97

Лекція 1. Здоров'я, „третій стан”, хвороба й профілактика

Визначення поняття "здоров'я". Компоненти здоров'я. Концепції здоров'я. Поняття про „третій стан”. Хвороба. Фактори, що визначають здоров'я й хворобу. Суспільне здоров'я. Критерії оцінки індивідуального здоров'я. Оздоровчі доктрини світу.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ "ЗДОРОВ'Я"

Визначення здоров'я, дане Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): "Здоров'я - це стан повного фізичного, щиросердечного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів" (Устав ВООЗ, 1946 рік). И.И. Брехман (1990), - "здатність людини зберігати у відповідному віку стійкість в умовах різких змін кількісних й якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної й структурної інформації". - В. П. Казначеєв (1991) - здоров'я індивіда - це збереження й розвиток психічних, фізичних і біологічних здатностей людини, його оптимальної працездатності, соціальної активності при максимальній тривалості життя. Н.М. Амосов (1987): "Здоров'я - це максимальна продуктивність органів при збереженні якісних меж їхніх функцій". Більше детальне здоров'я - це здатність:

· пристосовуватися до середовища й до своїх власних можливостей,

· протистояти зовнішнім і внутрішньошнім факторам, хворобам, іншим ушкодженням, старінню й іншим формам дегпорадації,

· зберігати себе, природне й штучне середовище перебування, розширювати свої можливості, умови й ареал перебування, обсяг і розмаїтість доступного екологічного, інтелектуального й морально-етичного середовища,

· збільшувати тривалість повноцінної життєдіяльності,

· поліпшувати можливості, властивості й здатності свого організму, якість життя й середовища перебування,

· відтворювати, підтримувати й зберігати собі подібних, а також культурні й матеріальні цінності,

· утворювати адекватну самосвідомість, етико-естетичне відношення до себе, ближніх, людей, людства, до добра й зла.

КОМПОНЕНТИ ЗДОРОВ'Я

У наш час прийнято виділяти кілька компонентів (видів) у понятті "здоров'я":

Перший рівень - біологічне здоров'я. Здоров'я на біологічному рівні має два компоненти:

· Соматичне здоров'я - поточний стан органів і систем організму людини, основу якого становіть біологічна програма індивідуального розвитку;

· Фізичне здоров'я - рівень росту й розвитку органів і систем організму. Основу його становлять морфологічні й функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції.

Другий рівень - психічне здоров'я пов'язане з особистістю, від розвитку самосвідомості особистості й від усвідомлення цінності для особистості власного здоров'я й здорового способу життя. Психічне здоров'я - це стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію. До компонентів психічного здоров'я відносять моральне здоров'я - комплекс емоційно-вольових і мотиваційно-потребових властивостей особистості, система цінностей, установок і мотивів поводження індивіда в суспільстві. Моральне здоров'я визначає духовність людини.

Третій рівень - соціальне здоров'я пов'язане із впливом на особистість інших людей, суспільства в цілому й залежить від місця й ролі людини в міжособистісних відносинах, від морального здоров'я соціуму. Соціальне здоров'я - міра соціальної активності й, насамперед , працездатності, форма активного, діяльного відношення до миру.

КОНЦЕПЦІЇ ЗДОРОВ'Я

Концепція - це набір основних ідей, що становлять поняття. Концепцій поняття здоров'я існує небагато, з яких найбільший інтерес представляють концепція балансу здоров'я й адаптаційна концепція здоров'я. Концепцію балансу здоров'я (Noack, 1993), щоб описати та динамічну рівновага, що підтримується, незважаючи на зовнішні проблеми (результат факторів середовища або поводження). У ній два ключових виміри здоров'я: баланс і потенціал здоров'я.

Потенціал здоров'я - це здатність взаємодії з оточенням для підтримки або відновлення рівноваги.

Баланс здоров'я - вираження моментального стану рівноваги між потенціалом здоров'я й запитом. Крім того, уводиться ресурс здоров'я - сума доступних засобів для поліпшення потенціалу здоров'я. Зміцнення здоров'я - це сили, спрямовані на поліпшення системи балансу. Більш практичною є адаптаційна концепція здоров'я.

