Категорій робітників

3. Подуктивність праці як економічна категорія

Продуктивність праці як економічна категорія представляє собою результативність (ефективність) праці, тобто здатність людей виготовляти певну кількість матеріальних блат за одиницю часу.

Залежно від масштабності виконуваних трудових процесів розрізняють наступні види продуктивності пращ:

• глобальну;

• локальну;

• індивідуальну.

Глобальною продуктивністю праці (ПТг) називається узагальнений показник народногосподарської ефективності праці по країні в цілому, який розраховується шляхом віднесення основних макроекономічних показників (валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), національний дохід (НД)) до чисельності зайнятих в суспільно-господарському виробництві (чз). Відтак, обчиспюють виробіток валового національного продукту (валового внутрішнього продукту) (ПТп₁) та виробіток національного доходу (ПТг₂) в розрахунку на одного зайнятого в суспільному господарстві протягом встановпеного періоду за формулами (10.1-10.2):

ПТп₁ = ВНП / чз (10.1)

ПТп₂ = НД / чз (10.2)

Локальною продуктивністю праці (ПТл) називають показник ефективності праці по галузях промисловості, по групі підприємств, що випускають однорідну продукцію. Він обчислюється як обсяг продукції (валової (ВП), товарної (ТП), чистої (ЧП)) виготовленої підприємством (галуззю, підгалуззю), до чисельності промислово-виробничого персоналу даного підприємства (галузі, підгалузі) (Чпвп) за формулою (10.3):

ПТл = ВП (ТП, ЧП) / Чпвп (10.3)

Індивідуальною продуктивністю праці (ПТ₁) називається результативність праці на конкретному робочому місці, в конкретному цеху тощо. На конкретному робочому місці його ототожнюють з нормою виробітку по конкретному виду продукції, яка розраховується як кількість продукції в натуральному вираженні (Q), виготовленої за одиницю робочого часу (Тр) за формулою (10.4):

ПТ₁ = Q / Тр (10.4)

Показник продуктивності праці займає центральне місце під час створення плану з інтенсифікації та підвищення ефективності трудової діяльності. Завдання щодо підвищення продуктивності праці орієнтує підприємство на випуск продукції з найменшими трудовими витратами, стимулює зростання виробництва і одночасне зменшення собівартості продукції. Мобілізуюча, дійова сила цього завдання є більшою, коли на діяльність підприємства найменш впливають зміни зовнішнього середовища і воно повністю відображує дійсний трудовий внесок промислово-виробничого персоналу. Тому важливо застосувати такий показник, який може надати вірне представлення про реальний рівень і темп зростання продуктивності праці. В зв'язку з цим застосовують різні методи вимірювання продуктивності праці.

Залежно від того, як і в яких показниках (натуральних чи вартісних) визначається обсяг виготовлюваної підприємством продукції та витрати праці, розрізняють три осноснві методи вимірювання і обчислення продуктивності праці:

1. Натуральний.

2. Вартісний.

3. Трудовий.

При натуральному методі розрахунку продуктивності праці обсяг виготовленої підприємством продукції обчислюють в натуральних вимірниках (в одиницях ваги, об'єму, кількості, довжини). А сам показник має два прояви: часовий і персоніфікований. Часовий прояв продуктивності праці (ПТнат₁) відтворює кількість виготовленої підприємством продукції (робіт, послуг) в натуральному вимірі (Q) за одиницю часу, витраченого на її виробництво (Теф) і визначається за формулою (10.5):

ПТнат₁ = Q / Теф (10.5)

Персоніфікований прояв (ПТнат₂) продуктивності праці відтворює кількість виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) в натуральному вимірі (Q) одним працівником підприємства (Чпвп) і визначається за формулою (10.6):

Птнат₂ = Q / Чпвп (10.6)

Переваги методу:

• зрозумілий і наочний розрахунок продуктивності праці;

• можливість визначення продуктивності за кількістю виготовленої продукції;

• можливість порівняння ефективності праці на стаціонарних робочих місцях. Недоліки методу:

• не враховується якість продукції;

• неможливо порівняти продуктивність праці, якщо в цеху (на підприємстві) виробляється неоднорідна продукція.

Для усунення останнього недоліку застосовують умовно-натуральний метод, в основі якого лежить визначення продуктивності праці (ПТум-нат) з урахуванням коефіцієнтів якості (перевідних коефіцієнтів) (к_і). Продуктивність праці за умовно-натуральним методом визначається за формулою (10.7)

ПТум-нат = ΣQ*к_і / Чпвп (10.7)

Сфера застосування методу: в однономенклатурних виробництвах, коли підприємство (цех) виготовляє однорідну чи порівнювану продукцію.

