3. Медицина Стародавнього Єгипту
Єгипет… Гола пустеля, що ніколи не знає дощу. «Вузька, як труна, долина Нилу… Як німі думки, височать недолугі піраміди та стрункі обеліски. А віддалік постають місячні гори Ефіопії, що оточили верхоріччя Нилу. І навкруги тільки каміння, смерть і таємниці». (Г. Гейне). Багато з цих таємниць було розкрито вченими, коли великий французький лінгвіст Франсуа. Шампольон наприкінці ХІХ ст. розшифрував ієрогліфи єгиптян.
Староєгипетська медицина – одна з найдавніших в світі. Вже в ІV тис. до н. е. від порогів до дельти Нилу склалося кілька рабовласницьких держав, з об’єднанням яких (близько 3000 р. до н. е.) країна перетворилася на централізовану східну деспотію. На той час там уже існувала ієрогліфічна письменність, характерний художній стиль та розвинені релігійні уявлення, в центрі яких був своєрідний заупокійний культ, аналогів якому нема в усьому світі. Ставлення до мертвих зробилось основою давньої культури, своєрідним ключем до розгадки багатьох таємниць мешканців долини Нилу.
Більшість богів давньоєгипетського пантеону мали відношення до медицини та здоров’я. Верховна богиня Ісида була втіленням родючості і захисницею матерів. Її брат і чоловік (в Стародавньому Єгипті в царських родинах було прийнято одружуватися з рідними братами і сестрами, що сприяло виродженню царських династій) Осиріс був богом, що помирає та воскресає. Його життя і смерть відображали процеси, які щорічно відбуваються в природі. На малюнках і фресках Осиріс постає у вигляді мумії, що оживає.
Великою пошаною в Стародавньому Єгипті користувався бог Тот – покровитель наук і мистецтв, серед яких була і медицина. Його зображували з головою ібіса, тому що за легендами цей невеличкий птах навчив його робити клізму. Клізма була і залишається безцінним внеском єгиптян в скарбницю сучасної медицини. Богиню лікарювання Сохмет єгиптяни уявляли у вигляді жінки з головою левиці, а покровительку вагітних і помічницю при пологах Тауерт у вигляді вагітної самки бегемота. Статуетки Тауерт клали до ліжка дитини, що захистити її від хвороб та лиха. Вельми шанували єгиптяни бога некрополів і похоронних обрядів Анубіса; його зображували у вигляді людини з головою чорного собаки або шакала. Анубіс зробив першу мумію з тіла Осиріса.
Мешканці Стародавнього Єгипту вірили в загробне життя і вважали його нескінченним продовженням земного. Згідно з їх уявленнями безсмертя дарувалось через єдність (спільне існування) трьох субстанцій – фізичного тіла людини, його душі («ба») та його духовного двійника («ка»). Душа «ба» нібито існувала при тілі померлого, хоч іноді вона залишала гробницю та підіймалася до богів на небо. Її зображували у вигляді птаха з головою людини. Щодо «ка», то він супроводжував людину все життя та залишався після її смерті в пам’яті людей, а також мешкав в гробниці, в потойбічному світі, оселявся в зображеннях померлого. Отже, виникло прагнення зберегти тіло від руйнування. Тому єгиптяни майже все своє життя збирали кошти на достойні похорони, тобто готувалися до смерті. Але відомий єгиптолог В. Струве, всупереч цим хмурним поглядам, стверджував, що єгиптяни настільки любили життя, що намагалися продовжувати жити, навіть не дивлячись на саму смерть. Вони досягли в бальзамуванні трупів надзвичайної досконалості, і мумії, що прекрасно збереглися протягом тисячоліть є свідоцтвом їхньої фізичної перемоги над руйнівною силою смерті.
Спочатку померлих ховали без попередньої обробки, але в пісочних могильниках тіла чудово зберігалися через відсутність вологи. Згодом обряд поховання удосконалювався: з’явилися укріплені гробниці, багатий похоронний інвентар. Згідно з магічними текстами, процес бальзамування тривав 70 днів і нагадував спектакль, сюжет якого був позичений з міфів про Осиріса. Жерці видаляли мозок залізним крюком через ніздрі, через розріз в паху витягували органи черевної порожнини. Її заповнювали духмяними травами і зашивали, тіло занурювали у розчин натрону (природна сода). Після цього труп обробляли маслами і смолами, загортали у полотно. Пізніше мумії обмотували бинтами, загальна довжина яких становила більше 100м. Між шарами бинтів клали фаянсові буси, ювелірні прикраси, амулети. Обличчя померлого ретельно гримували, надаючи йому «живий» вигляд рослинними фарбами, оксидом міді і кольоровими глинами. Фараонам обличчя закривали золотими або срібними масками, інкрустованими дорогоцінними каменями. Маски менш заможних покійників виготовлялися з папірусу або тканини і покривалися штучним мармуром.
