6. Медицина Стародавнього Китаю

Виникнення перших держав на теренах сучасного Китаю припадає на ІІ тис до н. е., набагато пізніше, ніж в Месопотамії та долині Нилу. Проте, внесок китайців у скарбницю світової культури не менш значущий, ніж внесок Єгипту, Вавилона, Індії. Стародавній Китай дав світу шовк і фарфор, папір і туш для письма, компас і порох. До ІІ тис. до н. е. належить і виникнення «китайської грамоти» - ієрогліфічної письменності. Найстаріші відомі нам китайські тексти написані на панцирах черепах для гадання, на бамбукових дощечках, бронзових священних сосудах, а ближче до І століття до н. е. – на папері. Серед них трапляються і тексти медичного змісту.

Географічна ізольованість Китаю від ранніх рабовласницьких цивілізацій сприяла унікальній стабільності китайської національної культури та її складової частини – медицини.

В історії лікарювання Стародавнього Китаю вчені чітко відокремлюють два великі періоди.

Перший (царський) – від ХVІІІ до ІІІ віків до н. е., час традиційної медицини, що спиралася переважно на народний досвід.

Другий (династичний) – з ІІІ ст. до н.е. до ІІІ ст. н. е., коли були складені хроніки імперії Хань і вперше записані медичні твори, що збереглися до наших днів.

Найстаріший китайський медичний трактат належить до ІІІ ст. до н. е. Вважається, що цей «Трактат Жовтого імператора про внутрішнє» (його називають ще «Канон про внутрішнє» - «Ней Дзин») є плодом колективної творчості багатьох авторів різних епох, починаючи з V ст. до н. е. Наприкінці І тис до він був поділений на 18 книг в двох частинах. Перші 9 книг описували структуру і життєдіяльність організму людини, розпізнавання симптомів і лікування окремих хвороб, інші 9 викладали метод голковколювання та припікання.

Стародавня китайська медицина, якою вона постає перед нами в трактатах, - це цілісний комплекс гігієнічних вимог, засобів попередження захворювань, лікування недругів і реабілітації хворих.

Комплекс китайської традиційної системи підтримки здоров’я включав в себе голковколювання та припікання, систему дихальних вправ, застосування ліків і традиційну китайську гімнастику. Одним з найважливіших компонентів цього комплексу вважався діагноз, який ставився на основі детального опитування хворого, огляду його шкіри, очей, слизових оболонок, язика, прослухування звуків в організмі пацієнта і, нарешті, промацування його тіла. В трактаті «Ней дзин» було записано, що «той, хто вміє ставити діагноз, вивчає колір, промацує пульс, … досліджує чисте і каламутне, і виявляє, в якій частині тіла міститься хвороба».

Вершиною мистецтва діагностики в Стародавньому Китаї було учення про пульс. Китайські лікарі досліджували його в 9 точках і розрізняли до 28 його видів. Учення про пульсову діагностику, тісно пов’язане з уявленнями про круговий рух крові. Воно було створено славетним китайським лікарем Бянь Чує (V ст. до н. е.) й узагальнене пізніше, в ІІІ ст. до н. е. ученим Ван Шухе в спеціальному «Трактаті про пульс». Треба додати, що в Європі теорія кровообігу була сформульована тільки в 1628 р. англійцем Вільямом Гарвеєм.

Дуже різноманітними були в Стародавньому Китаї терапевтичні засоби лікування. Більшість медикаментів складали ліки рослинного походження. В світову медичну практику з Китаю прийшли женьшень, лимонник, камфора, чай, ревінь. Китайська фармакотерапія широко використовувала рослину ефедра, з якої зараз отримують ефедрин, необхідний для лікування бронхіальної астми і алергічних захворювань. З ліків тваринного походження, що широко застосовувалися в Стародавньому Китаї і отримали визнання в наші дні, можна назвати панти плямистого оленя, печінку, желатину. З мінеральних речовин китайці застосовували в лікуванні залізо, ртуть, сірку та інші елементи і сполуки. Всього в старокитайських медичних творах міститься близько 300 рекомендацій для лікування 5 хвороб.

