12.6 Показники використання основних фондів підприємства

Для характеристики ефективності основних фондів використовують ряд показників, які можна поділити на два блоки: загальні (узагальнюючі) і часткові (окремі, індивідуальні).

Загальні показники залежать від багатьох техніко-організаційних та економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів. Одним з основних загальних показників, який найпоширеніший у практиці, є фондовіддача.

Її розраховують як відношення обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів:

, (12.3)

де Ф_В – фондовіддача, грн;

ВП – обсяг виготовленої продукції за звітний період, грн;

ОФ_СР.Р. – середньорічна вартість основних виробничих фон­дів, грн Середньорічну вартість основних виробничих фондів можна визначити двома пособами:

1) за формулою:

, (12.4)

де – вартість основних фондів на початок року, грн;

– вартість введених протягом року основних фондів, грн;

ОФ_вив – вартість виведених основних фондів, грн;

Т_вв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонували введені основні фонди;

Т_вив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

2) за формулою середньої хронологічної:

(12.5)

Показник фондовіддачі відображає ту кількість продукції, яка виробляється однією гривнею вартості основних виробничих фондів, він показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів. Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу виготовленої продукції:

(12.6)

де Ф_М – фондомісткість

Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість – до зменшення.

Важливим показником, що характеризує озброєність одного працівника основними виробничими фондами, є показник фондоозброєності праці, який визначають шляхом ділення середньорічної вартості основних фондів на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу:

, (12.7)

де Ф_ОЗ – фондоозброєність праці, грн/чол.;

Ч – середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність (прибутковість) основних фондів. Цей показник визначається за формулою:

, (12.8)

де R_ОФ - рентабельність основних фондів;

П – прибуток за звітний період;

ОФ_СР. – середня вартість основних фондів за той же період.

Показник рентабельності основних фондів можна визначити за валовим та чистим прибутком. У першому випадку рентабельність характеризує ефективність використання основних фондів у виробничій діяльності підприємства, у другому – в звичайній та надзвичайній діяльності підприємства в цілому.

Абсолютним показником ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Часткові (окремі, індивідуальні) показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів. До них належать показники екстенсивного та інтенсивного їх використання.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування характеризує рівень його завантаження у часі й визначається співвідношенням часу фактичної роботи устаткування за рік до часу його ймовірної експлуатації:

, (12.9)

де К_екс – коефіцієнт екстенсивного завантаження;

Т_Ф – час фактичної роботи устаткування (дійсний фонд), год;

Т_Н – час ймовірної експлуатації устаткування (номінальний фонд), год/рік.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається відношенням фактичної продуктивності устаткування, що використовується на підприємстві, до його нормативної продуктивності, тобто технічно обґрунтованої, прогресивної:

, (12.10)

де К_інт – коефіцієнт інтенсивного завантаження;

О_ф – фактичний випуск продукції устаткуванням за одиницю часу у натуральному виразі, шт.;

О_н – технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу (цей показник визначається на основі паспортних даних устаткування), шт.;

Т_{ф. пр} – фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год;

Т_н._пр - технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

Коефіцієнт інтегрального використання відображає рівень використання устаткування як у часі, так і щодо продуктивності й визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного завантаження:

. (12.11)

Серед окремих показників екстенсивного використання засобів праці важливе значення має коефіцієнт змінності роботи устаткування. Він являє собою відношення загальної суми верстато-змін, відпрацьованих за добу всім устаткуванням, до загальної кількості устаткування. Коефіцієнт змінності можна обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявного устаткування, установленого, запланованого до роботи:

, (12.12)

де К_вст-зм – кількість відпрацьованих верстато-змін;

п – загальна кількість одиниць обладнання;

N₁, N₂, N₃ - кількість одиниць обладнання, що працювало відповідно в першу, другу та третю зміни;

N_mах – кількість обладнання, що працювало в максимально завантажену зміну, або кількість наявного обладнання.

За допомогою вказаного коефіцієнта можна визначити завантаження обладнання підприємства (цеху):

, (12.13)

де ЗО – завантаження обладнання підприємства (цеху), %;

РР – режим роботи підприємства (цеху), змін.

Отже, коефіцієнт змінності свідчить, скільки в середньому змін працювала кожна одиниця устаткування, але окреме устаткування працює не цілу зміну, а лише її частину, тому точніше коефіцієнт змін­ності можна визначити за формулою:

, (12.14)

де В_мф – фактична верстатомісткість виробничої програми, верста-то-годин;

Ф_д – дійсний фонд робочого часу всього устаткування при однозмінній роботі, год.

Дійсний фонд часу одиниці устаткування при однозмінній роботі розраховується так:

, (12.15)

де Ф_н – номінальний фонд часу одиниці устаткування при однозмінній роботі, год;

П_р – процент витрат часу на ремонт устаткування.

Для оцінки й аналізу процесу відтворення основних фондів підприємств використовується система взаємопов'язаних показників. Найважливішими з них є коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів.

