Дистанційне навчання

Останнім часом у засобах масової інформації на різних науково-практичних і науково-теоретичних конференціях, присвячених розвитку вищої освіти дискутуються проблеми заочної і дистанційної освіти. Багато хто вважає, що заочна освіта давно себе віджила і пропонує замінити її на дистанційне навчання. Проте у цієї форми навчання багато і супротивників, насамперед тому, що дистанційне навчання не може забезпечити безпосереднє спілкування вчителя з учнем.

Але, незважаючи на суперечливу громадську думку щодо дистанційного навчання, у Києві вже склався ряд цікавих колективів, що працюють над цією проблемою. Серед них Академія державного управління при Президентові України, Інститут заочної і дистанційної освіти при Національному авіаційному університеті (ЇЗДО НАУ), Український центр дистанційної освіти при КПІ, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Києво-Могилянська академія. У цих колективах активно йде робота з практичної реалізації дистанційних методів навчання, упровадження модульної системи освіти, створення електронних бібліотек. Активно працюють у цьому напрямі вищі навчальні за­клади Харкова, Донецька, Одеси, Львова [30, с. 12].

У ІЗДО НАНУ пішли не від нагромадження техніки і ство­рення одного - двох електронних курсів, а спробували побачити весь процес навчання в цілому, розробивши підручник програми бакалаврату за десятьма напрямами. Тут є досвід створення моделей, застосування яких підтверджує, що це найбільш правильний шлях засвоєння студентами конкретного обсягу матеріалу одержання заданої якості знань. У модульних курсах чітко відпрацьовані ключові питання: що фахівець повинен знати, уміти, яке практичне застосування можуть мати отриманні знання.

Дистанційна форма навчання має ряд переваг:

- забезпечує неперевершену швидкість відновлення знань що отримуються зі світових інформаційних ресурсів;

- вона дає змогу без обмежень розширити аудиторію викладача, ігноруючи при цьому географічні кордони;

- ця форма освіти дає можливість навчати молодь сільської місцевості й інших регіонів без відриву від виробництва або з відривом на незначний період;

-вона максимально наближена до специфічних потреб інвалідів при одержанні ними освіти.

Найбільш ефективною формою дистанційного навчання є не розміщення в електронній мережі підручника чи спеціального підготовчого лекційного курсу, а забезпечення принципу взаємодії викладача і того, кого навчають, у рамках інтерактивних (он-лайнових) курсів, що сьогодні широко розробляються і застосовуються зарубіжними університетами. Наприклад, у Техаському університеті, де було проведено спеціальне дослідження для порівняння ефективності інтерактивного навчання (он-лайнового) і традиційного лекційного, виявилося, що "ті, кого навчають, згідно з он-лайновою методикою показали не тільки глибокі знання але й виявили себе більш творчими людьми" [30, с. 12].

За даними Всесвітнього банку, тільки в США функціонує понад 3 тис. навчальних закладів, що спеціалізуються на професійному навчанні в діалоговому режимі. У 33 штатах США створені віртуальні університети, 85% усіх місцевих коледжів пропонують дистанційні курси в режимі он-лайн. Віртуальний університет ім. Монтерея (Мексика) пропонує 15 програм підготовки магістрів за допомогою системи телеконференцій та Інтернету. Ці програми охоплюють 50 тис. студентів Латинської Америки. У Південній Кореї нараховується 50 віртуальних університетів, що пропонують 66 програм підготовки бакалаврів і охоплюють навчанням 14550 студентів цього регіону. Кілька сотень дистанційних програм пропонують різні університети Європи, активно починає діяти в цій сфері Росія [9, с. 17].

“ Ясно одне: дистанційне навчання - це адаптована до умов новітніх технологій заочна форма одержання освіти, яка гарантує значно вищий рівень одержання знань "

В Україні дистанційне навчання визначене як окрема форма в Законі України “Про вишу освіту", розроблена і затверджена Кабінетом Міністрів України "'Концепція розвитку дистанційного навчання в Україні“, передбачена програма її розвитку .

Дистанційне навчання поставило перед вищою школою ряд серйозних проблем, що стосуються педагогіки, методики адміністративного управління і фінансування, забезпечення якості навчання, розробки багатьох нормативних документів, уведення відповідних навчальних планів, розрахунків навантаження викладачів, захисту інтелектуальної власності, авторських прав на електронні навчальні курси тощо.

Найбільш важливі аспекти дистанційного навчання, виділені академіком НАНУ,ректором Національного технічного університету України ""КПГ" М. Згуровським, такі:

1. Навчальні програми мають забезпечувати студентів базовими знаннями і навичками, необхідними для розвитку всіх навчальних можливостей і потреб обновляти свої знання.

2. Навчальні заклади мають пропонувати ширший вибір програм для моделей з різними мотиваціями і цілями, що враховували б зменшення кількості населення України (незалежно від віку, статі), що бажає змінити професію, отримати другу освіту, підвищити професійний рівень і кваліфікацію за рахунок короткострокового навчання.

3. Необхідно виробити ефективні механізми взаємодії з ринком праці: налагодити постійну систему моніторингу роботи випускників працевлаштування, проводити регулярні опитування роботодавців і випускників і за їх результатами здійснювати корекцію навчальних програм.

