3. Державне регулювання грошової сфери як головне призначення грошової системи

Регулювання грошового обігу – сукупність заходів, які проводяться в галузі грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.

Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу дають необхідний ефект при їх використанні в комплексі зі заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу.

Операції на відкритому ринку:

• гнучкий валютно-платіжний інструмент, який виявляється у продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку в комерційних банках;

• застосовується для проведення експансивної (купівля цінних паперів) чи рестрикційної (продаж цінних паперів) грошово-кредитної політики.

Інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу
Прямі				Опосередковані
механізми готівкової емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту.			здійснення операцій на відкритому ринку; регулювання норм банківських резервів; регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються центральним банком.

Політика облікової ставки:

• виявляється в змінах облікової ставки відповідно до кон'юнкрутрних коливань економіки;

• застосовується для управління кредитною активністю.

Політика мінімальних резервів:

• найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання;

• виявляється в маніпуляції нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у центральному банку;

• застосовується як засіб швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.

4.4. Інфляція: суть, форми вияву, причини та наслідки

Інфляція – процес знецінення грошей, котрий проявляється як постійне підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченою матеріальними цінностями.

Форми вияву інфляції:

• знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

• поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому;

• знецінення національних грошей щодо іноземної валюти;

• зниження валютного курсу національних грошей.

Причини інфляції
зовнішні				внутрішні
ріст цін на світових ринках; скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі; від'ємне сальдо зовнішньо-торгівельного балансу.			деформація економіки; монополія держави на грошову емісію; монопольне положення великих виробників і їх диктат цін на ринках; монополія профспілок на ринку праці та їх можливість впливу на рівень оплати праці; непомірно високі податки або процентні ставки за кредит.

Причиною інфляції може бути як перевищення попиту над пропозицією, так і відставання попиту від пропозиції. Результатом перевищення попиту над пропозицією є інфляція попиту. Відставання пропозиції від попиту викликає інфляцію витрат (пропозиції).

Інфляція попиту – інфляція, яка викликана підвищенням цін під впливом сукупного попиту.

Інфляція витрат (пропозиції) – інфляція, яка викликана підвищенням цін під впливом росту витрат виробництва.