Бальзамування тіл померлих для продовження їх життя в потойбічному світі не зробило єгипетських жерців великими знавцями анатомії, але дозволило їм вже в ІІ тис до н. е. описати мозок, серце, печінку, кишечник, м’язи, судини.
Давньоєгипетські лікарі першими в історії помітили, що ушкодження мозку викликає параліч кінцівок. Так був закладений початок наукових уявлень про мозок. Але головним органом людини вони вважали не мозок, а серце. Вони вважали, що серце є місцем перебування душі та всіх емоцій. Ці їхні уявлення дійшли в поетизованій формі до теперішнього часу.
Подібно медицині Міжріччя лікувальна справа в Стародавньому Єгипті пройшла шлях розвитку від традиційної практичної медицини до медицини «вченої», магічної. В своїх головних рисах шумеро-вавилонське й давньоєгипетське лікарювання виявилися подібними одне до одного, хоча і розрізнялися в деталях. Так, ранні тексти єгипетських медичних папірусів, як і ранні шумерські глиняні таблички, є збірниками рецептів з коротким описанням симптомів захворювань, для яких вони призначалися. В цих текстах практично нема ані молитов, ні заклять.
З часом, у зв’язку з розвитком релігійних уявлень та ускладненням обрядності, єгипетські лікарі-жерці почали включати в медичні твори заклинання та звернення до богів. Проте, як правило, ця містика лише супроводжувала раціональні прийоми лікування. Отже, єгипетські медичні тексти відрізнялися від вавилоно-ассирійських більшим раціоналізмом і наближенням до практики.
Єгипетські лікарі розрізняли природні та надприродні причини захворювань. Перші вони бачили в нездоровій їжі, кишкових паразитах, у змінах погоди та інших матеріальних факторах. Далі все частіше стали пояснювати різні недуги вселенням злого духу, демона, якого потрібно було проганяти не тільки неприємними гіркими ліками, але й молитвами і закляттями. Припускали, що погані запахи та гіркий смак лякає злих духів, тому в склад ритуальних сумішей при магічних процедурах почали включати такі екзотичні компоненти, як частини мишачих хвостів, виділення із вух свиней, сечу і кал тварин.
Важливими джерелами з історії давньоєгипетської медицини є медичні папіруси. Кахунський папірус (близько 1850 р до н.е.), названий так за місцем його знахідки, є найстарішим з них вважається За головним змістом історики медицини називають його гінекологічним: в ньому описані ранні та пізні пологи, методи визначення вагітності та статі майбутньої дитини, допомога при пологах та догляд за новонародженим.
Між іншим, папірус описує дуже простий спосіб визначення статі майбутньої дитини – сечею вагітної жінки треба зволожити зерна ячменя і пшениці. Якщо першим проросте ячмінь, народиться хлопчик, якщо пшениця – дівчинка. Американські дослідники із Джорджтаунського університету провели такі проби й отримали статистично значуще підтвердження їх ефективності. Проте раціонального пояснення цього факту поки немає.
З великого (довжиною майже 20м) медичного папірусу Еберса (близько 1500 р. до н. е.), який отримав свою назву за ім’ям німецького дослідника, який розшифрував його наприкінці ХІХ ст. відомо, що для лікування внутрішніх хвороб єгипетські лікарі застосовували близько 900 лікарських засобів.
З великого хірургічного папірусу Сміта (1550 р. до н.е.) витікає, що єгиптяни розрізняли близько 50 ран і травм – переломи шийних хребців, грудної клітки, хребта, ключиць, а також ушкодження мозку. Тріпотіння мозкової тканини в рані порівнюється в папірусі з кипінням міді. Вчені припускають, що текст цього папірусу був скопійований з більш раннього твору з епохи Давнього царства (ХХVІІІ – ХХІІІ ст.. до н. е.) Єгипетські хірурги розподілили травми на 3 групи:
страждання, яке я буду лікувати;
страждання, яке я спробую полегшити;
страждання, яке неможливо вилікувати.
Згідно тексту папірусу, єгипетські лікарі готові були вилікувати більше 30 ран і травм, перелічених у цьому творі.
Для знеболення стародавні хірурги використовували «снодійний мак» - напій з макових головок з домішками мушиного помету, а також білену і мандрагору.
Сучасні дослідники вважають, що єгипетські жерці виконували і пластичні операції, але це стосувалося тільки мертвих володарів Єгипту. Так, для збереження форми носа мумії Рамзеса ІІ тогочасні хірурги використали шматочок кістки.
