Зі статті в газеті “Факти” про міське життя на початку хх ст. (Січень 2006 р)

«Більшість ювелірів берегли честь марки, але попадались і такі, хто заради користі йшов на ризик. Один з них Микита Винниченко осоромився …тим, що видавав посеребрені мідні обручки за срібні. На шахрайстві попалась його дружина, яка продавала ці вироби. Будучи викритою вона заявила, що не знала про підробки чоловіка і уникла покарання. Самому ж «майстру» «прописали» 25 ударів батогом, а потім заслали на віддалене поселення. Проте подібне було скоріше виключенням, оскільки за чистотою своїх рядів слідкували самі цеховики, які вважали, що тільки самовідданою працею можна зробити собі ім’я, а буде ім’я - будуть і гроші».

Про яке явище йдеться у статті? Яка причина шахрайства? Де воно було більш поширено? Чому? Які методи боротьби використовувались з шахраями?

Для новоявлених міщан змінювалася культура споживання. Якщо у селі вони жили з натурального господарства, то в місті кожного дня ходили до продуктової лавки або на базар купувати харчі. Змінювався і раціон харчування. На селі м’ясо їли в основному на свята, а в місті або промисловому селищі, працюючи на заводі або в шахті, треба було харчуватися більш калорійно аби витримувати тяжку працю.

У міських сім’ях було менше дітей, ніж у сільських. У селі діти змалечку допомагали батькам у домашньому господарстві (пасли худобу, гусей). Вони були додатковою робочою силою у сім’ї. У місті біднота тіснилася у найманому житлі і створювати багатодітну сім’ю означало ускладнити собі життя. До того ж жінки у місті часто влаштовувались на роботу, аби збільшити бюджет сім’ї. Це супроводжувалось і змінами у свідомості жінок, оскільки працюючи, вони відчували себе повноправними членами суспільства, мали певну фінансову самостійність. У працюючих на виробництві жінок було менше часу на догляд дітей та ведення домашнього господарства.

Водночас особливістю міських низів було намагання зберегти зв’язок з землею. Оселяючись на міських окраїнах селяни заводили городи, садочки, утримували домашню худобу та птицю.

Здебільшого у місті зберігались звичаєві календарні релігійні свята, обряди. Але деяка обрядовість трансформувалась або й зовсім втрачалась, не відповідаючи вимогам модерної доби. Наприклад, якщо у селян пора весіль наставала по завершенню польових робіт, то в місті цього не дотримувались. До того ж і весільний обряд на селі тривав три - чотири дні, а в місті він зменшився до одного - двох днів та ін.

Зміни у побуті села йшли набагато повільніше. Поряд з традиційними землеробськими знаряддями праці у більш заможних господарствах з’являлися кінні косарки фабричного виробництва, металеві плуги, механічні млини, парові молотарки, сіялки тощо. Змінювала свій вигляд та внутрішнє облаштування селянська хата. На початку ХХ ст. в основному будувалися трикамерні хати (хата-сіни-комора). В сінях почали відгороджувати місце для кухні. Внутрішнє планування хати залишалося традиційним.

Поступово змінювалося і родинне життя. На зміну великий патріархальній сім'ї прийшла мала, до якої ми звикли сьогодні. Західноукраїнський громадський діяч Кость Левицький писав про це так: «Син з батьком не хочуть сидіти на однім ґрунті, донька з матір’ю; ділять півморга і кожна окремо ґаздує». Вік, з якого можна було вступати у шлюб, у дівчат сягав 16 років у хлопців – 18 років. Часто батьки самі вирішували питання шлюбу без згоди молодих. В селі зберігалися старовинні звичаї та обряди.