Міністерство аграрної політики та продовольства України

Коледж Сумського Національно Аграрного Університету

Курсова робота

з дисципліни «Планування та організація діяльності підприємства»

На тему

Організація і планування використання земельних ресурсів та території аграрних формувань

Виконала студентка 332 групи

Обліково-фінансового відділення

Спеціальності «Економіка підприємства»

Анохіна Наталія Сергіївна

Перевірив:

Кравченко Сергій Ігорович

2012

Вступ.

1. Організація використання земельного фонду господарства.

1.1. Земля - основа матеріального виробництва в сільському господарстві.

1.2. Види земельних угідь, їх призначення, облік та ефективність використання.

1.3. Правові основи використання земель в Україні.

2. Аналіз використання земельних ресурсів.

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства.

2.2. Аналіз використання земельних ресурсів за останні три роки.

3. Обгрунтування резервів підвищення ефективності земельних ресурсів підприємства.

3.1 Планування використання земельних угідь.

3.2 Шляхи підвищення ефективності використання земельних ресурсів.

Висновки і пропозиції.

Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ

Землеустрій є складовою частиною системи державних за­ходів щодо найбільш правильного розміщення сільськогоспо­дарського виробництва, розробки та вдосконалення економіч­ного механізму раціонального використання землі і збереження родючості ґрунту. Особливої актуальності ці питання набувають у період реформування земельних відносин та створення нових підприємств різних форм власності.

Завданням організації земельної території аграрних форму­вань є створення найкращих господарських і виробничих умов для здійснення їх виробничої діяльності – ефективного вико­ристання техніки і трудових ресурсів, оперативності управлін­ня, зручності зв’язку.

Організація земельної території включає: проведення зем­леустрою; розміщення населених пунктів, виробничих дворів, польових і бригадних станів; організацію території сівозмін, бригадних ділянок, садів, сіножатей і пасовищ; розміщення шля­хової мережі та лісонасаджень.

Організація землеустрою передбачає: упорядкування Існую­чих земель користувачами з метою усунення незручностей у роз­міщенні меж; внутрішньогосподарську організацію території із введенням економічно обґрунтованих сівозмін, розробку, заходів щодо захисту ґрунтів від ерозії; виявлення нових придатних для сільськогосподарського і народногосподарського використання земель (лінії електропередач, відокремлені смуги залізниць, військові полігони, не рекультивовані землі після промислових виробок та ін.); встановлення і уточнення меж населених пунктів; прове­дення топографо-геодезичних, ґрунтових, геоботанічних та інших досліджень з метою розробки заходів щодо поліпшення ґрунтів.

При вирішенні питань землеустрою необхідно дотримуватись таких принципів: встановленої для землекористувача власності на землю; використання землі в інтересах не лише власника, але й усього суспільства з дотриманням пріоритету сільськогоспо­дарського виробництва; раціонального використання земель.

Землеустрій буває міжгосподарський і внутрішньогосподар­ський. При міжгосподарському землеустрої здійснюється розпо­діл землі між галузями економіки, підприємствами, організація­ми і установами, а при внутрішньогосподарському – здійснюється розподіл землі на всіх закріплених за господарством землях, ви­ходячи із схеми міжгосподарського та районного планування.

При цьому вирішують такі завдання: уточнюють земельні ді­лянки виробничих підрозділів відповідно до кількісних показни­ків, закріплених за ними угідь; розміщують дорожню мережу; вста­новлюють (уточнюють) склад і співвідношення угідь, кількість та розміри сівозмін; розміщують поля, бригадні стани, полезахисні смуги, споруди для польового водопостачання, комунально-побу­тового обслуговування; визначають межі пасовищ, складають пасовищеобороти, розміщують багаторічні культурні пасовища.

Звідси, землеустрій аграрних формувань повинен забезпе­чити найдоцільніші організаційно-територіальні і виробничі умови для раціонального розвитку господарства, найбільш продуктивного використання всіх земельних угідь, запро­вадження правильних сівозмін, створення міцної і сталої кормової бази для тваринництва, ефективного використання сільськогосподарської техніки, одержання високих і сталих урожаїв при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції. При проведенні міжгосподарського землеустрою враховуються вимоги не тільки окремих господарств і галу­зей, але і всього народного господарства в цілому. Таким чи­ном, міжгосподарський землеустрій являє собою державний захід з розподілу земель між галузями народного господарс­тва, всередині них, між окремими землекористувачами і ін.

