4. Організація роботи журналіста

На сьогодні робота в багатьох ЗМІ починається з підписання контракту (трудового договору). Порядок, що існував раніше, був загальним, критерії професійної непридатності журналіста ніде не були сформульовані й позбавити редакційний колектив від „баласту” серед творчого колективу за допомогою КЗОТу було практично неможливо. Контракт дозволяє вносити додаткові умови роботи, оговорювати її термін та умови продовження контракту. Це дає редактору зручну форму регулювання складу редакції, позбавлення від слабких працівників, заміни їх більш досвідченими, ініціативними. Контрактна система змушує працівників редакції думати про продовження контракту й працювати на повну силу.

Трудовий договір являє собою угоду між працівником і редакцією, за яким працівник зобов’язується виконувати роботу з певної спеціальності або на посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку редакції, за що адміністрація зобов’язується виплачувати заробітну плату й забезпечувати умови праці, оговорені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін. Уклавши трудовий договір із редакцією, працівник стає членом її трудового колективу і на нього поширюються норми трудового законодавства. Він отримує право на відповідні соціальні гарантії та пільги (компенсація за тимчасову непрацездатність, щорічна відпустка та ін.).

У трудовому договорі конкретизуються обов’язки редакційного працівника відповідно до тієї спеціальності (посади), на яку його приймають. Список обов’язків у вигляді посадової інструкції має бути затверджений адміністрацією редакції, і з ним повинні бути ознайомлені всі нові співробітники редакції. Практика багатьох редакцій свідчить, що в більшості випадків адміністрація ігнорує цю норму, унаслідок чого при розподілі праці виникають конфлікти між членами редакційного колективу.

Влаштовуючись на роботу в редакцію газети, працівник займає певну посаду, бере на себе виконання конкретних обов’язків. Вивчаючи у вузі свою специфіку „в цілому”, він опановує тонкощами лише на практиці. І тут остаточно вибирає для себе певну журналістську спеціальність, яких досить багато в газетній справі. Галузева спеціалізація пропонує такі напрями:

• журналіст-політолог;

• журналіст-економіст;

• журналіст-аграрник;

• журналіст-міжнародник;

• журналіст, який спеціалізується в галузі науки й техніки;

• журналіст, який спеціалізується в галузі моральної тематики.

Функціональна спеціалізація:

• власний кореспондент;

• спеціальний кореспондент;

• співробітник секретаріату;

• фотокореспондент;

• газетний дизайнер.

Жанрова спеціалізація:

• репортер;

• коментатор;

• оглядач;

• рецензент;

• нарисист;

• фейлетоніст;

• памфлетист;

Спеціалізація за типом періодичного видання:

• журналіст дитячої преси;

• журналіст молодіжної преси;

• спортивний журналіст;

• військовий журналіст;

• журналіст районної преси;

• журналіст інформаційно-комерційної преси;

Спеціалізація за типом ЗМІ:

• газетник;

• співробітник журналу.

Деякі нові газети, що орієнтуються на західні модель преси, вводять нові посади: рерайтерів, стрингерів, фрилансерів, пруфридерів. Тут робота будується як на фабриці за типом „ланцюга”, коли робітничий процес розбивається на рід послідовних операцій, кожна з яких виконується окремим працівником. Одні співробітники лише збирають інформацію, інші опрацьовують цей матеріал, вибудовуючи його відповідно до конкретних цілей, треті надають йому належної для читання форми, викладають зрозумілою мовою, четверті «виловлюють» із матеріалу, що надходить, помилки, п’яті оцінюють підготовлені матеріали з погляду їх ангажованості. Цей конвеєр медіабізнесу далекий від традицій вітчизняної журналістики і не завжди приживається на нашому ґрунті.

Однією з найскладніших, але найцікавіших журналістських професій є робота власного кореспондента. До неї залучаються найбільш досвідчені співробітники редакції. Адже їм доводиться виконувати практично функції співробітників усіх творчих підрозділів, покладаючись на власні сили та знання. Власкорівський пункт за кордоном або в регіоні – це фактично редакція в мініатюрі. Власкор повинен володіти тематичною та жанровою універсальністю – писати на будь-яку тему, у будь-якому жанрі, причому оперативно. Крім того, він має бути фахівцем по країні, регіону, які висвітлює, – знати їх історію, культуру, сучасне політичне, економічне життя, обирати з цього обсягу інформації найбільш актуальну, цікаву для читача.

