Тема 2 основи підприємництва

2.1 Сутність підприємництва як сучасної форми господарювання

В умовах становлення ринкових форм господарювання великого значення набуває розвиток підприємницької діяльності.

Підприємництво як форма господарювання є невід’ємною складовою ринкової економіки, її самостійним сектором.

Що ж таке підприємництво? Відповідь на це питання дуже важлива для економічної науки і господарської практики.

Вчені-економісти минулого виокремлювали три фактори виробництва: землю; працю; капітал. Сучасний досвід господарювання свідчить про те, що процвітання країн з розвинутою ринковою економікою забезпечує вміла реалізація їх підприємницького потенціалу як четвертого фактора виробництва.

Термін «підприємництво» запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку XVIII ст. французьким економістом Рішаром Кантільйоном, який характеризував самостійного підприємця (ремісника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяльність котрого обов’язково пов’язана з певним господарським ризиком.

Економічні наука і практика завжди приділяли велику увагу дослідженню підприємницької діяльності. Один із засновників класичної політичної економії Адам Сміт у відомій праці «Багатство народів» зазначив, що підприємець керується лише власним інтересом, власною вигодою. При цьому він «невидимою рукою» спрямовується до мети, яку зовсім не ставив. Прагнучи задовольнити свої власні інтереси, він часто краще служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм.

Поняття «підприємець» та «підприємницька діяльність» уточнювалось та суттєво змінювалось (табл. 2.1).

Протягом тривалого періоду (з кінця XIX ст. до нашого часу) підприємець не обов’язково є власником. Виникнення системи кредиту зруйнувало феномен об’єднання в одній особі власника і підприємця. Щоб стати підприємцем, не обов’язково бути власником майна і мати реальний капітал. Вдаючись до образних висловів, можна сказати: головним капіталом підприємця є не гроші, не знаряддя або предмети праці, а його господарський хист, уявлення про суспільні потреби, знання психології споживача. Саме вони в кінцевому підсумку зумовлюють очікуваний ним прибуток.

Необхідно і важливо також відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від управляючого (керівника). Підприємець – це самостійний агент ринку, котрий діє на свій острах і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер – найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, як правило, не несе майнової відповідальності за свої дії.

Таблиця 2.1 – Еволюція поглядів на поняття «підприємець» та «підприємницька діяльність»

Рік	Автор	Визначення поняття
1725	Рішар Кантільйон	Підприємець – власник (купець, фермер, ремісник), що бере на себе ризик своєї господарської діяльності
1876	Френсіс Уолкер	Підприємець – особа (не обов’язково власник), що створює підприємство й управляє ним задля отримання підприємницького доходу. Його внесок у бізнес – власна ініціатива, талант, винахідливість. З виручки від реалізації він сплачує всі витрати, пов’язані з бізнесом (матеріальні витрати, оренда землі, наймання робочої сили, залучення позичкового капіталу); бере на себе ризик можливої невдачі і непередбачуваних обставин. Надлишок після погашення усіх витрат становить його підприємницький дохід
1934	Йозеф Шумпетер	Підприємець – особа з яскраво вираженими новаторськими діловими здібностями, що реалізуються в оригінальних, нетрадиційних, відмінних проектів
1964	Пітер Друкер	Підприємець завжди у пошуках змін, відгукується на них і використовує як сприятливу можливість
1980	Карл Веспер	Підприємництво – багатопланове явище: котре може по-різному тлумачитися з економічної, психологічної і політичної точок зору
1992	Рудольф Федерманн	Під підприємництвом слід розуміти господарюючу одиницю, в котрій комбінуються фактори виробництва, з тим щоб через виробництво та реалізацію виробів і послуг забезпечити досягнення цілі цієї господарюючої одиниці та її власника
1992	Майкл Мескон Майкл Альберт Франклін Хедоурі	Термін «підприємець» був уведений французьким економістом Рішаром Кантільйоном, що жив на початку XVIII ст. І з того часу воно означає особу, яка бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нового підприємства або з розробленням нової ідеї, нової продукції чи нового виду послуг, що пропонуються суспільству
1991	Закон України «Про підприємництво»	Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку
1995	А.С. Гальчинсь-кий, П.С. Ємен-ко, Ю.І. Палкін	Підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації, розроблення, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту
2001	Й.М. Петрович І.Г. Устинова	Підприємництво означає свідомо ризиковану діяльність в умовах нестабільного середовища шляхом створення нової фірми відповідної організаційно-правової форми під реалізацію нової підприємницької ідеї, зорієнтованої на досягнення високого рівня прибутків, нових сфер вкладення капіталу, використання нових технологій
2010	Ф.В.Горбонос, Г.В. Черево, Н.Ф. Павленчик, А.О.Павленчик	Підприємництво – це ініціативна господарського-комерційна діяльність окремих фізичних і юридичних осіб, зорієнтована на одержання прибутку

