Контрольні питання для самопідготовки

1. Яким вимогам має відповідати будь-яка наукова лекція?

2. Як будується лекція-есе, з якою метою вона використовується, яке значеннєве навантаження в собі несе?

3. Чому й у яких випадках використовуються в наукових лекціях міфи і легенди? Навести приклади.

4. Яке значення мають казки і сказання, використовувані при викладанні соціології? Навести приклади.

5. Коли можна використовувати в лекціях прислів'я і приказки, притчі та гумор?

6. Як можна використовувати в лекціях образні порівняння?

7. Які приклади з художніх творів можна використовувати при читанні наукових лекцій? Навести приклади.

8. У чому полягає незвичайне трактування понятійного апарату будь-якої науки?

Реферати

1.ЕСЕ (вибір теми довільний).

2. Використання міфів і легенд при нетрадиційному читанні наукових лекцій.

3. Використання в лекціях образів билинних героїв слов'янського епосу.

4. Образи художників творів та їх використання в наукових лекціях.

5. Робота з понятійним апаратом у наукових лекціях.

6. Сказання про святих Давньої Русі та використання їх образів у лекціях.

Література

1. Нетрадиционные методы преподавания социологии: Учебно-методическое пособие для преподавания социологичес­ких дисциплин / Под ред. И.Д. Ковалевой. - Харьков: ХГУ, 1997.-243 с.

2. Таранов П. С. Золотая книга руководителя. – М .: Град, 2000.

3. Лифшиц М. Мифология древняя и современная. - М.: Искусство, 1979.- 582 с.

4. Муравьева Т.В. Сто великих мифов и легенд. — М.: Ве­че, 2002. - 480 с.

5. Варяник В.Т., Івченко Ж.Д. Соціологія праці і управління в технічному вузі // Тези доповідей Республіканські методичної конференції. 18-20 травня 1993.- Запоріжжя,1993.- С. 27.

Богомаз К.Ю., Дика О.І.

МЕТОДИКА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ¹

Самостійна робота студентів являє собою одну з найважливіших форм навчально-виховного процесу у вищій школі, до того ж її значення невпинно зростає. В комплексі вимог, які предявляються до спеціаліста з вищою освітою все більше місце займає уміння самостійно орієнтуватися в потоці інформації, здатність до самоосвіти і накопиченню нових знань. В процесі самостійної роботи розкриваються здібності людини, формуються її якості як творчої особистості, тому вміння самостійно добувати інформацію і користуватися нею – одна з найбільш цінних якостей сучасного спеціаліста.

З урахуванням входження України до Болонського процесу нині переглядаються навчальні плани з метою узгодження їх загальноєвропейськими стандартами. Документами Болонського процесу передбачена більша кількість навчального часу, який відводиться на самостійну роботу. Якщо нині співвідношення між аудиторними годинами і часом, що відводиться на самостійну роботу було як „50/50", то вже найближчим часом ця пропорція зміниться в сторону збільшення годин саме на самостійну роботу.

Формування навичок самостійності і інших якостей майбутнього спеціаліста визначається не лише цілями і завданнями вищої школи. Багато в чому воно зумовлене соціально-психологічною природою особистості, її активністю, прагненням до діяльності, самоствердження, самореалізації через творчу працю.

Особливість вузівського навчання полягає в тому, щоб розвинути творчий потенціал студента. Вся методика навчання у ВНЗ спрямована на активізацію цієї здатності, на розкриття творчих можливостей кожного, хто навчається у ВНЗ.

Дуже часто цей вид навчання здійснюється стихійно, хоча він має свою структуру, методичні прийоми організації і вдосконалення. Слід зазначити, що ні в якому разі не можна принижувати значення самостійної роботи студентів і залишати її безконтрольною. Самостійна робота має сенс існування як форма навчання лише в тому випадку, якщо її результати контролюються.

В методичній літературі існує декілька парадигм визначення сутності самостійної роботи. Деякі автори тлумачать її як форму організації навчання, інші – як засіб навчання, треті вважають, що це – своєрідний фон вузівського навчання, на тлі якого ефективно працюють аудиторні форми. Наприклад, Р. Мікельсон під самостійною роботою розуміє виконання студентами завдань під наглядом викладача, але без його допомоги; Б. Єсипов – як роботу без безпосередньої участі педагога, але по його завданню і в спеціально відведений для цього час. Є дослідження, в яких при визначенні сутності самостійної роботи підкреслюється відсутність інструктажу викладача як її важлива ознака.

Всі ці визначення можуть вважатися вірними, їх об'єднання дає змогу сформувати загальне уявлення про самостійну роботу студентів. При цьому можна виділити дві ситуації. Перша полягає в тому, що студент прагне знайти відповіді (або розв'язок) на запитання (задачі), які перед ним поставив викладач. Друга ситуація передбачає більш широкий вияв творчих здібностей студента, який сам формулює завдання і проблеми з пошуком їх вирішення. Перша ситуація проявляється під час підготовки до лекцій і семінарських занять, друга – в процесі підготовки, наукових робіт, курсових і дипломних проектів. Зрозуміло, що і участь педагога в цих ситуаціях буде проявлятися по-різному.