Адаптація - складова частина пристосувальних реакцій біологічної системи на зміну умов середовища існування.. Розрізняють два види адаптивних змін: термінові й кумулятивні (довгострокові). Термінова адаптація характеризується пристосувальними змінами, що безупинно протікають, які не закріплюються, а зникають після усунення впливу. Характер й інтенсивність термінової адаптації (реакції) точно відповідає характеру й силі зовнішнього подразника, які не перевищують фізіологічних можливостей організму. Кумулятивна адаптація відрізняється змінами, що виникають у відповідь на тривалі, повторювані зовнішні й внутрішньошні впливи. Виходи адаптивного поводження можуть бути представлені як стадії:

1. Стан задовільної адаптації;

2. Стан неповної або часткової адаптації;

3. Стан напруги регуляторних механізмів;

4. Стан незадовільної адаптації;

5. Стан поломки адаптаційних механізмів.

„Третій стан”. ХВОРОБА.

Здоров'я - це динамічний процес у житті людини. При зниженні його кількості розвивається третій рівень здоров'я (третій стан, преморбідний період або перед хвороба („третій стан”)) - стан, при якому можливе розвиток патологічного процесу без зміни сили діючого фактора внаслідок зниження резервів адаптації.

„Третій стан” - це латентний, схований період хвороби або стадія функціональної готовності організму до розвитку певного захворювання. Ознаки (індикатори) передхвороби: загальне нездужання, зниження апетиту, переїдання, печія, запор/понос, відрижка, нудота, порушення менструального циклу, втрата сексуального бажання, спазми, головні болі, неприємні відчуття в області серця, м'язові судороги, непритомності, підвищена пітливість, нервовий тик, посмикування, слізливість без видимої причини, біль у спині, відчуття загальної слабості, запаморочення, тривожність, занепокоєння, постійне почуття утоми, безсоння, сонливість, хронічна дратівливість й ін. У цей період третього стану в людини є всі ресурси, щоб вийти із передхворобливої фази за допомогою перегляду свого способу життя. Якщо й далі через неуцтво людини тиск на нормативні границі адаптації продовжує підсилюватися, то резервні можливості захисних систем виявляються вичерпаними. При виснаженні адаптаційних резервів здоров'я наступає перехід від кількісних нагромаджень до якісної зміни, що називається хворобою.

Хвороба - це життя, порушене у своєму перебігу ушкодженням структури й функцій організму під впливом зовнішніх і внутрішньошніх факторів; хвороба характеризується зниженням пристосовності до середовища й обмеженням волі життєдіяльності хворого. Відповідно до іншого визначення хвороба - це життєдіяльність організму, що виражається в зміні функції, а також у порушенні будови органів і тканин і виникаюча під впливом надзвичайних для даного організму подразників зовнішнього й внутрішньошнього середовища організму. По тривалості перебігу хвороби розділяються на гострі й хронічні. Всі хвороби також підрозділяються на інфекційні (заразні) і неінфекційні (незаразні).

ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗДОРОВ'Я Й ХВОРОБУ

Здоров'я людини - результат складної взаємодії соціальних, середових і біологічних факторів (Robbіns, 1980). Уважають, що внесок різних впливів у стан здоров'я наступний:

" спадковість - 20%;

" навколишнє середовище - 20%;

" рівень медичної допомоги - 10%;

" спосіб життя - 50%.

СУСПІЛЬНЕ ЗДОРОВ'Я

Суспільне здоров'я - це сукупне здоров'я людей, що проживають на даній території або держави в цілому. У міжнародній практиці для опису суспільного здоров'я тпорадиційно використають: 1) комплекс демографічних показників: народжуваність, смертність (загальну, дитячу, перинатальну, дитячу, повікову), середню тривалість майбутнього життя; 2) захворюваність (загальну, по окремих вікових групах, для інфекційних, хронічних неспецифічних захворювань, окремих видів захворювань, захворюваність із тимчасовою втратою працездатності, госпіталізацію й т.д. );

3) показник інвалідності (загальної, дитячій, повікова, із причин);

4) рівень фізичного розвитку. Однак ці показники в основному відбивають нездоров'я, а здоров'я характеризують від противного.

