4. Підзаконні акти як джерела трудового права.

Важливе місце в регулюванні трудових відносин займають підзаконні акти. Головна роль у створенні системи підзаконних актів належить Президенту України. Йому належить право одноособово приймати укази і розпорядження, які мають нормативний характер і є підзаконними актами. Укази і розпорядження Президента можуть відноситись до різних питань регулювання трудових відносин.

КМУ має право видавати в межах своїх повноважень постанови і розпорядження. Так як і укази та розпорядження Президента постанови КМУ можуть відноситись до регулювання різних питань трудових відносин. Постановю КМУ від 19. 03. 1994 року затверджене Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті на роботу працівників, яке визначає загальні засади, порядок укладення контракту, його зміст і порядок припинення.

Постановою КМУ від 10. 08. 1993 року затверджене Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях в новій редакції від 17. 06. 1998 року.

Міністри, керівники інших центральних органів державної виконавчої влади у межах своєї компетенції можуть видавати нормативно-правові акти, які підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Міністерство праці і соціальної політики України на основі і на виконання чинного законодавства видає накази з питань праці, її оплати, умов зайнятості і соціального захисту населення, які є обов’язковими для виконання.

Усі акти, що приймаються міністерствами та відомствами, мають правовий характер, є підзаконними і обов’язковими для виконання на всій території України.

5. Загальне і спеціальне законодавство про працю. Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин.

Загальні норми про працю поширюються на всі категорії працівників незалежно від характеру виконуваної роботи, місця роботи, умов праці та професії. Вони, перш за все, містяться у КЗпП України (ст. 2 прім), а також інших законах та підзаконних актах, що мають нормативний характер.

Спеціальні норми поширюються лише на деякі категорії працівників. Особливості правового регулювання праці можуть відображатись у актах, які перш за все встановлюють:

• пільги для окремих категорій працівників;

• особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку (на транспорті, у зв’язку, у с/г);

• особливості праці для сезонних працівників та осіб, які працюють в особливих кліматичних умовах;

• додаткові підстави для розірвання трудового договору із деякими категоріями працівників (ст. 41 КЗпП України);

• притягнення до дисциплінарної відповідальності певної категорії працівників.

У загальних і спеціальних нормах по працю знаходить своє відображення єдність і диференціацію трудового права.

Диференціація трудового законодавства – це встановлені державою відмінності у змісті та обсязі прав і обов’язків суб’єктів трудових відносин на певних підставах. Диференціація не суперечить ідеї соціальної рівності, оскільки встановлені відмінності у обсязі та змісті прав та обов’язків працівників та роботодавців мають на меті не створення привілеїв певним соціальним прошаркам, а досягнення більшої відповідності норм трудового права особливостям трудових відносин.