Вважається, що Єгипет є батьківщиною сучасної стоматології та косметології. Лікар-стоматолог був в Єгипті вельми вшанованою персоною і носив титул «Той, хто піклується про зуби». Про мистецтва лікування зубів свідчать археологічні знахідки – два зуба, скріплені золотим дротом, та щелепа, яку просвердлили під час операції.
Заради справедливості, треба додати, що це єдині свідчення хірургічного втручання. Староєгипетські стоматологи користувалися переважно терапевтичними засобами – застосовували розчини та закладали в дупла зруйнованих зубів лікувальні пасти. Пломбування каріозних порожнин і протезування зубів були їм невідомі На теренах Північної Африки знайдена велика кількість зубів, уражених тяжким карієсом, який спричиняв запалення окістя та деформацію щелеп. Фараони не були виключенням. Вони переходили в інший світ буквально вкриті золотом (На мумії фараона Тутанхамона – його гробниця єдина залишилася не пограбованою – знайдені сотні дорогоцінних прикрас), але їхні зуби були в жахливому стані. За словами відомого єгиптолога М. Раффера «людина помирала без полегшення, яке могло би бути наслідком простої операції».
Щодо косметології, то не тільки царицям, але й пересічним жінкам були знайомі засоби для усунення зморшок, видалення родимок, зміни відтінку шкіри. Аналог тіней для повік – зелена паста з малахітом не тільки надавала надзвичайну виразність та глибину погляду, але й захищала очі від палючого сонця. Нею користувалися і чоловіки, і жінки.
В стародавньому Єгипті багато уваги приділялося виконанню традиційних вимог гігієни та попередженню епідемій і заразних захворювань. Це диктувалося практичною необхідністю через скупчення населення в містах, рабів на будівництві пірамід, численністю армії. Звичаї приписували єгиптянам охайність і чистоту в побуті.
Геродот відзначав, що «єгиптяни п’ють воду тільки з мідних сосудів, які чистять кожного дня… Одяг носять полотняний, завжди тільки що випраний, і це для них предмет особливої турботи. Обрізають себе заради чистоти, віддаючи перевагу не красі, а охайності. Жерці через день стрижуть собі волосся на всьому тілі, щоб не мати ані вошей, ні іншої гидоти під час служіння богам. Одяг жерців тільки полотняний, а взуття – з папірусу. Миються вони двічі на день і двічі вночі». Авжеж, полотняний одяг міг дозволити собі не кожний єгиптянин, більшість з них задовольнялася пов’язкою на стегнах, але це свідчення Геродота несе дуже цікаву інформацію.
Для забезпечення городян чистою питною водою в багатих домах споруджували глибокі колодязі. По підземним глиняним трубам відводилися каналізаційні стоки. В палацах фараонів і будинках людей знатних були ванні та туалетні кімнати, на подвір’ї – ставки, басейни і квітники. Спальні споруджувалися на високих баштах. Це робилося для попередження малярії, яку називали хворобою аса. Приміщення добре продувалися вітром, що було надійним захистом від комах.
Єгипетські лікарі користувалися великою пошаною не тільки у себе дома, але й за межами країни. Їх часто запрошували на службу в інші держави. Сусідні правителі часто посилали своїх заможних підданих в єгипетські школи для вивчення медицини. Але окремих медичних шкіл в Єгипті не існувало, в «Будинках знань» вивчали комплекс наук – математику, архітектуру, астрономію, культові обряди тощо. Медицина була найважливішою складовою цього комплексу. Треба додати, що поруч зі шкільним навчанням лікувальній справі при храмах існувала також традиційна передача медичних знань – від батька сину.
Свідоцтвом високого рівня медицини в Стародавньому Єгипті є спеціалізація лікарів, що виявилася в ІІ тис. до н.е. Були лікарі «утробні», очні, зубні та ін. Але частіше один лікар представляв кілька гілок лікувальної справи.
Першим лікарем, про якого збереглися історичні свідоцтва був Імхотеп (ХХVІІІ ст. до н. е.). Він керував будівництвом гробниці фараона Джосера і водночас прославився як великий лікар і маг. До нашого часу дійшли ідеалізовані портрети Імхотепа. В руках він тримає хрестоподібну петлю – анк, який з часом став знаком єгипетських лікарів і який зараз вважають найстарішим символом медицини.
Відомий також перший в історії портрет дантиста Хесі-Ра на тлі шафи з зуболікувальними інструментами, який передає характерні риси лікаря. Це сувора, вольова, рішуча людина, про що свідчать жорсткі складки біля рота та міцно стиснуті губи.
Досягнення давньоєгипетського лікарювання через греків та римлян, візантійців та арабів дійшли до Середньовічної Європи і зробились одним з джерел сучасних медичних знань.