Морально-етичні чинники, що ведуть до виходу дитини із сім'ї

• Асоціальний спосіб життя одного або й обох батьків, різні види залежності (пияцтво, алкоголізм, нарко- і токсикоманія, схильність до азартних ігор), що ведуть до моральної деградації батьків, неблагопо-луччя сім'ї і розлучень, а внаслідок цього погіршується і становище дітей в родині, страждає їх емоційне та духовне здоров'я. Пияцтво та наркоманія дорослих членів сім'ї часто-густо є як результатом, так і причиною зубожіння і "педагогічної безвідповідальності батьків".

• Примус дітей до жебракування з боку дорослих членів роди­ни. В засобах масової інформації з'являється багато інформації про випадки, коли батьки самі використовують своїх дітей або продають злочинним елементам для участі в кримінальній діяльності - крадіж­ках, проституції тощо. Засвоївши негативні поведінкові стереотипи, дитина і сама стає на шлях злочинності й аморальності, часто діти з іиких сімей самі намагаються позбутися негативного впливу дорос­лих і опиняються на вулиці або в дитячих притулках.

• Злочинні діяння батьків, внаслідок яких вони опиняються в місцях позбавлення волі. Як наслідок -діти залишаються без батьків­ського догляду.

• Порушення взаємин у сім'ях, де обоє чи одне з батьків зловжи­ви ють алкоголем або іншими психотропними речовинами, часто при­зводить до різноманітних форм насильства, спрямованого в тому числі І на дітей: фізичного, психологічного або сексуального. Діти, які заз­нали жорстокого ставлення з боку батьків, мають специфічні та психо­логічні вади: поганий стан здоров'я, нервові порушення, затримку пси­хічного розвитку. Всі вони є "групою ризику" в плані соціальної адап-ійції. Грубе ставлення, приниження, насильницькі дії дорослих форму­ють у дитини почуття нелюбимості, відторгнутості, що часто і виштов-муг її на вулицю.

Соціальні чинники, що провокують бездоглядність дітей

До основних суб'єктивних чинників, які призводять до виходу дітей і і сім'ї, можна віднести такі:

• дисфункційність сім'ї (неповна, новоутворена, багатодітна сім'я, сім'я інвалідів);

• нездорова емоційна атмосфера в сім'ї, конфліктність її членів. • Раннє і/або позашлюбне материнство часто є причиною інсти-

туїіінлізації дітей і безпосередньо пов'язано як із соціально-економіч-инми, так і морально-етичними чинниками цього явища. Крім того, іонії багато в чому визначається особливостями української етнічної куль тури і релігії. Так, народження позашлюбної дитини, особливо у шінки-нідлітка, традиційно засуджується християнською патріархаль-Нніи мораллю і є причиною маргіналізації матері. Особливої гостроти іірп мпіект набуває в умовах сільської місцевості. Тому і самі жінки, і іщіі і ім'ї часто сприймають вагітність у ранньому віці як небажане япнші*, оскільки воно означає ганьбу для всього роду, особливо якщо Йи і і.ио дитини не бажає визнавати своє батьківство. Крім того молоді ши і ері, які ще не мають ані освіти, ані постійного місця роботи, ще не в •ми її миховати і матеріально забезпечити дитину, а їхні батьки, які цім римуються консервативних поглядів на родинно-шлюбні стосун-і>н, чисто не бажають їм допомагати ані емоційно, ані фінансово. В і чи її к умовах єдиним виходом для молодої матері, яка й себе саму ще

не в змозі забезпечити, є оформлення дитини до державного закладу піклування.

• Неповна сім'я. У неповних сім'ях дітей виховують переважно жінки. Причини того, що жінка сама виховує дітей, різні: смерть чоло­віка, розлучення через невідповідність характерів, пияцтво, зрада чо­ловіка. Деякі жінки народжують дитину поза шлюбом, бо не знаходять гідного супутника життя.

Матері, які виховують дітей самостійно, не схильні підтримувати їх контактів із колишніми чоловіками, які часто ведуть асоціальний спосіб життя, пиячать, перебувають у в'язниці. У такій сім'ї жінка зму­шена працювати повний робочий день, щоб утримати сім'ю. Тому без­доглядність та девіантна поведінка дітей в таких сім'ях вища, ніж у повних нуклеарних сім'ях: діти з таких родин частіше тікають з дому, вдаються до бродяжництва та схильні до кримінальних дій.

• Новостворені (реструктуровані) сім'ї - сім'ї, які складаються з двох батьків, але один з них не є рідним для дитини чи дітей, тобто є мачухою чи вітчимом. Такі сім'ї часто мають кризовий характер, особ­ливо в тому, що стосується взаємовідносин між нерідними батьками та їхніми прийомними дітьми. За даними досліджень, більше третини ук­раїнських школярів, які вживають різні незаконні наркотики, нале­жать до так званих заново створених сімей.

