Ландшафти україни та їх вивчення в шкільному курсі "фізична географія україни"

Основні питання:

1. Ландшафти України: класифікація, чинники формування, харак- терні риси.

2. Вивчення ландшафтів в шкільному курсі "Фізична географія України".

Рекомендована література: [183; 185]

9.1. Ландшафти України: класифікація, чинники формування, характерні риси

В Україні прийнята наступна система одиниць типологічної класи- фікації ландшафтів: клас - підклас - тип - підтип - рід - вид. Клас ландшафтів є вищою таксономічною одиницею в класифікації ланд- шафтів України і об'єднує ландшафти з однаковими морфоструктур- ними ознаками. За відношенням до морфоструктур вищого порядку - рівнин та гір - в Україні виділяють два класи ландшафтів: клас рівнин- них ландшафтів і клас гірських ландшафтів.

Різна висота над рівнем моря обумовлює і різні фактори їх внутрі- шньої просторової диференціації. Головним фактором просторової ди- ференціації рівнинних ландшафтів є зміна співвідношення тепла і воло- ги у відповідності із зміною географічної широти або із мірою віддале- ності суходолу від океанів. Тобто диференціація рівнинних ландшафтів відбувається за законом горизонтальної (широтної і довготної) зональ- ності. Для них характерний горизонтальний тип природної зональності. Головним фактором просторової диференціації гірських ландшафтів є зміна співвідношення тепла і вологи у відповідності із зміною висоти над рівнем моря. Разом із збільшенням висоти зменшується температу- ра повітря (в середньому на 0,6° на кожні 100 м) і збільшується (до пев- ної висоти) кількість атмосферних опадів. Зміна співвідношення тепла і вологи супроводжується зміною грунтів, рослинності і тваринного сві- ту. Гобто диференціація гірських ландшафтів відбувається за законом вертикальної зональності або, як прийнято зараз казати, висотної пояс-

139

ності. Для них характерний вертикальний тип природної зональності. На стінній ландшафтній карті України масштабу 1:1000000 для загаль- ноосвітньої школи класи ландшафтів відображені в легенді (умовних позначеннях) карти як розділи.

Класи ландшафтів України поділяються на підкласи ландшафтів низовин і ландшафтів височин. Головним фактором їх просторової ди- ференціації є висота над рівнем моря. Ландшафти низовин виділяються на півночі, півдні і заході України в межах Поліської, Причорноморсь- кої і Закарпатської низовин. До низовинних ландшафтів відносяться також ландшафти надзаплавних терас і заплав рівнинних річок (№№ 16-21, 40-48 і т. д. на стінній ландшафтній карті). Ландшафти височин займають решту рівнинної території країни (№№ 10-15, 23-39 і т. д.).

Класи ландшафтів України поділяють на три типа ландшафтів відповідно до поділу території на три природні зони за співвідношен- ням тепла і вологи: 1) мішано-лісовий; 2) лісостеповий; 3) степовий, їх назви складають назви підрозділів на ландшафтній карті України.

Типи ландшафтів поділяються на підтипи у відповідності до по- ділу природних зон на підзони в зв'язку з наявністю внутришньозона- льних відмінностей у співвідношенні тепла і вологи. Мішано-лісові і лісостепові ландшафти України не мають поділу на зони. Степовий тип ландшафтів поділяють на чотири підтипи: північностеповий, середньо- степовий, південностеповий і кримський степовий. На стінній ландша- фтній карті України масштабу 1:1000000 північностеповий підтип ландшафтів представлений №№ 49-63, середньостеповий - №№ 64-68, південностеповий - №№ 69-75, кримський степовий - №№ 76-82.

