1. Підприємницька діяльність

Ринкова система господарювання, як уже зазначалося, — це на­самперед система підприємництва, яку прийнято характеризувати словом «вільне», тобто система вільного підприємництва. Підпри­ємництво в усіх його формах відіграє ключову роль у ринковій економіці, але лише у XX ст. воно стало розглядатися як фактор (ресурс) виробництва.

Вперше поняття «підприємець» і «підприємництво» ввів у нау­ковий оборот перший теоретик бізнесу, французький учений Р. Кантільйон (XVII ст.), який трактував ці поняття саме так як було ска­зано вище.

Інший французький економіст Ж.Б. Сей на початку XIX ст. впе­рше підійшов до характеристики підприємництва як до багатофун­кціональної діяльності. Він визначив, що підприємець виконує такі важливі функції як поєднання і координація факторів виробництва, організація виробничого процесу. Це робить його центральною фі­гурою процесу виробництва. Сей наголошував на творчому харак­тері цих функцій, на відміну від рутинних повсякденних операцій по управлінню виробництвом і таким чином розмежував функції підприємця і простого управляючого.

Ці погляди знайшли широкий відгук і розвиток в економічній науці. Зокрема, австрійський і американський економіст И. Шумпе­тер у 30—40-х роках XX ст. запропонував систематизовану конце­пцію, згідно якої підприємець — це «економічний лідер», «нова­тор», діяльність якого знаходиться в основі будь-якого розвитку. Тут підприємець виступає уже як особливий тип господарника, що має здатність до аналізу і реалізації різноманітних ринкових мож­ливостей, втілення новаторських ідей.

Згідно сучасного трактування підприємець розглядається як го­сподарюючий суб’єкт, здатний розпочати і вести якусь вигідну справу, який шукає і втілює у життя раніше невідомі, нові можли­вості розвитку ринку — у вигляді нових товарів, послуг, техноло­гій, новаторських ідей, сфер прикладання капіталу.

Відповідно підприємництво визначається як господарська дія­льність суб’єкту з метою одержання прибутку і особливий творчий тип господарювання (економічної поведінки), що визначається но­ваторством, знаходженням все більш ефективних способів викори­стання ресурсів, відкритістю до нових перспектив, готовністю ри­зикувати тощо.

Таким чином, в розумінні підприємницької діяльності нерозри­вно поєднані особливі об’єктивні економічні функції і суб’єктивні особливості того, хто їх виконує. Щоб оцінити потенційні можли­вості доходності справи і, ризикуючи, здійснити «нову комбіна­цію» (вираз И. Шумпетера), підприємцю потрібен певний набір ді­лових якостей і особливостей, а також особисті здатності, до яких відносять:

• правильна оцінка структури ринкових потреб і з’ясування тих із них, задоволення яких дасть щонайвищу ефективність;

• максимізація як своїх власних доходів, так і вигоди споживачів;

• формування цілі підприємства, організація людей та її досяг­нення, створення для цього необхідних стимулів і мотивації;

• вміння аналізувати структурні фактори розвитку підприємств і проводити необхідні поліпшення цих факторів шляхом купівлі-продажу підприємств або виробничих підрозділів.

Підприємці — це люди винахідливі і енергійні, дуже часто це неабиякі вольові особистості. Вони надають перевагу самостійності у прийнятті рішень, націлені на досягнення конкретних результа­тів, охоче сприймають нововведення і не бояться ризикувати. Існує справедлива думка, що підприємцем «потрібно народитися», не кожен може ним стати. Підприємництво — це один із «рідкісних ресурсів» суспільства.

Підприємницька діяльність має специфічні стимули і мотива­цію. И. Шумпетер виділяє такі основні мотиви: потреба влади, впливу у суспільстві, прагнення до успіху, перемоги, яка досягаєть­ся у конкуренції із суперниками, боротьбі із самим собою, рідкість творчості, яку дає самостійне ведення справи.