Характерною особливістю китайського лікарювання, гордістю і найулюбленішим прийомом кожного лікаря була практика чжень-дзю – поєднання голковколювання та припікання. В трактаті Ней Дзин описані чудодійні точки-отвори, через які приходить і виходить хвороба. Таких точок на тілі людини китайські медики нараховували близько 600. Зараз цей метод називається акупунктурою (лат. acus – голка, puncturа – укол). Сьогодні він є дієвим і надзвичайно популярним засобом лікування функціональних розладів, нервових та алергійних захворювань.

Коли виникла ця методика, не скаже жодний мешканець країни. Акупунктура є підсумком тривалих спостережень за реакцією організму на зовнішні подразнення. Помітив, що дрібні ушкодження шкіри, наприклад, порізи або подряпини, часто сприяють одужанню від серйозних недругів, медики прийшли до висновку про існування на тілі життєвих точок. Перші голки для акупунктури виготовлялись з каменю. До появи металевих інструментів їх робили з підручних матеріалів – кременю, яшми, кісток, навіть з бамбуку. Еволюція в галузі голковколювання триває до теперішнього часу, хоча медикам зараз доступна сила силенна спеціальних голок, виготовлених з платини, золота, срібла, сталі, що не ржавіє.

Лікувальний ефект процедури посилювали припіканням. Розташувавши голку в потрібній точці, її обгортали травою та підпалювали. Найбільш придатною для цього вважали траву мокса – нам вона відома як полин.

Сильною стороною китайської медицини була профілактика захворювань. Вважалося, що справжній лікар не той, хто лікує, а той, хто попереджує захворювання. В «Трактаті про внутрішнє» є мудра думка про те, що «треба лікувати хворобу, якої ще нема. Застосування ліків, коли хвороба вже вразила тіло людини, подібне копанню колодязя під час спраги або виготовленню зброї під час битви. Хіба ж це не занадто пізно?» Найважливішими профілактичними заходами вважалися масаж, лікувальна і дихальна гімнастика. Ці методи і зараз використовуються в Піднебесній для збереження здоров’я і досягнення активного довголіття.

Є відомості про проведення в Китаї варіоляції (від лат. variola - віспа) – своєрідного щеплення проти натуральної віспи: люди надягали сорочки хворих або вводили у ніздрі вміст пухирців тих, хто одужував. Щеплення проти віспи відомі в Китаї з ХІ ст. до н. е. До того ж китайці вміли послаблювати дію «віспяної отрути» за допомогою водяної пари та зберігати матеріал для щеплення у закупорених воском порцелянових посудинах протягом тривалого часу.

Про соціальну гігієну в Стародавньому Китаї можна судити з повідомлень китайських хронік про благоустрій міст, починаючи з І тис. до н.е., де йшлося про бруківку, каналізацію, водопостачання, про чистоту на вулицях. Можна стверджувати, що багатовіковий досвід традиційного лікарювання зберігся не тільки в Китаї. Він має практичне значення в усьому світі, а його вивчення та осмислення є дуже важливим для подальшого розвитку сучасної наукової медицини.

Висновки:

1. Колискою сучасної європейської цивілізації вважають Стародавню Месопотамію. Джерелом знань про медицину Вавилону та Ассирії є глиняні клинописні таблички з текстами медичного змісту.

2. Медицина Месопотамії на початку свого існування базувалася на традиційному досвіді та традиційній практиці. З розвитком релігійних уявлень та ускладненням обрядності медицина почала схилятися в магічну сторону.

3. Починаючи з ІІ тис. до н.е. медична справа в Стародавньому Вавилоні розділилася на дві гілки – хірургію, якою займалися лікарі-практики (асу), і внутрішню медицину, яка стала справою освічених жерців-магів (ашипа).

4. Держава з часом почала регулювати діяльність лікарів. В кодексі царя Хаммурапі (1792 -1750 р до н. е.) є низка положень, що стосуються медицини. Згідно з ними лікарі-хірурги отримували за свою роботу щедру винагороду, але могли бути жорстоко покарані в разі помилки.