В залежності від походження поверхневих гірських порід ландша- фти поділяють на роди. Якщо ландшафти складені з поверхні зандро- вими (флювіогляціальними) пісками їх визначають як зандрові, алювіа- льними і зандровими відкладами - як алювіально-зандрові і т. д. Треба відзначити, що наші погляди на цю класифікаційну одиницю розхо- дяться з поглядами частини авторів стінної карти ландшафтів України [184], які виділяють роди за провінціальними відмінностями і відносять всі 22 види ландшафтів Українського Полісся до одного роду - полісь- кого. Вважаємо, що немає сенсу у виділенні поліських ландшафтів в окремий класифікаційний таксон, оскільки вони вже і так виділенні як такі, що відносяться до одної ландшафтної чи фізико-географічної про- вінції. Саме таких поглядів на рід ландшафтів притримуються Г.І.Марцинкевич із співавторами [186], В.О.Ніколаєв [222] та інші до- слідники.

140

Однакові за походженням ландшафти можуть відрізнятися механі- чним складом гірських порід, які їх складають, грунтами, що на них сформувались, ступенем їх оглеєності тощо. В цьому випадку їх поді- ляють на види. Види ландшафтів є найменшою класифікаційною оди- ницею, що відображені на ландшафтній карті України. Всього на стін- ній ландшафтній карті України відображено 96 видів ландшафтів. Се- ред зандрових ландшафтів України розрізняють ландшафти, що сфор- мувачись на осадових відкладах (вид № 1) і ландшафти, що сформува- лись на кристалічних породах (вид № 2). Вони мають схожі грунти, аче у перших вони сухі, а у других - оглеєні. Алювіально-зандрові ланд- шафти України (види №№ 3-5) поділені на три види у відповідності з характером підстилаючих порід: 1) на піщаних і суглинистих осадових відкладах (вид № 3); 2) на крейдових породах (вид № 4); 3) на криста- лічних породах (вид № 5).

Рівнинні ландшафти України

Клас рівнинних ландшафтів охоплює 94 % території України і включає південно-західну частину Східноєвропейської рівнини та пів- нічно-східну частину Середньодунайської низовини (Закарпатська ни- зовина). Він поділяється на три типи ландшафтів: 1) мішано-лісовий; 2) лісостеповий; 3) степовий.

Мішано-лісові ландшафти розміщуються на півночі України і ха- рактеризуються тим, що сформувались на флювіогляціальних, гляціа- льних і лімногляціальних пісках і суглинках, вкритих хвойними (сосно- вими) і хвойно-дрібнолистяними (березово- і осиково-сосновими) ліса- ми. Зональними типами грунтів зони мішаних лісів є дерново- підзолисті. Відмінною рисою мішано-лісових ландшафтів є перезволо- женість і заболоченість. Мішано-лісові ландшафти охоплюють на стін- ній ландшафтній карті України масштабу 1:1000000 види з 1 по 22 і поділяються на роди зандрових, алювіально-зандрових, озерно- зандрових, моренно-зандрових, моренних, денудаційних, лесових, над- заплавних терасових, заплавних і болотних ландшафтів.

Зандрові ландшафти (види №№ 1 і 2) являють собою низовинні піщані, часто заболочені рівнини, грунтоутворюючими породами в яких є потужні піски флювіогляціального, тобто воднольодовикового походження. На них сформувались дерново-слабопідзолисті піщані грунти під боровими і суборовими лісами. Вони, як правило, не роз- орюються, тому що піски бідні на поживні речовини і малородючі. За- ндрові ландшафти зустрічаються по всій території Поліської низовини, але в найбільшій мірі поширені на Волинському Поліссі (мал. 20).

141

Алювіольно-зандрові ландшафти (види №№ 3-5) - це ландшафти, які сформувались в умовах поєднання алювіальної і воднольодовикової діяльності, і значну частину яких складають річкові долини. Вони теж, як і зандрові ландшафти, перезволожені і заболочені, складені алювіа- льними і зандровими пісками, супісками і суглинками, з дерново- слабопідзолистими і дерновими малородючими грунтами під борами і суборами. Алювіально-зандрові ландшафти поширені на Волинському, Житомирському і Чернігівському Поліссі (мал. 16).

