Конкуренція і ринкова влада. Антимонопольне регулювання

Однією із визначальних рис світової економіки є те, що еконо­мічні взаємовідносини її суб’єктів проявляють себе у конкуренції, яка є іманентною (властивою) існуванню ринкової системи госпо­дарювання. Конкуренція — могутня рушійна сила усієї системи ринкового господарства, тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є нама­гання перевершити інших. Конкуренція — це динамічний процес, що прискорює свій рух. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами. Конкуренція — це елемент ринкового механізму, який забезпечує взаємодію ринкових суб’єктів у виробництві і збуті продукції, а також у сфері прикладання капіталу.

Конкуренція (лат. сопсиггеге — зіштовхуватися) означає супер­ництво між окремими суб’єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації (купівлі і продажу) товарів.

У ринковій економіці таке зштовхування неминуче, бо воно по­роджується наступними об’єктивними умовами:

• наявністю великої кількості рівноправних ринкових суб’єктів;

• повною економічною відокремленістю кожного з них;

• залежністю ринкових суб’єктів від кон’юнктури ринку;

• протиборством з усіма іншими ринковими суб’єктами за за­доволення купівельного попиту.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства. Це боротьба серед продавців, серед покупців, між продавцями і покупцями. Продавці хочуть продати свої продукти якомога дорожче, але конкуренція змушує їх збувати продукцію дешевше, щоб стимулювати купі­вельний попит. Інколи на ринку застосовують демпінг (англ. Dum­ping — скидання, штучне зниження цін на товари на зовнішніх ринках для їх завоювання, усунення конкурентів) — продаж товарів за надзвичайно низькими (так званими викидними) цінами.

Конкуренція — двигун економічного прогресу. Це пояснюється тим, що ринкове суперництво призводить до успіху у тому випад­ку, якщо підприємець турбується не лише про збереження, але й розширення свого виробництва. Для цього він намагається удоско­налити техніку і організацію праці, підвищує якість товарів, знижує витрати на виробництво одиниці продукції і тим самим має можли­вість знизити ціни, розширює асортимент товарів, покращує торго­ве і післяторгове обслуговування покупців.

Формою існування конкуренції є суспільна система норм і пра­вил ринкової поведінки господарських суб’єктів (підприємств), яка визначається ринковими методами функціонування економічної системи і державними нормами (економічною політикою).

Сучасна економічна наука виділяє дві форми конкуренції: вільну (чисту або досконалу) і обмежену (недосконалу), що стало резуль­татом еволюції ринкової системи. Внаслідок цього відбувається модифікація законів конкуренції, виявом якої є те, що вільна кон­куренція перетворюється на регульовану.

Як свідчить історичний досвід, еволюція ринкової системи пройшла три етапи:

1. — з XVI ст. до 70-х років XIX ст., який відзначався доміну­ванням вільної конкуренції;

2. — з 70-х років XIX ст. до 30—40-х років XX ст., де пануючою ринковою структурою стає монополія і ринкова влада;

3. — з 30—40-х років XX ст. до сьогодні, який характеризуєть­ся пануванням обмеженої (недосконалої) конкуренції, яка Грунту­ється на державному обмеженні монополії і стимулюванні конку­рентних відносин. Вона представлена у двох формах — монополістичної конкуренції і олігополії.

Для вільної конкуренції властиві такі риси:

• мобільність (рухливість) виробничих ресурсів всередині ринку;

• вільний вхід на ринок і вихід з нього;

• незалежність дій виробників (продавців) один від одного;

• однорідність (стандартизація) виробленого продукту;

• доступність і повнота інформації про ціни.

Отже, досконала конкуренція відповідає такій моделі ринкових відносин, коли:

• товар випускається дуже великою кількістю незалежних під­приємств, тому частка кожної фірми в загальному обсязі виробниц­тва галузі є вкрай обмеженою;

• маса капіталу, що застосовується окремим підприємством, є настільки малою, що жодна фірма не має можливості суттєво впли­нути на обсяги пропозиції товару;

• конкуруючі фірми випускають стандартизовану продукцію (це означає, що для споживача не існує пріоритету фірми-виробника);

• вільне входження в галузь, вихід з галузі (низька квота кож­ної фірми зумовлює те, що ринок стандартизованого товару факти­чно не реагує на появу або зникнення ще одного продавця товару);

• відсутність будь-якого впливу окремої фірми на рівень рин­кової ціни.

З цією формою конкуренції пов’язане поняття ефективної кон­куренції — це коли продавці і покупці діють незалежно, навіть за умови, що ринок не є чисто чи повністю конкурентним.

У період панування вільної конкуренції пануючою була не лише внутрішньогалузева, але і міжгалузева конкуренція.

Внутрішньогалузева конкуренція — конкуренція виробників од­нієї галузі, що виробляють стандартизований (однорідний) про­дукт. Її результатом стає формування єдиної ринкової вартості або ціни товару. Міжгалузева конкуренція — це боротьба за найприбутковіші сфери прикладання капіталу, її механізм полягає у вільно­му переміщенні капіталів з менш прибуткових у більш прибуткові галузі. Результатом стає утворення рівноважної (середньої) норми прибутку, тобто на рівний капітал отримують рівний прибуток незалежно від галузі його прикладання.

