6.3 Складові елементи ринкової інфраструктури

Однією з умов функціонування ринку є існування взаємозв’язаної системи організацій, які обслуговують потоки товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили, що переміщаються в межах ринкової системи під впливом ринкових стимулів. І чим більший ринок, тим більше в ньому зайнято спеціалізованих організацій, що обслуговують його. В економічній літературі сукупність таких організацій (інститутів) позначається поняттям «ринкова інфраструктура».

Термін «інфраструктура» (від латин, infra – підстава, фундамент, і structura – будова, взаєморозташування) вперше був застосований у дослідженнях західних економістів. Є декілька варіантів пояснення походження даного терміну. Згідно з одним із них, виникнення інфраструктури пов’язане з будівельним виробництвом, тобто вона ототожнювалася з фундаментом якої-небудь будови. Інший пов’язує походження терміну з військовим профілем дій, як комплекс споруд і комунікацій, що забезпечує успішні військові операції. У 40-і роки минулого сторіччя під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню матеріального виробництва.

Суть інфраструктури слід розглядати з урахуванням таких підходів, як хронологічний, генеалогічний, структурно-логічний і функціональний.

Хронологія появи перших спроб використання терміну «інфраструктура» в економічній літературі (виходячи з аналізу опублікованих в різних країнах робіт), значною мірою досить невизначена. В одних роботах указується післявоєнний період – кінець 40-х років XX ст., в інших стверджується, що термін «інфраструктура» був введений в економічну науку в 1955 р. американським економістом П. Розенштейном-Роданом. Поняття «інфраструктура» він застосував до «всіх умов навколишнього суспільного середовища, необхідних для того, щоб приватна промисловість була в змозі зробити перший ривок». Англійський економіст А. Янгсон називає першовідкривачем даного терміну X. Зінгера, який у своїх роботах на початку 40-х років використав термін «overhead capital» – «інфраструктура».

Генеалогія терміну «інфраструктура» в економічній літературі простежується в двох напрямах: поняття інфраструктури існує як у військовій справі, так і в будівництві. Дискусіям піддається і семантична відповідність слова «інфраструктура» економічному змісту, що мається на увазі. Зокрема, І.М. Маєргойз вважав відповідним за суттю і виконуваними функціями термін «загальнофондова база (територія)», а такий дослідник інфраструктури, як доктор К. Мюллер-Бюлов вважав, що термін «інфрасистема» краще характеризує сутнісний зміст даної категорії.

При розгляді суті інфраструктури одним із важливих моментів є визначення місця і встановлення функцій інфраструктури в ринковій системі країни. Так, на думку російських економістів В.П. Федько і Н.С. Федько «при визначенні меж інфраструктури і вичлененні її з системи суспільного виробництва, неприпустимо розглядати інфраструктуру як арифметичну суму галузей, які обслуговують економіку. Тільки комплекс галузей і видів діяльності, що мають функціональне єдине призначення і мають певні ознаки, може вважатися інфраструктурою».

Американський економіст П. Розенштейн-Родан включав до інфраструктури «базові галузі економіки (енергетику, транспорт, зв’язок), розвиток яких передує більш швидко-окупним і прямопродуктивним інвестиціям». X. Зінгер також виділяв «прямопродуктивний капітал» і капітал «накладний» – «overhead capital». На його думку, в країнах, що формують систему ринкових відносин, інвестиції в інфраструктуру повинні сприяти зростанню національного доходу, який надалі повинен стимулювати зростання інвестицій.

Схожої думки дотримувався і П. Самуельсон, відзначаючи, що держава свідомо йде на інвестиції в інфраструктуру, оскільки «збільшення суспільного допоміжного капіталу» (asocial overhead capital») створює «невідчутні вигоди, від яких не можна чекати грошових прибутків для приватних інвесторів», бо «масштаби деяких із них дуже великі для обмежених ринків приватного капіталу, а інші окупатимуться протягом надто тривалого терміну, щоб приватні інвестори дуже ними зацікавилися».