Озерно-зандрові ландшафти (вид № 6) - це ландшафти, у яких во- днольодовикові піски залягають на озерно-льодовикових суглинках. Вони сформувались на плоских понижених ділянках, перезволожені, але мають досить родючі пилувато-піщані та супіщані грунти і майже повністю розорані. Озерно-зандрові ландшафти займають порівняно невелику площу і зустрічаються лише на Волинському і Київському Поліссі.

Моренно-зандрові ландшафти (види №№ 7-10) - це ландшафти, у яких воднольодовикові піски залягають на льодовикових моренних суглинках. Вони займають більш високе, порівняно з зандровими І алювіально-зандровими ландшафтами, положення в рельєфі, але теж £ низовинними рівнинами. В них переважають вже не дерново-слабо-

142

підзолисті, а дерново-середньопідзолисті грунти, які більш родючі і то- му, як правило, розорані. Моренно-зандрові ландшафти бувають плас- товими і цокольними. Обидва підроди з поверхні складені воднольодо- виковими і льодовиковими відкладами, але у пластових вони залягають на потужній товщі осадових відкладів, а у цокольних - на кристалічних породах. Пластові моренно-зандрові ландшафти (види №№ 7 і 8) по- ширені на Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському Поліссі, цокольні (види №№ 9 і 10) - на Житомирському Поліссі, де кристалічні породи Українського щита виходять на денну поверхню.

Моренні ландшафти (вид № 11) - це ландшафти, у яких моренні суглинки залягають з поверхні. Вони є горбисто-пасмовими височина- ми і займають найвище положення в рельєфі Поліської низовини. Су- піщані грунти, що сформувались на моренних суглинках, є досить ро- дючими, тому моренні ландшафти значною мірою розорані. Моренні ландшафти мають острівний характер поширення і зустрічаються лише на Волинському Поліссі (мал. 16).

Денудаційні ландшафти (види №№ 12 і 13) - це ландшафти, які сформувались не на воднольодовикових або льодовикових відкладах, що домінують на Поліссі, а майже безпосередньо на крейдових (вид № 12) або кристалічних (вид № 13) корінних породах, що залягають дуже близько від земної поверхні. До того ж це не низовинні рівнини, які ха- рактерні для Поліської низовини, а височини. Перші з них (вид № 12) поширені на Волинському Поліссі і є хвилясто-горбистими межиріч- ними рівнинами з дерновими карбонатними суглинистими грунтами (мал. 16). Внаслідок високої для Полісся родючості грунтів, ці ландша- фти в значній мірі розорані і лише на незручних для машинної обробки ділянках зустрічаються дубово-грабові ліси. Денудаційні ландшафти на крейдових відкладах характеризуються розвитком карстових процесів і карстових форм рельєфу. Другі з денудаційних рівнин (вид № 13) зу- стрічаються лише на Житомирському Поліссі, але і там займають не- значні площі. Вони являють собою горбисті височинні рівнини з дер- ново-слабопідзолистими піщаними щебенюватими малородючими гру- нтами і тому вкриті суцільним покривом соснових лісів.

Лесові ландшафти (види №№ 14 і 15) - це ландшафти, які сформу- вались на покривних лесових суглинках. Вони не типові для переважно зандрового і моренно-зандрового Полісся і зустрічаються окремими "островами" на Житомирському, Київському і, особливо, Чернігівсь- кому і Новгород-Сіверському Поліссі. Лесові "острови" займають най- вище положення в рельєфі Поліської низовини і тому збереглися від розмиву талими водами плейстоценових льодовиків. Відмітними риса-

143

ми лесових ландшафтів є сірі лісові грунти, які формуються лише на лесових суглинках і на Поліссі більше ніде не зустрічаються. Тому ці ландшафти повністю розорані і порізані численними ярами, оскільки пухкі лесові суглинки легко піддаються розмиву дощовими і талими водами в умовах збезлісення,

Надзаплавні терасові ландшафти (види №№ 16-18) утворились на надзаплавних терасах достатньо великих річок. Вони складені давньо- алювіальними пісками і суглинками, на яких сформувались зональні дерново-слабо- й середньопідзолисті грунти. В залежності від того, які гірські породи є для них корінними - осадові або кристалічні, їх поді- ляють на два види, відповідно № 16 і № 18 (мал. 16). В окремий вид (№ 17) виділені надзаплавні терасові ландшафти, що складені торфами.