Як підсумкове можна прийняти визначення самосійної роботи студентів, наведене Єлсуковим: «самостійна робота студента – це виявлення його творчих здібностей при засвоєнні матеріалу, його поповненні і використанні в практичних ситуаціях».

Сутність самостійної роботи визначає її функції у навчальному процесі:

1) набуття нових знань;

2) поглиблення вже одержаних знань;

3) узагальнення, систематизація і практичне використання знань;

4) самоконтроль процесу засвоєння знань і формування навичок їх практичного застосування;

5) розвиток у студентів уваги, пам'яті, логічного мислення.

З огляду на названі функції можна стверджувати, що лише опанувавши навички самостійної роботи студент зможе на практиці підтвердити свою кваліфікацію. Тому деякі педагоги стверджують, що саме ця форма навчання визначає зміст вищої освіти.

Види і форми самостійної роботи студентів

В процесі аналізу і узагальнення підходів до розгляду сутності самостійної роботи, які є в педагогічній літературі, можна виділити такі ознаки, які дозволяють класифікувати її за видами і формами.

При класифікації видів самостійної роботи виділяють декілька критеріїв:

1) За характером навчально-пізнавальної діяльності:

а) репродуктивна робота (засвоєння навчального матеріалу);

6) продуктивна робота (самостійне набуття нового знання і його використання для вирішення завдань). Сюди можна віднеси конспектування джерел, створення логічних схем, пошук відповіді на нестандартні питання, написання реферату, доповіді, курсової чи наукової роботи.

2) За методом виконання самостійна робота розділяється на аудиторну і поза аудиторну.

Аудиторна самостійна робота визначається навчальним планом і програмою і здійснюється під безпосереднім контролем викладача під час аудиторних занять.

Позааудиторна самостійна робота – це різноманітні види навчальної, виробничої, наукової самоосвіти. Цей вид самостійної роботи, в свою чергу, поділяється на обов'язкову і додаткову.

Обов'язкова самостійна робота здійснюється у вигляді вивчення завдань при підготовці до семінарів; роботи з довідниковими виданнями (словники, енциклопедії, довідники); читання і конспектування обов'язкової літератури; виконання курсових і дипломних робіт; підготовки до практики.

Додаткова самостійна робота передбачає глибоке і всебічне вивчення предмету і включає в себе розв'язання домашніх завдань творчого характеру, виконання науково-дослідницької роботи; вивчення додаткової літератури; підготовка до олімпіад, референцій, конкурсів наукових робіт тощо.

3) За участю викладача в здійсненні самостійної роботи студентів виділяють:

а) робота під керівництвом викладача, але без його безпосереднього втручання (проведення контрольних робіт);

б) робота під опосередкованим керівництвом викладача (через виконання його завдання);

в) повністю самостійна робота (задоволення особистих пізнавальних інтересів без будь-якої участі викладача).

Оскільки викладач є центральною фігурою в системі вузівської освіти, скільки саме він виконує державні цілі навчання і від його діяльності залежить вдосконалення наукової організації навчального процесу, то саме на нього лягає відповідальність за забезпечення студентам умов для ефективної самостійної роботи. Щоб реалізувати це завдання, викладач повинен знати, які саме форми самостійної роботи студентів оптимально працюють при вивченні його дисципліни.

Основними формами самостійної роботи при вивченні соціології є: самостійне читання навчальних посібників, першоджерел, їх конспектування, підготовка до лекцій, семінарів і практичних занять, підготовка рефератів, курсових, дипломних і наукових робіт, підготовка до заліків і іспитів.

Самостійне читання навчальних посібників і першоджерел може використовуватися в різних ситуаціях навчальної роботи студентів:

1) на семінарах, практичних заняттях;

2) при підготовці до лекцій, семінарів, практичних занять;

3) при підготовці рефератів, курсових і дипломних робіт;

4) при підготовці до екзаменів і заліків

Однією з актуальних методичних проблем даної форми самостійної роботи є опанування навичками осмисленого читання, розвиток навичок розуміння соціологічних текстів. Нагадаємо, що найбільшу складність для студентів складає читання монографій і наукових статей. На відміну від навчальних посібники ці тексти не адаптовані для навчальних цілей і для відповідної категорії студентів. Зтикаючись зі складним для сприйняття стилю наукового тексту, деякі студенти переживають труднощі в його розумінні і тому обмежуються механічним заучуванням формулювань.

