10. Як можна охарактеризувати політику, як фактор загального середовища?
а) загальна легальна система країни, в якій оперує організація;
б) розподіл і концентрація влади; політична система; політична активність, стиль політичного життя в країні, в якій оперує організація;
в) демографічна, етнічна, статтєво-вікова і класова структура країни, в якій функціонує організація;
г) ступінь розвиненості фінансових, трудових і споживчих ринків.
11. Вкажіть правильну закономірність:
а) чим менше втручання держави в економіку, тим більшою підставою для міжорганізаційних відносин виступає підмандатність;
б) чим сильніше втручання держави в економіку, тим більшою підставою для міжорганізаційних відносин виступає підмандатність;
в) чим сильніше втручання держави в економіку, тим більшою підставою для міжорганізаційних відносин виступає матеріальна вигода;
г) чим сильніше втручання держави в економіку, тим більшою підставою для міжорганізаційних відносин виступає посилення конкуренції.
12. Які є особливі фактори, що визначають стиль взаємодії організації із зовнішнім середовищем?
а) місія, стратегія і цілі;
б) структура, цілі і конкуренція;
в) стратегія, влада і невизначеність;
г) громадськість, підмандатність і мінливість.
Тема 5 структура та управління підприємством
5.1 Характеристика структури підприємства
Сучасне підприємство та його основна організаційна структура – виробництво належать до категорії складних систем. Ця обставина повинна бути врахована в аналізі особливостей функціонування підприємства, оцінці його економічної ефективності й економічного управління. Поняття «система» передбачає цілісність об’єкта, що складається з багатьох взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів. Функціонування цього об’єкта визначається сформульованими місією та цілями.
Окрім цілісності система характеризується структурою, певними властивостями (параметрами), зв’язками між елементами як всередині системи, так і зовні. Структура системи може бути класифікована за різними ознаками (табл. 5.1).
Більшість підприємств належить до багаторівневих ієрархічних структур з такими характерними рисами:
автономність окремих підсистем (елементів);
пріоритет вищих за рівнем підсистем порівняно з нижчими;
керованість нижчих за рівнем підсистем з боку вищих.
Таблиця 5.1 – Класифікація структури системи
Класифікаційна ознака |
Види систем |
За кількістю рівнів ієрархії |
Однорівневі, багаторівневі |
За ступенем централізації управління |
Централізовані, децентралізовані, змішані |
За принципами поділу на підсистеми |
Функціональні, об’єктні |
За кількістю цілей функціонування |
Одноцільові, багатоцільові |
З умови пов’язаності підсистем підприємства між собою, а також і системою-резидентом можна визначити певні вимоги до відносин між підсистемами, що суттєво впливають на ефективність управління підприємством:
необхідність чіткого узгодження цілей між рівнями підсистем та системою загалом;
забезпечення інформаційної сумісності підсистем, можливості оперативної обробки та передання даних у наступні ланки системи;
застосування єдиної формалізації структури інформації у вигляді типових документів, форм обліку, показників контролю функціонування підсистем і підприємства загалом;
обробка інформації, що надходить у режимі реального часу.
Категорія «структура» відображає будову та внутрішню форму системи. Зв’язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури – невід’ємний атрибут усіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія «структура» означає відносно стійкі зв’язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.
При розробленні положень про структуру підрозділів підприємства необхідно попередньо визначити зміст та обсяг виконуваних ними функцій, з’ясувати особливості даного підприємства, а також вивчити досвід організації роботи аналогічних підрозділів споріднених підприємств.
З метою створення раціональної структури підприємства використовують різноманітні показники (табл. 5.2). Наприклад, ступінь централізації інструментального виробництва розраховують як відношення обсягу робіт інструментального цеху до загального виробництва інструменту на підприємстві.
При проектуванні нових підприємств коефіцієнт використання території повинен коливатися в межах 0,45-0,55, що забезпечує його ефективне розміщення.
Аналіз цієї системи показників дає змогу визначити шляхи створення раціональної структури підприємства, яка повинна забезпечити:
безперервність і прямоточність виробничого процесу;
оптимальність спеціалізації цехів і дільниць, пропорційність їх структуризації;
можливість розширення і перепрофілювання виробництва;
відсутність дублювання.