144

Заплавні ландшафти (види №№ 19 і 20) сформувались на заплавах річок з різним механічним складом алювіальних відкладів і дернових грунтів, які на них сформувались. Значне місце в цих ландшафтах за- ймають місцевості з торф'яно-болотними грунтами, що утворились на заплавних торф'яниках різної потужності. Заплавні ландшафти з дер- новими і торф'яно-болотними грунтами в межах поширення осадових відкладів виділені в окремий вид - № 19 (мал. 21). Вид № 20 складають

ландшафти заплав річок, що протікають по територіях виходу на денну поверхню кристалічних відкладів.

Болотні ландшафти (види №№ 21 і 22) - це ландшафти болотних масивів з торф'яно-болотними грунтами й торфовищами, що сформу- вались на осадових (вид № 21) або кристалічних (вид № 22) породах надзаплавних терас і межирічних рівнин (мал. 16).

Лісостепові ландшафти займають центральну частину України. Межу між мішано-лісовими і лісостеповими ландшафтами проводять по лінії, де флювіогляціальні і гляціальні відклади межують з лесоподі- бними суглинками, а дерново-підзолисті грунти - із сірими лісовими грунтами. Сірі лісові грунти є зональним типом грунтів в північній час- тині зони. Вони сформувались під широколистяними лісами, але зараз ці ліси займають лише 9 % території зони. На решті території сільсько- господарські угіддя замінили первинну лісову і лучно-степову рослин- ність ландшафтів. Зональними типами грунтів в центральній частині зони є чорноземи опідзолені, в південній частині - чорноземи типові. Відмінною рисою лісостепових ландшафтів є значна поширеність еро- зійних форм рельєфу - ярів і балок. Лісостепові ландшафти охоплюють на стінній ландшафтній карті України масштабу 1:1000000 види з 23 по 48 і поділяються на роди лесових, товтрових, денудаційних, надзаплав- них терасових і заплавних ландшафтів.

Лесові лісостепові ландшафти (види №№ 23-31 і 31-37) також як і лесові ландшафти зони мішаних лісів сформувалися на лесоподібних суглинках. Але на відміну від Полісся, де лесові суглинки мають острі- вний характер поширення, в Лісостепу і Степу вони складають фон по- верхневих відкладів. Це в різній мірі розчленовані горбисті, хвилясті або плоско- хвилясті височини з сірими лісовими грунтами (в північній частині зони), опідзоленими (в середній частині зони) і типовими мало- і середньо гумусними чорноземами (в південній частині зони). Внаслі- док високої родючості грунтів лесові лісостепові ландшафти в значній мірі розорані і лише на незручних для машинної обробки ділянках вкриті грабово-дубовими і буково-дубовими лісами або суходільними луками. Всі лесові лісостепові ландшафти є височинами, їх відмітною рисою є значна розчленованість, що виражається у широкому поши- ренні балок і ярів. Виникнення і розвиток останніх обумовлені тим, що лесові суглинки легко піддаються розмиву дощовими і талими водами.

В окремий підрід можна виділити лесові височини, що сформува- лись на крейдових відкладах (вид № 31), а також лесові височини на кристалічних породах (види №№ 33-37). Відмітною рисою перших є розвиток карстових процесів у крейдових породах і широке поширення

145

карстових форм рельєфу, других - неглибоке залягання докембрійських кристалічних порід, які виходять на земну поверхню по долинах річок.