У зв'язку з цим важливим завданням для викладача є використання завдань, які сприятимуть розвитку у студентів відповідних навичок осмисленого читання. Це можуть бути:

– завдання по створенню докладного структурованого плану розділу;

– завдання по вільному (без конспекту) переказу розділу тексту;

– пошук відповіді на заздалегідь поставлені питання до тексту;

– відповіді на конкретні питання по розділу, спрямовані на виявлення розуміння основних понять, вміння порівнювати, аналізувати, синтезувати, узагальнювати;

– завдання по формулюванню окремих ідей тексту в іншій стилістичній чи синтаксичній формі;

– створення короткого конспекту тексту;

- створення опорної графічної схеми розділу з тестовими поясненнями;

- створення резюме прочитаного тексту.

Написання конспекту статті, розділу книги, як вже зазначалося раніше – достатньо типове завдання, яке дається студенту для підготовки до семінарського завдання. Передбачається, що конспектування сприятиме осмисленому читанню першоджерела, однак слід зазначити, що, по-перше, обов'язково конспектувати класичні першоджерела, для більшості ж періодичної наукової літератури буває достатньо ознайомлення чи письмового резюме. По-друге, пізнавальну роль може виконати лише грамотно і серйозно створений конспект. В багатьох випадках студенти просто переписують великі фрагменти тексту, обмежуючись їх поверхневою переробкою (уникаючи вставних слів, синонімів тощо), відповіді на семінарах по таких конспектах часто виявляє слабке розуміння ними сутності понять, теоретичних положень і у зв’язку з емпіричними фактами.

Іноді наявність конспекту є для викладача свідченням того, що студент читав текст. Однак нерідко зустрічаються випалив переписування студентами конспектів один у одного, в результаті чого втрачається їх сенс.

Для того, щоб конспектування першоджерел виконувало пізнавальну функцію, студентів необхідно навчати навичкам його створення, зокрема:

– відбору суттєвої інформації і відокремленню її від другорядної;

– лексичній і синтаксичній переробці тексту;

– схематизації і структуруванню прочитаного матеріалу;

– формулюванню резюме за прочитаним текстом.

Лише в такому випадку конспектування буде сприяти осмисленому засвоєнню тексту.

Підготовка до лекцій, семінарів і практичних занять являє собою поза аудиторну самостійну роботу студентів. Самостійна підготовка студента до лекції полягає, передусім, у перечитуванні конспекту попередньої лекції. Це допомагає краще зрозуміти матеріал нової лекції, спираючись на попередні знання. Нажаль, це роблять лише ті деякі студенти, у яких сформовано вміння самоорганізації. Стимулювати читання конспекту попередньої лекції може регулярна практика проведення викладачі усного чи письмового бліцопитування студентів по її змісту і початку наступної лекції.

Самостійна підготовка до семінарського і практичного заняття полягає в прочитанні конспекту відповідної лекції, читання відповідного розділу підручника і першоджерел. Головними завданнями цієї підготовки можуть бути повторення теоретичних знань, засвоєних в рамках аудиторної роботи і поглиблення знань по темі заняття.

Знання, одержані в результаті такої роботи, є теоретичною базою для обговорення питань на семінарському занятті, для виконання практичного завдання.

Виникає серйозне методичне питання: яким має бути обсяг завдань для підготовки. Деякі викладачі керуються принципом «чим більше, тим краще». При цьому не враховується чинник часу. Крім того, необхідність прочитати багато призводить до того, що знижується глибина розуміння тексту (гонитва за кількістю, а не якістю). Певно, більш доцільно читати менше, але критично осмислюючи прочитане, ніж більше, але обмежуючись лише поверхневим розумінням. Як поглибити осмислення тексту зазначалося раніше.

На початку цього розділу ми вказували, що співвідношення навчального часу, який відводиться на аудиторні заняття і на самостійну роботу над дисципліною визначається як 50/50. Отже, тривалість підготовки студента до семінару має приблизно відповідати тривалості самого семінару, тобто, складати дві академічні години (в деяких випадках трохи більше). При середній швидкості читання студента 20 сторінок за годину виходить, що підготовка до семінару має полягати у вивченні не більше 40 сторінок тексту [15, с. 133]. Звичайно, різні студенти читають з різною швидкістю. Ці індивідуальні особливості врахувати не складно.

Підготовка рефератів, курсових, дипломних і наукових робіт. Студентський реферат – є формою самостійної навчальної роботи з предмету, спрямованої на детальне знайомство з будь-якою темою в рамках навчальної дисципліни. Основна мета реферату – поглиблене вивчення певної проблеми курсу, що вивчається, одержання більш повної інформації по якомусь з розділів.

При підготовці реферату необхідно використовувати достатня для розкриття теми і аналізу літератури кількість джерел, які мають безпосереднє відношення до теми. Такими джерелами можуть бути монографії і наукові статті. Зібрання матеріалу, його описання і усний виклад змісту реферату сприяє формуванню навичок науково-дослідницької роботи, передбачає самостійний аналіз, обробку і систематизацію матеріалу, у студента з'являється можливість співставити різні точки зору на обране питання і сформувати власну позицію, аргументувати її.