Коефіцієнт вибуття – (К_виб) визначається за формулою:

, (12.16)

де ОФ_вив – вартість виведених за рік фондів;

ОФ _поч.р – вартість фондів на початку року.

Ступінь оновлення основних фондів вимірюють за допомогою коефіцієнта оновлення, який відображає частку введених у дію у даному періоді основних фондів:

, (12.17)

де ОФ_вв – вартість введених основних фондів;

ОФ _к.р – вартість основних фондів на кінець періоду.

Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних фондів перевищує вартість основних фондів, що вибули з експлуатації. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних фондів:

, (12.18)

де - середньорічна вартість основних фондів.

Стан основних виробничих фондів характеризують також коефіцієнт зносу та коефіцієнт придатності основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Він визначається відношенням суми зносу основних фондів до їхньої первісної вартості:

, (12.19)

де К₃ – коефіцієнт зносу основних фондів;

З_оф – сума зносу основних фондів;

ОФ_п – первісна вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатися також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулою:

, (12.20)

де К_п - коефіцієнт придатності основних фондів;

К_з – коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності свідчить, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Для більш детальної характеристики стану основних виробничих фондів підприємства розраховують коефіцієнти фізичного та морального зносу. Коефіцієнт фізичного зносу визначається відношенням суми витрат на поточний та капітальний ремонти основних фондів до їх первісної вартості:

(12.21)

де Т_ф – фактичний час роботи основних фондів;

Т_н – нормативний час роботи основних фондів

– сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації основних фондів;

В_п – первісна вартість основних фондів.

Коефіцієнт морального зносу визначається за формулою:

, (12.22)

де В_п – первісна вартість основних фондів;

В_від – відновна (сучасна) вартість основних фондів;

В_н ,В_д – повна вартість основних фондів відповідно нових і діючих;

п_н ,п_д – продуктивність основних фондів відповідно нових і діючих.

Аналіз вказаних показників, порівняння їхньої величини в різні періоди, а також зіставлення з аналогічними показниками інших підприємств та галузі в цілому дає можливість знаходити внутрішні резерви зростання ефективності виробництва.

Найбільш повне уявлення про наявність і рух основних фондів дає баланс основних фондів, який поряд з даними про наявність основних фондів на початок і кінець періоду містить дані про їх надходження з різних джерел та про їх вибуття за різними причинами (табл. 12.3). Він може бути складеним як за всіма основними фондами, так і окремо за видами, або по первісній вартості, або за залишковою. складаються баланси за підприємствами, галузями і економіці в цілому.

Таблиця 12.3 – Баланс основних фондів за повною вартістю, тис. грн

Види ОФ	Наявність на початок	Отримано за рік		Вибуло за рік		Наявність на кінець року
		Разом	Введено нових ОФ	Разом	Ліквідовано ОФ
Машини	180,5	10,00	10,00	7,00	5,00	183,5

Наявність основних фондів за первісною вартістю визначається за формулою:

(12.23)

де, Ф_к – вартість фондів на кінець;

П – вартість фондів, що прибули;

В – вартість фондів, що вибули.

Джерелом надходження ОФ є введення в дію нових ОФ, покупка або безкоштовне отримання основних фондів від інших юридичних і фізичних осіб, оренда ОФ тощо. Вибувають ОФ за такими причинами, як ветхість та знос, реалізація ОФ іншим юридичним і фізичним особам та ін.

За даними про прибуття та вибуття ОФ знаходять показники, що характеризують інтенсивність їх руху:

– коефіцієнт прибуття – частка отриманих (П) за рік ОФ в їх загальному обсязі на кінець року (Ф_к):

, (12.24)

– коефіцієнт вибуття ОФ – відношення вартості всіх ОФ, що вибули за рік (або тільки, що вибули через ветхість та знос – В) до вартості ОФ на початок року (Ф_поч):

, (12.25)

У балансі основних фондів за залишковою первісною вартістю (табл. 12.4) окрім введених в експлуатацію об’єктів та тих, що вибули, необхідно враховувати зменшення залишкової вартості ОФ в наслідок зносу на протязі року. Знос основних фондів за рік приймають дорівнений до сум нарахованої амортизації, що призначені на реновацію ОФ.

Таблиця 12.4 – Баланс основних виробничих фондів за вартістю без урахування зносу, тис. грн

Види ОФ	Наявність на початок року	Поступило за рік		Вибуло за рік			Амортизація на реновацію (знос за рік)	Наявність на кінець року
		Разом	Введено нових ОФ	Разом	У тому числі
					через старість та знос	інші вибуття
Машини	160,00	10,00	10,00	2,00	1,1	0,8	4,00	164,00

В основі балансу основних фондів за залишковою первісною вартістю лежить рівняння:

(12.26)

де, Ф’_к – залишкова вартість фондів на кінець року;

Ф’_поч – теж саме на початок;

П – вартість отриманих нових ОФ за повною вартістю і за залишковою вартістю для фондів, що були в експлуатації;

В’ – залишкова вартість ОФ, що вибули;

А_р – амортизація на реновацію.