Значна частина зарубіжних і вітчизняних дослідників, конкретизуючи природу інфраструктури, приходять до думки про те, що найбільш істотною ознакою вказаної категорії є її роль у створенні загальних передумов відтворювального процесу, загальних умов зростання суспільного виробництва і прогресу. Разом з тим «загальні умови» трактуються неоднозначно. Так, одні дослідники стверджують, що «загальні умови створюються безпосередньо самим розвитком продуктивних сил і визначаються станом групи галузей що входять в них, у першу чергу, транспорту і зв’язку». Інші відносять до «загальних умов» природу, працю, ресурси, технічну культуру і обґрунтовують це нелімітуючим характером даних чинників у розвитку виробництва за часів мануфактури і великої машинної індустрії, коли «підтримка їх відтворення на певному рівні виділялася як «загальна умова», яку потрібно було соціально організувати і розвивати». Проте дані трактування доповнюють один одного: «загальні умови ... мають найважливішу специфічну особливість – можливість створення єдиної платформи (фундаменту) для розширення соціалістичного відтворення інтенсивного типу».

Слід підкреслити, що економічна категорія «інфраструктура» трактується в спеціальній літературі неоднозначно. Так, автори наукового видання «Інфраструктура товарного ринку» В.П. Федько і Н.С. Федько під інфраструктурою розуміють «сукупність видів діяльності, що забезпечують ефективне функціонування об’єктів ринкової економіки і їх єдність у певному реальному ринковому просторі».

Професор Л.А. Ібрагімов вважає, що «інфраструктура товарного ринку – комплекс видів діяльності у сфері обігу відповідних груп підприємств, організацій, установ, завдання яких зводиться до раціоналізації руху товару, ринкового регулювання товарно-грошового обігу. Вона створює передумови й умови для прискорення оборотності засобів в економіці, вдосконалення ринкового процесу реалізації знов створеної вартості, зміцнення матеріально-технічної бази сфери обігу, оптимізації ділових комерційно-господарських зв’язків. Завдяки наявності інфраструктури ділові взаємовідносини суб’єктів товарного ринку ведуться на стрункій цілеспрямованій основі».

Російський економіст В.Н. Стаханов визначає суть інфраструктури як «комплекс специфічних трудових процесів з виробництва послуг, що забезпечують обмін діяльністю в суспільному виробництві і житті людини».

Професор І.К. Беляєвський трактує інфраструктуру ринку як «сукупність допоміжних підгалузей і засобів, що організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси -взаємний пошук один одного продавцями і покупцями, рух товару, обмін товарів на гроші, а також господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур».

На думку І. Ф. Чернявського, «інфраструктуру складають сукупність спеціалізованих виробництв і видів діяльності, функції яких полягають у наданні основним галузям послуг виробничого і соціального призначення з метою забезпечення ефективного функціонування загальнонародної кооперації праці й отримання високих кінцевих результатів».

У своїй науковій роботі «Теорія інфраструктури» професор Кильского університету Р. Іохімсен узагальнив основні погляди представників різних зарубіжних економічних шкіл на природу і суть інфраструктури, її функції і роль в сучасному капіталістичному виробництві. Під інфраструктурою Р. Іохімсен розуміє сукупність матеріальних, персональних та інституційних видів діяльності і їх організацій, що сприяють створенню господарської єдності на території і вирівнюванню винагороди за однакові вкладення доцільно витрачених ресурсів, тобто роблять можливою повну інтеграцію і високий рівень господарської діяльності. В цілому основна частина приведеного визначення інфраструктури відображає погляди більшості дослідників на її суть в сучасних умовах ринку.

Різноманіття думок про суть інфраструктури дозволяє зробити висновок про те, що з однієї точки зору, інфраструктура – це сукупність галузей і суб’єктів господарювання, аз іншої – це сукупність організаційних, виробничих і соціальний функцій ринку.

Сучасне розуміння інфраструктури включає найважливіші блоки, що визначають ефективність функціонування економіки в цілому (рис. 6.2).