Щоб вчасно висвітлювати всі важливі події на своїй території, власкор повинен бути гарним організатором. Оскільки час, відстані, моральні та фізичні ресурси не дають йому можливості побувати в усіх місцях одразу, він повинен налагодити безперебійну інформаційну мережу, яка б надавала йому необхідні повідомлення. Для цього необхідно встановити зв’язки з місцевими органами управління, їх прес-службами, соціальними інститутами, громадськими організаціями. Не останню роль відіграють і зв’язки з місцевими ЗМК. Велику економію часу й широкий діапазон інформації надає власкору організація свого авторського активу, до якого можуть входити й місцеві журналісти. Власкор повинен уміти швидко знайти газеті автора, спеціаліста, допомогти йому обрати і чітко сформулювати тему майбутнього виступу, підказати, як краще літературно оформити його. З огляду на це власкор має бути гарним редактором. В обсяг його роботи входить правка, доробка матеріалів інформаційних агентств.

Власкор повинен мати високий рівень самодисципліни. Він самостійно планує свій день, організує масові заходи від імені газети та ін. Від його особистих якостей, ініціативи, відповідальності, наполегливості буде залежати, наскільки повно й різнобічно висвітлює газета ввірений йому регіон.

Безпосередньою роботою зарубіжних кореспондентів керує міжнародний відділ редакції, а також один із заступників головного редактора газети. Діяльність власкорів планується так само, як і робота співробітників апарату редакції.

Незважаючи на універсальність роботи власкора, йому потрібна ще й вузька спеціалізація. При глибокому освоєнні якогось кола проблем тематичної, регіональної спеціалізації журналісту не обійтись без якісних допоміжних матеріалів, досьє. Постійне наповнення, переробка, аналіз різної інформації в рамках інтересів власкора є невичерпним джерелом нових тем газетних виступів, підвищує рівень компетентності журналіста.

Спеціальні кореспонденти – мобільний загін найбільш досвідчених журналістів, призначений для виконання важливих оперативних завдань редакції. Зазвичай на цю посаду зараховують талановитих ініціативних співробітників, які можуть швидко підготувати необхідний для газети матеріал, розібратися на місці у складних ситуаціях та проблемах. Спецкори зазвичай закріплюються за галузевими відділами або працюють під керівництвом секретаріату. У багатьох газетах практикувалась сумісна робота спеціальних і власних кореспондентів над найбільш складними й актуальними матеріалами.

Важливе місце в підвищенні професійної кваліфікації займає постійне творче навчання журналіста. Воно проходить у різних формах:

• спільна робота над матеріалом молодого й більш досвідченого журналіста;

• обговорення важливих матеріалів співробітників у відділі перед їх публікацією;

• тематичні семінари в рамках редакції;

• творчі наради за жанрами;

• тижневі виробничі летючки;

• творчі звіти працівників;

• наради власкорів в апараті редакції;

• стажування власкорів у відділах редакції.

Робоче місце, інструментарій журналіста. Ефективність роботи журналіста багато в чому залежить від конкретної організації його праці на робочому місці. Нова техніка, що надійшла в редакцію, значно економить робочий час. Персональний комп’ютер – на сьогодні основний засіб виробництва: на ньому журналіст суміщує роботу автора, редактора, машиніста, співробітника секретаріату, що оформлює рукописи. Доступ до різних баз даних, Інтернету допомагає оперативно збирати потрібні факти.

Особливу роль відіграє ПК у роботі секретаріату в ході верстки номера. Оформлювачі, дизайнери, художники, журналісти за його допомогою створюють готові шпальти, замінюючи весь громіздкий у минулому друкарський процес верстки на талері (коли в металічну раму виставляли по мальованому макету газетні матеріали, відлиті в металічних рядках, а потім робили паперові відбитки). Комп’ютерна мережа редакції зручна й для керівників: у будь-який момент вони можуть проглянути наповнюваність матеріалами шпальт номера.

