2. Медицина в державах Месопотамії
Стародавню Месопотамію небезпідставно вважають колискою сучасної цивілізації. Вже в ІV тис до н. е. в низинах Євфрату виникли перші рабовласницькі держави. Їх засновниками були шумери. На початок ІІІ тис. до н. е. вони вже мали письменність – першу в історії людства. Медичні знання почали записувати, щоб надійно зберегти їх в пам’яті нащадків.
Сучасна наука зараз має лише два тексти медичного змісту шумерською мовою. Вони записані на глиняних табличках клинописом. Перший з них – фрагмент рецепта, другий же містить 15 прописів лікарських засобів. Ця «фармакопея» є найстарішою в історії людства. Згідно з нею шумери вже на початку ІІІ тис. до н. е. складали ліки, використовуючи при цьому рослинні, тваринні і мінеральні компоненти. До них входили різні трави, гірчиця, сливи, смокви, листя верби, голки сосни, молоко, вовна, розмолотий панцир черепахи, кухонна сіль, сира нафта і т. ін. Готували ліки на основі пива, вина, рослинної олії.
Як відомо, становлення стародавніх держав було тісно пов’язано з релігійними уявленнями. Але в цьому шумерському тексті нема згадок про богів та магічні заклинання. Отже, на початку свого існування лікувальна справа ґрунтувалося на традиційному досвіді і традиційній практиці.
Проте, з розвитком суспільства і посиленням рабовласницьких відносин почала зростати роль жерців та релігії. За часом це збіглося з піднесенням Вавилона в ІІІ тис до н. е. та Ассирії, починаючи з ХVІ ст. до н.е. (в VІ ст. до н. е. Месопотамію завоювали північні сусіди – перси).
В медичних творах вавилонських і ассирійських лікарів стали все більше уваги приділяти молитвам та заклинанням, які супроводжували процес лікування. Починаючи з ІІ тис. до н. е. на вже численних вавилонських й ассирійських табличках, що збереглися в славетній бібліотеці царя Ашшурбанапала (669 - 663 р. до н. е.), поруч з прописами ліків містяться детальні повчання, якими молитвами, закляттями та іншими магічними діями треба супроводжувати лікування хворого.
З цих текстів виявляється, що на певному етапі в Стародавньому Вавилоні лікарювання розділилося на дві гілки
хірургію (асуту), якою займалися переважно лікарі-практики (їх називали асу);
внутрішню медицину (ашипуту), яка стала справою освічених лікарів-жерців (ашипа).
Лікарювання асу було спрямовано на полегшення конкретних ознак хвороби, мета його була цілком реальною: «зупинити лихоманку і жар», «заспокоїти виступаючі судини рук і ніг», «усунути набряки», «примусити хворобу піти геть».
Мистецтво лікаря ашипу лежало в сфері того, що зараз називають «психотерапією», проте за цим приховувалась інша, головна сторона його діяльності – медикаментозне лікування.
Так, в одній табличці рекомендується: «Якщо напади спричинені рукою примари, прив’яжи п’ять ліків до смужки зі шкіри ягняти та обгорни навколо шиї хворого, і він буде почувати себе краще». Зрозуміло, що п’ять перевірених ліків не могли не вчинити благотворної дії.
Отже, вся месопотамська медицина була народною за своєю суттю – практичне лікування асу базувалось на використанні природних засобів, а маги ашипу використовували арсенал асу.
Ашипа навчалися медицині в спеціальних школах жерців. Викладання велося на старо-шумерській мові, на той час вже мертвій і мало кому зрозумілій.
Жерці зберігали свої знання в таємниці і на багатьох табличках писали магічну формулу: «Непосвячений хай не прочитає». В деяких текстах є прямі вказівки на те, що вони призначені тільки для мага, який вирушає до хворого. В одному повчанні говориться: «Дай показати свої секрети магічних знань посвяченому, непосвячений хай не побачить їх; що стосується сина, якому ти протегуєш, примусь його заприсягатися ім’ям Ассалхи та Нінурте (тобто верховних божеств)… потім покажи йому».
Несприятливі наслідки лікарювання ашипу пояснював втручанням надприродних сил: волею богів або злими підступами демонів.
Репутація асу була більш уразливою, внаслідок чого вони поступово втрачали свої позиції. Обидві традиції зберігались майже без змін до другої половини І тис. до н. е., коли у зв’язку з укріпленням релігійних вірувань вони об’єднались в одну, близьку до ашипуту. Вільно практикуючих лікарів-хірургів залишалося все менше і менше, а в останні сторіччя історії Ассирії при царському дворі служили тільки жерці-ашипа.
Жерці були вельми обізнані в складанні гороскопів. Сучасні астрологи, як вони самі стверджують, ведуть свій родовід від ассирійських магів.
Статус двірського лікаря був дуже почесним, адже ж він наглядав за здоров’ям правителя, його родини, гарему та численних підданих.
У ІІ тис. до н. е. держава почала регулювати діяльність лікарів, особливо це торкалося хірургії. В «Кодексі» вавилонського царя Хаммурапі ( ХVІІІ до н.е.) численні статті присвячені лікарям та їх відповідальності за наслідки лікування. Якщо лікар «за допомогою бронзового ножа» зцілював око людини, він отримував 19 сиклей (сикль – одиниця ваги в Стародавній Месопотамії – близько 8,5 г.) срібла, але ж, якщо він помилявся, то йому могли «відрізати пальці», «вирвати око», «зламати кістку». Лікуватися у вчених лікарів були спроможні тільки дуже багаті люди. На один сикль срібла можна було прогодувати 2-3 людей протягом року. Бідним такі витрати були не по силам.
У Вавилоні та Ассирії приділяли велику увагу тому, що зараз називають суспільною охороною здоров’я. Заболочені території, багатомісячні розливи річок, скупченість людей в містах часто загрожували заразними хворобами та епідеміями. Тому там з давніх часів люди дотримувалися найпростіших правил гігієни. Це стосувалося насамперед правлячої верхівки. Жерці ретельно стежили за чистотою тіла правителя і свого власного тіла. Населенню заборонялося пити воду із зрошувальних каналів та каламутних річок. В останні сторіччя існування Ассирії в багатих кварталах столиці почали споруджувати системи труб і дренажів для відведення дощових та стічних вод. Наприкінці VІІІ – початку VІІ ст. до н. е. був побудований канал для подачі чистої питної води в столицю довжиною 48 км.
Не дивлячись на всі ці досягнення, медицина Вавилону й Ассирії цінувалася сусідами нижче давньоєгипетської. Зокрема так вважав античний історик Геродот.