Виробнича інфраструктура є сукупністю галузей і підгалузей, основними функціями яких є виробничі послуги і забезпечення економічного обігу в народному господарстві. Вони створюють загальні умови для розміщення й успішного функціонування суспільного виробництва. Виробнича інфраструктура включає:

1) транспорт усіх видів для обслуговування виробництва;

2) засоби зв’язку для обслуговування виробництва;

3) матеріально-технічне постачання і систему просування товарів;

4) заготовки і збут сільськогосподарської продукції;

5) об’єкти електроенергетики.

Рисунок 6.2 – Склад інфраструктури економіки

Соціально-побутова інфраструктура – це сукупність галузей і підгалузей, що забезпечують матеріальні, культурні та побутові умови для розміщення і нормальної життєдіяльності людей. Оскільки практична реалізація цих умов виражається в послугах і духовних благах, то соціально-побутову інфраструктуру можна назвати сферою виробництва послуг і духовних благ. У галузевій класифікації соціально-побутова інфраструктура представлена народною освітою, охороною здоров’я, фізкультурою і спортом, культурою і мистецтвом, роздрібною торгівлею і громадським харчуванням, житлово-комунальним господарством, побутовим обслуговуванням, пасажирським транспортом, зв’язком для обслуговування населення.

Інституційна інфраструктура виступає не як самостійна галузь або підгалузь, а обслуговує їх у ролі підсистеми, що управляє. Вона формується з організацій, які безпосередньо управляють відтворювальним процесом або обслуговують сферу обігу (наприклад, установи фінансово-кредитної і банківської систем, обчислювальні центри тощо). Інституційна інфраструктура діє на різних рівнях господарської діяльності у межах суб’єкта господарювання (регіону, сектора, підприємства), де складаються і виконуються різні господарські плани. Функції інституційної інфраструктури полягають у тому, щоб виробити такий внутрішній правопорядок, що діє в рамках якого-небудь господарського організму, щоб результати господарської діяльності давали можливість суб’єктам, які беруть участь у ній, розвиватися і забезпечували рівність ефекту для них.

Екологічна інфраструктура складається із споруд і об’єктів, призначених для охорони, відтворення і поліпшення навколишнього природного середовища. Формування екологічної інфраструктури стало нагальною необхідністю сучасного етапу розвитку суспільства, що обумовлено зростанням темпів добування і використання різних природних ресурсів, забрудненням зовнішнього середовища відходами виробництва і споживання.

Персональна інфраструктура охоплює кількість і «якість» (рівень підготовки) людей, що беруть участь в трудоразделенном товарному господарстві, з урахуванням їх роботи, сприяючого підвищенню ступеня інтеграції загальної господарської діяльності.

Інфраструктура за своїм змістом має ряд об’єктивно властивих їй ознак:

1) вона є продуктом розвитку продуктивних, сил суспільства;

2) вона виступає як результат процесу виробництва матеріальних благ;

3) її зміст визначається внутрішньою економічною єдністю галузей, які її формують, і видів діяльності;

4) вона є відображенням тих економічних відносин, які склалися на даному етапі розвитку або властиві певному суспільству;

5) види діяльності галузей, які формують інфраструктуру, обумовлюються тими функціональними призначеннями або пріоритетами, які складаються в суспільстві.

Вдосконалення інфраструктури благотворно впливає на економіку, тоді як її відсутність або недостатній розвиток може сприяти відновленню інфляції.

За наслідками становлення та розвитку інфраструктури (у зіставленні з матеріальним виробництвом) можна виділити три групи країн:

• першу групу представляють США, де рівень розвитку інфраструктурних складових національної економіки випереджає рівень розвитку інфраструктури;

• другу групу складають країни Західної Європи, що одержали в післявоєнні роки могутні інвестиційні вливання США в свою економіку, які дозволили вирівняти темпи розвитку інфраструктури і матеріального виробництва;

• третя група представлена країнами колишнього СРСР і державами колишнього соцтабору, рівень розвитку інфраструктури в яких значно відставав від рівня розвитку матеріального виробництва. Проблема полягала не в тому, що була відсутня елементарна інфраструктура, а в тому, що вона призначалася для централізованої планової економіки. Аналіз показує, що витрати через погану інфраструктуру еквівалентні додатковому 30% податку на всі комерційні підприємства.

