Наслідки Першої світової війни для Японії.

Японія використала сприятливу воєнно-політичну обстановку. Участь на боці Антанти обмежилась окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Вона максимально використала ситуацію, яка склалася, для нарощування свого воєнного потенціалу, особливо флоту.. Зайнятість європейських держав європейськими справами. Швидке зростання японського експорту.

Погіршення економічного становища.

Повернення європейських держав на азіатські ринки. Загострення соціальних проблем - серпні-вересні 1918 р. по країні прокотились "рисові бунти" — стихійні виступи населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Не встиг уряд придушити ці виступи, як у 1919 р. країну охопив страйковий рух робітників, а в головній колонії Японії — Кореї — вибухнуло антияпонське повстання. До цих негараздів додалась економічна криза 1920-1921 pp., землетрус 1923 p., який вщент зруйнував столицю Токіо і під час якого загинуло 150 тис. осіб.

Загострення відносин із США і Великою Британією. Підсумки Вашингтонської конференції.

Загострення відносин із США. Незадоволення монопольним становищем Японії в Китаї. Японія та Велика Британія змушені були піти на серйозні поступки США.

Розстановка політичних сил у країні в першій половині 20-х років.

Формою державного правління була конституційна монархія, але імператорський режим поступово втрачав свій вплив у країні. Активізація лівих сил: наприкінці 1920 р. було створено Соціалістичну лігу — штучне об'єднання ідеологічно різних груп соціалістів, комуністів та анархістів. Незважаючи на відсутність єдності і сильний вплив анархізму та синдикалізму, уряд бачив в Лізі небезпечну організацію, і в травні 1921 р. її було розпущено. Проте боротьба за демократизацію країни не припинилася.

Розгортання демократичного руху сприяло становленню багатопартійності парламентської системи. У 1925 р. демократичні сили домоглися введення в країні загального виборчого права для чоловіків і системи соціального забезпечення. Зростання агресивності Японії та домінування у правлячих колах шовіністичних настроїв не дали змоги розвинутися демократичним процесам, які було повністю припинено наприкінці 30-х років. Слабкість демократичного руху через відсутність традицій.

Меморандум Танака. Мілітаризація країни.

Модернізація у формі мілітаризації.

Майже всі уряди Японії очолювали військові. У квітні 1927 р. до влади в Японії прийшов уряд на чолі з генералом Танакою, у липні 1927 р. генерал Танака направив імператору меморандум (меморандум – дипломатичний або державний документ), у якому передбачався стратегічний курс встановлення фактично світового панування Японії шляхом здійснення військової агресії. В планах меморандуму загарбання Китаю, Індії, Малої Азії, Близького Сходу, Центральної і Південно-Східної Азії, Росії. Зростання військового виробництва: військово-морський флот та поява Квантунської армії. Активізація шовіністичної пропаганди.

Вторгнення японських військ у Північно-Східний Китай. Напад Японії на Китай у 1937 р.

Незважаючи на укладення Вашингтонських угод, в яких закріплювався суверенітет Китаю, а великі держави зобов'язувались не ділити його на сфери впливу, продовжувалось безсоромне пограбування країни.

У період економічної кризи 30-х років Японія, США та Англія прагнули якомога ширше забезпечити свою присутність на китайському ринку. Політика "відкритих дверей" і "рівних можливостей" у боротьбі за китайський ринок давала перевагу США.

На початку 30-х років США та Англія значно потіснили Японію на китайському ринку. Остання не бажала змиритися з цим. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати виходу в зовнішньополітичних авантюрах: вирішила напасти на Північно-Східний Китай, економічні багатства і стратегічне розташування якого приваблювали японських мілітаристів. Після цього планувались агресії в центральні райони Китаю і Монгольску Народну Республіку.

Виступаючи з планом створення "Великої Японії" — могутньої колоніальної імперії, японські правлячі кола розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених Штатів, Англії, Франції та інших держав і подавали свою агресію як боротьбу з "комуністичною загрозою". Радянська політика на Далекому Сході давала для цього привід.

18 Вересня 1931 р. Японські війська почали вторгнення у Північно-Східний Китай (Маньчжурію) і до лютого 1932 р. Підкорили його повністю.

У липні 1937 р. почалося японське збройне вторгнення в Північний Китай. Згодом воєнні дії були поширені на всю територію Китаю. Активні наступальні операції японської армії продовжувались до 1939 р. Японцям вдалось оволодіти найбільш розвиненими районами Китаю і, отримавши значні сировинні та людські ресурси, частково вирішити власні економічні проблеми.