Таблиця 5.2 – Показники, які визначають структуру підприємства
Чинникип структури підприємства |
Показники |
Пропорційність структурних ланок підприємства |
потужність виробничих підрозділів |
Розмір виробничих ланок |
обсяг випуску продукції; чисельність працівників; вартість основних виробничих фондів; виробнича потужність |
Рівень спеціалізації окремих виробничих ланок |
питома вага предметно, подетально та технологічно спеціалізованих підрозділів; рівень спеціалізації робочих місць визначається кількістю виконаних детале-операцій на одному робочому місці |
Співвідношення між основним, допоміжним і обслуговуючим виробництвом |
питома вага основних, допоміжних і обслуговуючих виробництв: за чисельністю працівників; кількістю обладнання; вартістю основних фондів. |
Ступінь централізації окремих виробництв |
показник централізації виробничого процесу, який визначається як відношення обсягу робіт, виконаних у спеціалізованих підрозділах, до загального обсягу робіт даного виду |
Ефективність розміщення підприємства |
коефіцієнти використання: - площі виробничих приміщень; - території підприємства; - забудови |
Характер взаємозв’язку між підрозділами |
кількість технологічних циклів, через які проходить предмет праці до трансформації його в кінцевий продукт; довжина транспортних маршрутів руху напівфабрикатів; вантажообіг. |
Організаційна структура підприємства це фіксовані взаємозв’язки, що існують між його підрозділами та працівниками.
Організаційні структури підприємств можуть розрізнятися за рівнем централізації управління. Перший тип організаційної структури – це структура з повною централізацією господарських ланок підприємства. Підрозділи, які входять до складу підприємства, повністю втрачають свою юридичну і виробничу самостійність. Створення таких підприємств базується на технологічній кооперації виробничих процесів, однорідності виготовлюваної продукції, стійких господарських зв’язках. Прикладом подібної організаційної структури можуть бути підприємства, які створюються в автомобільній промисловості.
На підприємстві встановлюється чітка ієрархічна піраміда з конкретними функціями керівників усіх рівнів. Діяльність таких підприємств визначається заздалегідь складеними і затвердженими виробничими планами. Розвинута мережа внутрішнього інформаційного зв’язку забезпечує швидке передання розпоряджень і вказівок зверху вниз і зворотної інформації про їх виконання, яка надходить знизу вверх. Отже, підприємства цього типу організаційної структури вирізняються високим ступенем визначеності у плануванні своєї діяльності.
Другий тип організаційної структури становлять підприємства, які характеризуються неповною централізацією структурних елементів. Цей тип організаційної структури властивий підприємствам з серійним випуском продукції. На таких підприємствах ступінь визначеності у плануванні діяльності значно нижчий, бо постійно повторюваний перехід на виготовлення нової серії продукції вимагає впровадження у виробництво певних змін. Тут інструкції розробляються стосовно заходів, прийомів, методів, які залишаються незмінними.
В інших випадках заходи щодо розв’язання питань, які виникають у відтворювальному процесі, узгоджуються з вищестоящим керівництвом. Спірні питання, котрі виникають між двома суміжними виробничими ланками, вирішує начальник цеху, а між двома суміжними цехами – заступник директора підприємства, між двома взаємозв’язаними підприємствами – генеральний директор або його заступники. Як свідчить практика, вирішення подібних питань може здійснюватись нормально лише до певної межі. Тому процес підготовки і прийняття управлінських рішень уповільнюється. Це особливо виявляється під час упровадження нововведень. Уповільнення цього процесу стримує науково-технічний розвиток виробництва.
Слід наголосити, що в умовах серійного виробництва кількість науково-технічних і організаційних проблем, які потребують термінового вирішення, значно більша порівняно з масовим виробництвом. У зв'язку з цим з’являється об’єктивна потреба у створенні в системі організаційної структури координаційного механізму, який забезпечує узгоджену діяльність виробничих підрозділів відповідно до встановлених обсягу, якості й термінів виконання робіт. Низові ланки управління набувають права самостійного вирішення питань, що належать до їх компетенції. У результаті знижується потреба в погодженні багатьох питань з вищим керівництвом. Отже, прийняття рішень безпосередньо самими виробничими підрозділами вивільняє останніх для підготовки і прийняття більш важливих господарських рішень.
Третій тип організаційної структури – це підприємства, які характеризуються частковою централізацією структурних елементів. Даний тип організаційної структури властивий підприємствам з одиничним виробництвом складних видів продукції. На таких підприємствах низький ступінь визначеності у плануванні їх виробничої діяльності. Тут проводиться активна робота з удосконалення технології виробництва, а організаційна структура володіє ще більш досконалим координаційним механізмом порівняно з підприємствами з серійним виробництвом. Система внутрішнього зв'язку використовується для широкого передання інформації не тільки «по вертикалі» між різними рівнями, а й «по горизонталі», що забезпечує координацію діяльності взаємозв'язаних виробничих і структурних підрозділів.
Для підприємства – основної організаційної ланки економіки України, самостійного суб’єкта господарювання, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу), характерна наявність в організаційній структурі таких підрозділів, як технічні, виробничі, планово-економічні, фінансові, маркетингові, обслуговуючі, кадрові, адміністративно-господарські. На окремих підприємствах можуть створюватись транспортні, будівельні та інші підрозділи організаційної структури.