В основі будь-якого підприємництва знаходиться, без всякого сумніву, особистий інтерес. Але в умовах розвиненої ринкової економіки він задовольняється лише при праці на суспільство. Якщо «нова комбінація» не дозволяє задовольнити якусь суспі­льну потребу, то і очікуваного доходу не буде. Тому в підприєм­ницькій діяльності вбачається особлива форма узгодження осо­бистих і суспільних інтересів. Ще видатний теоретик А. Сміт (XVIII ст.), торкаючись ролі підприємця, наголосив: «Він має на увазі лише свій особистий інтерес, переслідуючи свою власну вигоду, при цьому він невидимою рукою спрямовується до цілі, яка зовсім не входила у його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він найбільш дійовим чином служить інтересам сус­пільства».

Підприємництво у ринковій економіці ґрунтується на високих моральних нормах господарської поведінки підприємця, повазі до чинного законодавства і добросовісній конкуренції. У своїй діяль­ності підприємець повинен турбуватися не лише про доходність власної справи, але й вирішувати загальносоціальні проблеми, які постають перед суспільством (допомога безробітним, бідним, за­хист оточуючого середовища тощо). Цього вимагають моральні норми і етичні принципи підприємництва.

Так, з розвитком підприємництва формується нова економічна поведінка, нова культура господарювання, що відображає нові типи взаємодії господарських суб’єктів — нетрадиційність думки і дій, творчий пошук, інтенсивність контактів, взаємоповага партнерів, служіння суспільству через генерацію нових ідей.

Отже, підприємець є суб'єктом підприємництва, а підприємни­цька діяльність — об'єктом підприємництва.

Підприємництво за своїм змістом розглядається з різних сторін: як категорія економічної науки, як метод господарювання і як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає певні відно­сини, що складаються між учасниками суспільного виробництва (суб’єктами господарювання).

Як метод господарювання підприємництво характеризується економічною і юридичною самостійністю, особистою відповідаль­ністю і господарським ризиком. Воно ґрунтується на таких принци­пах: саморегулювання, матеріальна заінтересованість, новаторська діяльність.

Підприємництво — особливий, новаторський, антибюрократич­ний стиль економічної поведінки, в основі якого знаходиться пос­тійний пошук можливостей і ресурсів. Процвітає лише той, хто вміло ризикує, впроваджує нові технології, удосконалює організа­цію виробництва і збуту. У цьому розумінні виділяють дві моделі підприємництва — класичну та інноваційну.

Класична модель орієнтується на максимізацію віддачі від наяв­них ресурсів. Схема дій при цьому така: оцінка наявних ресурсів, визначення можливостей досягнення поставленої мети, викорис­тання того варіанту дій, який забезпечує максимальний результат при наявних ресурсах.

Інноваційна модель підприємництва виходить не з ресурсів, а із можливостей. Підприємець може не мати достатніх власних ресур­сів, тому використовує будь-які можливості виробництва для дося­гнення поставленої мети. Схема дій тут така: формулювання мети, вивчення зовнішнього середовища, пошук альтернативних можли­востей; оцінка власних ресурсів і співставлення їх із знайденими можливостями, пошук у зовнішньому середовищі (за межами влас­ного підприємства) додаткових джерел, дії у відповідності з най­більш вигідним з усіх альтернативних варіантів.

Підприємницький тип мислення відрізняється від традиційного оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень та їх реалізації. У його центрі — здатність підпорядкувати діяльність співробітників єдиній меті. Мислення підприємця гнучке і дифере­нційоване, ґрунтується на широкому кругозорі, спеціальних знан­нях, фантазії, наполегливості і рішучості.

Підприємництво виконує три основних функції:

1. мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформацій­них ресурсів;

2. організації виробництва, збуту, реклами продукції, маркетин­гу, управління ними;

3. новаторства, діяльності з генерування, розробки і впровадження у підприємницьку діяльність нових ідей та творчої ініціативи.

Починаючи з 70-х років XX ст. на просторі ринкових відносин формується нова модель економічного зростання, яка ґрунтується

на провідній ролі підприємництва. В економічній літературі ця мо­дель одержала назву інноваційної або інформаційно-індустріальної.