Завданням курсової роботи може бути, по-перше, опанування студентом умінь виконання реферативних форм робота. При цьому студенти мають засвоїти не тільки спосіб відбору, групування і узагальнення інформації, але і вміння знаходити невирішені проблеми, спірні питання, визначати міру достовірності інформації, яка міститься у науковій літературі, її доведеність.

По-друге, метою курсової роботи може бути формування у студента навичок виконання емпіричної науково-дослідної діяльності. При цьому повинна вирішуватися певна сторона конкретної наукової проблеми, пов'язаної з проблемою, що вивчається і курсі дисципліни. В письмовому вигляді мають бути подані обґрунтування мети, гіпотези і методу, використаного в роботі описання ходу роботи і її результатів. Емпірична робота має містити і реферативну частину, в якій на основі вивчення літератури характеризується стан обраної для дослідження проблеми.

В ході виконання дипломної роботи студент спирається на напрацьовані ним при виконанні курсових робіт на попередніх курсах навички наукового аналізу літератури по темі дослідження, виконання емпіричної науково-дослідної роботи та практикумів. Як правило, дипломна робота є продовженням і узагальненням тих досліджень, які студент виконував в процесі написання курсових робіт. Основна особливість дипломної роботи – її комплексний теоретико-експериментальний характер.

Отже, при написанні рефератів, курсових, дипломних та інших наукових робіт студент опановує навички трьох основних типів:

1) пошуку інформації і оформлення наукової думки реферативного типу;

2) планування, проведення емпіричного дослідження і оформлення його результатів;

3) планування проведення інноваційної роботи в своїй галузі і оформлення її результатів.

Важливим видом самостійної роботи студентів є їх підготовка до заліків та іспитів. Цей вид роботи вартий особливого розгляду тому, що він дозволяє систематизувати одержані знання і вміння. Тому викладацька практика приймання заліків і іспитів «автоматом», без узагальнюючих контрольних, тестових, залікових і екзаменаційних робіт є недоцільною, оскільки позбавляє студента можливості повторити, узагальнити і систематизувати свої знання по дисципліні в цілому.

Ось декілька порад студентам при підготовці до екзаменів, наведених російським вченим-педагогом В.Н. Карандашевим:

1. Починаючи підготовку до іспиту, корисно скласти план. Складаючи план на кожен день, необхідно чітко визначити, що саме ви будете вивчати сьогодні. При цьому слід уникати таких формулювань як «трохи позаймаюся», слід чітко вказувати, які саме розділи ви будете опрацьовувати сьогодні.

2. Корисно визначити, хто ви — «жайворонок» чи «сова», і в залежності від цього максимально завантажити ранкові, чи, навпаки, вечірні години.

3. Звичайно, добре починати з найскладнішого, тобто, з того розділу, який ви знаєте найгірше. Однак, для створення позитивних емоцій краще починати з того, що ви знаєте краще, з того матеріалу, який вам цікавіший. Так ви увійдете в ритм роботи і зможете перейти до більш складних розділів.

4. Корисно міняти роботу і відпочинок. Перерви краше робити по завершенню вивчення певної частини матеріалу. Перерви краще не затягувати, але намагатися зробити їх активними. Можна в цей час вимити посуд, полити квіти, зробити зарядку.

5. Готуючись до іспиту, не слід прагнути до того, щоб прочитати і вивчити напам’ять весь підручник. Корисно повторювати матеріал за питаннями. Прочитавши питання, пригадайте і коротко запишіть все, що ви знаєте по ньому, а потім звертайтеся до підручника. Особливу увагу слід звернути на назви розділів і параграфів підручника, на формулювання і правила. Перевірте правильність дат, основних фактів. Лише після цього уважно її повільно читайте підручник, зосереджуючись на основних ідеях – вони і будуть основними пунктами вашої відповів Ваше завдання – не визубрити, а зрозуміти матеріал.

6. При підготовці до іспиту корисно структурувати матеріал, складаючи план, схеми, до того ж робити це треба не в умі, а на папері. Плани корисні тому, що їх легко використовувати при короткому повторенні матеріалу і іноді навіть при відповіді.

7. Наприкінці дня слід перевірити, як ви засвоїли матеріал: знову коротко запишіть плани відповідей на всі запитання, які ви опрацювали.

