3. Центральні банки, їх походження, призначення та функції

Центральний банк виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними та фінансовими процесами в економіці. Він, як правило, не вступає у взаємовідносини з підприємствами та населенням, а представляє собою свого роду "банк банків" і "банк держави", що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи.

В умовах ринкової економіки центральні банки, як правило, є установами юридично незалежними від виконавчих органів влади. Їх головне призначення – забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Якщо узагальнити міжнародну практику, то можна виділити такі основні функції, притаманні центральному банку:

Центральні банки (емісійні банки) наділені правом емісії грошових знаків. У різних країнах їх називають по-різному: народними, національними, державними, резервними, "банками банків". Як правило, центральний банк – єдиний у країні. Він не націлений на комерційну діяльність, не ставить за мету отримання прибутку.

У більшості країн центральні банки є державними, але це не означає, що уряд безпосередньо втручається в політику центрального банку. Він лише визначає пріоритети, ставить завдання у сфері економічної політики (так звана грошово-кредитна політика), а центральний банк самостійно розробляє конкретні заходи щодо виконання цих завдань.

4. Комерційні банки, їх види та правові основи організації

Комерційні банки – це кредитні установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій.

Процес створення комерційного банку є досить складною процедурою, пов'язаною з оформленням численних документів, підбором кадрів, обладнанням приміщень та ін. Дозвіл на створення комерційного банку дає центральний банк шляхом реєстрації на підставі таких документів:

• заява про реєстрацію;

• установчі документи;

• економічне обґрунтування;

• висновки аудиторської фірми про фінансовий стан засновників;

• відомості про професійну придатність керівників.

Ефективна робота створеного комерційного банку, його прибутковість, досягнення основних цілей, які ставлять перед собою засновники, значною мірою залежать від рівня управління та організаційної структури. Організаційну структуру банка можна визначити як логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних підрозділів, вона побудована в такій формі, яка дозволяє найефективніше реалізувати цілі банку.

Класифікація комерційних банків

1. Залежно від кола здійснюваних операцій:

• універсальні;

• спеціалізовані.

2. За формами власності:

• державні;

• приватні;

• кооперативні;

• змішані.

3. За організаційно-правовою формою діяльності:

• пайові (з 1.01.2007 банки, що організовані у формі ТОВ мають бути реорганізовані у ВАТ чи ЗАТ);

• акціонерні товариства.

4. За територією діяльності:

• регіональні;

• міжрегіональні;

• загальнонаціональні;

• міжнародні.

5. За приналежністю до країн:

• національні;

• іноземні;

• спільні.

6. За розміром статного капіталу:

• малі;

• середні;

• крупні.

Банківські операції – це операції, спрямовані на вирішення завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, як правило, пов'язані з рухом особливого товару – грошей.

У сучасній банківській практиці розрізняють чотири групи банківських операцій:

1. Пасивні.

2. Активні.

3. Банківські послуги.

4. Власні операції.

Пасивні операції – це операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси.

До пасивних операцій відносять:

1. Внески:

• до запитання;

• термінові;

• заощаджувані.

2. Депозити:

• до запитання;

• термінові.

3. Придбані ресурси:

• міжбанківські послуги;

• емісія цінних паперів.

Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового використання і розміщення залучених у ході операцій коштів.

Розрізняють такі активні операції:

• операції з цінними паперами;

• кредитні операції.

Банківські послуги – це певні дії банку, які є супутніми при здійсненні тієї чи іншої банківської операції, спрямовані на задоволення потреб клієнта з метою збільшення доходу від банківської діяльності. Банківські послуги здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок, та, як правило, від його імені, тобто банк виступає агентом свого клієнта (звідси назва цих послуг – агентські). Часто ці послуги називають також комісійними, бо за їх виконання банк отримає комісійну винагороду, розмір якої визначається угодою між банком і клієнтом.

Існує кілька класифікацій банківських послуг. Найбільш типовим є розподіл банківських послуг на традиційні і нетрадиційні.

Традиційні послуги банків є супутніми для традиційних банківських операцій. Сюди відносять:

• розрахунково-касові;

• кредитні;

• валютні;

• депозитні операції банків тощо.

До нетрадиційних банківських послуг належать послуги, які раніше не були характерними для банків і з'явилися в практиці їх роботи відносно недавно. Це такі як:

• гарантійні;

• посередницькі (брокерські);

• трастові (довірчі);

• консультаційні тощо.

В умовах ринкової економіки нетрадиційні послуги відіграють дедалі помітнішу роль у діяльності банків.

Інші операції комерційних банків:

• операції з векселями;

• факторингові;

• лізингові;

• консорціумні;

• фондові;

• фінансування капітальних вкладень;

• міжбанківські.