Підприємець завжди є власником капіталу (хоча б у тій частині, в якій він отриманий прибуток інвестує як власний капітал), а також у тій або іншій мірі менеджером. При цьому важливо зазначити, що підприєм ництво можна вважати особливою сферою професійної діяльності, сутність якої полягає у постійному перетворенні ресурсів і майна в реальний капітал, тобто в те, що приносить прибуток.

Отже, підприємництво – це багатопланове явище, що може бути описаним з економічного, психологічного і політичного поглядів. У зв’язку з цим можна дати наступне тлумачення терміна «підприємництво».

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарсько-фінансова діяльність громадян, яка спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи – підприємства (організації).

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв’язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, – це можливість і обов’язковість отримання певного зиску.

Підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів. Підприємцям притаманні особлива етика і навіть своєрідний світогляд, що дозволяє виокремлювати специфічну філософію підприємництва (бізнесу), яку кваліфікують як практично корисну філософію системи господарювання. В міру розвитку виробництва і суспільства, зміни умов його життєдіяльності й загальної культури філософія бізнесу не залишається незмінною: вона завжди адаптується до сучасних вимог господарювання. Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

• свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

• постійна наявність фактора ризику;

• орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

• інноваційний характер діяльності.

Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, а й певні стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

• ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

• готовність наражатися на власний ризик;

• гнучкість і постійне самооновлення;

• цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Розуміння сутності підприємництва пов’язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого.

По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив – можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.

По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно пов’язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.

По-п’яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.

Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво – необхідна умова досягнення економічного успіху.

Загальні положення щодо осіб, які можуть займатися підприємницькою діяльністю, містяться у Господарському кодексі (ГК) України та Цивільному кодексі (ЦК) України. Для характеристики цих осіб означені нормативні акти допускають паралельне існування декількох термінів: «суб’єкт підприємницької діяльності», «суб’єкт підприємництва», а також «підприємець». Натомість ЦК України відмовляється від єдиного узагальнюючого поняття і запроваджує термін «підприємець» стосовно фізичних осіб, а також прикметник «підприємницькі» стосовно юридичних осіб – товариств.

Поняття «суб’єкт підприємницької діяльності» співвідноситься із поняттям «суб’єкт господарської діяльності» так само, як співвідносяться поняття «підприємницька діяльність» і «господарська діяльність», тобто як часткове із цілим. Тому під час характеристики суб’єктів підприємницької діяльності ми будемо, звичайно, звертатися і до загальних ознак, притаманних суб’єктам господарської діяльності.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежених законом у правоздатності або дієздатності, а також юридичні особи різних форм власності: приватної, колективної та державної. Іншими словами, підприємцями можуть бути правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колективи громадян, об’єднання громадян, індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, спільні та інші види, типи й категорії підприємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Відповідно до чинного законодавства в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності особи, яким заборонив це суд (до закінчення встановленого вироком строку), а також ті, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках чи об’єднаннях керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Суб’єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність.

Класифікація суб’єктів підприємницької діяльності Частина 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб’єктів господарювання, який можна застосувати і для класифікації суб’єктів підприємницької діяльності. Ними вважаються:

господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. На рис. 2.1 подається їх узагальнена схема.

Рисунок 2.1 – Суб’єкти підприємницької діяльності за законодавством України

Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар; продукт; послуга.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що виникають між ними у разі порушення таких зобов’язань.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відносини між суб’єктом підприємницької діяльності та органом державної податкової служби з приводу сплати податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб’єктом підприємницької діяльності – юридичною особою та його засновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі.

Внутрішньогосподарськими, у свою чергу, є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зокрема, у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представництво) та виділення йому майна суб’єктом підприємницької діяльності-власником між власником та філією складаються такі відносини.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

• без використання найманої праці;

• з використанням найманої праці;

• без утворення юридичної особи;

• з утворенням юридичної особи.