8. Відповіді на найбільш складні питання повністю, розгорнуто перекажіть кому-небудь з близьких, друзів, будь-кому, хто забажає вас вислухати. Намагайтеся це зробити так, начебто ви знаходитеся на іспиті. Це варто роботи тому, що чим більша різниця між станами людини під час сприйняття інформації і на момент її викладу, тим складніше цю інформацію пригадувати. До екзамену ви найчастіше готується вдома, сидячи, лежачи, в зручній для вас обстановці, а на іспиті ви хвилюєтесь, нервуєте. Якщо ви провели вдома таку передекзаменаційну репетицію, ви наблизили ці стани один до одного. Крім того, що внутрішнє мовлення («про себе») принципово відрізняється від реального мовлення: воно коротке, стисле. Коли ви переказуєте відповідь, ви відключаєте пам'ять , яка допомагає відповідати не на внутрішній, а на загальнодоступній мові. Саме тут з’ясовується, які аспекти матеріалу ви справді засвоїли.

9. якщо в певний момент підготовки до іспитів вам починає здаватися, що матеріал вивчити неможливо і ви ніколи не зможете запам’ятати все, що необхідно, подумайте про те, скільки інформації ви вже засвоїли, визначте, скільки вам ще належить пройти, але не емоційно, а розсудливо, для того, щоб визначити найбільш суттєві теми, які ще слід вивчити. Зосередьтесь на них, пов'язуючи їх з тим матеріалом, яким ви вже володієте, поєднайте те, що ви вже знаєте з тим, чого ще не знаєте.

Особливим видом самостійної роботи студентів є консультації з викладачем. За визначенням, консультація – це бесіда викладача і студента, під час якої студенти питають поради чи пояснення викладача щодо певних питань, пов'язаних з навчальним процесом. Слід зазначити, що проведення консультацій – справ суто кафедральної, а не міністерської відповідальності, тому і питання, пов'язані з консультаціями вирішуються на кафедрі. Існує класифікація видів консультацій по декількох критеріях:

1) за формою виділяють :

а) групові консультації – мається на увазі не академічна група, а проблемна, коли невеликий колектив студентів готує певну проблему для розгляду на семінарі чи конференції. На такій консультації може здійснюватися розподіл ролей і формування сценарію групового виступу;

б) індивідуальні – проводяться перед кожним семінарським заняттям. Для цього на початку навчального року кожен викладач визначає свій консультаційний день і кафедрою створюється графік консультацій. Однак, оскільки ініціатором консультацій є студенти, то і характер їх добровільний. На таких консультаціях викладач може допомогти студенту і підготовці доповіді чи наукової роботи, може реалізовуватися і контрольна функція.

в) міжгрупові (поточні) – для з'ясування проблем, які викликали труднощі в процесі опанування лекційним матеріалом.

2) за змістом виділяють:

а) вступні – на початку загального курсу. На таких консультаціях мова йде про назву курсу, про кількість годин, відбувається знайомство з літературою, виділяється тематика, яка вимагає особливої уваги. Визначається характер домашніх завдань.

б) тематичні (частіше проводяться на потоці) – розгляд проблем, які виникли при опрацюванні певних тем. Викладачі соціології найчастіше проводять такі консультації з галузевої соціології, а саме по тих темах, які близькі з професійною специфікою студентів.

в) передекзаменаційні – допомагають студентам краще підготуватися до іспиту.

Мета консультацій – допомогти студенту в його самостійній роботі над навчальним курсом. При цьому консультації ні в якому разі не повинні перетворюватися в «репетиторство» чи «натаскування».

Особливості самостійної роботи при заочному і дистанційному навчанні

Однією з важливих тенденцій розвитку сучасної освіти стало широке впровадження різноманітних дистанційних технологій навчання. Сам термін «дистанційне навчання» виник не як розширення заочної форми навчання, а як результат розвитку телекомунікаційних систем. Під дистанційними освітніми технологіями розуміють навчальні технологи, які реалізуються завдяки використанню інформаційних і телекомунікаційних технологій при опосередкованій (на відстані) чи не повністю опосередкованій взаємодії того, хто навчається і педагога. Дистанційні освітні технології можуть використовуватися при денній (стаціонарній), очно-заочній (вечірній), заочній формі навчання, а також в формі екстернату.

Основними дистанційними освітніми технологіями є кейсова технологія, Інтернет-технологія, телекомунікаційна технологія. Поряд з традиційними інформаційними ресурсами для забезпечення процесу дистанційного навчання використовуються і такі засоби: спеціалізовані підручники з мультимедійним супроводом, електронні навчально-методичні комплекси, які включають електронні підручники, навчальні посібники, тренінгові комп'ютерні програми, комп'ютерні лабораторні практикуми, контрольно-тестуючі комплекси, навчальні відеофільми, аудіо записи а також інші матеріали, призначені для передачі телекомунікаційними каналами зв'язку. Як основний інформаційний ресурс в навчальному процесі використовуються методично (дидактично) опрацьовані інформаційні бази даних. Ці бази (в вигляді видань на різних типах носіїв) включають фонд основної навчальної і навчально-методичної літератури, фонд періодичних видань, фонд наукової літератури. При дистанційному навчанні кожному, хто навчається, забезпечується доступ до засобів навчання і основного інформаційного ресурсу в обсязі годин навчального плану. Такий доступ забезпечується за рахунок засобів телекомунікації.