За ступенем розвитку підприємництво може бути досконалим і недосконалим, стихійним і організованим.

Для формування і розвитку підприємництва необхідні відповід­ні умови. Основні з них: наявність прав власності на засоби вироб­ництва, продукт і дохід; існування ринкового простору, конкуренції як форми існування ринку; державна підтримка; існування ринко­вої інфраструктури.

Оскільки підприємництво пов’язане з власною працею, ризи­ком, здібністю та ініціативою, тому обов’язковою його умовою є економічна свобода у виборі методів організації і управління виро­бництвом, прийнятті рішень, від яких залежить успіх або банкрутс­тво підприємства (фірми).

Політичною умовою розвитку підприємництва є стабільність і демократизація суспільного життя. Важливою умовою є наявність відповідного менталітету і сприятливого психологічного клімату серед населення. Психологія підприємництва формується парале­льно з розвитком ринкових відносин, який веде до трансформації економічної свідомості і поведінки людей. Вони починають усві­домлювати, що соціальна справедливість полягає не у зрівняльно­му розподілі і споживанні, а в рівності можливостей усіх. Не менш важливою умовою розвитку підприємництва є існування юридич­ної нормативної основи, його правова захищеність.

В Україні в 1992 р. було прийнято закон «Про підприємництво», в якому воно визначається як самостійна ініціатива, на власний ри­зик, виробнича і комерційна діяльність, виконання робіт, надання послуг з метою одержання доходу (прибутку). Визначені і принци­пи організації підприємництва: вільний вибір видів, напрямків та форм господарювання; самостійність у формуванні програми дія­льності, виборі постачальників та споживачів, ціноутворенні; право вільного розпорядження власним доходом; свобода зовнішньоеко­номічних зв’язків, свобода у наймі робочої сили. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підпри­ємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій дія­льності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якіс­тю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє дія­льності громадських організацій споживачів (ст. 42 розд. 1 Консти­туції України).

Проте ці принципи і закони про підприємництво багато у чому залишилися лише декларацією про наміри, адже в Україні відсутня більшість умов для його розвитку. У перехідній економіці України для розвитку підприємницької діяльності повинні бути створені ві­дповідні соціально-економічні умови:

• рівноправність різних форм власності на засоби виробницт­ва, продукти і дохід;

• існування економічної свободи і самостійності господарюю­чих суб’єктів;

• подолання монополізму, передусім державного, наявність ринково-конкурентного режиму господарювання;

• існування ринкової інфраструктури;

• державна підтримка підприємництва.

До умов розвитку підприємництва можна віднести: політичні (демократизація), психологічні (психологічний клімат серед насе­лення) і юридичні (створення нормативної бази та правової захи­щеності).

У 1991—1992 роках в Україні було прийнято ряд законів «Про підприємництво (7 лютого 1991 року), «Про цінні папери і фондову біржу», «Про господарські товариства», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про іноземні інвестиції».

Суб’єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи — громадяни України та інших держав, які не обмежені за­коном у правоздатності і юридичні особи усіх форм власності. Під­приємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватися лише дер­жавними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, добування корисних копалин, юридичної практики.

В Україні створена організаційно-правова база для підприємни­цької діяльності, але підприємництво наштовхується на цілий ряд перешкод об’єктивного і суб’єктивного характеру:

• нестабільність державної економічної політики щодо підт­римки підприємництва;

• податкова система України впродовж багатьох років не стиму­лювала вітчизняних підприємців до ділової активності, відштовхувала потенційних іноземних інвесторів. Прийняті закони про податок на дохід, на прибуток, на додану вартість лягли важким тягарем на вітчи­зняні підприємства, багато з яких перебувають на межі розорення. Українське податкове законодавство завдавало шкоди як вітчизняно­му підприємництву, так і іноземним партнерам, погіршувало уже іс­нуюче підприємницьке середовище. Непомірні податки часто підшто­вхували підприємців до порушення законів. І хоча, в останній час, внесені деякі зміни у податкове законодавство (див. главу 13), все ж в цілому воно залишається недосконалим.

