Тема 12 Основний капітал

12.1 Суть, види та функції капіталу

Під капіталом слід розуміти суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.

Значний інтерес викликає визначення капіталу визначних економістів. Ці визначення сформовані в таблиці 12.1.

Таблиця 12.1 – Визначення капіталу визначних економістів

Визначні економісти	Висновки
А. Сміт	Капітал – це запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід
Дж. С. Мілль	Капітал – це попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці
А. Маршалл	Під терміном «капітал» розуміє сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безкоштовними дарунками природи
П. Самюельсон, В. Нордгауз	Досліджуючи суть капіталу, вони стверджують, що капітал є один з тріади продуктивних факторів виробництва, що поряд з працею і землею приносить дохід. Капітал складається з вироблених товарів тривалого користування, які використовуються у виробництві
Й. Шумпетер	Капітал – це торба грошей та інших платіжних засобів, що в будь-який момент можуть бути надані в розпорядження підприємцеві

На противагу цим положенням у економічній літературі існує погляд, згідно з яким капітал ототожнюється з грошовою формою, з коштами та з ресурсами. Так у «Экономической энциклопедии» наведено таке визначення: «Капітал – це те, що здатне приносити дохід, або ресурси, створені людьми для виробництва товарів і послуг, джерело, що вкладене у справу та функціонує у вигляді засобів виробництва.

Поняття «капітал» багатозначне. Воно може розглядатися у теоретичному та прикладному аспекті. Теоретичний аспект: капітал – це специфічна економічна категорія, яка в економічній теорії визначається як вартість, що приносить додаткову вартість (прибуток). Щодо прикладного аспекту, то виділяють дві основні концепції капіталу:

• фінансова природа капіталу, яка базується на абстрагуванні від предметно-речової структури активу балансу – домінанта пасиву;

• предметно-речової природи капіталу, який визначається як сукупність певних матеріальних та нематеріальних цінностей – домінанта активу.

У практиці фінансового аналізу поняття «капітал» характеризується кількома показниками. Одним із них є показник загального капіталу – це підсумок балансу, який з одного боку, показує загальну суму засобів, що її має в своєму розпорядженні підприємство (актив), а іншого суму джерел утворення цих засобів (пасив). Цей показник капіталу найближче стоїть до теоретичного аспекту сутності капіталу (вартість, що приносить додану вартість, оскільки від самого початку використання засобів передбачає отримання додаткової вартості – прибутку).

Сказане дає можливість зробити деякі висновки, які складуть основу підходу до розгляду сутності обігового капіталу.

По-перше, поняття «капітал» багатозначне, відображає різні аспекти реалізації цієї економічної категорії.

По-друге, капітал визначається як одна з форм багатства, до того ж така, що використовується для задоволення не стільки поточних, скільки майбутніх потреб.

По-третє, капітал може функціонувати не тільки в продуктивній і товарній формах, а й у грошовій.

По-четверте, важливим у характеристиці капіталу є те, що він розглядається як запас уречевлених засобів виробництва, як нагромаджене багатство, що створює необхідні умови для операційного процесу і використовується з метою отримання прибутку.

По-п'яте, деякі з названих вище підходів до визначення капіталу дещо однобічні, оскільки пов'язують його з матеріально-уречевленою формою. При цьому розрізняють основний капітал (засоби виробництва) і обіговий капітал (предмети праці). Водночас капітал має вартісну (грошову) форму, у якій стираються специфічні ознаки дійсних чинників виробництва. Власне тут капітал виступає в найабстрактнішій функціональній формі, його втіленням стають гроші як капітал, гроші як носій само зростаючої вартості.

По-шосте, необхідно виокремлювати поняття «капітал» на макроекономічному і мікроекономічному рівнях.

По-сьоме, капітал, як будь-яка економічна категорія, має не тільки матеріально-речовий зміст, а й суспільну форму. Якщо дотримуватися такого підходу, то капітал охоплює також виробничі відносини, які складаються в процесі виробництва між людьми.

Різні складові капіталу відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Одна частина авансується на придбання засобів виробництва, є незмінною й переноситься конкретною працею на новостворений продукт і називається постійним капіталом. Його речова форма бере участь у процесі праці чинником виробництва, споживання вартостей, але не створює додаткової вартості. Інша частина, яка авансується на придбання робочої сили, змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу. Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює додаткову вартість.

Авансований капітал – це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів називають відповідно постійним і змінним капіталом.

У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний. Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва. Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці й оплату праці робочої сили.

Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень.

У сучасних умовах до джерел фінансування капітальних вкладень належать:

• власні фінансові ресурси;

• залучені фінансові ресурси;

• кошти, отримані від продажу цінних паперів, вклади членів тру­дових колективів;

• кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

• кошти іноземних інвесторів.

До власних фінансових ресурсів входять вклади засновників підприємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, резерви, що формуються в процесі господар­ської діяльності.

За умови недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення використовуються залучені кошти. Але це відбувається в тому разі, коли підприємству вигідно залучати фінансові ресурси, про що свідчать попередні розрахунки спеціалістів.

Поняття «капітал» асоціюється з поняттям «власність». У момент створення підприємства його стартовий капітал (К) втілюється в активах (А), інвестованих засновниками (учасниками), і являє собою вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, його активи дорівнюють стартовому капіталу (А - К). Саме так трактується початковий статутний капітал у П(С)БО 2 «Баланс».

Під статутним капіталом розуміють зафіксовану в установчих до­кументах загальну вартість активів, що внесені власниками підприємства.

Під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством у ре­зультаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому.

Економічна вигода – це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство неминуче використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов'язання (3) підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А = З + К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників.

Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов'язаннями.

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Власний капітал – основа для початку і продовження господарської діяльності підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, бо виконує такі функції:

1. довгострокового фінансування господарської діяльності – перебуває у розпорядженні підприємства необмежений час;

2. відповідальності й захисту прав кредиторів – відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а та­кож захистом кредиторів від втрати капіталу;

3. компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатися за рахунок власного капіталу;

4. кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов перевага надається підприємствам із меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

5. фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погоди­тись кредитори;

6. самостійності та влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності й впливу його власників на підприємство;

7. розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату і майна при ліквідації підприємства.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1. внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2. накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

• інвестований (вкладений або сплачений капітал);

• нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їхньою номінальною (об'явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

• статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі суб'єктів господарювання;

• додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітали виконують різні функції. Так, статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності й управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Згідно з П(С)БО 2 до власного капіталу входить:

1. статутний капітал;

2. пайовий капітал;

3. додатковий вкладений капітал;

4. інший додатковий капітал;

5. резервний капітал;

6. нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

7. неоплачений капітал;

8. вилучений капітал.

Статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є вкладом власників (учасників) до капіталу підприємства.

Пайовий капітал – сума пайових вкладів членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами.

Додатковий вкладений капітал – сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість.

Інший додатковий капітал – сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал – сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Неоплачений капітал – сума заборгованості власників (учасників) за вкладами до капіталу. Сума неоплаченого капіталу вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Вилучений капітал – фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.