4. Потрібні надійні, прозорі і зрозумілі процедури оцінювання якості дистанційного навчання, що відрізняються від традиційних. Оцінювати слід не стільки матеріальну базу, професорсько-викладацький склад, методичне забезпечення, тому що в умовах віртуальних університетів ці показники втрачають звичайний зміст, скільки кваліфікацію, здібності і знання випускників..

5. Зменшується дистанція між фундаментальними і прикладними дослідженнями. Нові сфери знань вимагають інтеграції ряду дисциплін, що вважалися раніше самостійними і не пов'язаними між собою, у результаті чого виникають міждисциплінарні і мультидисциплінарні програми навчання. Нові форми генерування знань вимагають реконструкції університетських кафедр і факультетів, реорганізації наукових досліджень і підготовки спеціалістів, орієнтованих на вирішення складних міжнародних проблем.

6. Одночасне використання мультимедійних засобів, і комп'ютерів та Інтернету дає змогу зробити процес навчання більш інтенсивним та інтерактивним [9, с. 17].

До цього можна ще додати присвоєння дистанційному навчанню самостійного офіційного статусу.

Нетрадиційні форми навчання

При викладанні кожної навчальної дисципліни, у тому числі й соціології, у ВНЗ України широко використовуються як традиційні, так і нетрадиційні методи викладання. До традиційних методів зараховують лекції, семінари, що включають написання та обговорення рефератів, самостійну роботу студентів, консультації, заліки, іспити. Вище перелічені традиційні методи викладання є базою для передачі знань слухачам. Жодною мірою не відмовляючись від традиційних методів викладання у вищій школі, частіше стали використовуватися нетрадиційні методи, тому що вони більше активізують студентів, розвивають їх індивідуальні здібності, ерудицію й уяву, сприяють діалогу між викладачами і студентами, виявленню часом суперечливих проблем.

Проведені соціологічні дослідження різних форм і методів викладання показують, що "системи засвоєння матеріалу з традиційної лекції становлять 20%, лекція з використанням наукових посібників дають змогу підвищити цей показник до 30%, лекція з використанням аудіовізуальних засобів дає 50% засвоєння інформації, дискусії - 70%, гри - 90%" [26, с. 169].Ось чому їх слід використовувати одночасно.

До нетрадиційних методів зараховують ділові, рольові, ситуативні або імітаційні, операційні ігри (тренінги); використання психологічних тестів, які дають змогу визначити характерні риси особистості, тестів для контролю знань; творчу, активну роботу з понятійним апаратом; складання тематичних кросвордів; вибір теми, маршруту та написання сценаріїв екскурсій; проведення різноманітних соціологічних досліджень, експериментів, педагогічного практикуму. Всі ці нетрадиційні методи будуть докладно викладені в наступних розділах посібника.

Для того, щоб уникнути корупції у вищих навчальних закладах, за вимогою Міністерства освіти і науки України для вступних і держаних іспитів у ВНЗ України вводяться тести для контролю знань за різними дисциплінами.

Це дуже важливий крок у демократизації навчального процесу школи. Перехід до тестування на вступних іспитах у вузах України має ряд суттєвих переваг:

- дає змогу абітурієнтам за допомогою Інтернету та електронної пошти відповідати на тести різних інститутів, не приїжджаючи на іспит;

• надае можливість абітурієнтам брати участь у тестуванні різних вузів одночасно;

• дистанційність тестування значно поширює географію учасників вступних іспитів до ВНЗ, охоплюючи мешканців не тільки міст, а й сільської місцевості, а також інвалідів;

• дає змогу об'єктивно оцінити знання абітурієнтів;

• надає можливість покінчити з корупцією у вищій школі.

Переведення на тестування держіспитів бакалавра, спеціаліста має своєю метою:

- поставити всіх студентів в однакові умови;

- об'єктивно оцінити їх знання;

- виключити суб'єктивність оцінювання знань з боку викладацького складу вузів.

Соціальні проблеми реформування освіти

Перехід на 12-бальну систему оцінювання знань, виділення 12-річної шкільної освіти, збільшення кількості років навчання у вищій школі за рахунок магістерської освіти дають змогу наблизитися до світових стандартів у плані освіти й певною мірою вирішують проблему зайнятості молоді. Однак після закінчення навчання у вищій школі багато фахівців не можуть працевлаштуватися. Основні причини скрутного працевлаштування такі:

• мала кількість робочих місць через кризу в промисловості і сільськогосподарському виробництві;

• конверсія оборонної промисловості, непідготовленість до переходу на випуск товарів масового споживання;

• в основному неготовність і нездатність керівних кадрів промисловості і сільськогосподарського виробництва працювати в нових ринкових умовах;

• зайнятість робочих місць пенсіонерами, які не можу прожити на злидарську пенсію, а тому змушені працювати.