Соціально-психологічний клімат (СПК) у редакції газети – важливий фактор, що впливає на ефективність роботи співробітників. Недооцінювання його призводить до серйозних наслідків. Негативний СПК у колективі, безпосередньо впливає не лише на внутрішнє життя, але й на якість продукції, і, врешті, на рівень взаємодії того чи іншого ЗМІ з аудиторією.

СПК трактують як сукупність міжособистісних відношень, які встановлюються на основі суб’єктивних та об’єктивних зв’язків між членами колективу й створюють стійкі групові настрої, думки, певний соціально-психологічний стан, що проявляється у всіх сферах діяльності колективу, характеризує рівень колективної свідомості, стан, від якого залежить ступінь активності колективу в досягненні цілей, які перед ним стоять. Вбираючи всю сукупність відношень, що виникають між членами колективу в процесі їх спільної діяльності, СПК не зводиться до суми цих відношень, а являє собою інтегральне утворення, яке має власні характеристики, що й визначають тип клімату. Він набуває відносної самостійності й починає здійснювати зворотний вплив на групову діяльність й окрему особистість. Іншими словами, СПК має двоїсте значення. З одного боку, це продукт спільної діяльності людей, а з іншого – фактор, що здійснює вплив на ефективність цієї діяльності.

Стосунки членів колективу один з одним поділяються на 2 групи: відношення між керівниками та підлеглими і стосунки між рівними між собою за посадами. Взаємозв’язки співробітників у першій групі („по вертикалі”) складаються під впливом стилю керівництва, добору й розстановки кадрів, їх професійного навчання, дотримання виробничої дисципліни та ін. Відношення в іншій групі („по горизонталі”) будуються з урахуванням розуміння й виконання покладених на співробітників професійних ролей і виражаються в їх спрацьованості, згоді, сумісності, дружбі. На стосунки людей великий вплив мають особисті якості членів колективу – комунікабельність, замкнутість, сором’язливість, самостійність, чесність та ін.

Творчий характер журналістської праці накладає особливий відбиток на весь клімат у колективі, організаційні форми спільної діяльності. Тут особливо актуальна проблема суміщення свободи з дисципліною, різноманітності та змінності з постійністю, незалежності з підпорядкованістю.

Тема 7. Редакція та аудиторія

1.Робота редакції з читацькою поштою.

2.Робота з авторським колективом.

1. Робота редакції з читацькою поштою

Робота з читацькими листами має велику історію у вітчизняній журналістиці. Дореволюційні нелегальні видання, що видавалися за кордоном, відчували великий дефіцит інформації. У них не було фінансів, щоб утримувати власні кореспондентські пункти. Тому було знайдено простий, але ефективний вихід: над газетою повинні працювати читачі як її автори. Редакційні колективи, що складалися з кількох людей, змогли організувати регулярний приплив листів, де повідомлялись останні новини. Після жовтневої революції практика кореспондування робітників у газети значно збільшилась і стала заохочуватись новою владою, яка хотіла за допомогою участі у друкові залучити населення до управління суспільством, контролю мас над державним і партійним апаратом. Однак низька загальна культура народу, велика неписьменність не дозволили тоді це зробити. Водночас, ці ідеї частково втілились у діяльності робсількорівського руху, активними учасниками якого стали робітничі й сільські кореспонденти, що співпрацювали з газетами на громадських засадах. Партійний апарат старався підтримати цей рух за допомогою постанов. Він зобов’язав редакції газет розвивати зв’язки з робсількорами, з читацьким активом, контролював їх роботу з листами трудящих. Від редакцій вимагали вчасно використовувати листи в друкові, щоб пропозиції читачів не залишались без уваги. Редакційна пошта повинна була розглядатися як важливий засіб партії з масами, як форма участі населення в управлінні державою, як форма вираження громадської думки, багате джерело інформації про життя народу. Ці вимоги закріплялась у свідомості кількох поколінь радянських журналістів, у громадській думці. Лист у редакцію населення вважало більш дієвим засобом добитися якогось рішення від влади або державної установи, ніж такий самий лист у партійні або державні органи. Широке розповсюдження у друкові, взяття листа редакцією під свій контроль, доти, поки будуть прийняті дієві засоби, змушували чиновників вирішувати проблеми, не відкладаючи їх.