Основне завдання міжгосподарського землевпорядкуван­ня аграрних формувань - це приведення розміщення, розміру і складу їх землекористувань у відповідність з потребами і за­вданнями сільськогосподарського виробництва і раціонального використання землі як основного засобу виробництва. Складо­вими частинами міжгосподарського землекористування з утво­рення і впорядкування землекористувань аграрних підприємств є: встановлення розмірів площі землекористувачів; розміщення і формування землекористувань; розміщення центральних садиб (при утворенні нових землекористувань); включення в склад землекористувань угідь певного виду, якості і в оптимальному співвідношенні; розміщення границь землекористувань; скла­дання схем внутрішньогосподарської організації території.

Землекористування повинно бути сформовано у вигляді од­ного компактного масиву зручної конфігурації і найменшої про­тяжності, не розчленованого різними природними і штучними перешкодами.

При проектуванні міжгосподарських границь у відкритій місцевості і особливо на ріллі їх розміщують прямолінійно всю­ди де можливо границі суміщають з природними і штучними пе­решкодами, живими урочищами і спорудами, магістралями, ка­налами, а також розміщують на вододілах, в місцях стоку і т.д.

Зміни границь і розмірів аграрних формувань проводиться при укрупненні і розукрупненні господарств в зв’язку з пере­розподілом земель між землекористувачами, при ліквідації дрібноконтурності, вклинюванні, а також інших незручностей, які викликані меліоративним, дорожнім чи-іншим будівництвом.

Внутрішньогосподарський землеустрій є важливим заходом з раціонального використання землі в аграрних формуваннях. Він проводиться з метою організації території аграрних форму­вань. В процесі внутрішньогосподарського землеустрою вста­новлюється характер і порядок використання земель на перс­пективу, створюється організаційно-територіальна основа для використання угідь, підвищення культури землеробства, захис­ту ґрунтів від ерозії, високопродуктивного використання техні­ки і раціональної організації праці. В проектах внутрішньогос­подарського землеустрою вирішуються наступні питання:

• розміщення земельних масивів виробничих підрозділів і господарських центрів;

• організація угідь і сівозмін;

• організація території сівозмін, садів, сіножатей, пасовищ;

• водогосподарське і дорожнє будівництво;

• меліоративні, гідротехнічні і інші заходи боротьби з ерозією ґрунтів.

Важливою складовою частиною внутрішньогосподарського землеустрою є розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів. При організації виробничих і господарських центрів виді­ляють три основні зони: житлову, виробничу і загальногосподар­ську. Останні дві розміщують щодо населеного пункту нижче з підвітряного боку. У господарстві може бути один або кілька гос­подарських центрів. Якщо їх кілька, тоді виділяють центральну садибу, яка повинна бути зв’язана з іншими центрами, впорядко­ваними дорогами. При визначенні кількості господарських цент­рів та їх розмірів слід враховувати: оперативне управління всіма виробничими процесами; місце розташування залізничних і вод­них станцій; потребу і забезпеченість робочою силою; скорочення витрат На управління господарством тощо. Практика свідчить, що неправильно вибрані місця для центральних садиб потребу­ють щороку додаткових вкладень, а це призводить до збільшення собівартості сільськогосподарської продукції.

Виробничі центри, ферми (молочнотоварні, відгодівельні, репродуктивні свинарські), овочівництво закритого ґрунту, підприємства з переробки і зберігання сільськогосподарської продукції та інші підрозділи, які є трудомісткими, розміщують поблизу населених пунктів. З цією метою ділянки землі для роз­міщення виробничих підрозділів потрібно вибирати з врахуван­ням організаційно-господарських, санітарно-гігієнічних, буді­вельних і зооветеринарних вимог. Бажано також, щоб ці ділянки були компактними за формою, мали невеликий схил для стікан­ня води, були ізольованими від населених пунктів, на необхід­ній віддаленості від доріг загального користування та достатньо водозабезпечені і мали можливість утилізації відходів.

Ферми розміщуються також з врахуванням відстані до кор­мової бази, пунктів переробки продукції та її реалізації. Відстань віддалення пасовищ від ферми залежить від виду статево-вікових груп тварин, а також системи використання пасовищ. При утри­манні тварин на фермі, відстань до пасовища коливається: для ко­ней – до 6 км; для овець – до 5 км; для корів – до 1,5 км; для молодняку тварин – до 3 км. Для перегону тварин на пасовища будують прогони для тварин, а також використовують наявну в господарс­тві мережу доріг. При більшій віддаленості пасовищ від ферм спо­руджують тимчасові літні майданчики, відповідно їх обладнують і утримують там тварин протягом літньо-пасовищного періоду.

При організації території земельного масиву аграрного під­приємства одним з його елементів є організація угідь та сівозмін. Для цього необхідно визначити:

• площу і якість кожного земельного угіддя;

• заходи щодо їх поліпшення і витрати на них; склад сільсь­когосподарських культур, придатних для вирощування;

• види та кількість сівозмін, а також розміщення їх на тери­торії господарства.

