Роль учених України

Станом на 2001р. в Україні на кожну тисячу населення учених більше ніж у Франції, Великобританії, Данії, Нідерландах, Чехії, Литві, Латвії, Угорщині [1, с. 36].

Високим є і сучасний науковий потенціал України. Національна академія наук України, створена в 1918 р., нараховує понад 500 академіків і членів-кореспондентів. Вона має 80 наукових установ дослідно-виробничої бази, науково-дослідні судна для вивчення проблем Світового океану. У країні діє також Українська академія аграрних наук ( 1, с.36).

Діапазон інтересів українських учених вражає своєю розмаїтістю: від досліджень мікрокосмосу до розкриття таємниці живої матерії, від розробки “мислячих” машин до управління спадковістю, від вивчення космічної сировини і планет Сонячної системи до використання ресурсів Світового океану.

Українські вчені в 30-ті рр. XX ст. вперше розщепили ядро атома літію. Побудували найбільший у Європі прискорювач елементарних часток та одержали воду, складні ізотопи кисню і водню, організували всесвітньо відомі математичні, фізичні, фізіологічні наукові школи (1, с. 36).

У 1952р в Україні після США і Великобританії був створений третій у світі комп'ютер. Саме Україна сформувала всесвітньо відому школу в галузі кібернетики й обчислювальної техніки на чолі з академіками С. Лебедєвим і В. Глушковим. Ще в 70-80-ті рр, минулого століття академік В. Глушков сформулював ряд дуже важливих ідей, пов'язаних з інформатизацією суспільства, зокрема із впровадженням електронних грошей, розробкою державних ав­томатичних систем управління тощо. Академіки В. Михалевич, І. Сергієнко, О. Кухтенко, О. Іванченко продовжили розробку цих ідей, чим прославили українську школу кібернетики у світі. Розро­блені українською школою такі напрями, як штучний інтелект, нові підходи до розробки ЕОМ тощо, характеризувалися як новий якіс­ний рубіж у світовій кібернетиці. Вони були найбільш перспектив­ними і базувалися на відтворенні механізму діяльності мозку. Ці концепції лягли в основу Національної програми інформатизації, прийнятої Верховною Радою України у 1998 р. [9, с. 17]. Велика кількість українських учених працює у вищій школі. Крім того, на­уковий потенціал країни щорічно зростає за рахунок талановитої молоді, яка захищає кандидатські й докторські дисертації. У бага­тьох вищих навчальних закладах України відкрито аспірантуру. Підвищується кількість здобувачів наукових ступенів за рахунок провідних спеціалістів промислових підприємств, фірм, державних службовців і представників органів самоврядування.

Глобалізація освіти

"До наших днів, — вважає антрополог П. Уорслі, — людсько­го суспільства як цілого не існувало" [44, с. 298]. Тільки нещода­вно сформувалися соціальні зв'язки, що охопили всю планету. Світ стає єдиною соціальною системою в результаті посилення відносин взаємозалежності, що торкнулися практично всіх країн. "Соціальні, політичні й економічні зв'язки перетинають кордони держав і вторгаються в долі людей, які проживають на цих тери­торіях. Взаємозв'язок світового співтовариства вже позначили універсальним терміном "глобалізація". Глобалізацію соціальних зв'язків насамперед варто розуміти як перетворення простору і часу своєчасного існування. Іншими словами, наше життя все бі­льшою мірою відчуває на собі вплив подій, що відбуваються до­сить далеко від тієї соціальної реальності, у якій проходить наша повсякденна діяльність" [10, с. 298].

Глобалізація стосується й освіти. Сучасні підходи до освіти пов'язані з проблемами її глобалізації, глобальних університетів, а також глобальним ринком освітніх послуг. Розуміння глобалізації, яка за своєю суттю є замовленим проектом, привнесене із заходу і означає, на думку Дж. Тамлінсона, що "глобалізація с продовженням тривалого історичного процесу західної експансії і являє собою модель глобальної гегемонії, що розвивається [11, с. 174]. Але таке уявлення про глобалізацію є занадто однобі­чним. "Проект, що виник на Заході, давно став справою усього світового співтовариства, культурні цінності Заходу підпадають під вплив інших культур, відбувається процес гібридизації куль­тур. Тому культурний обмін поступово трансформується в глоба­льний процес взаємодії культур" [12, с. 6].