Таким чином, ринкову інфраструктуру можна розглядати як сукупність органів та інститутів, що організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси – взаємний пошук один одного продавцями і покупцями, рух товару, обмін товарів на гроші, а також господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур.

Кожній моделі економіки відповідає власна модель інфраструктури, що визначає якість управління економікою в цілому. Перехід від моделі економіки з високим рівнем державного регулювання до моделі з переважно ринковими регуляторами зажадав зміни й інфраструктури господарства. Це виявилося в зміні форм і методів роботи елементів інфраструктури, формуванні нових і ліквідації застарілих.

Учасники економічного обігу взаємодіють через певну систему ринків – ринок товарів і послуг, фінансовий ринок, ринок трудових ресурсів. Блоковий склад ринкової інфраструктури представлений на рис. 6.3.

Найбільш важливим, з точки зору створення інфраструктури ринку, є процес формування інфраструктури товарних ринків і надання послуг його елементами.

Рисунок 6.3 – Класифікація інфраструктури ринку за укрупненими блоками

Інфраструктура товарних ринків – це сукупність організаційно-економічного, технічного, технологічного і нормативно-правового потенціалу економіки, закладеного у вирішальні можливості окремих галузей і видів діяльності з надання сфері обігу необхідного набору послуг для підвищення результативності товарообмінних операцій.

Основними функціями інфраструктури товарного ринку є:

• сприяння суб’єктам товарного ринку і реалізація їх економічних інтересів;

• організаційне оформлення комерційно-господарських відносин ділових партнерів;

• забезпечення юридичного, фінансового, страхового, контрольного обслуговування;

• вивчення кон’юнктури ринку, товарів, конкурентів, посередників, споживачів;

• власне торговельна або інша комерційно-господарська діяльність;

• посередництво в реалізації товарів, налагодженні комерційно-господарських зв’язків;

• надання відповідних послуг суб’єктам товарного ринку;

• використання можливостей транспорту, засобів зв’язку, складського господарства, паливно-енергетичного комплексу.

Ці функції виконуються відповідною розгалуженою структурою підприємств, організацій, установ - учасників товарного ринку (рис. 6.4).

Рисунок 6.4 – Основні елементи інфраструктури товарного ринку

У свою чергу, елементи інфраструктури товарного ринку включають широкий спектр різнопланових організацій і систем, що представляють різні сфери економіки країни.

Торговельні підприємства й організації є об’єктом втілення економічних інтересів суб’єктів товарного ринку. Сучасна система торгівлі визначає попит і пропозицію, ціни на товари та послуги, структурні зміни в сферах виробництва та обігу, принципово нові підходи до встановлення комерційно-господарських зв’язків. До торговельних підприємств і організацій належать:

• підприємства оптової торгівлі;

• підприємства роздрібної торгівлі;

• оптові та дрібнооптові магазини;

• оптові та роздрібні ринки;

• торгові доми;

• фірми консигнаційної торгівлі;

• підприємства комісійної торгівлі;

• товарні біржі;

• ярмарки;

• аукціони.

Комерційно-посередницькі організації відіграють активну роль у формуванні та здійсненні руху товару. Серед напрямів комерційно-посередницької діяльності основними є:

• планування обсягів закупівлі та її організація;

• пошук і вибір якнайкращого партнера з числа виробників і споживачів товарної продукції;

• визначення оптимальних продажних і закупівельних цін;

• організація руху товару і здійснення торговельних операцій;

• надання споживачам широкого спектру послуг.

На товарному ринку комерційно-посередницькі функції виконують такі організації:

• дилерські фірми;

• дистриб’юторські фірми;

• агентські фірми;

• брокерські організації;

• торговельно-промислові палати.