Слід звернути увагу на те, що поточний контроль і проміжна атестація здійснюється або традиційними методами, або з використанням електронних засобів (наприклад, електронне тестування), яке має забезпечити ідентифікацію особистості. Обов'язкова підсумкова атестація випускників здійснюється традиційними методами.

В сучасній світовій освітянській традиції існують дві визнані школи дистанційного навчання: великобританська (англійська) і американська. Перша орієнтується на індивідуальне навчання (власне заочне навчання з використанням телекомуніка­ційних засобів). Друга – на групове навчання (групи по 15-20 чоловік) з широким використанням телекомунікації. Лише в США існує більше 200 освітніх телеканалів.

В системі вітчизняної освіти поки що домінує заочна форма навчання. Її можна вважати дистанційною лише остільки, оскільки викладач дистаційований в часі і в просторі від студента. Отже, специфіка як дистанційного, так і заочного навчання зводиться, в решті решт, до того, що самостійна робота студента – основна, провідна форма засвоєння ним знань. Досвідчені викладачі знають, що ефективність професійної підготовки студентів-заочників невисока. Тому викладач повинен виявити мотивацію навчальної діяльності і пропонувати її студентам. В психологічній і соціологічній літературі існує декілька класифікацій мотивів навчальної діяльності. Звернемося до тих, які можна методично використати в процесі викладання.

По-перше, мотиви навчальної діяльності розділяють на усвідомлені (студент знає, заради чого від вивчає предмет, прагне стати професіоналом) і несвідомі (студент потрапив не на «свою» спеціальність, навчається без інтересу до спеціальності). По-друге – на ситуативні (інтерес до окремого предмету, теми) і смислоутворюючі. Останні, в свою чергу, включають а) ділову мотивацію (пов’язану з наступною професійною діяльністю – «без цих знань я не буду мати престижної роботи»), змагальну мотивацію («я хочу бути першим») і пізнавальну мотивацію (прагнення більше знати ). Ці три типи мотивації можуть бути присутніми одночасно, їх місце в процесі навчання може змінюватися залежно від курсу чи обставин особистого життя студента, вони можуть зникати по черзі. Однак, у будь-якому випадку, важливо формувати у студента пізнавальну мотивацію. Це особливо складно при роботі зі студентами-заочниками, але саме така мотивація стимулюватиме їх систематичну самостійну роботу.

Науково-дослідницька робота студентів

Науково-дослідницька робота у ВНЗ не може мати масового характеру, оскільки її мета – виявлення майбутніх науковців. Але форми її повинні працювати, оскільки студентом має бути надане право займатися наукою. Найбільш ефективною формою такої роботи є наукові гуртки. Науковий гурток з проблем, які цікавлять студентів, як правило, формується навколо викладача, який викладає курс. Ця робота має суто громадський характер, однак вона дозволяє значно розширити можливості підготовки спеціалістів з урахування сучасних вимог до спеціаліста.

Значні можливості для гурткової роботи дає викладання курсу загальної соціології. Студенти з задоволенням включаються в дослідницьку діяльність з соціологічної проблематики, оскільки їх, ким би вони не прагнули стати за фахом, цікавлять проблеми політики і управління, маркетингу і реклами, сім'ї і шлюбу, соціальних суперечностей і конфліктів тощо. Багато в чому від викладача залежить процес реалізації цього інтересу, об'єднання студентів різних спеціальностей на основі інтересу до соціальної проблематики.

Програма роботи наукового студентського гуртка визнача­ється самим викладачем разом зі студентами – його учасниками.

Другою формою науково-дослідної роботи студентів, яка плідно використовується у ВНЗ, є індивідуальні завдання (реферати, виступи на конференціях, роботи на конкурси студентських наукових робіт). На відміну від традиційних завдань, вони мають творчий, пошукових характер і вимагають більш тривалої і ґрунтовної підготовки. Ці завдання формуються в залежності від інтересів студента і можуть надалі трансформуватися в курсові, дипломні роботи. Варіантами таких завдань можуть бути:

– підготовка рефератів по першоджерелу. Такий реферат готується протягом семестру і захищається на одному з семінарів або може бути винесеним на конференцію у вигляді доповіді.

– складання наукових соціологічних кросвордів;

– створення власних „теорій" суспільного розвитку;

– номінація соціальних проблем сучасного суспільства;

– моделювання кризових ситуацій і шляхів їх вирішення;

– докладне соціологічне дослідження певних соціальних проблем;

– виявлення і оцінка соціальних конфліктів;

– розробка методів соціально-політичної реклами;

• складання програм дослідження.