Глобалізація в галузі освіти сприяє стандартизації навчання з широким впливом сучасних соціальних технологій, появі глобальних до­сліджуваних мереж, а головним фактором, що вплинув на освіту, є економічна ідеологія глобалізації, що підкреслює першорядне значення ринку, приватизації і зменшення ролі державного сектора. "З одного боку, - пише доктор філософських наук В. Воронкова, - «економічна глобалізація підкреслює імперативи ринкової конкуренції і глобального капіталу в сприянні конвергенції інституціональних структур провідних країн, зокрема їх освітніх систем. З іншого боку, глобальна раціоналізація, хоч і пов'язана з економічними імперативами, підкреслює ідею унітарної культурної системи. Не варто вважати, що всі країни рухаються у бік всесвітньої монолітної структури освіти, хоча через посилення глобальної раціоналізації освітні системи багато в чому набудуть схожих форм" [12,с. 10].

Глобалізація має об'єктивний характер і є результатом економічних, політичних, інституціональних і соціальних змін, зумовлених радикальними перетвореннями, що пов'язані з переходом України до ринкових відносин. "Впровадження ринку у сфе­ру освіти призводить до того, що визначальними для її розвитку стають такі поняття, як "вибір", "конкуренція", "стандарти" і "свобода" [13, с. 10]. І не випадково британський соціолог Ф. Браун підкреслює, що "освітній добір усе більше залежить не від індивідуальних здібностей і зусиль учнів, а від добробуту і розуміння батьків. Таким чином, на зміну колишній формулі "здатності + зусилля = заслужена оцінка" приходить нова – “засоби + переваги = вибір" [14, с. 643].

Технічний процес, що торкнувся всіх країн світу, сприяє глобалізації освіти, тому що людський ресурс став новим параметром конкурентоспроможності підприємств. Посилення конкуре­нції в умовах зростаючої глобалізації висуває системі освіти що­разу серйозніші вимоги: 1) забезпечення безперервної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; 2) рентабельне використання її у постійно змінюваних умовах ринкової економі­ки; 3) необхідність дати майбутньому працівнику широку освіту, включаючи знання у сфері підприємництва, щодо вирішення кри­зових ситуацій, маневреності у виборі напряму розвитку вироб­ництва, складання стратегічних планів і відповідного конструю­вання трудових колективів; 4) навчання кадрів навичкам сприй­няття нових знань, що будуть потрібні для виконання конкретної роботи в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

Щоб вижити, підприємствам і фірмам необхідно постійно відстежувати зміни в технології, організації виробництва і управ­ління, постійно здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів, виходячи з вимог поточного моменту. Не випадково багато ком­паній за кордоном створюють власні корпоративні університети, мережа яких постійно збільшується. Тільки в США за останні 15 років їх кількість збільшилась з 400 до 2 тис, а до кінця насту­пного десятиліття може перевищити 3,7 тис. [15, с. 1]. Корпора­тивні університети змушують традиційні вищі навчальні заклади по-новому оцінити свої конкурентні можливості в боротьбі за уч­нів на світовому ринку освітніх послуг, який зараз формується. "В останнє 20-річчя багато різних країн світу здійснюють рефор­мування національних систем освіти, зміст і напрям яких все бі­льше визначає глобалізація. Перетворення освіти у важливий фактор конкурентоспроможності не тільки окремих виробників, а й національних економік у цілому вимагає від системи освіти ве­ликої гнучкості, відкритості змінам, здатності адекватно реагува­ти на них" [16, с.12].

У червні 1999 р. у Болоньї (Італія) міністри освіти 29 євро­пейських країн, у тому числі й України, підписали "Декларацію про Європейський регіон вищої освіти". У ній зазначається, що "сьогодні країна знань - важливий фактор соціального розвитку, що може забезпечити всім її громадянам необхідний рівень ком­петентності для відповіді на виклик нового тисячоліття, допомог­ти усвідомити спільність цінностей і належність до єдиного соці­ального і культурного простору. Роль освіти і співробітництва у цій сфері повсюдно визнається першорядною" [16, с. 19].

Заходи щодо досягнення цілей, розроблених у Болонській декларації на короткий термін мають закінчитися не пізніше ніж за перші десять років нового тисячоліття з огляду на різноманіття культур, мов національних культур, національних освітніх систем простору вищої освіти". "Таким чином, глобалізація є найбільшим функціональним викликом, з яким зіткнулися культура й освіта за свою довгу історію. Зовнішні навчальні заклади мають швидко пристосовуватися до впливу глобалізації і поширення нових технологій" [12, с. 13].