Організації з надання послуг впливають на раціоналізацію руху товару, вдосконалення матеріально-технічної, інженерно-технологічної бази товарного ринку, ресурсозбереження, вирішення проблем управління, планування й організації комерційно-господарської діяльності суб’єктів товарного ринку. Види послуг досить різноманітні, і їх перелік постійно поповнюється. Економічна корисність робить послугу предметом торгівлі, оскільки вона має ознаки товару - створюється працею, супроводжується матеріальними, трудовими, фінансовими витратами, проводиться для інших, має суспільну споживну вартість, надходить у користування тих, хто потребує її. У складі інфраструктури товарного ринку визначилися й активно функціонують наступні організації з надання послуг:

• прокатні організації;

• лізингові організації;

• інжинірингові фірми;

• консультаційні (консалтингові) фірми.

Інформаційні організації сприяють розвитку товарного ринку, оскільки його суб’єкти в сучасних умовах не можуть успішно конкурувати, якщо не мають у своєму розпорядженні відповідної інформації. Відсутність інформаційного забезпечення ускладнює орієнтацію підприємств, організацій на товарному ринку, негативно впливає на вибір ділових партнерів, необхідних товарів, способів руху товару. Серед організацій, які забезпечують суб’єктів товарного ринку об’єктивною оперативною інформацією для успішного ведення комерційно-господарської діяльності, можна виділити:

• маркетингові й інформаційно-комерційні центри;

• виставки;

• рекламні організації.

Фінансові організації сприяють функціонуванню товарного ринку, а його суб’єкти мають у своєму розпорядженні відповідні фінансові можливості. До організацій, які займаються фінансовим обслуговуванням товарного ринку, належать:

• банківська система;

• спеціалізовані фінансові установи;

• клірингові установи;

• фондові та валютні біржі;

• страхові організації.

Контролюючі організації сприяють раціональному функціонуванню товарного ринку в усіх його ланках. Адже відсутність належного контролю за функціонуванням товарного ринку призводить до фінансових, правових, податкових та інших порушень, нераціонального руху товару, наявності неякісних, екологічно небезпечних товарів, недобросовісної конкуренції. Виконання функцій з регулювання та контролю товарного ринку покладене на наступні організації:

• митні служби;

• аудиторські фірми;

• казначейство;

• органи податкової адміністрації;

• органи інспекції торгівлі.

Юридичні організації визначають функціонування товарного ринку, а також успішне здійснення комерційно-господарської діяльності його конкретним суб’єктом. Розвиток товарно-грошових відносин означає рівність їх учасників, свободу вибору, недоторканність власності, можливість безперешкодного здійснення цивільних прав та їх захист, державне регулювання економічних відносин. Правове забезпечення здійснюють наступні організації:

• юридичні фірми;

• нотаріальні контори;

• адвокатура;

• судова система.

Організації з кадрового забезпечення відіграють значну роль у процесі вироблення і реалізації кадрової політики на товарному ринку. Товарний ринок знаходиться в тісному контакті з ринком праці, оскільки просування товарної продукції від виробників до споживачів вимагає докладання праці відповідних працівників. Підготовкою і реалізацією завдань щодо кадрового забезпечення суб’єктів товарного ринку займається низка організацій:

• служби зайнятості;

• кадрові служби підприємств, організацій;

• учбові заклади з професійного навчання;

• служби з перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Транспортна система є важливою ланкою в процесі формування комерційно-господарських зв’язків на товарному ринку й організації руху товару. Специфіка транспорту як сфери економіки полягає в тому, що він не виробляє товарну продукцію, а тільки бере участь у її створенні, забезпечуючи сировиною, матеріалами, устаткуванням і доставляючи товарну продукцію споживачу. Транспортні витрати включаються в собівартість товарної продукції. Транспортна система товарного ринку дозволяє:

1) визначати спеціалізацію транспортних засобів;

2) визначати спеціалізацію, концентрацію та маршрутизацію перевезень вантажів;

3) вирішувати завдання транспортного обслуговування товарного ринку;

4) визначати поточні та перспективні потреби товарного ринку в перевезеннях вантажів і пасажирів, раціонально розподіляти перевезення між окремими видами транспорту;

5) комплексно розвивати всі види транспорту і безперервно їх удосконалювати;

6) визначати й уточнювати сферу найбільш ефективного використання кожного з видів транспорту;

7) розширювати і раціоналізувати перевезення вантажів у змішаному сполученні;

8) раціонально розміщувати окремі види транспорту на території країни, виходячи з потреб внутрішніх і зовнішніх комерційно-господарських зв’язків, що розвиваються.

