галузеві нормативні коефіцієнти економічної ефективності коливаються від 0,05 – у транспортному будівництві, до 0,25 – у матеріально-технічному забезпеченні, харчовій, легкій та інших галузях промисловості. Ці коефіцієнти являють собою норму прибутку на капітал. Вони мають заданий (нормативний) характер, тому важко зрозуміти, чому вони були встановлені на різних рівнях.

У світовій практиці відомо кілька методів оцінювання ефективності інвестицій та життєвого циклу проектів, які ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

Метод розрахунку прибутку. Цей метод дає змогу визначити статичну норму ефективності інвестицій, тобто загальну потребу у прибутку для здійснення обов’язкових платежів. Норма ефективності може визначатися стосовно інвестицій або виробничого капіталу:

, (14.3)

де НЕ_С – статична норма ефективності;

– загальна потреба у прибутку впродовж інвестиційного періоду Т;

ІК – середньорічний обсяг інвестицій у періоді, що розглядається;

ФВ – середньорічна вартість виробничого капіталу.

Внутрішня норма ефективності (ВНЕ) – це рівень дохідності конкретного проекту у вигляді дисконтної ставки, за якою майбутня вартість грошового потоку від інвестицій приводиться до дійсної (теперішньої) вартості інвестицій. Економічна суть цього методу полягає в порівнянні альтернативних інвестицій з депозитною банківською ставкою.

Дисконтування дає змогу визначити теперішню (чисту) вартість капіталу як еквівалент майбутньої вартості грошової маси. Виходячи з правила складних процентів, які враховують майбутні доходи та інфляцію, еквівалент завжди буде меншим:

; (14.4)

(14.5)

де МВ – майбутня вартість капіталу;

ТВ – теперішня вартість капіталу;

НД – норма очікуваного доходу (процентна ставка, коефіцієнт дисконтування, ВНЕ);

Т – тривалість інвестиційного періоду.

Метод чистої теперішньої вартості (ЧТВ) капіталу дає змогу визначити динамічну норму ефективності (дохідності) як норму приведення (дисконту), за якої сума дисконтованого доходу (прибутків) за певний інвестиційний період стає рівною інвестиціям:

(14.6)

, (14.7)

де Д – дохід (прибуток);

ІК – інвестовані кошти (капітал);

НД – норма дохідності (дисконту);

Т – період інвестиційного циклу, який може бути як терміном служби технологічного обладнання, так і будь-якою іншою стадією інвестиційного процесу.

У процесі оцінки ефективності використання цінних паперів у вітчизняній системі господарювання зазвичай треба враховувати: поточні (операційні) витрати, пов'язані з організацією випуску, розміщення та обігу цінних паперів; номінальну і ринкову вартість одиниці певного виду цінних паперів; загальний обсяг імітування цінних паперів та їхню частку в загальній величині фінансових ресурсів підприємства (організації) та інших суб'єктів господарювання; абсолютний (відносний) дохід емітентів і власників тих чи інших видів цінних паперів. Саме з урахуванням перелічених показників визначаються особливості оцінки ефективності випуску, розміщення й обігу цінних паперів на вітчизняному та міжнародному фондових ринках. У загальному обсязі цінних паперів в Україні за кількістю і вартістю найбільшу частку становлять різноманітні акції підприємств (організацій).

Для визначення ефективності випуску (реалізації) і використання в системі господарювання інших видів цінних паперів (казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, приватизаційних майнових сертифікатів) застосовуються майже ті самі методичні засади, тобто зіставляються операційні витрати (ціни) та результати (економічні наслідки) для емітентів і власників. Основним показником рівня ефективності таких цінних паперів є фінансовий дохід їхніх власників у вигляді певного річного відсотка від загальної суми внесених (депонованих) власних грошових коштів або матеріальних цінностей, згідно з чинним законодавством України.

Приватизаційні майнові сертифікати, отримані дорослим населенням в установах Ощадного банку України, мають забезпечити відповідний дохід їхнім власникам лише у майбутньому (внаслідок обміну їх на акції підприємств, які перетворюються на відкриті акціонерні товариства).