Наявність одного нерідного з батьків підвищує ризик прилучення до куріння та вживання алкоголю, зумовлює соціальну дезадапто-ваність та неврівноваженість дітей з таких сімей. У багатьох випадках прийомна дитина стає зайвою для нерідного батька чи матері, або ж для обох батьків, особливо якщо рідний з батьків (найчастіше мати) знаходиться в матеріальній залежності від усиновителя. Ситуація за­гострюється в умовах, коли в новоутвореній сім'ї народжується спільна дитина. При цьому нерідко мати не наважується або й не бажає захи­щати свою дитину, тому що боїться втратити годувальника і боїться зруйнувати нову сім'ю. Відсутність взаєморозуміння між покоління­ми, висока конфліктність подібних родин призводить до того, що бать­ки або взагалі відмовляються від дитини, або ж просто здають її до державних закладів опіки.

• Багатодітні сім'ї. У багатодітних родинах існує більш висока вірогідність бездоглядності, і діти з таких сімей більше наражаються на ризик бути втягнутими у жебракування, втеч з дому, правопору­шень, ніж інші діти з повних, але малодітних родин.

• Нездорова емоційна атмосфера в сім'ї, конфліктність її членів. Постійні матеріальні нестатки, відсутність упевненості дорослих в швтрашньому дні почасти призводить до психологічної напруги, між-особистісних конфліктів, деформації сімейних стосунків. Сформовані н таких умовах особливості психіки дитини несприятливо впливають іш її соціальну адаптацію, призводять до заперечення дитиною сімей­них цінностей і відокремлення її від сім'ї. У таких ситуаціях вона почу­ти себе на вулиці краще, ніж дома.

Спектр перелічених чинників кризових ситуацій в родинах охоп­лює різні аспекти життєдіяльності. Неблагополуччя родини може про­вокувати й одна кризова проблема - алкоголізм, безробіття, малоза-бе іпеченість тощо. Але, як правило, кризовий стан сім'ї формується комплексом проблем. Наприклад, безробіття батьків спричинило ма­но іабезпеченість сім'ї, що у свою чергу спровокувало пияцтво, пияц-I по призвело до сварок, безвідповідального батьківства, а це негатив­нії «плинуло на поведінку дітей у цій сім'ї. Тобто, причиною неблаго­получчя стало безробіття, а наслідком, проявом неблагополуччя - асо-иінлі.иа поведінка дитини.

Інший приклад. Алкоголізм батьків став причиною скрутного ми і еріального становища, проявів насилля, виникнення конфліктів між би і ька ми та дітьми, асоціальної поведінки дітей. У цій ситуації причи­ною неблагополуччя є алкоголізм, а наслідком і зовнішнім проявом ііеГншіополуччя- асоціальна поведінка дитини.

У кожної неблагополучної сім'ї існує причина або комплекс при­чин, які спричиняють певні зовнішні прояви неблагополуччя. На рис. 1 Пишімо схему причин та зовнішніх проявів неблагополуччя сімей.

Кожний із наведених факторів неблагополуччя сім'ї може бути прні у і нім у сім'ях. Як правило, таких кризових чинників кілька, вони іичі'н іііііі між собою: інвалідність - безробіття - малозабезпеченість, Ле і| іоііі п я - алкогольна залежність - конфлікти в сім'ї тощо. Кожна і ім'и ішмагається вирішити проблеми, що виникають, власними сила­ми ииьористовуючи внутрішні резерви. Наприклад, у випадку, якщо "піп 11 (шгьків не працює або має алкогольну залежність, то негатив­ний ми ніш цих факторів на життєдіяльність родини нівелюється пози­ційним ііііливом іншого члена подружжя.

Але виникає момент, коли внутрішніх резервів сім'ї не вистачає, щоб упоратися з негативними проявами. За спостереженням фахівців, відносини у таких сім'ях мають характерні особливості, які можуть розглядатися як індикатори кризового стану родини:

• конфлікти в сім'ї між подружжям;

• конфлікт між батьками та дітьми;

• асоціальна поведінка дітей, бродяжництво;

• моральне та фізичне насилля в сім'ї;

• безвідповідальне батьківство.

Саме зовнішні прояви, як наслідки сімейних негараздів, стають причинами звернень клієнтів до спеціалізованих служб, спричиняють занесення таких сімей до банку даних як неблагополучних, що потре­бують соціальної допомоги. Наприклад, у родині батьків-алкоголіків

вихованням підлітка займається бабуся. Але сім'я ставиться на облік ик "иеблагополучна" лише після того, як хлопець скоїв протиправний нчимок. При цьому у сімейних взаєминах нічого не змінилося.

Намагання ліквідувати зовнішні прояви неблагополуччя сім'ї без ЛІкпідації внутрішніх чинників, що їх спричиняють, не може дати по-іи гивного результату. Саме на виявлення внутрішніх причин форму­вання безвідповідального батьківства, виникнення умов, що спричи­няють асоціальну поведінку дітей, вихід їх на вулицю, має бути спря-мшшна діяльність з профілактики дитячої безпритульності та бездог­лядності.