Перевезення вантажів на товарному ринку здійснюються різними видами транспорту – залізничним, автомобільним, водним, повітряним, трубопровідним.

Система зв’язку сприяє раціоналізації комерційно-господарських зв’язків між суб’єктами товарного ринку, вдосконаленню товарного асортименту, формуванню потрібних обсягів товарної маси на ринку, ціноутворенню, рекламній діяльності. Сама галузь зв’язку інформацію не створює, а зберігає її і транспортує від джерела до конкретного одержувача. На товарному ринку представлені наступні види зв’язку – поштовий, електричний, радіо- та телевізійний, космічний.

Складське та тарне господарство служить важливою ланкою, що забезпечує рух товару, місце розподілу, сортування, комплектації, зберігання й експедиції товарно-матеріальних цінностей. Складське господарство як елемент інфраструктури товарного ринку включає:

• склади;

• устаткування для розміщення матеріалів і виробів;

• підйомно-транспортні машини та механізми;

• тару.

Паливно-енергетичний комплекс сприяє успішній діяльності всіх суб’єктів товарного ринку. Паливно-енергетичний комплекс виконує подвійну роль: по-перше, він повністю забезпечує роботу всіх елементів інфраструктури товарного ринку, а по-друге, його складові є товаром як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку. У структуру паливно-енергетичного комплексу входять такі підкомплекси: нафтовий; газовий; вугільний; електроенергетичний.

Якщо говорити про суто ринкову інфраструктуру або її допоміжні організації, можна дати таке визначення:спеціалізована ринкова інфраструктура – це сукупність допоміжних організацій, які обслуговують окремі ринки, полегшують і спрощують обіг ресурсів та готової продукції.

Ринки та складові ринкової інфраструктури подано в табл. 6.1.

Таблиця 6.1 – Ринки та їх відповідні складові спеціалізованої інфраструктури

Ринок	Відповідні складові інфраструктури
Капіталів	Банки, інвестиційні та трастові фонди
Грошей
Цінних паперів	Фондові біржі
Товарів і послуг	Товарні біржі
Природних ресурсів
Праці, пенсійного забезпечення	Служби зайнятості (біржі праці), пенсійні фонди

Деякі установи ринкової інфраструктури, наприклад, банки, можуть обслуговувати майже всі ринки.

Елементи ринкової інфраструктури – фактично посередники між виробниками і споживачами як двома головними суб'єктами ринку, що забезпечують швидкий та безперебійний рух товарів і послуг від підприємств до кінцевих споживачів. Це дає змогу виробникам економити на питаннях збуту, сконцентрувавши всі зусилля на виробництві. Водночас посередники, зосереджуючись на своїх вузьких функціях, досягають високої ефективності за рахунок спеціалізації. Від цього виграють усі учасники ринку.

До функцій ринкової інфраструктури належать:

• зниження ризику в бізнесі;

• прискорення обігу продуктів і ресурсів;

• наближення товарів і послуг до покупців;

• розвиток підприємств шляхом випуску та розміщення цінних паперів;

• збільшення кількості робочих місць;

• підвищення професійного рівня працівників.

З огляду на сутність і функції фінансів, їх доцільно охарактеризувати як окрему складову інфраструктури, оскільки головне суспільне призначення фінансів полягає насамперед у створенні, спільно з іншими складовими інфраструктури, незалежних передумов для відтворювального процесу, що є основою життєдіяльності суспільства.