В цехах (на підприємствах), де виробляється декілька видів продукції, яку неможливо порівняти за допомогою коефіцієнтів якості (перевідних коефіцієнтів), застосовують вартісний метод обчислення продуктивності праці.

При вартісному методі розрахунку продуктивності праці обсяг виготовленої підприємством продукції обчислюють у вартісних вимірниках. Показник має також два прояви: часовий і персоніфікований. Часовий прояв продуктивності праці (ПТварт₁) відтворює обсяг виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) у вартісному вимірі у вигляді валової (ВП) чи товарної (ТП) продукції за одиницю часу, витраченого на її виробництво (Теф) і визначається за формулою (10.8):

ПТварт₁= ВП (ТП) / Теф (10.8)

Персоніфікований прояв (ПТварт₂) продуктивності праці відтворює обсяг виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) у вартісному вимірі у вигляді валової (ВП) чи товарної (ТП) продукції одним працівником підприємства (Чпвп) і визначається за формулою (10.9):

ПТварт₂= ВП (ТП) / Чпвп (10.9)

Переваги методу:

• можливість застосування за умов багатономенклатурного виробництва з широким асортиментом виготовлюваної продукції;

• можливість визначення і характеристики динаміки і рівня продуктивності за асортиментом виготовленої продукції по підприємству і в ціпому по галузі промисловості з обчисленням темпів зростання за будь-які проміжки часу.

Недоліки методу:

• за умови зміни асортименту вироблюваної продукції, а також в умовах спеціалізації і кооперування підприємств спотворюється дійсний показник продуктивності праці;

• запропонований показник продуктивності праці залежить від встановлених на продукцію цін, тобто якщо в плановому періоді в порівнянні зі звітним зростає частка продукції, на яку встановлено високі ціни, обсяг валової (товарної) продукції, а відтак і виробіток на одного працівника теж зростають, навіть коли обсяги продукції в натуральному відтворенні та її трудомісткість залишились незмінними;

• залежність від змін виробничої структури підприємства (з однієї сторони, розгалуженість виробництва може призвести до ненавмисних втрат при обчисленні загальної валової продукції в цілому по підприємству, з іншої – організація власного виробництва напівфабрикатів всупереч отриманню їх ззовні чи внаслідок об'єднання підприємств збільшує показник валової (товарної) продукції, тим самим збільшуючи показник продуктивності праці);

• орієнтація показника продуктивності праці на матеріаломісткість здебільшого на вартість минулої, уречевленої праці (сировини, матеріалів, палива, амортизації) порівняно з вартістю живої праці, що призводить до невідповідності встановлюваних на продукцію цін її трудомісткості на кожному окремо взятому підприємстві, а відтак спотворюється показник валової (товарної) продукції, і, як наслідок, ‒ показник продуктивності праці.

Для усунення останнього недоліку часто застосовують методи обчислення продуктивності праці за умовно-чистою чи чистою продукцією.

Чистою продукцією (ЧП) називається обсяг виготовленої підприємством продукції у вартісному відтворенні з урахуванням тільки живої праці, іншими словами це наново створена вартість на підприємстві. Вона розраховується як різниця між валовою продукцією (ВП) та вартістю минулої, уречевленої праці, тобто прямими матеріальними витратами (Вм) на сировину, матеріали, паливо, енергію тощо і амортизацією основних фондів та нематеріальних активів, що беруть участь у виробництві продукції (Ар), отже, включає суму оплати живої праці (ЗП) з обов'язковими відрахуваннями (ВЗП) та заплановану до отримання частину прибутку (ΔП). Відтак продуктивність праці за методом чистої продукції визначається як відношення суми чистої продукції до чисельності промислово-виробничого персоналу (Чпвп) за формулою (10.10):

(10.10)

Умовно-чистою продукцією (УЧП) називається обсяг виготовленої підприємством продукції у вартісному відтворенні з урахуванням живої і частково-уречевленої минулої праці. Вона розраховується як різниця між валовою продукцією (ВП) та вартістю минулої, уречевленої праці, тобто прямими матеріальними витратами (Вм) на сировину, матеріали, паливо, енергію тощо, отже, включає суму оплати живої праці (ЗП) з обов'язковими відрахуваннями (ВЗП) та з урахуванням амортизації основних фондів та нематеріальних активів, що беруть участь у виробництві продукції (Ар), а також заплановану до отримання частину прибутку (ΔП). Відтак продуктивність праці за методом умовно-чистої продукції визначається як відношення суми умовно-чистої продукції до чисельності промислово-виробничого персоналу (Чпвп) за формулою (10.11):

(10.11)

Сфера застосування методу: в багатономенклатурних виробництвах, коли підприємство (цех) виготовляє різнорідну продукцію, а також при складній розгалуженій структурі підприємства.