Товтрові ландшафти (вид № 32) - це унікальна сукупність пасмо- во-горбистих височин, складених рифовими вапняками під час перебу- вання території під морськими водами. Вони простягнулися двома сму- гами з північного заходу на південний схід в центральній і південно- східній частинах Подільської височини. З поверхні товтрові ландшаф- ти вкриті малопотужним шаром лесових суглинків, на яких сформува- лись опідзолені грунти під грабово-дубовими лісами. Відносна висота товтрових плосковершинних горбів складає від 40-60 до 100 м.

Денудаційні лісостепові ландшафти (види №№ 38 і 39) сформува- лись в межах Малого Полісся між Волинською і Подільською височи- нами (вид № 38), а також на Прут-Дністровському межиріччі - Хотин- ській височині (вид № 39). Денудаційні лісостепові ландшафти Малого Полісся являють собою горбисто-хвилясті височини, які сформувались на корінних крейдових породах, що перекриті малопотужним шаром лесових суглинків. Для них характерні сірі і темно-сірі лісові грунти, вкриті грабово-дубовими і буково-дубовими лісами. Денудаційні лісо- степові ландшафти Хотинської височини являють собою горбисто- пасмові лесові рівнини на вапнякових відкладах із розораними сірими лісовими грунтами і опідзоленими чорноземами. Відмітними рисами цих ландшафтів є широке поширення карстових форм рельєфу і глибо- ких каньйоноподібних річкових долин.

Надзаплавні терасові лісостепові ландшафти (види №№ 40-46) сформувались на берегах Дністра і Прута на Правобережній частині України, а також Дніпра, Десни та інших значних річок на Лівобереж- ній частині України. Вони являють собою низькі і високі річкові тера- си, складені лесовими суглинками (види №№ 40-43) або флювіогляціа- льними пісками (види №№ 44 і 45) і суглинками (вид № 46). На лесо- вих надзаплавних терасах домінуючими грунтами є сірі лісові і опідзо- лені чорноземи розорані або під грабово-дубовими лісами, на піщаних - дерново-слабопідзолисті під грабово-дубово-сосновими лісами, на суглинистих - дерново-середньопідзолисті розорані.

Заплавні лісостепові ландшафти розділяють на ландшафти заплав на осадових відкладах з дерновими і торф'яно-болотними грунтами під заплавними луками (вид № 47) і ландшафти заплав на кристалічних породах з дерновими грунтами під заплавними луками (вид № 48).

Степові ландшафти, як і лісостепові, сформувались на лесоподі- бних суглинках, але в умовах більш жаркого клімату і недостатньої кі- лькості опадів. Зональними типами грунтів, які сформувались під сте-

146

повою рослинністю, є звичайні і південні чорноземи, а на півдні - каш- танові. Відмінними рисами степових ландшафтів є майже повна відсут- ність природної рослинності (зараз вони на 90 % розорані), пошире- ність ерозійних форм і значна засоленість грунтів, особливо на півдні.

Степові ландшафти охоплюють на стінній ландшафтній карті Укра- їни масштабу 1:1000000 види з № 49 по № 82 і поділяються на чотири підтипи: північностеповий, середньостеповий, південностеповий і кримський степовий.

Північностепові ландшафти займають північну смугу степової зо- ни і сформувались на території з найбільш сприятливими для степової рослинності співвідношенням тепла і вологи. На ділянках, де вона збе- реглася, наприклад у заповідниках "Стрельцовський степ", "Хомутівсь- кий степ" і "Кам'яні могили" поширені різнотравно-типчаково- ковилові і лучно-степові угрупування, в яких переважають властиві лу- чним степам мезофільні види. Під ними сформувались звичайні чорно- земи. В річкових долинах і балках зростають так звані байрачні ліси.

Середньостепові ландшафти займають середню смугу степової зони, північну частину Причорноморської низовини, і сформувались в умовах з менш сприятливим співвідношенням тепла і вологи, ніж пів- нічностепові. Осадків тут випадає на 40-50 мм менше, а випаровува- ність вища. В цих умовах переважає типчаково-ковилова засухостійка рослинність. Типовими грунтами для них є вже не звичайні, а південні чорноземи. Рідше, ніж в північнолісових ландшафтах, зустрічаються байрачні ліси.