Експерти ВООЗ при виробленні стратегії "здоров'я для всіх в 21 столітті" вибрали кілька інших показників суспільного здоров'я: % ВВП, що йде на охорону здоров'я; частка ВВП на душу населення; доступність первинної медико-санітарної допомоги; забезпеченість населення безпечним водопостачанням; % особи, підданих імунізації від інфекційних хвороб; стан харчування дітей, зокрема , % дітей, що народилися з низькою масою тіла (< 2,5 кг); рівень дитячої смертності й середньої тривалості життя; рівень грамотності дорослого населення. Оскільки суспільне здоров'я примикає до понять багатство, потенціал суспільства, Ю.П. Лисицин (1992) пропонує використати "індекс суспільного здоров'я" - співвідношення факторів здоровий і нездоровий способи життя. Основні показники суспільного здоров'я:

Показник народжуваності: Число народжених живими за рік х 1000/середньорічна чисельність населення.

Показник смертності: Число померлих за рік х 1000 /Середньорічна чисельність населення;

Показник природного приросту: Абсолютний природний приріст х 1000/Середньорічна чисельність населення або різниця між показниками народжуваності й смертності.

Показник дитячої смертності: Число дітей, що вмерли на 1-ом місяці за рік х 1000 / Число дітей, що народилися живими у звітному році;

Показник перинатальної смертності: (Ч-ло народжених мертвими. + ч-ло дітей, що померли на 1 тижні. за рік) х 1000/Число дітей, що народилися живими й мертвими у звітному році;

Показник дитячої смертності: Число дітей, що вмерли на 1-ом року за рік х 1000/Число дітей, що народилися живими у звітному році;

Показник захворюваності: Число знову виявлених хворих за рік х 1000/Середньорічна чисельність населення;

Показник хворобливості: Ч-ло хвор. з даним захв., що складаються на обліку за рік х 1000/Середньорічна чисельність населення;

Показник середньої тривалості майбутнього життя розраховується по спеціально складених таблицях на основі даних про смертність по вікових групах. Отримана величина "виражає середню кількість років, що у даних умовах смертності може прожити людина, що відбувається з досліджуваної популяції й перебуває у віці "х" років".

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я

У практичній медицині для оцінки індивідуального здоров'я звичайно використають поняття норми. Норма є біологічний оптимум живої системи. Цей інтервал має рухливі границі, у рамках яких зберігається оптимальний зв'язок із середовищем, а також погодженість всіх функцій організму. Нормальна система - це завжди оптимально функціонуюча система.

Для оцінки індивідуального здоров'я існує велика кількість інструментальних і лабораторних методів. Для оцінки серцево-судинної системи застосовуються аналіз ЕКГ, УЗИ, проби з фізичним навантаженням. Система дихання оцінюється за допомогою різних комплексів дихальної й газоаналітичний апаратур (спірограф). Обмін речовин в організмі оцінюється складними біохімічними методами, радіоізотопною діагностикою. Система крові оцінюється приладами для аналізу складу крові. Імунологічні дослідження - найбільш трудомісткі - базуються на складних біохімічних, мікробіологічних і спеціальних аналізах складу й газів крові. Для оцінки слуху й зори використаються аудіографія й Snellen-карти. Як інструмент для оцінки психічного й соціального здоров'я використаються різні анкети-опитувальники.

Самоконтроль - це самоспостереження людини за певними показниками свого організму в процесі життєдіяльності й у відповідь на фізичні, холодові й інші навантаження. Ці показники містять у собі суб'єктивні дані (оцінка настрою, працездатності, сну, апетиту) і об'єктивні (ріст, вага, розміри тіла, частоту серцевих скороченні, частоту дихання й деякі інші величини). Самоконтроль варто вести регулярно.

Суб'єктивні показники, що належать до самооцінки людиною свого поточного стану здоров'я.

1. Самопочуття, активність, настрій людини - це своєрідний барометр стану центральної нервової системи й багатьох функцій внутрішньошніх органів. Звичайне нормальне самопочуття людини - це відчуття бадьорості, життєрадісності, бажання працювати, учитися, висока працездатність.