Є сім'ї, які ще не мають зовнішніх проявів неблагополуччя, але внутрішні фактори ризику, які в них існують, легко можуть спровоку-ин і и кризу сім'ї. До таких сімей можна віднести:

• сім'ї, в яких виховується нерідна дитина (сім'ї опікунів, уси­новителів, в яких дітей виховують нерідні батьки (вітчим або мачуха), прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу);

• малозабезпечені сім'ї;

• багатодітні сім'ї;

• сім'ї, які виховують дітей з особливими потребами;

• молоді сім'ї.

('оціальну роботу з такими категоріями сімей можна розглядати К& профілактику кризових явищ у сім'ях.

Аналіз діяльності центрів соціальних служб для молоді з різними шл\п оріями сімей, проведений Державним інститутом проблем сім'ї їй моцоді у 2002 р. за підсумками діяльності спеціалізованих соціаль­нії »і нужб "Родинний дім", дозволив визначити ефективні форми ро­пи і н і сім'ями, діти в яких перебували у стані бродяжництва. Такі сім'ї, ■й ирнініло, малозабезпечені, батьки, або один із них, безробітні, ма­нні, н ицої ольну або наркотичну залежність.

< кціальна допомога дітям, які перебувають у стані бродяжниц­тв мит передбачати, передусім, повернення їх у сім'ї, продовження ііиіі'іііннм. Однією із пріоритетних умов позитивного вирішення цих і 11 її її 11 іс м і Па жання самої дитини змінити своє життя, наявність контак-цпі і 'пін щ.ним працівником служби. Діяльність соціального праців­ниці і 11 її гань роботи з дітьми, які бродяжать, полягає в проведенні ні.иннмуальних бесід, наданні юридичних консультацій, проведенні іп їм 111 гра нії. Від клієнта в даному випадку вимагається ретельно ви-и 'її \ іі.і і п поради спеціаліста щодо навчання, виховання, налагоджен-

цювати з батьками неможливо через їх алкоголізм, асоціальну поведін­ку тощо, ефективність роботи набагато нижча. Ефективність у такому випадку залежить від віку дитини. Якщо дитина маленька (до 10 років) її влаштовують в інтернат або будинок дитини, батьків позбавляють батьківських прав і проблема бродяжництва дитини вирішується.

Якщо ж із асоціальної сім'ї виходить бродяжити підліток, то ефек­тивність влаштування його в заклади державної опіки дуже сумнівна. Підліток не бажає жити у інтернаті, і керівництво інтернатів не має бажання приймати у заклад так званих "бігунків". Короткотермінове перебування в притулку для неповнолітніх не вирішує проблеми підлітка, оскільки звідти він повертається знову в асоціальну сім'ю.

Аналіз діяльності соціальних служб засвідчує, що для ефективної роботи з асоціальними сім'ями, діти-підлітки з яких бродяжать, не вис­тачає закладів (соціальних готелів, гуртожитків тощо), куди можна влаштувати підлітка на проживання під наглядом соціальних праців­ників. І саме цей напрям діяльності має стати однією із ланок діяль­ності соціальних служб у вирішенні питання дитячої безпритульності.

Позов про стягнення аліментів може бути заявлений: а) ма­тір'ю або батьком; б) усиновлювачем; в) опікуном чи піклуваль­ником; г) патронатним вихователем; д) самою дитиною по до­сягненню нею 14-річного віку. При збереженні правового зв'язку між дитиною й іншим з батьків звернутися до нього з позовом про примусове стягнення аліментів може усиновлювач, оскіль­ки права й обов'язки усиновлювачів щодо дитини прирівнюють­ся до батьківських прав і обов'язків (частини 1, 4 ст. 232 СК).

Аліменти можуть стягуватися в примусовому порядку з обох батьків, зокрема при позбавленні їх батьківських прав, оскіль­ки останнє не звільняє від обов'язку по утриманню дитини (ч. 2 ст. 166 СК). У такому випадку позов може бути пред'явлений родичем, а також іншою особою, що здійснює функції опікуна чи піклувальника (частини 4, 5 ст. 167, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 249 СК).

У СК вкрай невиразно врегульоване питання про стягнення аліментів на дітей, що залишилися без піклування батьків і пе­ребувають у дитячих закладах (ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 193 СК). Пе­редбачається, що з обох батьків, якщо вони не беруть участі в утриманні дитини, аліменти можуть бути стягнені на загальних підставах, однак за чиєю ініціативою може провадитися таке стяг­нення — не вказується. Очевидно, до суду з вимогою про стяг­нення аліментів з батьків може звернутися дитячий заклад, у яко­му проживає дитина (ст. 245 СК). Вбачається, що в інтересах дитини було б доцільніше закріпити не право, а обов'язок відпо­відних органів закладу звертатися до суду з позовом про стяг­нення аліментів з батьків, що ухиляються від утримання дитини. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особис­тий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ч. З ст. 193 СК).

Обов'язок щодо захисту прав і інтересів дитини покладаєть­ся законом на патронатного вихователя, що також вправі без спе­ціальних на те повноважень висунути позовні вимоги до бать­ків (п. З ч. 1 ст. 255 СК). Новелою СК є те, що з позовом про стягнення аліментів до платника може звернутися сама дитина по досягненню нею 14-річного віку (ч. 1 ст. 18 СК).