Південностепові ландшафти займають південну частину Причор- номорської низовини і сформувались в умовах найбільшої для України посушливості. Рослинний покрив складають розріджені полиново- типчакові угрупування, в яких переважать ксерофітні види. Типовими грунтами є темно-каштанові і каштанові грунти. Зниження зайняті со- лелюбною рослинністю на солонцях і солончаках.

Кримські степові ландшафти займають рівнинну частину Кримсь- кого півострова і подібні до середньостепових ландшафтів. Від серед- ньостепових ландшафтів Причорноморської низовини вони відрізня- ються більш значними тепловими ресурсами. У північній частині крим- ської степової підзони поширені темно-каштанові грунти, але перева- жаючими грунтами підзони є чорноземи південні мало гумусні і мало- потужні, але сильно щебенюваті. Тому у рослинному покриві доміну- ють петрофітні типчаково-ковилові степи. Термін "петрофіти" отрима- ли рослини кам'янистих місцеперебувань.

147

Типи і підтипи степових ландшафтів поділяються на роди лесових ландшафтів, денудаційних ландшафтів, ландшафтів подів, терасово- дельтових ландшафтів, лиманно-морських ландшафтів, ландшафтів кіс і пересипів, заплавних ландшафтів.

Лесові степові ландшафти (види №№ 49-60, 62-70, 79) - це ланд- шафти, які також, як і ландшафти лісостепової зони, сформувались на лесових суглинках, але в умовах більш посушливого клімату. Вони яв- ляють собою хвилясті, рідше плоскі, в різній мірі розчленовані височи- ни і низовини з чорноземами звичайними (види №№ 49-60, 63) і пів- денними (види №№ 64-68), іноді солонцюватими (види №№ 55 і 65), або темно-каштановими і каштановими грунтами (види №№ 69-70). Чорноземі звичайні характерні для північностепових ландшафтів (види 49-63), чорноземи південні - для середньостепових ландшафтів (види №№ 64-68), темно-каштанові і каштанові грунти - для південностепо- вих ландшафтів (види №№ 69-70). Значний інтерес являють північно- степові і середньостепові ландшафти (види відповідно №№ 51-54, 57 і 66). Кристалічні породи Українського щита, на яких вони утворились, у багатьох місцях виходять на денну поверхню у вигляді невеличких ске- льних масивів, які отримали назву "кам'яних могил".

Денудаційні степові ландшафти (вид № 61) сформувались на кря- жовій, найбільш піднятій частині Донецької височини і являють собою крупнопасмові і купольнохвилясті височини з потужним лесовим по- кривом на корінних осадових відкладах, з типовими і звичайними чор- ноземами під лучними степами. Лісостеповий тип рослинності цих ландшафтів пояснюється значною як для зони степів річною кількістю опадів — понад 550 мм.

Ландшафти подів (вид № 71) вперше виділені у якості ПТК такого рангу, раніше вони визначалися лише як ландшафтні місцевості. Поди - це великі, до 10 км довжиною, округлої або овальної форми замкнені зниження на земній поверхні просадочного походження глибиною від 1-1,5 до 5-8 м з лучними осолоділими грунтами, солонцями і солонча- ками в днищах. Вони поширені в південній, присивашській частині Причорноморської низовини.

Терасово-дельтові степові ландшафти у відповідності з механіч- ним складом поверхневих відкладів поділяють на два види. Перший з них (вид № 72) являє собою горбисту піщану низовину з дерновими піщаними грунтами під дубово-березовими гайками і вербово- шелюговими заростями. Характерною рисою цих ландшафтів є поши- рення еолових піщаних горбів і дефляційних западин між ними. Другий вид терасово-дельтових степових ландшафтів (вид № 73) являє собою

148

плоску піщано-лесову низовину з чорноземовидними і темно- каштановими солонцюватими грунтами.