2. Нічний сон. Під час сну людина відпочиває. Відновлюються функції організму, насамперед центральної нервової системи. Нормальним уважається сон, що наступає незабаром після того, як людина лягла спати, досить міцний, тривалістю 7-8 годин.

3. Апетит. При гарному функціонуванні всіх органів і систем, при адекватних фізичних навантаженнях обмін речовин відбувається більш активно. Тому здорова людина не скаржиться на свій апетит, частіше навіть доводиться прибігати до розумного обмеження. Але апетит не стійкий, він залежить від якості їжі, легко порушується при нездужанні, хворобах, перенапрузі.

4. Наявність хворобливих відчуттів. Це можуть бути головні болі, загальна слабість, запаморочення, відчуття серцебиття, задишка, болю в м'язах й інші ознаки.

Об'єктивні показники здоров'я людини виражаються в таких критеріях, які проявляються незалежно від волі людини, можуть бути визначені іншою людиною й порівнянні з попереднім станом і з нормативними характеристиками.

Довжина тіла (ріст) - важливий показник фізичного розвитку людини. Вимір довжини тіла має велике значення для обчислення показників, що характеризують правильність, пропорційність статури. Ріст у чоловіків триває до 25 років, у жінок до 21-22 років.

Маса тіла - може змінюватися протягом дня, тому бажано визначати її в те саме час. При аналізі показника має значення його відповідність "ідеальній вазі".

Функціональні показники діяльності серцево-судинної й дихальної систем.:

А) пульс - винятково важливий показник, що відбиває діяльність серцево-судинної системи. Частота пульсу в здорового, але не тренованого чоловіка дорівнює 70-75 ударам у хвилину, у жінок - 75-80 ударам.

Б) Проба з 20 присіданнями. Проба є стандартизованим навантаженням, воно просто й показова для визначення ступеня тренованості. Перед її виконанням підраховується частота пульсу в спокої. Виконуються 20 глибоких присідань протягом 30 секунд (ноги на ширині плечей, руки вітягнуті вперед). Визначається частота пульсу відразу після виконання навантаження, через одну, дві й три хвилини після присідань. Оцінюють пробу по відсотку частішання пульсу стосовно вихідного й по тривалості відновлення частоти пульсу до вихідної величини. При частішанні пульсу на 25% стан серцево-судинної системи оцінюється як гарне; на 50-75% - задовільне; більш ніж на 75% - незадовільне. Відновлення частоти пульсу до вихідної величини відбувається в нормі за 1-3 хвилини.

В) Проба із затримкою дихання. Спочатку підраховується число вдихів за 30 сек і множиться на 2. У нормі в стані спокою частота дихання в дорослої людини від 9 до 12-16 вдихів в одну хвилину. При підрахунку необхідно намагатися дихати в природному ритмі. Потім проводиться проба, що дає подання про стан серцево-судинної й дихальної систем: необхідно глибоко вдихнути, затримати подих і помітити час максимально можливої затримки дихання в сек. Після невеликого відпочинку провести т же саме, зробивши видих. Результати проби оцінюються по трьохбальній шкалі.

Донозологічна діагностика заснована на поданні про тісний зв'язок між адаптаційними можливостями організму й захворюваністю й дозволяє виділити чотири групи осіб з різним рівнем адаптаційних можливостей організму:

1) із задовільною адаптацією до умов навколишнього середовища;

2) з напругою механізмів адаптації;

3) з незадовільною адаптацією;

4) зі зривом адаптації. Р.М. Баєвский запропонував як критерій адаптаційних можливостей організму визначати індекс функціональних змін (ІФІ), для обчислення якого потрібні лише дані про частоту пульсу (ЧП), артеріального тиску (САТ, ДАТ), росту (Р), масі тіла (МТ) і віці (В):

ІФІ=0,011ЧП+0,014САТ+0,008ДАТ+0,014В+0,009МТ-0,009Р-0,27

ОЗДОРОВЧІ ДОКТРИНИ світу

Вивчаючи еволюцію людської цивілізації, можна виділити три основні оздоровчі доктрини:

Доктрина Соломона. Здоров'я - є мудрість життя. Близько 80 % причин всіх хвороб лежить у порушенні людиною міри життя (переїдання, гіподинамія, шкідливі звички, емоційні стреси й ін.).

