Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
економтеорія1 (Восстановлен).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
5.04 Mб
Скачать

Економічне зростання і розвиток

Економічне зростання — це найважливіша макроекономічна ка­тегорія, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, але і здатності економічної системи за­довольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому економічне зростання включається до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефектив­ністю тощо.

  1. Сутність, цілі, фактории та основні показники економічного зростання

Проблема економічного зростання є найважливішою пробле­мою економічної теорії XX—XXI ст. І хоча поняття економічного зростання сягає до праць економістів XVIII—XIX ст. (Ж. Б. Сея, І. фон Тюнена та ін.), лише в кінці 30-х років XX ст. вивчення цієї проблеми стало окремим напрямком економічної теорії.

Основоположниками теорії зростання вважаються американсь­кий економіст Е. Домар і англієць Р. Xаррод, які стояли на неокейнсіанських позиціях. У сучасній економічній теорії можна виділити три провідних напрями у вивченні цього процесу.

Перший напрямце неокласичні теорії зростання, що засно­вуються на положеннях про ринкову саморегуляцію, розроблених

А. Маршаллом і Л. Вальрасом. Провідним ідеологом даного напря­му в даний час вважають М. Фрідмена. Другий напрям представле­ний неокейнсіанськими теоріями, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О. Сімомура, С. Фудзіно). Третій напрям ще лише фор­мується, являє собою трактування економічного розвитку, засно­ваного на працях К. Маркса, И. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля. Всі на­звані напрями схожі відсутністю чітких розмежувань між теоріями зростання і теоріями рівноваги циклів і криз, проблем відтворення, теорії і практики державного регулювання. Більшість вчених за­ймалися дослідженнями сукупності проблем, що відображає зв’язок економічного зростання з багатьма іншими процесами еко­номічного розвитку.

В економічній літературі суть економічного зростання визнача­ється по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого — як ситуація, за якої разом із зростан­ням населення відбувається аналогічне за темпами зростання наці­онального доходу. Інші економісти ототожнюють економічне зрос­тання з розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо). Однак біль­шість вчених під економічним зростанням розуміють такий еконо­мічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво, яке перебуває в постійному русі, в динаміці.

Відомий американський економіст, фахівець з питань націона­льного доходу, проблем циклів і коливань в економіці, а також тео­рії економічного зростання Саймон Кузнец (1901—1985), лауреат Нобелівської премії (1971), автор дослідження з історії економічно­го зростання розвинутих країн вважав економічне зростання «дов­готривалим збільшенням здатності господарства забезпечити все більше різноманітні потреби населення за допомогою все більш ефективних технологій і відповідних їм інституціональних та ідео­логічних змін» .

У зв’язку з цим він виділив шість характеристик (показників) економічного зростання, властивих майже усім розвинутим країнам:

  1. високі темпи зростання доходу на душу населення і кількості населення. У розвинутих країнах середні темпи зростання доходу на душу населення в останні 200 років склали 2 % на рік при зрос­танні населення 1 % на рік;

  2. високі темпи зростання продуктивності факторів виробницт­ва. За різними оцінками від 50 до 75 % зростання доходу на душу населення у розвинутих країнах в індустріальну епоху були резуль­татом зростання продуктивності факторів. Основна частина приро­сту ВНП на душу населення була досягнута за рахунок технічного прогресу;

  3. високі темпи структурної трансформації економіки. Вона включала в себе переміщення робочої сили і сільського господарс­тва у промисловість, а в останній час — з індустрії у сферу послуг;

  4. високі темпи соціальної, політичної та ідеологічної трансфо­рмації. Серйозна структурна перебудова завжди супроводжується змінами в суспільних інститутах, поведінці людей та ідеології;

  5. міжнародні масштаби економічного зростання зумовлені здат­ністю розвинутих країн у минулому і сьогодні знаходити за кордо­ном ринки збуту, джерела сировини і дешевої робочої сили, що при­зводить до політичного і економічного поневолення бідних країн;

  6. обмеження розповсюдження результатів економічного зрос­тання. Незважаючи на величезне зростання виробництва у світі за останні 20 років, лише чверть населення планети прийняло участь у цьому процесі. На цю меншість припадає 80 % світового доходу.

Економічне зростання створює можливості забезпечувати пос­тійно зростаючі потреби людей в товарах і послугах, вирішувати фундаментальні проблеми соціально-економічного розвитку, про­блеми обмеженості економічних (виробничих) ресурсів.

Економічне зростання має свою систему показників, за допомо­гою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. Основ­ні показники такі: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або націона­льного доходу у відсотках; абсолютний приріст національного доходу або ВНП (ВВП) за рік; приріст національного доходу на душу населення за відповідний період.

Основними чинниками економічного зростання за будь-яких умов є фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

До факторів пропозиції відносять такі чинники, які роблять економічне зростання фізично можливим. Це:

  • кількість і якість природних ресурсів;

  • кількість і якість трудових ресурсів;

  • обсяг основного капіталу (основних виробничих фондів), за­йнятого у суспільному виробництві;

  • технологія і організація суспільного виробництва.

При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне зрос­тання. Так, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння і введення наявних природних ресурсів в обо­рот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом сус­пільства, який слід розумно використовувати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підго­товки робочої сили, загального стану здоров’я і тривалості життя лю­дей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду на­громадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ (товарів і послуг, машин і устаткування тощо). Рі­вень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефектив­ність виробництва, а рівень організації виробництва показує узгодже­ність усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна задовольняти попит на зростаючий об­сяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит в суспільстві (це попит населення в умовах ринкової економіки, межа існуючих суспільних потреб ри­нкового господарства, які зумовлюються і обмежуються наявними грошима). Сукупний попит — це коли є наявні гроші, а не просто бажання, потреба, тобто це той стан, коли потреба (бажання) пере­творюється в платоспроможну потребу.

На темпи і розміри економічного зростання значний вплив ма­ють фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси. їх необхідно правильно роз­поділяти. Зміни в структурі попиту — це зміни у структурі пот­реб — виникнення потреб у нових товарах, що вимагає, у свою чергу, переорієнтації виробництва, тобто перерозподілу ресурсів. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення капіталів і тру­дових ресурсів в галузі із більшим попитом на них. Якщо перемі­щення капіталу не встигає за зміною структури попиту, то частина виробничих потужностей залишиться незавантаженою, зросте без­робіття, зменшиться обсяг виробництва і, відповідно, обсяг націо­нального доходу (ВНП) ВВП (див. статтю до графіка «Крива виро­бничих можливостей або крива трансформації»).

Отже, економічне зростання має місце тоді, коли цьому сприя­ють як фактори пропозиції, так і фактори попиту та розподілу, вза­ємозв’язок між самими факторами є складним і суперечливим. Змі­ни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів і навпаки. Залежно від того, за раху­нок яких факторів збільшується чи зменшується національний до­хід (ВНП чи ВВП), залежить якість економічного зростання.

Як окремі показники, використовують коефіцієнти зростання продуктивності праці, капіталовіддачі і матеріаловіддачі, загально­го зростання ефективності виробництва. Через ці параметри вияв­ляється динаміка розвитку виробництва, кількісні і якісні зміни в економіці. Xарактеристика якісної сторони економічного зростання доповнюється співставленням темпів економічного зростання із темпами зростання населення.