Література

1. Активные методы обучения и качество подготовки специалистов в экономическом вузе. — Л., 1990.

2. Актуальные проблемы преподавания и изучения социально-гуманитарных дисциплин в высшей школе. — Воронеж, 1994.

3. Астахова Е.В. Методика организации и проведения семинарских занятий по предметам гуманитарного цикла. — X., 2000.

4. Архангельский СИ. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы. — М., 1980.

5. Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии. — М., ВЛАДОС, 1999.

6. Батура М.П. Рейтинговая система обучения на базе современных компьютерных технологий. В 2-х ч. — Мн., 1993— 1994.

7. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. К.: Компас, 1997.

8. Всеукраїнська науково-методична конференція «Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи». Тези доповідей. — К.: ВЦ «Київський університет», 2000. — 510 с.

9. Елсуков А.Н. Методика преподавания социологии в высшей школе: Учеб. пособие. — Мн.: «ТетраСистемс», 2003. — 240 с.

10.Ерастов Н.П. Методика самостоятельной работы студентов. М. 1985.

11. Закон України «Про освіту». — К., 2005 12.3акон України «Про вищу освіту»/«Голос України», 5 березня 2002 року, № 43 (2794).

13. Кавтарадзе Д.Н. Обучение и игра: введение в активные методы обучения. — М.: Моск. психолого-социальный институт, Флинта, 1998.

14. Канонистова Е.Н., Лидяка А.А., Покровский Н.Е., Преподавание социологии в США //Социол. исследования, 1991, № 9. С. 37—49.

15.Карандашев В.И. Методика преподавания психологии: Учебное пособие. — СПб.: Питер, 2005. — 250 с.

16. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике. — М.: Риго, 1998.

17. Методика преподавания общественных наук в высшей школе. Изд.2-е, доп. — М., 1975.

18 Методика преподавания философии: проблемы перестройки. — М., 1991.

19.Методические разработки проведения семинарских занятий по марксистско-ленинской философии в форме «малых групп», «круглого стола», «пресс-конференции». — Минск, 1985.

20.Научно-методические основы проблемного обучения в вузе.— Ростов, 1998.

21.Нетрадиционные методы преподавания социологии: Учеб. пособие / Общ. ред. И.Д.Ковалевой — X., 2001.

22. Применение стратегии активного обучения в учебном курсе. Сборник материалов по вопросам дидактики высшей школы в помощь преподавателям — участникам проекта «Гражданское образование». Составитель Лариса Кирилюк. — Киев, 2002. —117 с.

23.Чернилевский Д.В., Филатов О.К. Технология обучения в высшей школе: Учеб. пособие. —М., 1996.

24. Ядов В.А. Использование опыта зарубежных университетов в Центре социологического образования института социологии РАН// Социол. журн. — 2002. — №

Малахова Ж.Д., Огаренко В.М¹

ПІДГОТОВКА ТА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Традиційною формою закріплення прослуханого курсу лекцій і перевірки знань є семінар, написання та обговорення рефератів. Семінар - форма заняття, під час якої відбувається спілкування вчителя та учня, своєрідний діалог, тому вчителю необхідно знати особливості його проведення. Вдало проведений семінар сприяє взаєморозумінню вчителя й учня, закріплює знання студентів, а за рахунок відпрацьованого зв'язку при діалозі викладач отримує цікаву інформацію, має можливість зрозуміти світогляд студентів, їх ставлення до навколишнього світу.

Мистецтво діалогу .

Сучасний підхід до освіти вимагає від педагога володіння навичками і теоретичними знаннями діалогу. Слово "діалог" походить з грецької як - розмова між двома чи декількома особами. Діалогічність педагогічної діяльності сприяє реалізації творчого злету та розвитку наукового спілкування. Методичному осмисленню діалогічних форм, реалізованих у процесі викладання, сприяють спеціальна педагогічна література, наукові розробки, що аналізують проблеми діалогіки і творчості, а також найдавніші діалоги Платона і сократівські бесіди.

Учені виділяють такі види діалогу:

1. діалог-суперечка;

2. діалог-конфіденційне пояснення;

3. діалог-емоційний конфлікт;

4. діалог-унісон.

Педагог зобов'язаний опанувати всіма видами діалогу, тому що це необхідно йому при підготовці до проведення бесід, семінарів і практичних занять. Проблема діалогу стає особливо важливою при визначенні проблемної ситуації, коли виникає потреба осмислити її і виразити через запитання, що передбачає пошук необхідної відповіді. До цього основного питання активний педа­гог додає уточнюючі, навідні, зустрічні чи казусні запитання стратегічного й тактичного призначення. Запитання можуть бути складними і простими, парадоксальними, полемічними, випереджальними, прогнозуючими. Сама постановка запитання для діалогу вимагає від викладача такту, уміння знайти підхід до людей соціального стану, рівня освіти, інтелектуального розвитку. Одному студенту можна поставити запитання простіше, а іншому складніше, третьому таке, щоб він зміг показати свій інтелект, знання, а можливо, й розкрити філософське бачення проблеми.