У ході перебудови активність аудиторії, її потяг до гласності, критики негативних явищ, пошуку шляхів їх подолання значно збільшились. Збільшилась і кількість передплатників періодики. Участь аудиторії в діяльності ЗМК вимірювалась не лише безпосередньою участю у продукуванні інформації. Газета могла опублікувати телефони, за якими читачі могли повідомляти якісь новини. Після перевірки працівниками редакції ці повідомлення публікувались на сторінках ЗМК. Соціологи вважають, що вірогідність засвоєння інформації залежить не лише від її якості, рівня освіченості читачів, але й від ступеня їх залученості до створення та поширення цієї інформації. Звідси висновок: ефективність масових комунікацій багато в чому визначається включеністю в інформаційний процес аудиторії, тим, якої мірою самі люди беруть участь у цьому процесі. Аудиторія не пасивний об’єкт впливу системи ЗМІ, вона носій активного начала в розвитку комунікативного процесу. Її духовні потреби й інтереси є потужним соціальним фактором розвитку ЗМК.

Практика показала, що найбільш цікаві ті газети, які частину своєї площі віддають читачам, де ті могли б висловлювати свої погляди. Дискусії, які вели читачі на сторінках газет, зробили видання популярними в аудиторії. Чому читацькі рубрики були такі популярні? При порівнянні публікацій журналістів і читачів на одну й ту саму тему виявилось, що читацькі матеріали і різнобічніші, і цікавіші. Вони відрізнялися більшою проблематичністю, критичністю.

З переходом до ринкових відносин робота редакції з листами стала необов’язковою і журналістські колективи відмовились від неї, оскільки нерідко відділи листів виконували роль своєрідних пересильних пунктів, співробітники яких витрачали багато часу й сил на ознайомлення з листами, відповіді авторам, пересилання листів зі скаргами у відповідні інстанції. У вихідних даних газет з’явились повідомлення, що редакція не вступає у листування з читачами. Проте сьогодні редакції повертаються до попередньої практики. У роботі з поштою допомагає і головний редактор – читає листи, править, дає заголовки. Тут зустрічаються гострі, проблемні матеріали. Листи пов’язують читачів один з одним. Теми, що хвилюють читачів:

- національна ідея;

- листи-сповіді (особливо в час передвиборчих кампаній);

- закони (непродумані й нереалізовані);

- стосунки між чоловіками та жінками;

- подяка, доброчинність;

- новаторство;

- колективні листи про погане становище (невиплату зарплати, бідність, недовіру до місцевої влади);

- листи від солдат, злочинців;

- телебачення;

- наука.

Сьогодні редакції, що відмовились від спілкування з читачами і від безперервної роботи з листами, змушені переглядати свої погляди. Не використовуючи редакційної пошти, вони позбавили себе важливого джерела інформації (у листах можна знайти факти, яких не вдасться отримати ніяким іншим способом). У ринкових умовах аналіз читацької пошти є важливою частиною редакційно-видавничого маркетингу. Поряд із опитуваннями аудиторії, її анкетуванням, читацькими конференціями, круглими столами, фестивалями та святами газети редакційна пошта дає редакції багато корисної інформації. Причому, якщо названі методи маркетингу вимагають досить трудомісткої організації і проводяться не дуже часто, то читацькі листи безперервно надходять, редакція може цей потік посилювати додатковими організаційними заходами, спрямовувати в належне русло. З поширенням Інтернету, електронної пошти робота редакції з листами, зв’язки з їх авторами значно спрощуються.

Соціологічні дослідження зафіксували такі цілі звертання в редакцію:

• потяг до самовираження, суспільного визнання, творчі цілі;

• повідомлення редакції та всій аудиторії нових і важливих фактів, привертання до них громадської уваги;

• бажання поділитися своїми почуттями й думками з проблеми, що цікавить, висловити свою думку, запропонувати її розв’язання;

• бажання вплинути за допомогою редакції на роботу різних організацій, тобто взяти участь в управлінні державними та громадськими справами;

• бажання висловити свою думку, ставлення до роботи редакції, до виступів газети, вплинути на її роботу;

• прагнення отримати від редакції, її співробітників якусь інформацію (пізнавального, практичного, довідкового характеру) або пораду в складній ситуації, допомогу в соціальному орієнтуванні особистості;

• бажання поспілкуватися з журналістами як із заочними співрозмовниками, полегшити свій психологічний стан.

Робота з листами покладена на відділ листів. Однак у деяких газетах цим займається головний редактор або його заступник. Будучи в курсі основних завдань газети, він першим переглядає пошту й розсилає листи по відділах з приміткою про ступінь важливості й терміни підготовки до друку. Така постановка справи дозволяє одночасно відгукуватися на думки й пропозиції читачів, оперативно реагувати на події та явища громадського життя. Крім того, вона виключає накопичення й затримку листів у відділах, виховує культуру роботи з листами. Відділ листів також виконує керівну роль у роботі редакції з читацькою поштою. Він приймає її, опрацьовує (враховує тематику, географію, характер листа, соціальний склад авторів), потім передає в інші відділи або залишає собі для подальшої роботи. Співробітники відділу готують їх до публікації, пишуть на їх основі огляди, складають добірки.

Відділ доцільно формувати з 3 груп. Перша веде облік листів – фіксує їх проходження у всіх відділах, стежить за дотриманням термінів роботи з поштою, контролює отримання відповідей від зовнішніх організацій. Друга група читає, вивчає, аналізує листи, готує огляди, розподіляє листи по відділах. Третя, літературна група, готує до друку добірки, шпальти листів, огляди, матеріали, охоплюючи тематику, яка не входить до компетенції інших відділів. При цьому листи, особливо критичні, перед публікацією обов’язково перевіряються. Така структура відділу стосується великих газет. У районних виданнях він часто складається з 1 – 2 чоловік.

Відділ листів стежить за роботою над листами в інших творчих підрозділах, контролює терміни їх підготовки до друку, стежить за дієвістю опублікованих листів. Керівник відділу виступає на редакційних летючках з оглядом поточної пошти. За найбільш цікавими листами редакція організує відрядження співробітників. За їх результатами часто видаються рубрики „Відрядження на прохання читачів”, „Лист покликав у дорогу”. Добірки листів друкують, як правило, під рубриками „Нам пишуть”, „Читач – газета – читач”, „Листи до редакції” та ін. Іноді публікують листи не повністю, а їх фрагменти під рубриками „Рядки з листів”.

Критеріями для публікації листів є:

• актуальність;

• суспільна значущість;

• відповідність напрямам газети.

Крім того, у повсякденній роботі може виникнути необхідність у даній темі, даному авторі, даному листі в загальному контексті газетної шпальти. Робота з листами включається в плани роботи редакції. У них зазвичай указується публікація шпальт і добірок листів, мережові графіки передбачають систему рубрик, під якими публікуються листи.

Крім листів у чистому вигляді, на газетній шпальті використовуються і журналістські жанри, в основі яких також листи. Це передусім огляд листів. Він економічний, оскільки на невеликій газетній площі дозволяє дати уявлення про зміст і характер багатьох листів, позиції та думки авторів, про те, що їх хвилює і що вони пропонують для вирішення тих чи інших проблем. В огляді журналіст може навести найбільш виразні рядки з листів, процитувати окремі думки. Огляд концентрує зміст десятків листів. Він може бути інформаційним, який розповідає про редакційну пошту, отриману за тиждень, місяць, квартал, або тематичним, присвяченим листам на одну тему, або аналітичним, що дає оцінку поглядам і думкам авторів. Особливу увагу читачів привертають проблемні огляди листів, автори яких на основі аналізу редакційної пошти ставлять гострі соціальні питання, з’ясовують причини їх виникнення і фактами ж з листів обґрунтовують свої висновки й пропозиції.

Ще одна газетна форма – коментар журналіста або редакції до читацького листа. Він дозволяє редакції висловити своє ставлення до змісту листа, підтримати автора або не погодитися з ним. Щоб підвищити значення коментаря, редакція доручає зробити його експерту, спеціалісту, компетентному в даному питанні. Широко використовуваною нині формою є інтерв’ю на основі читацьких листів. Воно будується на питаннях, які найбільш часто повторюються в редакційній пошті (з приводу поганої роботи тієї чи іншої організації, установи).