13.2 Нормування оборотних коштів

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, що повністю споживаються в кожному виробничому циклі виготовлення продукції, переносять усю свою вартість на вартість цієї продукції і в процесі виробництва змінюють свою натуральну форму.

У плановій та обліковій політиці підприємства оборотні фонди поділяють на (рис. 13.2):

1) виробничі запаси;

2) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

3) витрати майбутніх періодів.

Рисунок 13.2 – Елементний склад оборотних коштів підприємства

Згідно з П(С)БО 9 запаси – це активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підпри­ємством.

Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їхнім використанням, та що їхня вартість може бути достовірно визначена. У господарській діяльності запаси поділяють на:

1) сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та гний матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

2) незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

3) готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, що передбачені договором або іншим нормативно-правовим актом;

4) товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;

5) малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше як одного року або нормального операційного циклу, якщо він триває понад один рік.

Ці запаси використовуються у господарській діяльності підприємств у формі засобів праці, які формуються із предметів відносно невеликої вартості (малоцінні) з порівняно малим строком служби (швидкозношувані). За своїм значенням у процесі відтворення вони є засобами праці, але з метою спрощення визначення витрат, потреби в них, контролю за рухом, їх виділяють в окрему групу оборотних активів – малоцінні й швидкозношувані предмети. На підприємстві їх класифікують, як правило, за такими групами:

1. Інструменти і пристосування загального призначення – різальні, слюсарно-монтажні й подібні до них інструменти, вимірювальні прилади і пристосування, що мають універсальне застосування при виготовленні різних видів продукції.

2. Спеціальні інструменти і пристосування – інструменти, штампи, прес-форми і подібні до них предмети, які використовують для виконання лише одного індивідуального замовлення чи виробництва певних виробів (наприклад, виготовлення і випробування деталей та вузлів).

3. Технологічна тара, що багаторазово використовується безпосередньо в технологічному процесі (фляги, діжки, контейнери для транспортування продукції, деталей, піддони тощо).

4. Інвентар виробничого призначення – робочі столи, обладнання, що сприяє охороні праці, шафи, тумбочки тощо.

5. Господарський інвентар – конторські та інші меблі, гардероби, телефонні апарати, протипожежний інвентар тощо.

6. Прилади, засоби автоматизації та лабораторне обладнання.

7. Спеціальний одяг, взуття та запобіжні пристосування (комбінезони, костюми, куртки, штани, халати, кожухи, шлеми, протигази та ін.).

8. Постільна білизна (матраци, подушки, ковдри, простирадла, наволочки, рушники тощо).

9. Інші малоцінні та швидкозношувані предмети (кухонний посуд та речі, інвентар для соціально-культурних заходів, спортивний і туристський інвентар, брезенти й тимчасові (нетитульні) споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких входять до собівартості будівельно-монтажних робіт.

У межах цих груп підприємство може здійснити більш детальне групування малоцінних та швидкозношуваних предметів. По відношенню до господарської діяльності малоцінні і швидкозношувані предмети можуть перебувати на складі та в експлуатації.

Запаси створюються з метою сприяння:

1. Обслуговуванню споживачів (наявність запасів – важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний з можливістю поставки продукції в будь-який час).

2. Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється).

3. Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність створення страхових резервних запасів).

4. Згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва).

5. Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Найбільшу питому вагу у складі запасів становлять виробничі запаси, тобто продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємстві, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, які надійшли до споживача різного рівня, але такі, що не використовувалися і ще не піддавалися переробці, до них входять:

• сировина і матеріали;

• куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;

• паливо;

• тара і тарні матеріали;

• будівельні матеріали;

• матеріали, передані в переробку;

• запасні частини;

• матеріали сільськогосподарського призначення;

• інші матеріали.

Крім виробничих запасів, як було зазначено, до складу оборотних фондів входять:

Незавершене виробництво, що включає предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях, або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виготовлення, до яких належать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах (цехах).

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на витрати продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію і винахідництво, проектування різних удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної та комерційної інформації, підписку періодичних видань тощо.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів виражене у відсотках до загального їх обсягу, характеризує їхню виробничо-техно-логічну (стадійну) структуру.

Для забезпечення безперервної, безперебійної і ритмічної роботи підприємству необхідно мати оптимальний розмір залишків матеріальних ресурсів, для чого здійснюється їхнє нормування.

Норма витрат матеріальних ресурсів – це граничне допустима величина сировини, матеріалів тощо, що може бути витрачена для випуску одиниці продукції (або для виконання певної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних умов.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їхнє нормування (розрахунок нормативів).

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності підприємств.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в наступному:

– правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва;

– нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві;

– від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності;

– обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Відомо три методи розрахунку нормативів оборотних коштів (рис. 13.3):

– метод прямого розрахунку;

– аналітичний метод;

– коефіцієнтний метод.

Рисунок 13.3 – Методи нормування оборотних коштів

В умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва в практичній діяльності суб'єктів господарювання метод прямого розрахунку є основним, інші методи розрахунків використовуються здебільшого як допоміжні.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції на підприємстві створюються виробничі запаси. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається за формулою:

, (13.1)

де Н_{сировина} – норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, тис. грн;

О – одноденне споживання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тис. грн;

Д – норма запасу, днів.