У самій постановці запитання може бути закладений той елемент імпровізації й несподіванки, що так необхідний для живого творчого діалогу, адже запитання практично завжди містить лексику, що народжує відповідну думку. Тому діалог є найважливішим елементом організації активних форм роботи в навчальному процесі.

В умовах сучасного плюралізму думок питання взаємодії і відносин представників різних поглядів у науці становить особливий інтерес. У діалозі в комплексі спрацьовує все: доказовість, обгрунтування власної точки зору, спростування позицій, заперечення несумісних поглядів партнера. Для методики викладання важливий як аналіз логіко-методичної сторони діалогу, так і створення задушевної емоційної атмосфери, одночасне звернення і до розуму, і до почуттів сторін, що полемізують.

Для підвищення ефективності діалогу і посилення активізації наукового спілкування викладачу варто продумати і підібрати для аналізу окремі конкретні ситуації, обговорення яких становило б інтерес для студентської аудиторії.

Існують різні типи ситуацій:

? ситуація-ілюстрація, коли за допомогою конкретного епізоду, випадку, події з реальної практики можна використовувати аналогічні прийоми аналізу, той чи інший спосіб вирішення проблеми;

? ситуація-вправа, коли за допомогою конкретної ситуації підсилюється інформація, краще і надійніше запам'ятовується те, що буде потрібно надалі;

? ситуація-оцінка, коли конкретна ситуація має різні оцінки залежно від методичного моменту;

? ситуація-проблема, коли визначаються лише окремі умови і моменти, що відбуваються, необхідно осмислити цю ситуа­цію, сформулювати саму проблему і запропонувати варіанти її вирішення.

У процесі проведення семінару мета викладача - викликати непідробний інтерес студентів до розглянутих проблем, перевести діалог внутрішній у зовнішній, коли сам студент проводить діалог з викладачем, виступаючи одночасно від себе особисто і від імені тієї людини, з якою у своїх думках він полемізує. Саме тоді, коли точка зору студента у внутрішньому діалозі стане для нього досить доказовою, у нього виникне бажання озвучити свій внутрішній діалог і перевести його в зовнішній, де його погляди знай­дуть собі прихильників чи супротивників у результаті обміну думками. Дуже бажано, щоб студенти могли дати оцінку розглянутих ситуацій, осмислили тему і свідомо залишили ту чи іншу точку зору.

Головне завдання педагога — дати змогу студентам вступити в діалог, полеміку, забезпечити взаємодію поглядів співрозмовників. Результативним є виявлення позицій з погляду їх динаміки. Діалог містить у собі такі можливості:

? зближення позицій (аж до збігів);

? розбіжність точок зору діалогічних партнерів;

? суперечливість позицій (аж до виникнення повної несумісності).

Діалог сприяє підвищенню ефективності процесу викладання, тому що приводить в активний рух думку співрозмовника, змушує студентів шукати потрібну відповідь на поставлене запитання, прагнути до істини. Важливо розвинути у студента потре­бу в інтелектуальному діалозі, в активному пошуку відповіді не тільки на питання теорії, а й на проблеми самого життя. Життя бурхливе, неоднозначне, інколи складне для розуміння, і в кожного студента може бути свій особливий, відмінний від інших погляд на ті процеси, що відбуваються навколо нас.

Іноді на семінарі діалог мимовільно переходить у дискусію. Дискусія (від лат. dіseussіо) - розгляд, дослідження. У буквальному розумінні дискусія — це обговорення будь-якого суперечливого питання на зборах, при бесіді, у тому числі й на семінарі. Іншими словами, дискусія - суперечка. Дискусія може виникнути на семінарі при розгляді проблемного питання, коли студенти займають різні, іноді діаметрально протилежні позиції, або коли обговорюються основні поняття досліджуваного предмета та зміст, який у них вкладали різні вчені. Дуже важливо для викладача володіти ситуацією і не дати дискусії перетворитися на хаос, коли всі кричать, а чому чи про що кричать - не зрозуміло.

Дискусія себе виправдовує, якщо при відповіді студент роз­криває яку-небудь проблему, не розглянувши її всебічно, або коли висловлює помилкову думку, а хтось з інших студентів групи доповнює його виступ, уточнює деталі або критикує помилковий вислів.

Найгірша форма проведення семінару буває тоді, коли до­свідчені студенти, а це буває серед студентів ІV-V курсів, самі починають ставити викладачу провокаційні запитання, а він, за­хоплюючись, розповідає увесь семінар, розкриває всю проблему, забувши, що в цей час він зобов'язаний опитати студентів та ви­значити рівень їх знань, а не вражати їх своєю ерудицією.