Різні форми власності в освіті

Одним з нових підходів до освіти є істотне скорочення наявності державних структур у сфері освіти, оскільки "державне управління" залишає мало місця для гнучкості, настільки необ­хідної для ефективного навчання" [29, с. 12]. В Україні з дня про­голошення незалежності виникло чимало нових вищих навчальних закладів, у тому числі й недержавної форми власності, яких налічується понад 120, і їх кількість з кожним роком зростає [1, с. 34-35]. А всього в Україні нараховують близько 1 млн 640 тис. студентів. Більшість вищих навчальних закладів підпорядковані Міністерству освіти і науки України, крім війсь­кових, релігійних і деяких інших. Фінансуються вони державою частково через бюджет, але останнім часом намітилася тенденція до переведення вищих навчальних закладів на утримання за ра­хунок місцевих бюджетів [1, с. 34-35].

З'явилися в Україні як комерційні вузи, так і приватні школи, коледжі, ліцеї. На відміну від державних навчальних закладів їх особливістю є те, що на кожного викладача в них припадає невелика кількість учнів і студентів. Це більше відповідає східній школі, де в кожного вчителя мала кількість учнів, що поліпшує їх взаєморозуміння. У цілому виграє весь освітній процес.

Тенденція в державних навчальних закладах до зростання кількості студентів на кожного викладача (раніше було 9 осіб, а зараз цей норматив сягнув 13) не є позитивною, тому що в цих умовах педагог не може досконально вивчити ввірених йому студентів, виявити особистісні характеристики і розвивати їх у потрібному напрямі. Крім того, вища школа, виходячи з вимог часу, має забезпечити безперервність виховання особистості учня, а при такому навантаженні на педагога вузу виховний процес стає проблемним.

Приватні школи, гімназії, ліцеї, ВНЗ - не данина моді, а скоріше закономірність економічних реформ України. Варто очікувати, що їх кількість і надалі буде зростати.

На сьогодні всі вищі навчальні заклади, незалежно від форм власності, розробили Статути, що регламентують їх діяльність. У багатьох ВНЗ України змінилася структура. Так, наприклад, Запорізький національний технічний університет складається з 5 інститутів: машинобудівного, фізико - технічного, інформатики і радіоелектроніки, економіко – гуманітарного й інституту безперервної освіти, а також кафедри військової підготовки, що охоплює всі факультети університету, Токмацького технічного технікуму, науково – дослідної частини, інформаційних технологій, адміністративно - господарської частини, різних відділів і служб університету, структурних підрозділів соціального забезпечення. Тільки з переліку структури Запорізького національного університету видно, що вона є багатофакторною, а якщо врахувати, що одночасно в університеті навчається більше ніж 9 тис. студентів, стає зрозуміло, що управляти навчальним процесом – справа далеко не проста.

Аналізуючи процес праці, Ф. Енгельс писав, що складна праця робить більшу вартість, ніж проста, тому в умовах, коли відтворення складної робочої сили здійснюється за рахунок самого працівника чи його сім'ї, вона має оплачуватися вище ніж проста (звичайна). В умовах колишнього СРСР, коли частину витрат (безкоштовна вища освіта) на відтворення складної робочої сили брало на себе суспільство, і важка, і легка праця оплачувалися практично однаково. Така зрівнялівка в оплаті праці призвела до серйозних негативних наслідків, що виявились в ослабленні раціональної сторони при здобутті вищої освіти, зниженні активності й творчості представників розумової праці і навіть відпливі їх за кордон.

На сьогодні в умовах ринкових відносин, коли вища освіта є платною, а праця фахівців досить високо оцінюється на ринку праці змінилося на краще і ставлення до вищої освіти, що зумовило зростання кількості студентської молоді. Цей позитивний фактор сучасної країни потрібно закріпити в майбутньому, тому що підготовка висококваліфікованих фахівців збільшить «людський капітал» суспільства, який дасть змогу вивести країну з глибокої економічної кризи і буде сприяти ії розвитку до рівня передових розвинутих країн світу.

Пожвавлення вітчизняного виробництва валового продукту, збільшення кількості робочіх місць – перші ознаки оздоровлення економіки України. Цей успіх варто закріпити.

Безперевна освіта та перепідготовка кадрів

В ядерній фізиці є виразний термін «період напіврозпаду». Стосовно освіти період напіврозпаду шкільних знань орієнтовано становить 20 років, інститутських – десять, спеціальні інженерні знання знецінюються наполовину за три роки, а в обміні телекомунікацією половина знань старіють чи втрачаються вже через рік [30, с. 12]. Ось чому свідомість системи безупинного навчання і перепідготовки кадрів набуває особливого значення.

Розуміння бакалаврами необхідності подальшого підвищення своєї освіти виявляється в тому, що більшість із них продовжують навчання на спеціаліста чи магістра. Дещо старше покоління найчастіше вступає на факультети підготовки і перепідготовки, що діють при більшості вищих навчальних закладів України. Людині з вищою освітою в умовах ринкової економіки часом необхідне одержання другої спеціальності чи підвищення кваліфікації через систему підготовки або перепідготовки кадрів. Еко­номісти прагнуть одержати юридичну освіту, інженери переучу­ються на бухгалтерів і аудиторів, опановуючи спеціалізацію "Фінанси і кредит", педагоги одержують знання спеціальних працівників і стають держслужбовцями, психологи здобувають спе­ціальність соціолога чи педагога. І таких прикладів можна навес­ти чимало.

Займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів не тільки ВНЗ України, а й великі підприємства. Так, при Запорізькому ВАТ "Мотор Січ" створене управління підготовки й перепідгото­вки кадрів, де навчаються не тільки ті, хто влаштувався на робо­ту, але й ті, хто вже працює на підприємстві (фахівці, керівний склад заводу).

Система корпоративної підготовки і перепідготовки кадрів у великих фірмах здійснюється за кордоном. Наприклад, у Дойче Телекомі на підготовку і перепідготовку кадрів витрачає 1 млрд марок щорічно [30, с. 12].

Для здійснення безперервного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів особливе значення має методологія: "Розумним людям, які вміють працювати, мають великий досвід і багаті спостереження, треба пояснити не рецепти, а принципи. Роз'ясняти не як робити (питання тактики), а що робити (питання стратегії), і якщо тут підходить слово "просвітительство", то просвіщати в першу чергу в методології, а не в методиці" [30, с.12].