Одноденне споживання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво кварталу планового року і розраховується за формулою:

, (13.2)

де О – одноденне (середньоденне) споживання певного виду ресурсів, тис. грн;

П_{сировина} – загальна річна потреба в даному виді ресурсів, тис. грн.

На підприємстві існує декілька видів виробничих запасів: транспортній, підготовчій, технологічній, поточній (складській) та резервній (страховій) запаси. які визначається наступним чином:

, (13.3)

де Д_{трансп.} – транспортний запас;

Д_{підготов.} – підготовчий запас;

Д_{технолог.} – технологічний запас;

Д_поточ. – поточний запас;

Д_{резерв.} – резервний запас.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача і не перевищує двох днів.

Підготовчий запас створюється на період, необхідний для розвантаження, сортування, складання та прийняття матеріалів на склад підприємства.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу. Норма технологічного запасу визначається конкретними умовами роботи кожного підприємства і тривалістю підготовчих операцій.

Поточний (складський) запас – норма оборотних коштів у частині поточного запасу, яка залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Чим частіше вони надходять на адресу споживача, тим меншим буде поточний запас.

У норму оборотних коштів, як правило, включається середній поточний запас у розмірі 50 % тривалості інтервалу між поставками, тобто:

, (13.4)

де – середній інтервал поставки.

Середній інтервал поставок визначається на підставі договорів із постачальниками або виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період.

У разі, коли поставки рівномірні, середній інтервал між поставками визначається на підставі даних про фактичне надходження матеріалів за формулою:

, (13.5)

де п – кількість поставок за рік.

При нерівномірності поставок, коли поставки від кількох постачальників можуть суттєво різнитися за обсягом і за величиною інтервалів між окремими партіями, що залежить від різних причин (особливостей транспортування, періодичності випуску тих чи інших матеріальних цінностей постачальниками, умов конкретних договорів на постачання тощо), середній інтервал між поставками розраховується наступним чином:

, (13.6)

де І_і – інтервал між і-й та (і+1)-й поставками;

V_i – обсяг і-й поставки.

Резервний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідків можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримка вантажу в дорозі; зміна постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий запас встановлюється, як правило, в межах 50 % поточного запасу:

, (13.7)

де Д_{резерв.} – норматив оборотних коштів, вкладених у резервний (страховий) запас, грн;

Визначення нормативів оборотних коштів у запасних частинах та інструменті, у швидкозношуваних та малоцінних предметах відрізняється від методики нормування оборотних коштів у виробничих запасах. Так, норматив запасних частин та інструменту для ремонту визначається множенням фактичних витрат певного виду запасних частин або інструменту в базовому році на індекс виробничої програми й індекс зниження частки витрат ресурсів у розрахунковому (плановому) році:

, (13.8)

де Н_З.Ч.і – норматив запасних частин, інструменту, грн;

В_ф – фактичні витрати певного виду запасних частин (інструменту), грн;

І_В.П. – індекс виробничої програми у розрахунковому (плановому) році;

І_В.Р. – індекс зниження частки витрат певного ресурсу у розрахунковому (плановому) році.

Загальними принципами нормування оборотних коштів у швидкозношуваних та малоцінних предметах є такі:

1) окреме визначення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства, і тих, що використовуються (експлуатуються) у виробництві;

2) грошова оцінка складських запасів здійснюється за повною їхньою вартістю (собівартістю), а предметів, що використовуються у виробництві, – у розмірі 50 % їхньої первісної вартості;

3) відмова від нормування у днях споживання предметів, які використовуються (експлуатуються), і розрахунок норм для окремих їх груп на основі коефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чисельності працівників, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві розраховується за формулою:

, (13.9)

де Н_НЗВ – норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві, грн;

ВС – виробнича собівартість продукції, випущеної за певний період (місяць, квартал, рік), грн;

Т_Ц – тривалість виробничого циклу, днів;

Д_П – дні відповідного періоду;

К_Н.В. – коефіцієнт наростання витрат.

Вказаний норматив можна розрахувати ще й за такою формулою:

, (13.10)

де ТП_СД – середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю.

Коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва) дорівнює:

або , (13.11)

де В_П – первісні витрати (одноразово зроблені на початку виробничого циклу);

В_Р – решта витрат, що були здійснені до закінчення виробництва продукції.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується виходячи з залишків коштів на початок періоду і суми витрат, які будуть здійснені в плановому періоді, за вирахуванням суми майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується за формулою:

, (13.12)

де Н_В.М.П. – норматив витрат майбутніх періодів, грн;

В_ПОЧ – залишок витрат на початок планового періоду, грн;

В_ПЛ – витрати, які будуть здійснені у плановому періоді, грн;

В_ПОГ.ПЛ – витрати, які будуть погашені за рахунок собівартості у плановому періоді.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається як добуток середньоденного випуску продукції (за виробничою собівартістю) на норму запасу готової продукції на складі (в днях).

, (13.13)

де Н_Г.П. – норматив залишків готової продукції, грн;

П_СД – середньоденний випуск продукції, грн;

НЗ – норма запасу готової продукції на складі, днів.

Таким чином, сукупний норматив власних оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період дорівнює сумі нормативів, розрахованих для окремих елементів: виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції.