Розділ 3. «Історіографічні революції» тривають: Ренесанс, Бароко, Просвітництва

гатьох сотень (скажімо, в самій лише Російській імперії станом на другу по­ловину XVIII ст. діяло понад 140 лож). Строкатість масонського руху породила серед дослідників різні його оцінки: дехто вбачає у ньому інкуба­тор просвітницьких ідей (адже члена­ми однієї з паризьких лож були, зокре­ма, Вольтер, Монтеск'є та Кондорсе), інші, навпаки, вважають, що масон­ство служило свого роду «протиотру­тою» від раціоналізму Просвітництва. Адже й справді, масони уособлювали собою «протилежний полюс Просвіт­ництва», бо відкидали раціональний Розум, схиляючись перед містичним «просвітленням» (illuminatio) й езоте­ричним, себто доступним лише для втаємничених, знанням, що нібито дійшло, передаване, від часів спору­дження Єрусалимського Храму Соло-моном і відкривало перед людиною шлях до духовного самовдосконален­ня. Масонський стиль мислення, опо­нуючи Просвітництву, зосереджувався не на утилітарному емпіричному досвіді, а на інтуїтивному осягненні сутности буття. Ідеалом масонів був об­раз мандрівника - сліпця, що навпо­мацки шукає «приховану істину» божественного (наприкінці XIX - на початку XX ст. ці мотиви наново спалахнуть у модерних течіях символізму та неоромантизму). Суспільство масони сприймали не як раціонально витлумачені спільноту, що прямує шляхом прогресі через нагромадження знань і ліпше впорядкування, а як необтесаний каміни що його ще повинні огранити «майстри» - будівничі нового світу, які пізна­ли таїну (звідси бере початок і масонська символіка мулярства з емблемами молотка, фартуха й кельми).

Містичний пієтизм і до певної міри суголосне з ним масонство стали про­вісниками «романтичного перевороту» в європейській культурі - перевороту, що докорінно змінив і світогляд, і систему цінностей, і, врешті, способи витлумачу вати/описувати історію.

Розділ 4

Доба Романтизму:

великі історики у тенетах великих

філософських систем

Оноре Дом 'є.

Повстання; 6л. 1848

(приватне зібрання)

Оскільки батьківщиною містично­го пієтизму, більшою чи меншою мі­рою зіставним зі щойно згаданим ма­сонством, судилося стати Німеччині, то слушно буде охарактеризувати «романтичний переворот» метафорою чеського філософа Яна Паточки (1907-1977) з його книжки «Karcirske eseje o filosofii dejin» («Єретичні есеї про філософію історії»):

Німеччина стала тією країною, куди дух зміг відступити після кризи ре­волюційної анархії, аби пройти там курс лікування.

«Курс лікування», себто системні зміни в європейській культурі, що їх ми звично ототожнюємо з Романтиз­мом, було започатковано на зламі XVIII-XIX століть. Утім, у красному письменстві симптоми цього явища (так званий преромантизм) фіксують іще раніше, і то не тільки в Німеччині (де у 1770-1780-х pp. постав літератур­ний напрям «пристрасти й чину», відо­мий під назвою «Sturm und Drang» |Буря й натиск]), але й в Англії («осіанізм» - похмура поетика «ночі та моги­ли», започаткована Макферсоном) і Франції («руссоїзм» - культ почуття й природности, інспірований творами Руссо). Отверезіння по тому, як навіяні Просвітництвом гасла Великої Фран­цузької революції «Свобода, Рівність, Братерство» не витримали випробу­вання реальним життям, обернувшись жахіттями якобинського терору, падіння революційних ідеалів й утвер­дження після «наполеонівської доби» охоронницьких режимів, потягли за собою песимістичні рефлекси та зне­віру в можливість передбачуваного ен­циклопедистами універсального «цар­ства Розуму». З одного боку, це призвело до появи «зайвих людей», не зрозу­мілих і дивних для середовищ, що по­чували себе комфортно в прозаїчній рутині повсякдення, а з другого - до спалаху серед творчих особистостей культу індивідуалізму, розкутої фан­тазії, екзальтованої побожности - сло­вом, усього того, що висміювали раціоналісти-просвітники. Тепер надійшла черга сміятися їхнім опонентам. Як іронічно завважує 1801 р. один із них, німецький історик літератури Авґуст Вільгельм Шлєгель:

Зробивши розум слугою почуттів, що, на їхню (просвітників) думку, ма-

[117]