Крім того, в реформі освіти є й негативні соціальні аспект. По-перше, якщо раніше молодий фахівець починав активну трудову діяльність у віці 22-23 років, то зараз він практично почне працювати на 3 роки пізніше, коли йому виповниться 25-26 років. І до цього віку його зобов'язані забезпечувати батьки і суспільство в цілому. По-друге, затягується і без того тривала соціалізація особистості. Так, якщо за кордоном молодою вважається людина у віці до 25 років, то в нас раніше цей термін дорівнював З0 років, тому що практично молодь не здатна була прожити без матеріальної допомоги батьків. Після впровадження нової реформи школи утриманство молоді збільшується. По-третє, практично збільшується вік тих, хто буде брати шлюб, а тому формується пізня репродуктивність сім'ї, що негативно позначається на ско­роченні життєвого циклу, репродуктивного періоду і здоров'ї жінки-матері, а суспільство в майбутньому недоодержить необхід­них трудових ресурсів.

Змінити становище може тільки поліпшення економіки країни, пов'язане з пожвавленням промислового і сільськогоспо­дарського виробництва, що здатне значно збільшити кількість робочих місць і валовий національний продукт, забезпечити від­рахування до Державного бюджету. А зі зростанням бюджету можна буде мати можливість виділити кошти для бюджетної соціальної сфери.

Якщо в транзитивному суспільстві сучасної України будуть вирішені економічні проблеми, то обов'язково будуть вирішені і проблеми соціального характеру, у тому числі й щодо освіти.

Підсумовуюче вище сказане, можна виділити основні контури моделі вищої освіти України:

- відповідність суспільним потребам, які змінюються згідно з можливостями економіки;

• перехід від жорстких, уніфікованих схем до різноманітних форм власності, джерел фінансування навчання і наукових досліджень;

• багатоваріантність навчально-методичної роботи;

• демократизація управління вищої освіти, об'єднання державного управління з державними вимогами відносно змісту та якості освіти, розробка й упровадження загальних державних стандартів;

• інтеграція освіти та науки;

• удосконалення принципів формування контингенту студентів, створення умов для відбору та навчання обдарованих студентів;

• формування механізмів розподілу та соціального захисту випускників, які навчаються за рахунок держави;

• відродження ролі виховної роботи як одного з основних напрямків діяльності вузів;

-комп'ютеризація освіти від початкової до вищої школи з підключенням до Інтернету;

• забезпечення безперервної освіти та перепідготовки кадрів;

• перехід вищої школи на дистанційне навчання;

• створення для дистанційного навчання різноманітних програм та методик;

• подальша інтеграція української школи і науки до європейського та світового навчального й наукового простору.

Отже, досліджуваний предмет як наука і як навчальна дисципліна відрізняються. Сучасний підхід до освіти в Україні виражений у реформі школи, що торкнулася і вищих навчальних закладів. Освіта стала менш підпорядкованою панівній у суспільстві ідеології, використовується плюралізм у поглядах на розвиток науки, офіційно дозволені для вивчення нові навчальні дисципліни, такі як політологія, релігієзнавство, загальна і спеціальні соціології тощо. Широко використовуються як традиційні, так і нетрадиційні методи викладання. Більше уваги стали приділяти особистості педагога, його мистецтву, передачі знань, умінь і навичок, формуванню і вихованню молодого покоління. Учитель зобов'язаний володіти мистецтвом діалогу і подачі навчального матеріалу в доступній для розуміння і водночас науковій формі викладу понять і закономірностей.

Гарантом просування країни шляхом прогресу все більше-мірою виступають не тільки показники зростання виробництва, й рівень освіти населення, її якість і глибина. Знання й інформа­ція стають усе більш зростаючою цінністю, основою розвитку всього суспільства. Формується новий тип працівника: не просто виконавець будь-яких розпоряджень, а творча особистість, яка поєднує знання, ініціативу і здатність втілити ідеї в життя. Украї­на зацікавлена у формуванні таких якостей людини й у створені людини майбутнього.

Згідно з висновками Всесвітнього банку, "найкращий ре­зультат досягається шляхом таких методів, як взаємне навчання, самодіяльність, емпіричне навчання, навчання в умовах, набли­жених до реальних, навчання з використанням ресурсів та про­блемно-орієнтоване навчання, рефлексія, критичний самоаналіз, а також поєднання цих методів у будь-яких варіантах" [9, с. 17].

Вища школа України постійно працює над рівнем наукового потенціалу викладачів, поглиблення наукових навчальних про­грам, досліджуваних предметів, і саме це може стати запорукою успішної підготовки молодих фахівців, які так необхідні українському сучасному транзитивному суспільству.

Контрольні питання для самопідготовки

1. Чому виникла необхідність реформування освіти в Україні?

2. Які закони і коли прийняла Верховна Рада України про реформування освіти?

3. У чому полягають відмінності досліджуваного предмета як науки і як навчальної дисципліни, що викладається у вузі?

4. Які основні положення реформи школи України й у чому полягають труднощі, що виникли після її впровадження?

5. Які методи викладання зараховують до традиційних і нетрадиційних, коли вони можуть бути використані?

6. Якими мають бути відносини вчителя й учня?

7. Якими знаннями й особистісними характеристиками має володіти сучасний учитель?

8. У чому полягає проблема переходу до комп'ютеризації освіти в Україні?