У сучасних умовах модель ринку чистої конкуренції зустріча­ється дуже рідко, час її панування залишився у минулому (XVII- XIX ст.). Сьогодні вона проявляється на обмежених ринках деяких сільськогосподарських продуктів (кукурудзи, бавовни, пшениці) і частково на ринках цінних паперів та іноземних валют.

Досконала (чиста, вільна) конкуренція дає можливість на повну силу діяти ринковому механізму саморегулювання через ціну, попит і пропозицію.

Вільна конкуренція обов’язково має ціновий характер. Цінова конкуренція ґрунтується виключно на коливаннях цін, адже стан­дартизований продукт різних фірм не має особливих відмінностей. Отже, модель досконалої конкуренції функціонує на засадах «неви­димої руки» і управляється механізмом цін. Ціна чутливо реагує на зміни попиту і пропозиції, визначаючи тим самим необхідні обсяги виробництва, що дає можливість запобігти надвиробництву.

Відсутність можливостей прямого втручання в механізм ціноут­ворення примушує фірми (для збільшення доходів) максимально нарощувати обсяги виробництва, що стимулює повне та раціональ­не використання усіх видів ресурсів. Таким чином конкурентний ринковий механізм розв’язує економічні проблеми, не потребуючи втручання бюрократії (державного регулювання) (див. статті до графіків: «Крива пропозиції», «Крива попиту графічне подання», «Рівновага попиту і пропозиції», «Рівновага фірми в довгостроко­вому періоді в умовах чистої конкуренції»).

Отже, досконала конкуренція є ідеальною моделлю функціону­вання ринкових відносин і може бути своєрідним критерієм оцінки досконалості та ефективності інших типів ринкових структур.

Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та центра­лізації виробництва і капіталу, і на певному етапі (останні третина

19. ст.) призвела до виникнення монополій.

Монополія — виключне право держави, виробництва, організа­ції, продавця (тобто таке, що належить одній особі, групі осіб чи державі) на здійснення будь-якої господарської діяльності. За сво­єю природою монополія виступає силою, яка підриває вільну кон­куренцію, стихійний ринок і стає основою формування ринкової влади.

Ринкова влада — ступінь контролю, яку фірма або група фірм має над ціною та виробничими рішеннями у певній галузі. У випа­дку монополії фірма має високий ступінь ринкової сили; фірми у досконалих конкурентних галузях не мають ринкової сили.

Фірма-монополіст завойовує виключне становище на галузево­му ринку, завдяки чому встановлює монопольно високі ціни (якщо це виробник) чи монопольно низькі ціни (якщо це покупець чи споживач) на продукт і отримує монопольно високі прибутки, не допускаючи до них конкурентів.

Пануючою ринковою структурою монополія стала на другому етапі ринкової еволюції, який продовжувався з 70-х років XIX ст. до 30—40-х років XX ст. у більшості галузей утворилися монополі­стичні неконкурентні ринки. Це стан, коли ринковий механізм втрачає здатність відновити ринкову рівновагу в умовах панування монополістичних структур:

• у галузі панує одна гігантська фірма;

• вона випускає унікальний продукт;

• вступ до галузі повністю блоковано;

• здійснюється значний контроль за ціною в даній галузі.

Тобто монополія заперечує конкуренцію і ґрунтується на ви­ключності економічного становища одного суб’єкта, здійснюючи ринкову владу.

Спираючись на різні причини виникнення, монополію можна звести до трьох основних форм: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин, коли природними монополістами стають власники і господарюючі суб’єкти, які мають у своєму розпорядженні рідкісні і унікальні ро­довища або земельні ділянки з унікальними природними властиво­стями (рідкісні метали, земля тощо).

Адміністративна монополія виникає внаслідок того, що держа­ва (уряд чи органи місцевої влади) створює виняткові привілейова­ні умови господарської діяльності певним підприємствам або цілим галузям.

Такі господарюючі суб’єкти опиняються в ситуації штучно створеного захисту від конкуренції, що генерує ще один феномен економічної виключності.

Економічна (агломераційна) монополія виникає на основі зако­номірностей господарського розвитку, коли підприємство опиня­ється в ситуації економічної виключності, що проявляє себе у мож­ливостях впливу на ціноутворення. Домагаючись вигідних цін, такі підприємства починають отримувати монопольні прибутки.

З ринковою владою пов’язані такі поняття як: монопсонія (мо­нопольне становище одного покупця на даному ринку); олігопсонія (тип ринкової структури, де існує група покупців певного товару); дуополія (де є лише 2 постачальники певного товару і між ними не існує монопольної змови про ціни, ринки збуту, квоти виробницт­ва); балатеральна монополія (тип ринкової структури, коли на га­лузевому ринку здійснюється протиборство єдиного постачальника і єдиного, часто об’єднаного споживача).

З’ясування економічної природи та форм монополії взагалі дає можливості обґрунтованіше з’ясувати суть чистої монополії як особливого типу економічної структури.

Як вже зазначалося вище, третій етап еволюції ринкової систе­ми пов’язаний з пануванням обмеженої (недосконалої) конкуренції, яка представлена у двох формах — монополістичної конкуренції і олігополії.