Слід підкреслити, що організаційна структура є поняттям не постійним, а динамічним, яке зазнає швидких змін. У міру подальшого поглиблення суспільного поділу праці, зростання різноманітних потреб виникають нові, більш гнучкі форми організаційної структури. В умовах ринкової трансформації економіки України поряд з успішно діючими організаційними структурами з’являються нові: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншим принципом на основі договору або статуту.
Економічна теорія встановила причинно-наслідкову залежність організаційних структур від типу виробництва: масового, серійного, одиничного. У межах кожного типу виробництва формується відповідна організаційна структура підприємства, яка враховує специфічні особливості його діяльності.
Як показали проведений аналіз та оцінка американських і англійських підприємств обробної промисловості, що мають у своєму складі великі заводи з масовим, серійним та одиничним виробництвом, на кожному з цих підприємств сформована своя організаційна структура, яка відповідає типу даного виробництва. На тих підприємствах, де організаційна структура не узгоджувалася з типом виробництва, спостерігалася відносно низька економічна ефективність виробництва.
Надзвичайно важливим є також установлення причинно-наслідкового зв’язку організаційної структури й кількості та складності вироблених продуктів. Чим більше їх виробляється, тим складніші ці вироби, тим динамічнішим стає виробництво і складнішою його організаційна структура. У свою чергу, чим складніший виробничий процес, тим більше виникає невизначеності під час планування діяльності керівника.
Кожний тип виробництва – масове, серійне, одиничне – характеризується своїм ступенем визначеності в плануванні діяльності всередині підприємства, який і визначає організаційну структуру. Виходячи з необхідності вдосконалення на підприємствах організаційної структури відповідно до ступеня визначеності в плануванні їх діяльності, вчені США виявили два взаємозв’язані чинники. Перший реалізується через диференціацію процесу праці. З цією метою сферу виробничої діяльності підприємства поділяють на окремі виробничі підрозділи, наприклад цехи. Потім стосовно кожного з них розробляється така організаційна структура, яка є найоптимальнішою з точки зору ступеня визначеності в плануванні діяльності, а отже, забезпечує найповніше використання виробничих, трудових, матеріальних ресурсів. Другий чинник полягає в інтеграції процесу праці. Він реалізується у створенні загальної внутрішньовиробничої організаційної структури, що об’єднує окремі виробничі підрозділи в єдине ціле. Так, наприклад, кожний виробничий підрозділ сучасного машинобудівного підприємства складається з кількох взаємозв’язаних заводів, які становлять єдиний виробничий комплекс. У межах кожного заводу створюється своя організаційна структура, що відповідає оптимальним умовам виробництва з урахуванням ступеня визначеності в плануванні внутрішньозаводської діяльності.
У межах виробничого підрозділу створюється своя організаційна структура, яка забезпечує інтеграцію взаємозв’язаних виробничих ланок. Наприклад, на заводі, що виготовляє автомобільні двигуни ступінь визначеності в плануванні діяльності може бути нижчим, ніж на заводі, що виробляє кузови, оскільки розвиток науково-технічної думки у сфері вдосконалення двигунів з метою підвищення їх економічності і надійності відбувається значно інтенсивніше. Виробництво двигунів є також складнішим і динамічнішим процесом. З урахуванням цих відмінностей формується організаційна структура на кожному заводі. Закономірність тут така: чим частіше відбувається заміна моделей, тим менший ступінь визначеності в плануванні діяльності підрозділу, з урахуванням якої формується організаційна структура.
Ось чому в сучасних умовах з появою високоефективних технічних засобів автоматизації обробки інформації підприємства прагнуть широко їх використовувати для повного інформаційного обслуговування керівників, які беруть участь у коригуванні напружених планів.
Оскільки характер організаційної структури істотно впливає на техніко-економічні показники виробництва, то альтернативний вибір найефективнішого її варіанта є не тільки дуже складним, а й відповідальним завданням, яке вирішується у певній послідовності (рис. 5.1).
Рисунок 5.1 – Етапи вибору найефективнішого варіанту організаційної структури підприємства
При створенні організаційної структури підприємства важливу роль відіграють чітко розроблені положення про відділи і служби, що визначаються стандартом підприємства. Ці положення містять такі елементи:
1) загальні положення;
2) завдання;
3) структура;
4) функції;
5) взаємовідносини відділу з іншими підрозділами;
6) права;
7) відповідальність.
Зазначені положення, по суті, регламентують роль кожного підрозділу підприємства визначають його обов’язки і права, допомагають уникнути паралелізму функцій, забезпечують взаємозв’язок окремих ланок, взаємодопомогу, об’єктивний облік і контроль тощо.