Лиманно-морські степові ландшафти (вид № 74) являють собою плоску вузьку прибережну частину Причорноморської низовини, що піднімається над рівнем моря лише на 5-10 м, з каштановими солонцю- ватими грунтами, солонцями і солончаками під злаково-полинними степами.

Ландшафти кіс і пересипів (вид № 75) являють собою прибережні, напівострівні і острівні ділянки суходолу, складені з піщаних відкладів та дрібних уламків черепашок молюсків, що нанесені морськими хви- лями.

149

Заплавні степові ландшафти представлені двома видами, що роз- різняються розміщенням на осадових породах (вид № 81) і кристаліч- них породах (вид № 82) (мал. 22).

Гірські ландшафти України

Клас гірських ландшафтів України об'єднує ландшафти Українсь- ких Карпат і Кримських гір. На просторову диференціацію гірських ландшафтів в межах одної гірської країни впливають три геолого- геоморфологічних чинники: 1) висота над рівнем моря; 2) форма, кру- тизна і експозиція схилів; 3) характер гірських порід.

В Українських Карпатах виділяють 9 видів ландшафтів. Висота над рівнем моря є першим критерієм відмінності при визначенні видів гірських ландшафтів Українських Карпат. Згідно з ним виділені підкла- си передгірних (види №№ 83 і 84), низькогірних (вид № 85) і середньо- гірних (види №№ 86-90) ландшафтів, а також ландшафтів міжгірських улоговин (вид № 91). Експозиція схилів при визначенні видів ландшаф- тів до уваги не приймалась, тому що виду ландшафтів відповідають окремі хребти та їх поєднання і на протязі таких значних за протяжніс- тю природних комплексів експозиція схилів неодноразово змінюється.

За крутизною схилів всі ландшафти (види №№ 85, 86, 87, 89, 90) віднесені до градації "крутосхилові". Але в існуючих класифікаціях схилів за крутизною виділяють декілька градацій: слабо пологі, пологі, полого-спадисті, спадисті, сильно спадисті, круті, обривисті тощо. То- му врахування лише одної градації "круті" створює враження недоско- налості у вивченні карпатських ландшафтів.

За походженням гори поділяють на тектонічні, вулканічні і ерозійні. Тектонічні гори утворюються внаслідок давніх, новітніх і сучасних те- ктонічних рухів земної кори, вулканічні - внаслідок вулканічних виве- ржень. До тектонічних відносять види №№ 85, 86, 88-91, до вулканіч- них - вид № 88.

При описанні окремих видів гірських ландшафтів Українських Ка- рпат враховувався також характер морфоскульптури, тобто характер давніх і сучасних геоморфологічних процесів. Так, при характеристиці видів №№ 89 і 90 вказується, що це давньольодовикові хребти.

І, нарешті, дуже важливим критерієм виділення окремих видів гір- ських ландшафтів Українських Карпат є характер гірських порід, якими вони складені. За цим критерієм виділені передгірські ландшафти на осадових відкладах (види №№ 83 і 84), низько- і середньогірні флішеві хребти (види №№ 85, 86, 87 і 89), вулканічні (вид № 88) і кристалічні хребти (вид № 90). У якості додаткової ознаки використана наявність полонин (види №№ 87, 89 і 90).

Передгірні карпатські ландшафти (види №№ 83-84) являють со- бою сукупність низько-і високотерасових низовин (на стінній ландша- фтній карті помилково названих височинами, ускладнених острівним 150

вулканічним горбогір'ям в районі міста Берегове. Вони складені дав- ньоалювіальними і озерно-алювіальними суглинками, пісками і галь- кою, на яких сформувались дернові опідзолені оглеєні, більшою части- ною розорані грунти. Залишки дубових лісів вкривають місцевості ост- рівного горбогір'я з буроземно-підзолистими грунтами. Чорновільхо- вими лісами зайняті ділянки з лучно-болотними і болотними грунтами. Слабка природна дренованість цих ландшафтів обумовлює системати- чне формування на них катастрофічних повеней.