Особливості авторитарно-монархічного режиму в Японії.

Тоталітаризм у формі авторитарно-монархічного режиму військово-регульованої економіки. Жорсткий політичний контроль військово-державної бюрократії над суспільством. Військово-державний контроль над економікою.

Проблеми деколонізації та майбутнього Індії

СУТНІСТЬ МЕТОДУ НЕНАСИЛЬНИЦЬКОГО ОПОРУ (САТЬЯГРАХИ)

*Відмова від титулів і посад, дарованих колоніальною владою.

*Бойкот постанов уряду.

*Невідвідування англійських навчальних закладів.

*Організація мирних ходів, страйків.

*Відмова на певних умовах від сплати податків.

Світова економічна криза гостро позначилась на економіці Індії. Впали ціни на головні її експортні товари. Розорення і зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання нової хвилі національно-визвольного руху. Наступний період антиколоніальної боротьби відзначався більшою організованістю і чіткістю мети — незалежність і конституція.

Поштовхом до боротьби став приїзд комісії британських політичних діячів на чолі з Саймоном, яка повинна була виробити нову конституцію Індії. Громадськість країни була обурена тим, що від розробки конституції було усунуто індійських діячів. Усі індійські організації бойкотували роботу комісії Саймона.

В Індії були дві акції загальної непокори:

1) Перша кампанія громадянської непокори почалася 6 квітня 1919 р. з ініціативи Ганді. Кампанія була своєрідною реакцією на реформи Монтегю-Челмсфорда і закон Роулетта.

Ганді закликав до харталу (закриття крамниць і припинення будь-якої ділової активності). Колоніальна влада відповіла насильством. Кульмінацією квітневих подій стала трагедія в Амрітсарі, де англійські колонізатори розстріляли мирний мітинг(10-13 квітня 1919 р)

2) За рішенням ІНК розпочалося проведення нової кампанії громадянської непокори. Вона проходила за тією ж схемою, що і в 20-х роках. 26 січня 1930 р. було проголошено "Днем незалежності Індії". Сигналом до початку другого етапу мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії монополії колоніальних властей на видобування і продаж солі

30 січня 1930 р. Ганді опублікував у газеті «Молода Індія» звернення до віце-короля, у якому заявив, що згоден відкласти сатьяграху, якщо англійський уряд задовольнить вимоги з 11 пунктів, зокрема скоротить земельний податок, ліквідує монополію на сіль, зменшить витрати на військову і цивільну адміністрацію, звільнить з в'язниць усіх політичних ув'язнених і задовольнити низку інших вимог. Але колоніальна влада не поспішала виконувати ці вимоги.

У березні 1930 р. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоб випарити сіль з морської води. Цей похід мав величезний вплив на індійську громадськість.. Під впливом «соляного походу» відбулися великі заворушення в багатьох провінціях країни. Англійський уряд проголосив ІНК поза законом. Протягом квітня-травня англійська влада заарештувала 60 тис. конгресистів, у тому числі М. Неру, Дж. Неру, Ганді й інших.

Але рух не припинився, набувши ще більшого розмаху. Це змусило колонізаторів піти на переговори з лідерами ІНК, які знаходились у в'язниці.

д. Делійський пакт 1931р. За цих умов керівництво ІНК прийняло рішення піти на компроміс з англійцями й укласти угоду за назвою Делійський пакт чи пакт Ірвіна-Ганді.

Головне, чого домігся віце-король Індії лорд Ірвін, - це скасування бойкоту колоніальної адміністрації з боку ІНК. Оголошувалась загальна амністія політичним в'язням. Скасовувалася монополія на сіль. Національний конгрес визнавався офіційною політичною партією.

е.Конституція Індії. У цьому ж 1935 р. англійці нав'язали Індії Акт про управління Індією - антидемократичну конституцію, яку один з лідерів ІНК Дж. Неру назвав «рабською».

Закон «Про управління Індією» (Конституція Індії) передбачав перетворення Індії на федерацію провінцій і князівств при збереженні усієї влади в руках англійського віце-короля ; виборче право отримали 12% населення; розширено права місцевих законодавчих органів, але колоніальне становище зберігалось.

У 1937 р. було проведено вибори, які засвідчили авторитет ІНК. Він здобув більшість у 8 з 11 провінцій і сформував місцеві уряди. Це стало значним кроком уперед у здобутті влади і в накопиченні демократичного, парламентського досвіду.

З початком Другої світової війни віце-король Індії оголосив країну воюючою стороною і вона виступила на боці антигітлерівської коаліції.