Фінанси стосовно економіки відіграють забезпечувальну роль. Причому це стосується всіх її складових, а не тільки суб'єктів господарювання. Через фінанси домогосподарств опосередковується споживання, що забезпечує процес відтворення, та формування заощаджень, які є основою інвестицій і внаслідок цього розширеного відтворення. По суті, фінанси за допомогою системи державних закупівель і суспільних послуг задовольняють власне потреби, опосередковуючи перерозподільні процеси.

Фінанси існують не самі по собі, а для забезпечення потреб громадян, підприємств і держави. Будь-яка фінансова операція, нині або у перспективі, пов'язана із суспільним відтворенням. З одного боку, основою для формування доходів усіх суб'єктів є ВВП, а з іншого - їх використання пов'язане з відтворенням циклу того самого валового внутрішнього продукту.

Отже, фінансова інфраструктура національної економіки є досить складним, розгалуженим і багатовекторним явищем, тісно пов'язаним з такими формулюваннями та поняттями, як «фінансовий ринок», «фінансова система», «ринок фінансових послуг», «фінансовий сектор економіки» та інші (рис. 6.3). Її можна розглядати у двох аспектах – організаційному та інструментальному. Перший характеризує склад суб'єктів, другий – сукупність засобів, що ними використовуються.

Організаційна фінансова інфраструктура – це сукупність відповідних організаційних структур, які забезпечують функціонування фінансів як в окремих секторах фінансової системи, так і за її межами. Вона включає три складові: управлінську, інституційну та обслуговувальну.

Управлінська фінансова інфраструктура представлена фінансовими органами, які виконують функції оперативного управління у сфері державних фінансів, регулятивну діяльність щодо інституцій фінансового та страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансовими органами галузей, відомств, підприємств, організацій та установ.

Інституційна фінансова інфраструктура – сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому ринку і ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо переміщення та інвестування ресурсів.

Обслуговувальна фінансова інфраструктура включає суб'єктів, що виконують функції посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські і дилерські контори та ін.) і допоміжні функції на ринку цінних паперів (депозитарії, реєстратори тощо), а також суб'єктів, які, не будучи фінансовими за змістом, надають послуги іншим суб'єктам у сфері фінансової діяльності (рейтингові та аналітичні агентства, аудиторські і консалтингові фірми, інформаційні служби, рієлтерські контори, бюро кредитних історій тощо).

Інструментальна фінансова інфраструктура – це сукупність фінансових інструментів, які використовують суб'єкти організаційної інфраструктури у процесі роботи. Оскільки напрями і сфери діяльності окремих суб'єктів, їх функції, завдання та повноваження суттєво відрізняються, мають місце і відмінності в інструментах, які вони використовують. При цьому фінансові інструменти, забезпечуючи діяльність фінансового сектору, можна застосовувати і у фінансовій політиці для досягнення впливу одних суб'єктів на інші.

Сучасні теорія та практика фінансів характеризуються динамічними змінами, які насамперед пов'язані з розвитком фінансового інструментарію. На ринку виграє той, хто на будь-які вимоги може запропонувати щось нове і водночас потрібне.

Доцільно звернути увагу на те, що фінансова інфраструктура є складним та багатоплановим явищем, що динамічно розвивається та потребує всебічного і глибокого дослідження з метою ефективного використання.

Основи формування і подальшого функціонування фінансової інфраструктури в країні було закладено під час проведення у 90-х роках минулого століття фінансової реструктуризації та реформування фінансових відносин. Це стало надійним фундаментом для розвитку національної фінансової системи, завдяки якому розпочався і продовжувався розвиток фінансової інфраструктури як в організаційному, так і в інструментальному спрямуваннях. На сьогодні така інфраструктура створена і виконує свої функції, хоча залишається досить багато частково розв'язаних чи взагалі не розв'язаних проблем.

Фінансові органи мають достатні повноваження, щоб реалізовувати покладені на них функції. Проте результативність їх діяльності не може задовольняти суспільство. Причинами цього є недосконалість та непередбачуваність змін законодавчого і нормативного характеру, політична нестабільність у країні та корупційні дії представників влади у процесі вирішення питань фінансового забезпечення.