Найбільш об'єктивні і точні показники рівня і динаміки продуктивності праці забезпечує трудовий метод її обчислення, при якому вимірювання рівня і динаміки продуктивності праці здійснюється за показником трудомісткості випуску продукції

При трудовому методі обчислення продуктивності праці трудомісткість одиниці продукції (Тм) визначається як відношення фонду витраченого робочого часу (Теф) до кількості виготовленої продукції в натуральному відтворенні (Q). Отже, фактична трудомісткість (Тм), або витрати робочого часу на одиницю продукції, визначається за формулою (10.12):

Тм = Теф / Q (10.12)

Трудомісткість (Тм) також може бути визначена як кількість праці, витраченої працівниками для виробництва визначеної продукції, шляхом ділення кількості відпрацьованих ними людино-годин (Чпвп*Теф) на.кількість виробленої продукції в натуральному відтворенні (Q) за формулою (10.13):

Тм = (Чпчп *Теф) / Q (10.13)

Переваги методу:

• можливість вимірювання будь-яких витрат праці за умов багатономенклатур-ного виробництва з широким асортиментом виготовлюваної продукції;

• об'єктивне і точне визначення динаміки і рівня продуктивності праці;

• зміна асортименту продукції чи організаційної структури підприємства не спотворює показників продуктивності праці.

Недоліки методу:

• - запропонований показник продуктивності праці не залежить від встановлених на продукцію цін, він не орієнтований на цінові детермінанти, хоча в деяких випадках припускається розрахунок трудомісткості на одиницю виготовленої продукції у вартісному відтворенні.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці потребує класифікації чинників її росту. Всі чинники зростання продуктивності праці діляться на:

• зовнішні;

• внутрішні.

Зовнішні чинники – це ті, які об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства – стратегія і політика, законодавство, ринок, зрушення в суспільстві, природні ресурси.

Внутрішні чинники – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати – продукція, технологія, матеріали, енергія, персонал.

Крім того на продуктивність праці впливають фактори, які групуються в такі групи:

• матеріально-технічні (удосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини, матеріалів);

• організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління організації);

• економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі у прибутках);

• соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки і перепідготовки кадрів);

• природні умови та географічне розміщення підприємств.

Підвищити продуктивність праці можна двома способами:

• нарощування обсягу виробництва;

• скорочення чисельності працюючих.

Обидва способи дозволяють зменшити витрати на виробництва – зростання обсягу виробництва при незмінній чисельності дає економію умовно-постійних витрат у с/в продукції, а зменшення чисельності при сталих обсягах виробництва дає економію зарплати і відрахувань на неї.

Деталізована класифікація чинників для зростання продуктивності праці на підприємстві подана у таблиці 10.2

Загальний вплив чинників на зміни в продуктивності праці на підприємстві визначаються в такому порядку:

• розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді, тобто умовна чисельність, яка б була необхідною для забезпечення планового обсягу виробництва;

• визначається зміна вихідної чисельності під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності;

• розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді.

Економія чисельності за рахунок скорочення внутрізмінних простоїв:

• внутрізмінні простої в розрахунковому та базовому періоді,%.

Якщо неможливо зробити розрахунки (особливо це стосується економічних та соціальних факторів), то зростання продуктивності праці роблять на основі ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами.

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результатів їхньої діяльності підприємства.

Таблиця 10.2 – Класифікація чинників зростання продуктивності праці

Чинники	Заходи
Структурні зрушення у виробництві	- зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг) та виробництв
Підвищення технічного рівня виробництва	- заміна діючих технічних
Удосконалення управління, організації виробництва та праці	- удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління; - запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників; - збільшення реального фонду робочого часу; - поліпшення ергономічних характеристик праці
Збільшення обсягів виробництва	- відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва
Галузеві фактори	- збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах; - змінювання геологічних умов видобутку та корисних компонентів руди
Наведення та освоєння нових виробничих об'єктів	- диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів.

Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. І основу будь-якої моделі мотивації накладають передусім психологічні аспекти.