Низькогірні карпатські ландшафти представлені двома видами - №№ 85 і 88. Перший з них, вид № 85, являє собою флішові крутосхи- лові хребти з бурими гірсько-лісовими щебенюватими грунтами під грабово-буковими лісами. Нагадаємо, що фліш - це потужна товща морських осадових порід (сланців, пісковиків, мергелів), що чергують- ся тонкими шарами. Другий вид, вид 88, являє собою вулканічні хребти з темно-бурими гірсько-лісовими грунтами під дубово-буковими та бу- ковими лісами і на стінній ландшафтній карті України помилково по- значений як середньогірний. Проте його хребти піднімаються над Зака- рпатською низовиною лише на 600-700 м, а максимальна абсолютна висота складає 1085 м (гораБужора) [183; 185].

Середньогірт карпатські ландшафти представлені чотирма вида- ми (види №№ 86-87, 89-90), що відрізняються за складом гірським по- рід, якими вони складені, і висотою. Види №№ 86 і 87 дуже схожі на вид № 85. Вони також складені флішовими відкладами, на яких сфор- мувались ті ж самі бурі гірсько-лісові грунти. Але більш значна висота обумовили формування на них вже не широколистяних, і мішаних, хвойно-широколистяних (смереково-букових) і хвойних (ялиново- смерекових) лісів. Відмітною рисою виду № 87 є наявність на його хре- бтах полонин - своєрідних безлісних ділянок на вершинних частинах хребтів, вкритих високотравними луками, що використовуються місце- вим населенням як літні пасовища. Середньогірні хребти виду № 89 ландшафтів, також як і хребти видів №№ 86-87, складені флішовими відкладами, але мають більшу абсолютну висоту (2061 м, г.Говерла) і давньольодовикові форми рельєфу вершин (кари, цирки). Хребти виду № 90 складені кристалічними породами і теж, як і вид № 89, мають да- вньольодовикові форми рельєфу і полонини (мал. 23).

Ландшафти міжгірських улоговин (вид № 91) являють собою по- єднання пологосхилових низькогір'їв і надзаплавних терас, що лежать між середньогірними хребтами. Вони мають бурі гірсько-лісові і дер- ново-буроземні грунти, що сформувались під дубово-буковими і буко- вими лісами.

151

В Кримських горах виділяють 4 види ландшафтів, які також, як і ландшафти Українських Карпат, відносяться до чотирьох підкласів, передгірського, низькогірного, середньогірного і південнобережного.

Передгірські ландшафти (вид № 92) охоплюють області так званих Зовнішнього і Внутрішнього куестових пасом і являють собою поєд- нання окремих пасом висотою до 350-500 м і міжпасомних знижень з чорноземними і дерновими карбонатними щебенюватими грунтами під дубовими лісами та лучними степами, частково розораними.

Низькогірні (вид № 93) і середньогірні (вид № 94) ландшафти сфо- рмувались на Головному куестовому пасмі і являють собою поєднання окремих платоподібних, плосковершинних масивів - яйл - з висотами від 700...1000 до 1100...1500 м. Яйлами в Кримських горах називають безлісні вирівняні вершини гірських масивів з гірсько-лучними чорно- земовидними грунтами та гірськими чорноземами під гірське-лучними і петрофітними степами, що колись використовувалися місцевим насе- ленням як літні пасовища (мал. 24). На схилах гірських масивів сфор- мувались бурі і дерново-буроземні щебенюваті грунти під грабово- дубовими і сосново-буковими лісами.

152

Південнобережні ландшафти (вид № 95) утворюють приморський пояс південного схилу Головного пасма до висоти 400-450. Вони скла- дені глинистими сланцями, місцями вапняками і вулканічними порода- ми, на яких сформувались коричневі щебенюваті грунти під ксерофіт- ними розрідженими ялівцево-грабинниковими та дубовими лісами, за- ростями шибляку і фригани.

Один вид ландшафтів - заплави річок (вид № 96) - є загальним для обох гірських країн.