Доктрина Сократа. У її основі лежить раціоналізм у відношенні до свого здоров'я: "Людина! Пізнай самого себе", "Здоров'я не всі, але все без здоров'я - ніщо". Ця доктрина орієнтована на фізичну досконалість людини, вона виникла й одержала свій розвиток у Європі.

Доктрина Конфуція (східна доктрина): "Ти хочеш бути здоровим - створи собі здоров'я". Ця доктрина підкреслює духовну силу людини, що силою своєї волі може вдосконалювати себе. Таким чином, об'єднавши всі три доктрини можна вивести правило: "Людина пізнай, створи й зміни себе". В основі цього правила лежить раціоналізм, самопізнання й удосконалювання.

ЛіТЕРАТУРА

1. Амосов Н.М. Раздумье о здоровье. М.: ФиС, 1984.

2 Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Валеологія - стратегія охорони здоров'я майбутнього /журнал Акад. Мед. наук України. - 1997, № 3, с. 426-436

3. Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Медична валеологія. - Київ: Здоров'я, 1998. - 244 с.

4. Брехман И.И. Валеологія – наука о здоровье. – М.: ФиС, 1990.

5. Вайнер Е.Н. Валеологія: Учебник для вузов. – М.: Флинта: Наука, 2001. – 416 с.

6. ВОЗ: Задачи по достижению здоровья для всех. – Копенгаген, 1985.

7. Гундарев И.А. Почему умирают в Россії. Как нам вижить? (Факти и аргументи). – М., 1995.

8. Дубровский В. И. Валеологія. Здоровий образ жизни. – М.: Флинта, 1999.

9. Ермолаев Ю. А. Возрастная физиологія: Учеб. Пос. Для студентов педвузов. – М.: Висшая школа, 1985.

10. Казин Е.М., Блинова Н.Г., Литвинова Н.А. Основи инсмидуального здоровья человека: Введение в общую и прикладную валеологию: Учеб. пособие для студ. висш учеб. заведений/ М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2000. – 192 с.

11. Казначеев В.П., Петленко В.П., Петленко С.В. Етюди интегральної медицини и валеології. – СПб. – 1997. – 432 с.

12. Климова В.И. Человек и его здоровье. – М., 1990. 12. Лисицин Ю.П., Сахно А.В. Здоровье человека – социальная ценность. – М., 1988.

13. Основи валеології.: Учебное пособие. / Под ред. В.П. Соломина Л. П. Макаровой, Л. П. Макаровой, Л. А. Поповой. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена, 1999.

14. Основи медико-биологичнийих дисциперебіг: Учебное пособие /Под ред. Проф. В.П. Соломина и д-ра мед. наук Л.П. Макаровой. – СПб.: РГПУ им. А.И. Герцена, 1998. – 246 с.

15.Основи медицинских знаний и здорового образа жизни: Учебное пособие для учащихся 10-11 классов общеобразовательних учреждений/ Под ред. А.Т. Смирнова – М.: Просвещение, 2001. – 160 с.

16.Петленко В. П. Давиденко В.Н. Етюди валеології: здоровье как человечна ценность. – СПб., 1998.

17. Разработка стратегий по достижению здоровья для всех к 2000 году: руководящие принципи и основние вопроси. – Женева: Исполнительний комитет ВОЗ, 1989.

18.Соковня-Семёнова И.И. Основи физиології и гігієни детей и подростков с методикой преподавания медицинских знаний (Для средних педагогичнийих учебних заведений).- М., 1999.

19. Тель Л.З. Валеологія: учение о здоровье, болезни и виздоровленії/ М.: Астрель. – В 3 –х томах. – 2001. – 432 с.

20. Тонкова - Ямпольская Р.В., Черток Т. Я., Алферова И.Н. Основи медицинских знаний: Учеб. Пос. – М.: Просвещение, 1993.