5. У Вавилоні та Ассирії велика увага приділялася суспільній гігієні.

6. В Стародавньому Єгипті вже в ІV тис. до н. е. склався своєрідний релігійний культ. Ряд богів староєгипетського пантеону безпосередньо протегував здоров’ю. Богиню лікарювання Сохмет зображували жінкою з головою левиці, Тауерт – покровителька вагітних та роділь виглядала, як вагітна самка бегемота. Практика бальзамування трупів сприяла розвитку медицини і накопиченню анатомічних знань.

7. Важливими джерелами для дослідників історії медицини є медичні папіруси – великий медичний папірус Еберса, Кахунський папірус (гінекологічний), хірургічний папірус Сміта.

8. Стародавній Єгипет вважають батьківщиною стоматології та косметики.

9. Велике значення єгипетські жерці придавали особистій та суспільній гігієні.

10. Першим лікарем, відомості про якого зберегла історія медицини є Імхотеп (ХХVІІІ ст. до н. е.).

11. В Стародавній Індії в ІІІ-ІІ тис до н. е. в містах Мохеджо-Даро, Хараппа існували водогін, лазні, найдосконаліша система каналізації. В подальших цивілізаціях рівень гігієни був значно нижчим.

12. Деякі відомості медичного характеру зустрічаються в релігійних текстах, епічних поемах «Рамаяна» і «Махабхарата», у ведичних текстах.

13. Найбільшого розквіту медицина Стародавньої Індії досягла в буддійський та класичний періоди своєї історії. Медичні знання в цей час склалися в систему традиційного народного лікарювання – Аюрведу. Великими лікарями того часу були Чарака (І-ІІ ст. н. е.) і Сушрута (ІVст. н. е.).

14. Високого рівня розвитку в Стародавній Індії досягли хірургія, акушерство. Метод індійської ринопластики зберіг своє значення до нашого часу.

15. В Стародавньому Китаї склалася унікальна традиційна система лікарювання. Найстаріший китайський медичний текст - це «Трактат Жовтого Імператора про внутрішнє». В ньому, зокрема, подаються дані про голковколювання та припікання чудодійних точок, через які приходить і виходить хвороба. Зараз цей метод під назвою «акупунктура» є надзвичайно популярним у всьому світі.

16. Вершиною китайської діагностики є вчення про пульс. Китайські лікарі розрізняли 28 видів пульсу і досліджували його в 9 точках.

17. Медицина Стародавнього Сходу стала основою для сучасної медицини.

Контрольні запитання

1. Які джерела знань з історії медицини Стародавнього Сходу вам відомі?

2. Як розвивалася медицина в Месопотамії?

3. Які відомості медичного характеру містяться в кодексі Хаммурапі?

4. Яким був релігійний культ у Стародавньому Єгипті і як він пов’язаний з медициною?

5. Який зміст медичних папірусів – Кахунського, Еберса, Сміта?

6. Чим подібний і чим відрізняється розвиток медицини в стародавньому Єгипті і в Месопотамії?

7. Які галузі медицини зародилися в Стародавньому Єгипті?

8. Хто були перші лікарі, про яких збереглися відомості в історії медицини?

9. Як розвивалася медицина в Стародавній Індії?

10. Про що ми дізнаємось з творів видатних індійських лікарів «Чарака-самхіта» і «Сушрута-самхіта»?

11. Який найстаріший китайський медичний твір вам відомий?

12. Охарактеризуйте особливості китайської традиційної системи лікарювання?

Про які тенденції в медицині Месопотамії свідчить таке закляття проти зубного болю?

У вірші розповідається, як хробак (виникнення карієсу пояснювали витівками хробака в зубі) звернувся до верховного божества Еа з питанням, де і як йому харчуватися. Божество запропонувало голодній істоті стиглі смокви та сік абрикосів, але вередливий паразит забажав інших ласощів:

Зроби щелепи моєю оселею.

Кров із зуба смоктатиму я,

Корені зуба гризтиму я.

Довгий вірш закінчується рішучою порадою діяти - схопити зухвалого хробака «за ногу», тобто видалити нерв (?).

16