6. Локальні правові акти.

Локальні правові акти приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях. Тенденцією вдосконалення правового регулювання трудових відносин в умовах переходу до ринкової економіки є розширення сфери локально-правового забезпечення.

Локально-правові акти можуть прийматися в розвиток централізованого законодавства, тобто для конкретизації окремих норм, що за своїм характером потребують прив’язки до місцевих умов того чи іншого підприємства.

Основні, принципом положення, які покликані забезпечувати мінімальний рівень гарантій трудових прав найманих працівників, визначаються в централізованому порядку, а все інше може досягатися за допомогою локального регулювання. При цьому необхідно лише, щоб на локальному рівні права працівників не були менш гарантовані, ніж це встановлено централізовано.

Суб’єктами локальної нормотворчості можуть виступати власник або уповноважений ним орган і профспілка при встановленні режиму робочого часу, або ж трудовий колектив і власник при укладенні колективного договору.

Найбільш поширеними актами локального характеру на підприємствах є: колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції тощо.

7. Міжнародні правові акти.

У ст. 8 прім КЗпП України визначається співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України. У випадку, якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору.

До таких договорів, у першу чергу, відносяться ратифіковані конвенції та рекомендації МОП, офіційно опубліковані в Україні.

МОП створена 28. 06. 1919 року. На перших порах її членами стали 44 держави. У 1954 році членами МОП стали СРСР, УРСР, БРСР.

Кожна країна має по 4 делегати: 2 – від уряду, 1 – від підприємців, 1 – від трудящих.

МОП складається з: Генеральної конференції (вищий орган), яка займається розробкою і прийняттям конвенцій і рекомендацій по праці; Адміністративної ради (виконавчий орган); Міжнародного бюро праці (постіний секретаріат МОП) на чолі з Генеральним директором, який призначається Адміністративною радою.

Конвенції та рекомендації про працю є основними формами, за допомогою яких МОП здійснює міжнародно-правове регулювання праці.

Конвенція – правовий акт, який набуває сили міжнародного зобов’язання тільки після ратифікації її не менше як двома країнами-членами МОП. Норми конвенції обов’язкові для тих членів МОП, які ратифікували цю конвенцію.

Рекомендації МОП не покладають на держави будь-яких зобов’язань.

У своїй сукупності конвенції та рекомендації створюють Міжнародний кодекс праці (1951 р.). Він охоплює питання тривалості робочого часу, охорони материнства, соціального забезпечення, нічної праці жінок, охорони праці підлітків, міграції у пошуках роботи, ліквідації примусової праці. Кодекс регулює питання оплачуваних відпусток, безробіття, мінімальних ставок зарплати, професійних захворювань

Джерелом трудового права міжнародного походження є двосторонні та багатосторонні договори, які регулюють певні питання в галузі трудового права. У 1994 році між країнами СНД з участю України була підписана Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, що пов’язане з виконанням ними трудових обов’язків.