При організації території сівозмін слід враховувати загальну площу ріллі та її конфігурацію, ґрунтові відмінності, спеціаліза­цію, структуру посівних площ тощо. Розміщуючи поля, врахову­ють рельєф місцевості. Проектуючи розміщення полів сівозмін, слід виходити з того, що вони повинні бути рівновеликими, не перетинатись ярами, річками, тощо. Допускається відхилення від середнього розміру поля 3-5%. Проектувати поля сівозмін необхідно із врахуванням доріг, лісосмуг, меліоративних споруд та інших природних контурів, які повинні бути їхніми межами. Основні лісосмуги розміщують за довжиною полів, допоміжні за шириною. Сівозміни розташовують: на землях середньої і силь­ної еродованості – ґрунтозахисні; в долинах – овочеві; біля ферм – кормові; на решті земель – польові.

Основною умовою раціонального розміщення сівозмін і організації їх території є виконання комплексу культур – технічних, меліоративних, протиерозійних і організаційно – територіальних заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів і підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Для правильної організації землекористування в аграрних формуваннях важливу роль відіграє закладання лісосмуг. При цьому слід враховувати: Поздовжні (основні) лісосмуги закладені впоперек напрямку вітрів, які переважають, а поперечні перпендикулярно до поздовжніх; відстань між лісосмугами має дорівнювати 25-30-кратній висоті дерев і враховувати загальні умови: ширина лісосмуг повинна становити 6-9м (дворядні та трирядні); відстань між лісосмугами на схилах 3-4° не повинна перевищувати 300-400 м, а на більш крутих ще менше.

Важливе значення для раціонального використання землі і ус­пішного функціонування сільськогосподарського виробництва має розміщення доріг, які залежать від їх призначення. Розрізня­ють дороги внутрішньогосподарські, магістральні і польові.

Магістральні з’єднують населені пункти господарства з міс­цями реалізації продукції, придбання ресурсів виробництва та між собою. Вони розміщуються відповідно до загально районного планування.

Польові дороги розміщують на межах полів сівозмін і відпо­відно до закладання лісосмуг. Найбільш правильним є роз­міщенням доріг з південного боку лісосмуг. Ширина доріг ко­ливається і становить для основних лісосмуг 5-6 м, поперечних 4-5 м, і поздовжніх 3-4 м. Польові дороги слід розміщувати так, щоб вони з’єднували різні поля та угіддя і були постійними на період встановлення сівозмінних площ.

Дрібноконтурність угідь можна ліквідувати одночасно з трансформацією земель шляхом приведення в порядок існуючої і будівництва нової меліоративної сітки, розорювання і окультурю­вання земель вкраплених або вклинених в ріллю і інші сільсько­господарські угіддя, розчищення ріллі і інших сільськогоспо­дарських угідь від чагарників, пеньків, каменів, рекультивації кар’єрів та інших земель з порушеним ґрунтовим покровом і т.д. Один з важливих напрямів в області охорони земель і організа­ції найбільш повного, раціонального і ефективного використання єдиного державного земельного фонду – відтворення (рекультива­ція) агробіологічної продуктивності і господарської цінності по­рушених земель. Це землі всіх категорій єдиного державного фон­ду, на яких при розробці місць корисних копалин, будівельних, геологопошукових і інших робіт пройшли зміни в розмірі, рос­линному і ґрунтовому покриві, в материнських і інших підстила­ючих гірських породах. Відновлення порушених земель дозволяє не тільки збільшити площу продуктивних земель, але і виступає умовою збереження природного середовища. Відновлення землі підвищує її господарську цінність, робить її придатною для вико­ристання під ріллю, кормові угіддя, ліси і водойми.

Виділяють декілька видів рекультивації земель: знімання і зберігання родючого шару ґрунту з метою поліпшення малопро­дуктивних угідь, відновлення земель для сільськогосподарсь­кого використання, відновлення земель для лісогосподарського використання, будівництва ставків і водоймищ, використання рекультивованих територій для будівництва.

Комплекс робіт з рекультивації порушених земель здійснюється поетапно і ділиться на технічну рекультивацію (технічну підготов­ку) і біологічну рекультивацію. Перша включає в себе знімання родючого шару ґрунту, планування поверхні, засипання канав, шахтних провалів, нанесення родючого шару. Друга – відновлення родючості порушених земель для наступного сільськогосподарсько­го і лісогосподарського використання. Це досягається за рахунок вирощування трав’янистих і дерево-чагарникових культур.