Уникаючи узаконеного податкового і бюрократичного свавілля в Україні, капітал прагне в ті країни, де умови його застосування вигідніші. Недовіра до держави часто змушує бізнесменів вкладати гроші в дорогоцінності, предмети розкоші, нерухоме майно, в тому числі і за кордоном, а не у виробничі інвестиції і розвиток націона­льної економіки. Досить широко розповсюджений разовий «біз­нес», коли «ділові люди», отримавши високий дохід, припиняють наступну «бізнесову діяльність». Дійові стимули для подальшого розвитку підприємництва відсутні.

Перепоною на шляху становлення підприємництва в Україні є також нерозвиненість ринкової інфраструктури та відсутність по­зитивного психологічного клімату серед населення.

Для розвитку ринкової інфраструктури в Україні необхідно вдо­сконалити діяльність товарних і фондових бірж, ярмарків, торгово- посередницьких фірм; розширити мережу лізингових послуг, уста­нов фінансування, кредитування та страхування підприємницької діяльності. Підприємництво вимагає прискореного розвитку інфо­рмаційного забезпечення, від якості та обсягу якого залежить пра­вильність прийнятого рішення.

Особливо актуальною для наших умов є проблема формування позитивної громадської думки щодо розвитку підприємництва. Ця сторона проблеми зумовлена тим, що під впливом розвитку ринко­вих відносин в економіці країни виникла і отримала швидке кількі­сне зростання нова суспільна група підприємців і бізнесменів, дія­льність і поведінка яких значною мірою формує сучасний психоло­гічний клімат підприємництва.

Певна частина нових підприємців за соціальним походжен­ням — це вихідці із «номенклатури», які в минулому зробили ус­пішну кар’єру в партійних, радянських та комсомольських органах. Це переважно спеціалісти різних галузей народного господарства, ділові, самолюбиві люди з широкими особистими зв’язками та пев­ними організаційними здібностями. Саме вони розробили перші організаційні і методичні матеріали з підприємництва, добре їх знають, що дало їм хороші стартові умови для початкового успіху. У багатьох випадках як стартовий капітал вони використали пар­тійні чи комсомольські гроші.

Іншу частину сучасних українських підприємців і бізнесменів за соціальним походженням можна об’єднати у так звану групу «лю­мпенів». До неї можна віднести різного роду невдах в радянський період. Це переважно люди, які не реалізували себе у своїй профе­сії і тому покинули її або особи без фаху і певного роду занять.

І перші, і другі рано стали на стежку «бізнесу», займаючись тоді забороненим законом перепродажем (форцовкою) імпортних това­рів, тобто дрібним «тіньовим бізнесом». Нагромадивши в «тіні» пе­вний капітал, в нових ринкових умовах вони зареєстрували свої фі­рми і легалізували «тіньовий» капітал.

Більшість нових підприємців проявляють прагнення до чисто комерційного, спекулятивного підприємництва і нехтують вироб­ничим. Чітко проявляється бажання багатьох нових підприємців в найкоротший час отримати високі доходи і прибутки, зібрати вели­кий капітал, порушуючи при цьому всякі морально-етичні принци­пи цивілізованого підприємництва. Така ділова і моральна поведін­ка нових підприємців не сприяє формуванню нової економічної культури і сприятливого психологічного клімату в країні. Хоча на­селення в цілому сприймає підприємництво як сувору необхідність, пов’язану з переходом до ринку, відношення до самих підприємців значної частини населення України залишається упередженим. Найбільш негативним є відношення робітників, селян, пенсіонерів, господарських керівників радянського ґатунку та військовослуж­бовців.

Таким чином, певний час не вдається уникнути малопродуктив­них форм і проявів підприємницької діяльності, що викликають не­гативну соціальну реакцію. Вони об’єктивно зумовлені характером особливостей первісного нагромадження капіталу, початкового етапу становлення ринкових відносин і формування підприємниць­кої етики. Доводиться миритися з ним як з неминучими явищами перехідного періоду.