Розділ 7. Плата за концептуальну свободу: століття криз і шукань

toire économique et sociale» («Аннали економічної та соціяльної історії»); 1936 p., після переїзду Февра та Блока до Парижа, журнал почав виходити там, а з 1939 р. його назву було зміне­но на «Annales d'histoire sociale». Вреш­ті, 1946 p. він став називатися «Anna­les: Economies, Sociétés, Civilisations » («Аннали: економіка, суспільства, ци­вілізації»), а 1994 р. назву вкотре було уточнено, і тепер вона звучить так: «Annales: Histoire, Sciences Sociales» («Аннали: історія, соціяльні науки»). Засновники «Анналів» оголосили своїм credo творення міждисциплінар­ної «науки про людину» (досить сказа­ти, що до першого редакційного комі­тету входили, крім істориків, соціолог, географ, економіст і політолог). Гостро полемізуючи з опонентами, «нові історики» рішуче відмовилися від по дієвої історії («випадку») та від схиляння перед «фактами», які, згідно з позитивістською методологією, ма­ють говорити самі за себе. З властивою йому полемічною образністю Люсьєн Февр пізніше, 1948 p., напише про це так:

Історія не гордує фактами. «Горду­вати фактами» - така дурна думка має для історика стільки ж сенсу, скільки вислів «гордувати цеглою» для архітектора. Але як архітектура не зводиться до цегли, так і історія до фактів. Немає архітектури без проекту архітектора. Так само немає й історії без робочої гіпотези, заду­маної та сформульованої істориком.

[204]

Від «історії-події» до «історії-проблеми»: спільнота «Анналів»

[...] Мало того, немає історії. Є істо­рики. Кожен із них залежно від пот­реб свого краю, свого віку, своєї до­би привідкриває з величезного кінофільму минулого радше одну частку, ніж іншу. Чи випадково? Ні. Радше випадок має ім'я. Він зветься членом такого-то суспільства у таку-то епоху. [...] Немає минулого, що керує істориком. Натомість є історик, який викликає до життя історію.

В підмурівку дослідження, за переконання засновників «Анналів», має лежати сформульована істориком проблема. Саме вона дає змогу скласти те, що Марк Блок в «Апології історії» називав «питальником» до джерел (бо «тексти говорять лише тоді, коли вмієш їх питати»), а Люсьєн Февр в одній зі статтей виданої 1953 р. збірки під полемічним заголовком «Combats mow l'histoire» («Битви за історію») ок­реслював так:

Окреслення проблеми - це початок і кінець будь-якого дослідження. Там, де немає проблеми, немає й історії, самі марні розмисли та комента­рі, [...] купа паперового мотлоху, підсиненого фарбою.

За історією-проблемою вбачався ідеал «інтегральної історії» - узагаль­нення всіх аспектів людської активнос­ти, що дасть змогу побачити людину че­рез аналіз ширших соціяльних явищ - політики, економіки, психології, духовного світу тощо. Яскравим прикла­дом праці саме такого спрямування стла знаменита Блокова монографія «'La société féodale» («Феодальне суспільство»), два томи якої вийшли в 1939—1940 pp. (українське видання 2002 p.). Середньовічний світ у ній роз­глянуто не крізь призму політичних діянь чи високої, університетсько-мо­настирської, культури, а як складне пе­реплетення соціяльних, економічних, політичних, ідеологічних і світогляд­них чинників - цілісну систему, в по­бутування якої втягнуто величезні ма­си безіменних персонажів.

Нове розуміння завдань історика ви­магало нового підходу до джерел, який поєднував би звичні практики з метода­ми інших наук - соціології, етнології, антропології, психології, географії (гас­ло міждисциплінарности, успадковане від Міжнародного центру синтезу Анрі Бера, стало від самого початку прапо­ром спільноти «Анналів»). Логіка до­сліджень «соціяльного в усій його то­тальності» виводила також на макси­мально широке коло джерел. У одній зі статтей щойно згаданої збірки «Битви за історію» Люсьєн Февр писав, що джерелом для історика може стати все, позначене присутністю людини:

Це можуть бути слова й знаки, пей­зажі й картини, конфігурація полів і бур'яни, місячні затемнення й фор­ми хомутів, експертиза каміння й хімічний аналіз металу, з якого зроблено шпагу, - одним словом, усе те, що, належачи людині, зале­жить від неї, служить їй, виражає її, вказує на її присутність, діяльність, смаки і способи людського буття.

Хомути хомутами, але коло джерел було й справді розширене неймовірно порівняно з історіографією XIX ст.,

[205]